Завдання із зірочкою: як переграти Росію у веденні гібридної війни

Дата: 21 Лютого 2024 Автор: Діана Колодяжна
A+ A- Підписатися

Окупація Криму, збройна агресія Росії на Донеччині та Луганщині у 2014 році змусила правоохоронну та судову системи України переглянути та змінити низку робочих механізмів. Вони потребували нових підходів, що дозволили б здійснювати правосуддя навіть в умовах воєнного конфлікту в країні.

Без сумніву, Україна має поступ на шляху до встановлення справедливості: перемоги в міжнародних судових органах, успішні розслідування та суди над воєнними злочинцями, подекуди ґрунтовні зміни в роботі правоохоронців та судових органів.

Водночас уже протягом 10 років залишається нерозв’язаною значна частина проблем у цих сферах. Зокрема, те, що Україна і досі не ратифікувала Римський статут, хоча всіляко підтримує розслідування Міжнародного кримінального суду та співпрацює з Офісом прокурора МКС.

Здобутки та зміни, що нагально потрібні правоохоронній та судовій системам України, обговорювали на панелі “Схід” медіамарафону “10 років російської агресії в Україні. Шлях до справедливості”.

“Гібридна війна”

У 2014 році Україна стала, випробовувальним майданчиком для “доктрини Герасимова” (Валерій Герасимов – начальник Генштабу ЗС РФ. – Ред.) – оновленого підходу до міжнародного конфлікту, коли війна одночасно ведеться на різних напрямках: воєнному, інформаційному, політичному, економічному. По суті, те, що називають “гібридною війною”. 

“За цією доктриною, війну ведуть приховано. Використовують так званий протестний потенціал місцевого населення, роблять усе можливе, щоб створити осередки нестабільності на території супротивника і потім використовувати їх у власних цілях”, – зазначив Андрій Лещенко, представник Департаменту протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту, Офісу генерального прокурора.

На Донеччині, Луганщині та в Криму росіяни апробовували нові техніки та механізми скоєння злочинів, як-от викрадення цивільних людей, депортації чи переміщення місцевого населення, додала Аліна Павлюк, адвокатка Української правової консультативної групи (ULAG).

Для правоохоронних та судових органів України така кількість нових злочинів стала суттєвим викликом. Крім того, ситуацію ускладнювали бойові дії та окупація частини країни.

У 2015 році тодішня ще Генеральна прокуратура України усвідомила потребу створити спеціальний підрозділ, який працюватиме виключно над злочинами, пов’язаними з війною, зауважив Лещенко. 

Основним завданням цього підрозділу було довести світовій спільноті, що події в Україні – це збройна агресія Росії, а не громадянська війна, як намагалася переконати світ Росія.  

Правоохоронці, що мали працювати зі злочинами, пов’язаними з війною, зіткнулися з відсутністю доступу до значної кількості територій, де сталися злочини, а отже не могли проводити низку необхідних слідчих дій. Їм довелося іншими шляхами шукати та збирати необхідні докази. 

Так, у 2016 році Генпрокуратура оприлюднила частину записів розмов радника президента РФ Сергія Глазьєва та директора Інституту країн СНД Костянтина Затуліна. На них, зокрема, йшлося про те, що проросійські акції в Україні у 2014 році фінансувалися з Росії, а окупаційна адміністрація Криму формувалася за сприяння Віктора Медведчука.

Андрій Лещенко, представник Департаменту протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту, Офісу генерального прокурора. Фото: Укрінформ

Крім того, до 2019 року прокуратура України зібрала свідчення більш ніж двох тисяч людей, що перебували в полоні в росіян та підконтрольних їм збройних формувань, зазначив Лещенко.

“Завдяки цим перехопленням ми всі побачили, що події в Криму, в Харківській області, Донецькій, Луганській, Запорізькій, Миколаївській, Одеській областях були зрежисовані особами з Росії”, – наголосив Лещенко.

Такі матеріали дали змогу показати, що розслідувані злочини не є відокремленими один від одного – це систематична діяльність тих осіб, що розпочали війну та тих, хто займав окупаційні адміністрації, додав представник прокуратури.

Недоліки слідства

Водночас міжнародним судовим органам та інституціям зібраних Україною доказів виявилося не досить, щоб чітко констатувати факт злочину агресії. Так, після попереднього вивчення ситуації в Україні Міжнародний кримінальний суд постановив, що на Донеччині та Луганщині відбувається змішаний збройний конфлікт: міжнародний та внутрішній.

На основі зібраних Офісом прокурора МКС доказів судді погодилися розглядати безпосередню участь Росії у війні лише від середини липня 2014 року, зазначила Павлюк.

Попередні висновки ЄСПЛ у справі України та Нідерландів проти Росії свідчать про те, що суд розглядатиме початок ефективного контролю РФ над окупованими територіями від 11 травня 2014 року, коли росіяни та підконтрольні їм формування незаконно провели так звані “референдуми”.

За словами Павлюк, на правову кваліфікацію подій перших місяців 2014 року, зокрема й на національному рівні, вплинули серед іншого проголошення антитерористичної операції, практика кримінальних справ щодо тероризму та визначення незаконних збройних формувань як терористичних організацій загалом.

Подібний підхід Україна застосувала і в Міжнародному суді ООН, коли подавала перший позов проти Росії. У ньому йшлося про порушення Росією Конвенції про запобігання фінансуванню тероризму. Однак у матеріалах справи українська сторона приділила значну увагу доказуванню того, що на Донеччині, Луганщині та Харківщині на початку 2014 року діяли терористичні угрупування. Зрештою у вироку суд зазначив, що більшість претензій України не стосуються питань фінансування тероризму, а отже не підпадають під дію конвенції.

Окрім недосконалості практик розслідувань та кваліфікацій подій, протягом 10 років залишаються невирішеними законодавчі проблеми, що пов’язані з війною, додала Павлюк.

“Ми маємо питання до якості Кримінального кодексу, до його відповідності міжнародним стандартам, маємо питання до Кримінально-процесуального кодексу. І головне: якщо ми так сильно вітаємо роботу МКС, чому б не ратифікувати Римський статут?” – наголосила юристка.

Аліна Павлюк, адвокатка Української правової консультативної групи (ULAG). Фото: Укрінформ

Крім того, і досі не до кінця розв’язані проблеми захисту військовополонених, потерпілих та свідків, існує невизначеність щодо статусу цивільних заручників та налагодження допомоги їм. 

Зміни 2014 року, що допомогли у 2022-му

Адаптація до умов збройного конфлікту стосується не тільки правоохоронної системи, а й судової, підкреслив суддя Верховного Суду України Микола Мазур

Після окупації Криму та частин Донеччини й Луганщини у 2014 році частина судів перестала працювати. Це понесло за собою низку інших проблем, які довелося оперативно розв’язувати. Так, у вересні 2014 року з’явилася змога в особливих випадках змінювати територіальну підсудність справ. Тобто справи, які розглядали в окупації, переносили до судових органів на підконтрольних Україні територіях. 

Крім того, для суддів з окупації зробили спрощену процедуру переводу на підконтрольні  території. 

“Механізми, що тоді були розроблені, нам дуже знадобились у 2022 році. Це дозволило протягом першого місяця після повномасштабного вторгнення організувати роботу судової влади”, – наголосив Мазур.

Суддя додав, що це також допомогло Україні відбити напад Росії в юридичному полі. Так, РФ подавала численні скарги до ЄСПЛ на те, що Україна буцімто не виплачує пенсії на окупованих територіях, не забезпечує діяльність судів. Однак суд відхиляв ці заяви, посилаючись на те, що Україна розробила альтернативні механізми, зокрема передання підсудності. 

Водночас деякі проблеми роботи судової системи за 10 років також не були вирішені, зазначив Мазур. Основні виклики, за його словами, пов’язані з розглядом справ без присутності обвинувачених, заочно.

З одного боку, судова система має розглядати тисячі справ щодо злочинів, які чинять росіяни на території України. 

“Не можна створювати снігову кулю, яку ми потім не зможемо перетравити. Треба розглядати справи зараз. Суспільство вимагає розглядати зараз”, – зазначив Мазур.

Микола Мазур, суддя Верховного Суду України. Фото: Укрінформ

З іншого боку, існує небезпека, що неналежний підхід до таких справ може призвести до позовів засуджених Україною росіян до ЄСПЛ.

“Мені б не хотілося через 10, 20, 30 років побачити, як воєнні злочинці виграють справи проти України”, – додав суддя.

Водночас протягом 10 років від початку збройної агресії Росії судові та правоохоронні органи України набувають унікального досвіду роботи: як працювати в небезпечних місцях, під обстрілами, як досліджувати окуповані території.

Правоохоронці та судові працівники створюють та апробовують нові інструменти встановлення справедливості. Крім того, у міжнародних партнерів є запит на цей досвід, тож Україна ділиться власними набутками з ними, наголосили Мазур та Лещенко.

“Дуже важливо, щоб цей досвід не було втрачено”, – наголосила Аліна Павлюк. 

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter