Топ-5 ключових подій 2015 року
Журналісти Центру інформації про права людини згадали рік, що минає, і виокремили топ-5 ключових подій у сфері прав людини.
На жаль, цих подій було не так багато, але, на нашу думку, їх все одно варто відзначити.
5 місце – внесення “антидискримінаційної поправки” до Трудового кодексу України.
10 листопада Верховна Рада все ж таки з кількох спроб спромоглась ухвалити поправку до Трудового кодексу, яка забороняє дискримінацію у сфері праці, зокрема, за расовою, релігійною, статевою ознакою чи сексуальною орієнтацією.
Ухваленню передували кількаденні акції протесту під парламентом з вимогою заборонити дискримінацію на роботі.
Тепер народні депутати мають ухвалити правки до відповідних законів для створення ефективного механізму оскарження дискримінації в судах. Хоча деякі експерти не сумніваються у повільному просуванні цих змін.
4 місце – старт реформи МВС.
Реформа МВС була однією з вимог Революції Гідності, яка зараз реалізується за активної підтримки грузинських реформаторів, ЄС, Канади та Японії.
З ухваленням закону про національну поліцію Україна зробила крок до деполітизації роботи поліції. Адже відбулось інституційне розділення МВС і поліції. Від МВС залишиться центральний апарат у Києві на чолі з міністром, посада якого буде політичною, а поліція працюватиме окремо як орган, який надає сервісні послуги.
Однак, цей же ж закон про національну поліцію звузив права та свободи українців. Його розкритикував навіть Генеральний директорат з прав людини та верховенства права Ради Європи.
Експерти звертають увагу, що не на всі посади поліцейські обираються за конкурсом. У Раді Європи рекомендують підвищувати у званні та просувати поліцейських по службі на конкурсній основі.
Президент України має “надмірні повноваження”, зокрема, у присвоєнні звання генерала поліції. Хоча він не повинен мати до неї стосунку як до цивільного органу.
Відповідно до статті 26 закону, під час адміністративного затримання поліцейські можуть брати відбитки пальців та інші біометричні дані людей. В законі не встановлений строк зберігання цих даних.
Нове законодавство узаконило нинішню нелегітимну практику правоохоронців зупиняти будь-яких перехожих і вимагати у них документи. Стаття 32 закону дозволяє це робити, коли є підстави вважати, що “особа має намір вчинити правопорушення”. Тобто, якщо ви із пачкою цигарок стоїте на автобусній зупинці, то шанси того, що поліцейський вимагатиме у вас паспорт, різко зростуть. Така практика змушуватиме громадян носити паспорти.
Також експерти в Раді Європи зробили зауваження щодо процедури вилучення майна, обмеження пересування особи, проникнення до приватного володіння, термінів зберігання інформації у базах даних поліції тощо.
3 місце – свідчення судді апеляційного суду Черкаської області Сергія Бондаренка.
На третє місце Центр інформації про права людини поставив свідчення судді апеляційного суду Черкаської області Сергія Бондаренко про втручання в його роботу як судді, тиск з боку керівництва суду, аби суддя ухвалив неправосудне рішення. Суддя також свідчив про винесення неправосудних рішень іншими суддями у цьому суді під час Революції Гідності.
В умовах, коли розслідування злочинів Євромайдану саботуються, коли докази часто-густо знищені, цей суддя став фактично світлом в кінці тунелю. Після його заяв про тиск заговорили інші судді.
Так, до прикладу, суддя Шевченківського суду у Києві Ірина Макаренко заговорила про тиск на неї у справах автомайданівців. Також про дзвінок з Адміністрації президента (АП) під час Євромайдану розповіла екс-голова Оболонського суду у Києві Ірина Мамонтова. Вона взагалі не розповсюдила в суді інформацію про цей дзвінок. А коли вище керівництво держави помітило надто м’які рішення у цьому суді, то 11 лютого Вища рада юстиції звільнила Мамонтову з посади голови суду.
Але не все так легко, як може здатись на перший погляд. Суддя Сергій Бондаренко, який просто керується принципами незалежності та неупередженості судді, вже встиг пережити вкрай підозріле чатування під його квартирою невідомих чоловіків, підпал його автівки, створення перешкод у його роботі, аби учасники судових процесів могли скаржитись до Вищої кваліфікаційної комісії суддів, та багато іншого. Суддя вже понад рік працює без помічника.
Генеральна прокуратура вкрай кволо розслідує кримінальні справи, які були порушені за заявами Сергія Бондаренка. ГПУ відмовила йому в забезпеченні заходів безпеки. У Генпрокуратурі відмовились змінити підслідність кримінальної справи про підпал авто судді за межі Черкаської області. Нагадаємо, що дозвіл на проведення негласних слідчих дій на Черкащині дає цей же ж голова апеляційного суду Володимир Бабенко, який підозрюється у втручання в роботу судді Бондаренка. Також сторона захисту заявляє про фальсифікацію доказів у цій справі про підпал автомобіля.
Правозахисники та активісти закликають суддів України свідчити про злочини у судовій системі, аби очистити її. Активісти “Автомайдану” забезпечують таким суддям юридичний супровід, виведення справ у публічну площину, а також фізичну безпеку.
2 місце – ухвалення Національної стратегії з прав людини
У серпні цього року з’явилась Національна стратегія з прав людини, розрахована на наступні 5 років. Це перший документ, який охоплює права людини взагалі, визнає їх як цінність та перераховує чіткі завдання відносно утвердження різних прав людини.
У стратегії враховані виклики та реалії, які існують сьогодні в Україні. Так, у ній згадується про права військових АТО, переселенців, жертв насильства тощо.
Міністерство юстиції відправило план дій з реалізації Національної стратегії з прав людини на розгляд Європейській комісії.
1 місце – тимчасове визнання юрисдикції Міжнародного кримінального суду.
20 лютого 2015 року парламент ухвалив заяву про визнання юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо військових дій на сході України. Тепер суд у Гаазі має перевірити, чи дійсно в Україні стались злочини проти людяності, передбачені в Римському статуті.
Однак з Міжнародним кримінальним судом є дуже багато “але”.
Багато хто помилково думає, що МКС відразу візьметься за розслідування міжнародних злочинів, які стаються в Україні. Однак Україна сама зобов’язана збирати і документувати як докази російської агресії в Україні, так і злочини проти людяності.
Сьогодні між правоохоронними органами відсутня координація дій і не налагоджена ефективна система документування злочинів проти людяності. Фактично Україна повторює помилку Грузії, яка через свою бездіяльність втратила сім років для ефективного розслідування злочинів, що мали місце під час російсько-грузинської війни у серпні 2008 року.
Суд у Гаазі діє на принципах комплементарності, тобто він допомагає розслідувати злочини національним органам, а у випадку, якщо держава не здатна розслідувати такі злочини, починає самостійне розслідування.
Правозахисна спільнота в Україні вважає ганебною нератифікацію Римського статуту. Те, що ми досі не стали повноправним членом Міжнародного кримінального суду, дається взнаки вже сьогодні. Відомо, що проросійські бойовики на сході України “наступають на п’яти”, вимагаючи амністію для тих, хто вчиняв міжнародні злочини. Якби Україна вже ратифікувала Римський статут, то вона б забрала цей козир з рук сепаратистів у Мінську, оскільки відповідно до Римського статуту, міжнародні злочини не мають терміну давності.
Якщо держава, не дай Бог, ухвалить амністію для таких злочинців, можна бути впевненим, що надалі злочини в Україні тільки примножаться. Адже непокаране зло не зменшується, воно тільки зростає.
