Сексизм під час виборів: як одна судова справа може увійти в історію

Дата: 09 Квітня 2021 Автор: Інна Наливайко
A+ A- Підписатися

Світові тренди демонструють, що політика перестає бути суто чоловічою справою і вже не має виключно чоловічого обличчя. Про це свідчить статистика залученості жінок у політику, зокрема, 40% жінок засідають у парламентах Швеції (47%), Бельгії (40,7%), Норвегії (41,4%), Іспанії (44%) тощо. Жінки не лише стають парламентарками й депутатками, а й очолюють уряди, країни, міжнародні організації. Так, у 2019 Єврокомісію очолила Урсула фон дер Ляєн, цього року Нгозі Оконджо-Івеала стала очільницею СОТ, уперше в історії США Джанет Єллен очолила міністерство фінансів, а Камала Гарріс посіла другу найвищу керівну посаду виконавчої влади США – пост віцепрезедента. Президентки наразі в Естонії, Молдові, Словаччині, Сингапурі, Непалі, Ефіопії, Тринідаді і Тобаго. Очільниці уряду – в Данії, Естонії, Литві, Ісландії, Норвегії, Фінляндії, Сербії, Новій Зеландії, де також є своя генерал-губернаторка.

Та, попри таку активність і визнання жінок у політиці в світі, українські політикині все ще мають виборювати право на участь у прийнятті рішень, боротися із сексизмом, протистояти суспільним упередженням та завойовувати публічне визнання.

Про те, як кандидатка у депутатки місцевої ради намагається створити прецедент у судовій справі про сексизм, читайте у черговому матеріалі з циклу “Політика без сексизму” за підтримки видання ZMINA та Громадського альянсу “Політична дія жінок”.

 Яке обличчя має політика в Україні сьогодні

 У Верховній Раді України зараз 20,8% жінок (88 з 423 народних депутатів) – це найбільший показник присутності жінок у найвищому законодавчому органі країни за всю історію незалежності, проте це ще далеко до середньоєвропейського показника у майже 30%. У парламенті 9-го скликання лише 2 постійні міжнародні делегації та 3 комітети з 23 очолюють жінки. У Кабінеті Міністрів керівництва Дениса Шмигаля лише 3 жінки представлені в уряді, інші 20 портфелів отримали чоловіки. Його попередники трішки покращували представництво жінок: зокрема в уряді Гройсмана серед 26 міністрів було п’ять жінок, в уряді Олексія Гончарука було шість жінок-міністерок за загальної кількості у 19 портфелів, поки що для українського уряду – це максимум. Зберігається тенденція: що вищий орган влади, то менше в ньому жінок, також менше жінок в органах, де більше ресурсу. Прикметно, що практично усіма такими комісіями на місцевому рівні керують чоловіки.

Як результат, у 2021 році Україна зайняла 74 місце серед 156 країн у рейтингу за Індексом гендерного розриву (Global Gender Gap Report), хоча у минулому році посідала 59 позицію. Найгірший бал цього року Україна отримала у категорії “залученість до політики” – 103 місце із 156. 

Попри запровадження гендерних квот – тенденції залучення жінок до політики досить невтішні. Квоти створили попит на жіноче лідерство, але вони не стали чарівною пігулкою у боротьбі із суспільними упередженнями щодо ролі жінок у політиці. На останніх місцевих виборах фіксували випадки коли жінки, які проходили у раду, відмовлялися від своїх мандатів на користь чоловіків. Така масова “заміна” жінок на чоловіків була, наприклад, у Вінниці, де всі жінки, представниці однієї політичної партії, здали мандат на користь чоловіків, та на Черкащині, де такий самий крок зробили обрані депутатки від однієї з політичних сил. Тоді голова місцевого осередку партії аргументував відмову жінок від мандату тим, що “поки депутатський корпус не готовий до таких високоморальних та високодуховних людей”.

Ще однією перепоною для участі жінок у політиці є гендерні стереотипи та суспільні упередження.

“Під час виборів кандидаткам не давали забувати, що вони жінки через дискримінацію за ознакою статі та сексизм як збоку конкурентів, такі і збоку виборців, – зазначає Ірина Тишко, гендерна експертка, координаторка проєкту #вибориБЕЗсексизму. – Перед останніми місцевими виборами ми створили чат-бот, куди кожен міг подати скаргу на сексистські вислови про кандидаток та й самі жінки могли надіслати нам інформацію про тиск та насильство. За час ведення виборчої кампанії ми зібрали близько 50 скарг щодо сексистської політичної реклами, сексистських матеріалів у медіа, кібербулінгу, кіберсталкінгу. Ми намагалися робити такі ситуації максимально видимими: спрямовували скарги до ЦВК, Комісії із журналістської етики, залучали до висвітлення ЗМІ. Також працювала гаряча телефонна лінія, де кандидатки мали можливість отримати юридичні консультації та психологічну допомогу”.

За результатами цих звернень вдалось сформувати два судові позови. По одному з них 6 квітня відбулося перше засідання.

“Цей суд – не для мене, він для всіх жінок у політиці, які отримують дискримінаційні коментарі”

 Ірина Нижник кандидувала до Тетіївської міської ради. Це її треті вибори: у 2015 році вона брала участь у виборах до міської ради та отримала мандат депутатки, у 2017 балотувалася на посаду голови об’єднаної територіальної громади, і у 2020 – знову була кандидаткою у депутати. Перші вибори пройшли досить спокійно, а під час наступних виборчі кампанії Ірина боролася із кібербулінгом.

Ірина Нижник

“У 2015 не було ніяких брудних технологій проти мене чи дискримінаційних закидів, бо до виборів я не була занадто публічною, проте на своєму окрузі отримала найбільшу підтримку виборців, а у внутрішньопартійному рейтингу йшла одразу після першого кандидата.

До виборів голови ОТГ у 2017 я встигла заявити про себе як про депутатку, відстоювала інтереси мешканців, була справедливою і не погоджувалась голосувати за сумнівні рішення. Тож деякі люди тоді почали проявляти негативне ставлення до мене.

Коли ж я на своїй сторінці у соцмережах написала про намір балотуватися на голову громади, з’явились коментарі на кшталт “куди вона лізе?”, мовляв, занадто молода. Тоді мені було 27 років, хоча на виборах восени 2020-го міським головою нашої ОТГ обрали 26-річного кандидата”, – розповідає Ірина.

На останніх місцевих виборах вона отримала ще більше сексистських коментарів: про сімейний стан, відсутність дітей, особисте життя.

Зокрема, в одній з локальних інтернет груп, куди перепостили допис про участь Ірини у виборах, тодішня начальниця управління освіти Тетіївської ОТГ Тетяна Ільїна написала, що таку кандидатку не підтримуватиме, оскільки “людина, яка переступила тридцятирічний рубіж і не стала ні дружиною, ні матір’ю, не може стати ніким, оскільки нікого, окрім себе, не любить і не поважає”.

“Мене обурило, що таке може писати людина, яка керувала освітою в громаді. Я ж не зобов’язана ні перед ким виправдовуватись ні за своє особисте життя, ні за свої стосунки, ні за те, чому я ще не народжую. Написала про це на своїй сторінці і отримала підтримку від багатьох людей. Навіть до моїх батьків у місті підходили й питали, чому не пишемо заяву до суду.

Потім мене підтримали громадські діячки з “Виборів без сексизму” та “ЮрФем”. Вони допомогли з позовною заявою до суду, наразі надають моральну підтримку і правові консультації”, – ділиться Ірина.

Вона додає, що ідею подати до суду виношувала певний час, довго збиралася із думками, внутрішньо налаштовувалася, бо знала, що судовий процес не буде швидким і емоційно буде складно. Але наразі вона вважає це питанням честі і справедливості та фундаментом для подібних справ у майбутньому:  

“Найменше, чого мені хочеться, щоб до мене проявляли жалість, бо зараз я реагую на це не як на особисту трагедію, а як на проблему нашого суспільства. Я розумію, цей суд – не для мене,  він для всіх жінок в політиці, які отримують дискримінаційні коментарі.

Для того, щоб жінки бачили цю історію і не боялись себе захищати. Інакше виходить, якщо жінка до 30 років не вийшла заміж і не народила дитину, то не має права бути публічною громадською діячкою, висловлюватися з тих чи інших питань? Так не повинно бути”.

Водночас Ірина Нижник не має ілюзій щодо рішення суду і готова до будь-якого результату. Оскільки законодавча система, на її думку, недосконала і довести саме дискримінаційність висловлювань за ознакою статі може бути дуже важко.

Сам суд почався 3 березня, а 6 квітня відбулося перше засідання по суті, під час якого сторони представили свої позовні вимоги та заслухали свідків у справі.

“У суді відповідачка веде себе практично так само, як і в соціальній мережі: переходить на особистості, а точніше — дає оцінку мені і моїм діям. А ще, відповідачка насправді не розуміє, що такого вона написала дискримінаційного і постійно дивується: “а що тут такого?”, – ділиться враження від судового засідання Ірина.

Вона додає, що після засідання Ільїна перекрутила все, що позивачка казала на суді, і написала розлогий образливий  допис у фейсбуку.

“Але я налаштована боротись далі”, – запевняє Ірина Нижник.

18 травня на жінку чекає чергове судове засідання у цій справі. У своїх позивних вимогах Ірина просить суд визнати висловлювання ексчиновниці та низку інших її дописів, зафіксованих у позовній заяві, дискримінаційними та такими, що принижують честь, гідність та ділову репутацію та вимагає відшкодування моральної шкоди.

Зміни починаються із однієї історії

Христина Кіт, адвокатка, голова ГО “Асоціація жінок-юристок України “ЮрФем” підтверджує, що Україна наразі має незначну кількість позовів, які стосуються захисту честі, гідності, ділової репутації в контексті сексизму.

 “Усе, що зараз робить Іра Нижник – це прецедент, чи не єдина історія кандидатки в депутатки, яка дійшла до суду через сексистські висловлювання. І це дуже важлива історія для судової практики”, –  зазначає експертка. 

В Україні мало судових справ, які стосуються сексизму в інтернеті чи в соціальних мережах, оскільки часто дуже важко довести, хто ховається за ім’ям якогось користувача чи коментатора. Тому люди не готові звертатися до суду, бо розуміють, що процес буде складним та довгим.

Також, пояснює Христина Кіт, в українському законодавстві на сьогодні немає визначення сексизму. Така не чітко визначена законодавча база створює додаткові труднощі для юристів та адвокатів, які мають між рядків шукати аргументацію:

“Можна працювати із тим законодавством яке є, шукати щілинки та лазівки, але так не має бути. Закон має бути чітко прописаний, щоб люди конкретно розуміли як вони можуть себе захищати в тій чи іншій ситуації, як називаються такі висловлювання, і яка за них відповідальність”.

Активна позиція юристів, адвокатів, представників громадських організації є важливою, щоб зміни вносили у законодавство. І ця практика має бути системною, а не лише на час виборів.

“Якщо ми лише один раз на п’ять років будемо звертати увагу на сексизм, то законодавство ніколи не зміниться. Лише системні звернення у поліцію щодо сексизму, насильства за ознакою статі в інтернеті, звернення до адвокатів зроблять таку дискримінацію видимою. Поки таких людей небагато, то до цієї проблеми ставитимуться як до чогось незначного.

Історія із Іриною Нижник показує, що проблема є. І, якщо така ситуація матиме місце з іншими жінками, вони бачитимуть кейс Ірини, і розумітимуть що їм потрібно робити. Усе починається із однієї історії”, – наголошує Христина Кіт.

 З свого боку Ірина Нижник навіть після складної виборчої кампанії та суду щодо сексизму не виключає своєї можливої участі у наступних виборах.

“Після цих виборів мені було морально складно, кампанія у 2020-му була важкою, тому я вирішила, що беру тайм-аут. Сьогодні постійно потрібно боротися за справедливість, складно робити щось корисне для суспільства, бо швидко вигораєш. Я поки вирішила займатися тим, що приносить користь, насамперед, моєму особистому та професійному розвитку.

Політика взагалі вимагає багатьох ресурсів. Але перед останніми місцевими виборами я прочитала у когось із знайомих тезу: “що чим менше порядних людей іде балотуватися, то більше покидьків йде у владу”. Мене це змусило задуматись тоді і не відпускає досі. Тому, я думаю, якщо  партія, близька мені за ідеологією, запропонує взяти участь у виборах, то я погоджусь. Але підходи до виборчої кампанії будуть у мене іншими”. 


Стаття підготовлена в межах проєкту #вибориБЕЗсексизму за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”. 

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: