За завітами Ілліча: що встановило судове слідство в справі проти Мустафи Джемілєва

У Криму 22 квітня закінчився нічим заочний судовий процес проти лідера кримськотатарського народу, відомого громадського діяча та правозахисника Мустафи Джемілєва. Місцеві силовики звинувачували його в недбалому зберіганні карабіна, незаконному зберіганні набоїв до нього, а також у спробі незаконного перетину російського кордону. Суд визнав його винним, але звільнив від кримінальної відповідальності.

На яких аргументах вибудував свою промову в дебатах державний обвинувач, а також на які факти в дебатах спирався захист, докладно розповідаємо в цьому матеріалі.

Фото: Микола Мирний

“Недбале зберігання зброї”

Обставини

У 2013 році син Мустафи Джемілєва з його карабіна з необережності застрелив людину. Через шість років, побоюючись задекларованого мирного маршу на Крим, місцеві силовики згадали, що колись із цього епізоду виділялося окреме провадження за статтею 224  ККУ (“Недбале зберігання зброї”) та струсили пил з цих документів, долучивши їх до загального обсягу звинувачень.

Сторона обвинувачення

Провину Джемілєва в недбалому зберіганні зброї, на думку прокурора, встановлено ​​такими доказами, як свідчення Хайсера Джемілєва, допитаного ще українськими міліціонерами у 2013 році. Згідно з його свідченнями, він знав, де зберігаються ключі від кімнати, в якій зберігаються ключі від сейфа, в якому зберігається карабін. Також прокурор навів свідчення місцевого дільничного, який зафіксував порушення зберігання… іншого карабіна та через півтора року після подій, що інкримінуються Джемілєву. Серед інших доказів, перелічених прокурором, – протокол огляду житлового приміщення, де зберігався ключ від кабінету, самого кабінету із сейфом та судмедвисновок за характером поранення вбитого працівника.

Сторона захисту

У своїй частині дебатів сторона захисту за цією статтею наполягала на тому, що складу злочину не було. Як докази наводяться свідчення допитаних у суді свідків, які під аудіопротокол пояснили, що Хайсер Джемілєв таємно від інших викрав зброю, а також про те, що ні в кого з тих, хто перебував у будинку, не було вільного доступу до кімнати, де містився сейф зі зброєю. Також захист навів відомості допитаного в суді дільничного, який підтвердив під аудіопротокол, що за час регулярних перевірок дотримання вимог щодо зберігання зареєстрованої зброї до моменту вбивства він жодного разу не виявляв порушення.

Крім цього, захист звернув увагу суду, що під час судового слідства адвокат Микола Полозов виступав із клопотанням про допит Хайсера Джемілєва в дистанційній формі, але суд принципово в цьому відмовив, наполягаючи на його безпосередній явці на засідання.

“Незаконне зберігання боєприпасів”

Обставини

У прив’язці до карабіну до справи пішли й патрони, що зберігалися в сейфі разом зі зброєю. На думку місцевих силовиків, такі патрони заборонено для цивільного обігу, а отже їхнє придбання та зберігання було незаконним.

Сторона обвинувачення

Опускаючи малоінформативні протоколи огляду предметів, а також згадані матеріали допитаного українськими міліціонерами Хайсера Джемілєва, зупинимося на двох головних аргументах прокурора – експертиза вилучених патронів у 2014 році та повторна експертиза, проведена під час судового слідства наприкінці 2021 року. Обидві експертизи у своїх висновках ідентичні: це боєприпаси до нарізної вогнепальної зброї, виготовлені промисловим способом. Далі прокурор процитував витримку з експертизи про те, що ці патрони призначені для стрілянини не тільки з карабіну, а й з автоматів Калашникова, а також кулеметів.

На цій фразі державний обвинувач вибудував логічну конструкцію про те, що такі набої є бойовими й на них не поширюються характеристики, що застосовуються до цивільної (спортивної чи мисливської) зброї.

Сторона захисту

Адвокат Айдер Азаматов, представляючи в дебатах захист, навпаки, наполягав на тому, що російський закон про зброю чітко визначає заборонені до цивільного обігу боєприпаси й серед відповідних обмежень немає поняття “бойові патрони”.

З припустимих варіантів порушень обігу боєприпасів могли б мати місце патрони з бронебійною, запальною, розривною або трасувальною дією, але наявність у Джемілєва таких дві експертизи не встановили.

А спробу прокурора інтерпретувати цю норму як непридатну в згаданій ситуації захист назвав “домислами”, які спираються на закон. Захист вважав, що в цьому питанні немає складу злочину.

Незаконний перетин державного кордону РФ

Обставини

2 травня 2014 року Мустафа Джемілєв прибув до Москви, куди його запросили для перемовин з Путіним або кимось із його оточення з приводу окупованого Криму. Проте після прибуття в аеропорт Джемілєву повідомили, що в’їзд до Росії для нього заборонений і вимагали повернутися назад до Києва. Наступного дня він вирішив поїхати машиною до Криму, а кримські татари вирішили зустріти його на в’їзді, неподалік міста Армянськ. Але замість нього зустріли заслін з ОМОНу, була стрілянина, бійка та прорив оточення. Джемілєв до Криму так і не потрапив, щоб не спровокувати кровопролиття.

Сторона обвинувачення

Оскільки саме цей злочин був ключовим у всій кримінальній справі, на докази прокурор не поскупився. Про те, що Джемілєв точно знав про заборону на в’їзд до Росії ще 2 травня, за словами держобвинувача, свідчать покази двох співробітниць прикордонної служби аеропорту “Шереметьєво”, їхнього начальника та… зворотний авіаквиток до Києва. Ще прокурор вважав, що коли Джемільов через рік чи два після цього наважився оскаржити заборону, то новини про його позови також є прямим доказом того, що 2 травня йому було все зрозуміло і досконально відомо про наявність заборони на в’їзд.

Епізод з нібито незаконним перетином кордону на автомобілі в районі міста Армянськ прокурор “закріпив” свідченнями свідків з-поміж співробітників та керівництва прикордонного загону. Три свідки, за словами держобвинувача, бачили Джемілєва на території прикордонного пункту пропуску, де, за їхніми словами, він не міг перебувати, не пройшовши процедури паспортного та прикордонного контролю.

Сторона захисту

У своїх аргументах захист зазначає, що Джемілєву в московському аеропорту не вручалося жодного документа, не ставилося позначки в паспорті, не зачитувалося постанови під аудіо- чи відеозапис. Щодо свідків, то одна зі співробітниць прикордонної служби на допиті в суді не змогла взагалі згадати жодних обставин, друга ж зазначила, що вона лише попросила Джемілєва почекати й не знає, які подальші дії щодо нього робилися. Їхній безпосередній керівник також не зміг пояснити в суді, чому процедура повідомлення про заборону на в’їзд була виконана не відповідно до закону. На закінчення цього епізоду захист стверджує, що Джемілєв міг остаточно не усвідомлювати правових наслідків цих дій саме через порушення процедури “заборони на в’їзд” і тому він не мав наміру скоїти злочин.

Що ж стосується епізоду біля міста Армянськ, то захист посилається на свідчення очевидців (зокрема з-поміж російських прикордонників) про те, що на місцевості не було жодних ознак державного кордону РФ. Відсутність розпізнавальних знаків виявилася закріпленою й у відеодоказах, які є в матеріалах справи. Тому захист запевняє – Джемілєв міг не усвідомлювати, що взагалі перетинає якийсь державний кордон. І знов-таки в нього в цьому разі не було наміру на вчинення незаконного переходу кордону. У зв’язку з цим адвокат Айдар Азаматов просив суд виправдати підзахисного, оскільки відсутність наміру явно вказує на відсутність складу злочину.

Вирок

Суддя Вірменського міського суду Венера Ісраїлова оголосила вирок та визнала Мустафу Джемілєва винним за всіма трьома статтями обвинувачення. За двома злочинами вона звільнила підсудного від відповідальності у зв’язку із закінченням терміну давності, а за незаконний перетин кордону хотіла призначити два роки умовно, проте застосувала положення про амністію у зв’язку з 70-річчям перемоги у Другій світовій війні. Символічно, що оголошення вироку припало на день народження вождя світової революції Володимира Леніна. Він би, напевно, схвалив і заочний процес, і “твердість” прокурора та інші методи улюбленого ним терору.