Успіх жінок на позачергових парламентських виборах: про що свідчать результати?

Результати позачергових парламентських виборів 2019 року засвідчують, що 86 новообраних депутатів, або 20,28% складу Ради, – жінки. Це найвищий рівень представництва жінок у Раді з 1991 року. Але чи свідчать ці результати про бажання українців дотримуватися ґендерного балансу в новій Раді, чи продиктовані іншими мотивами? 

Експерти Міжнародної фундації виборчих систем (IFES) розібралися з цим питанням.

ПЕРЕДІСТОРІЯ

За період каденції парламенту, обраного у 2014 році, кількість депутаток у Верховній Раді ніколи не перевищувала 53 жінок, або 12,6%; фактично ж станом на червень 2019 року в парламенті було лише 49 депутаток, або лише 11,6% складу Верховної Ради. До початку діяльності нового парламенту Україна посідала 155-те місце серед 193 країн за рівнем представництва жінок у парламенті – найнижчий показник у Європі.

Одним з важливих результатів позачергових парламентських виборів 2019 року є очікуване збільшення представництва жінок у новій Верховній Раді. Український парламент, найімовірніше, переміститься на 50 позицій вище в рейтингу Міжпарламентського союзу (IPU) – на 102-ге місце, обігнавши за цим показником Грецію, Грузію та Угорщину.

ЖІНОЧЕ ОБЛИЧЧЯ ПАРЛАМЕНТУ

Попередні результати позачергових виборів народних депутатів України 2019 року, оприлюднені ЦВК, свідчать про те, що до парламенту обрано 86 жінок, що становить 20,28% загальної кількості новообраних депутатів. Серед усіх 86 депутаток 59 обрали за партійними списками, а 27 – в одномандатних округах. Це означає, що частка жінок серед 225 депутатів, обраних за партійними списками, становитиме 26,22%, а з-поміж 199 народних депутатів, обраних за мажоритарною системою відносної більшості в одномандатних округах, жінкам належатиме 13,56% місць.

Обрання великої кількості жінок в одномандатних округах, безсумнівно, є позитивною зміною, порівнюючи з позачерговими парламентськими виборами 2014 року, коли серед 198 народних депутатів в одномандатних округах було лише дві жінки. Що ж стосується кількості жінок, які пройшли за партійними списками, то парламентські вибори 2019 року – це перші вибори в пострадянській історії України, коли партії-лідери занесли значну кількість кандидаток на прохідні місця в партійних списках попри відсутність у виборчому законодавстві положень щодо ґендерних квот та санкцій за їхнє недотримання.

ЖІНКИ В ОДНОМАНДАТНИХ ОКРУГАХ

Успіх жінок в одномандатних округах не слід, однак, переоцінювати. Майже 87% депутатів, обраних в одномандатних округах, – чоловіки. Міжнародний досвід показує, що мажоритарна виборча система не є такою сприятливою для покращення рівня представництва жінок у політиці, як інші виборчі системи, зокрема пропорційна. Мажоритарна система часто може відображати наявні нерівності, з якими стикаються жінки в різних соціально-економічних сферах, серед яких обмежений доступ до економічних ресурсів, фінансування, а також стигматизація жінок на керівних посадах. Мажоритарні системи також вимагають від партій забезпечувати балотування жінок в округах, у яких вони мають шанси на перемогу, надавати їм достатньо ресурсів для ефективної кампанії, тоді як виборці мають сприймати жінок-кандидатів і голосувати за них. У політичних партіях, де закріпилася патріархальна структура чи переважають чоловіки на керівних посадах, номінування та достатня підтримка кандидаток не завжди є пріоритетом.

На останніх українських парламентських виборах успіх жінок в одномандатних виборчих округах можна розглядати через призму неймовірної популярності партії “Слуга народу”, а не як систематичну та цілеспрямовану реформу політичного простору: “Слуга народу” висунула значну кількість жінок у багатьох одномандатних округах, тоді як інші політичні партії не висували достатньої кількості жінок або не претендували на достатню кількість місць. Із 27 жінок, обраних в одномандатних округах, 21 висунула “Слуга народу”. Якби в “Слузі народу” вирішили висунути меншу кількість жінок у виграшних одномандатних округах або висунути кандидаток у невеликій кількості округів (як, це зробила, наприклад, партія “Голос”), загальний рівень представництва жінок був би значно нижчим.

ЧИ ПІДТРИМУВАЛИ ВИБОРЦІ РІВНІСТЬ? 

За відсутності якісних досліджень (таких як опитування громадської думки чи дослідження фокус-груп) незрозуміло, чи був ґендер важливим мотивувальним фактором, який спонукав би виборців голосувати за жінок, а не за чоловіків у відповідних округах. Можна припустити, що виборці, які підтримували “Слугу народу”, просто вирішили в обох бюлетенях віддати свої голоси за партію – як за її партійний список, так і за будь-якого кандидата від “Слуги народу”, який балотувався у відповідному одномандатному округу, незалежно від таких факторів, як досвід кандидата чи стать. Те, що багато досвідчених кандидатів, які неодноразово перемагали у своїх округах від виборів до виборів і які мали великий законодавчий досвід, доступ до фінансових, адміністративних та інших ресурсів (і які в деяких випадках вдавалися до незаконних способів агітації), гучно програли недосвідченим кандидатам від “Слуги народу”, підкріплює це припущення.

З огляду на те, що успіх жінок на останніх позачергових виборах в одномандатних округах та за партійними списками пов’язаний переважно з популярністю однієї партії, а не із систематичним підходом до вирішення питань ґендерної нерівності в політиці, необхідні подальші дії для перетворення цього успіху на ще більш стійкий рівень представництва жінок не тільки у Верховній Раді, але також у місцевих радах, майбутньому складі Кабінету Міністрів та інших органах державної влади. 

Одним з ключових досягнень нещодавніх парламентських виборів є занесення безпрецедентної кількості жінок до партійних списків, порівнюючи з попередніми виборами. Більшість провідних партій (окрім “Опозиційної платформи – За життя”) занесли значну кількість жінок (20% і більше) до своїх партійних списків, що посприяло збільшенню представництва жінок серед депутатів, обраних за пропорційною складовою змішаної системи, до 26% – найвищого показника в пострадянській історії України. Таке більш активне занесення жінок до партійних списків можна пояснити ефективними адвокаційними зусиллями депутаток (багато з яких було внесено до партійних списків на виборах 2019 року), громадянського суспільства та міжнародних організацій, серед яких ОБСЄ / БДІПЛ, Венеційська комісія, IFES, NDI та IRI.

У межах адвокаційної кампанії, яка мала на меті заохотити політичні партії висувати більше жінок до Ради, IFES виступав за встановлення 40-відсоткової ґендерної квоти в поєднанні з чергуванням кандидатів однієї статі в кожній п’ятірці для забезпечення ефективного розміщення кандидаток у партійних списках та за дієві санкції за недотримання цих положень. IFES також проводив кампанії з просвіти виборців (як перед виборами 2014 та 2019 років) і закликав лідерів партій заносити більше жінок до партійних списків та висувати більше жінок в одномандатних округах, де вони мали б шанси на перемогу. IFES отримав письмові відповіді від окремих лідерів партій, що підтверджували їхню готовність дотримуватися міжнародних стандартів та найкращих практик під час висування кандидатів на виборах 21 липня.

 ЗРОСТАННЯ ПРЕДСТАВНИЦТВА ЖІНОК: ПРИЧИНИ УСПІХУ

Зусилля з адвокації національних та міжнародних зацікавлених сторін були однією з причин того, що частка жінок у партійних списках зросла в середньому з 10–12% на парламентських виборах 2014 року до майже 20% на останніх позачергових парламентських виборах. Хоча це збільшення є значним, воно не має виключати необхідності вжиття подальших заходів, спрямованих на підвищення представництва жінок на виборних посадах до 30–40%, що є стандартом у багатьох європейських демократіях та відповідає міжнародним зобов’язанням України та її європейським прагненням.

Достатнє представництво жінок у парламенті є не лише питанням цифр, відсотків та міжнародних рекомендацій. Представницька демократія спирається на принцип того, що обрані на посаду депутати настільки ж різноманітні, як і люди, яких вони представляють. Різноманітність у публічних дебатах та в розробленні політики є важливою для розвитку законодавства та урядування, яке справді відображає досвід життя громадян. Якщо половина суспільства є фактично відсутньою або недостатньо представленою, це може мати глибокий вплив на ефективність розроблення політики.

Попередні результати виборів свідчать, що дві з п’яти партій, які подолали п’ятивідсотковий бар’єр, – “Європейська солідарність” та “Голос” – отримали право на 10% загального обсягу щорічного державного фінансування політичних партій, оскільки забезпечили обрання не менше 30% жінок загальної кількості обраних від них депутатів: частка депутаток, обраних від “Голосу”, становитиме до 45%, водночас у “Європейської солідарності” цей показник перебуває на рівні 36%. Загальний щорічний обсяг державного фінансування для всіх політичних партій, які мають право на нього (партії, які отримали не менше 2% голосів у загальнодержавному виборчому округу), становитиме 565 мільйонів гривень на рік. Десять відсотків цього обсягу  порівну поділять між “Голосом” та “Європейською солідарністю”: кожна з двох отримуватиме 28,25 млн грн щорічно. 

Додаткове фінансування за дотримання вимог щодо забезпечення представництва жінок передбачено в ухваленому у 2015 році Законі “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання і протидії політичній корупції” і може посилити стійкість позицій жінок, обраних від цих партій, і, ймовірно, спонукатиме інші партії висувати більше жінок на парламентських виборах 2023 року.