Сегрегація і дискримінація: з якими проблемами стикаються роми під час війни та що не враховано в плані дій держави

Роми в Україні – одна з найчисленніших та найуразливіших національних меншин. Ця спільнота десятиліттями стикається з низкою проблем – від бідності до дискримінації. Частина ромів є “юридично невидимою” для держави через відсутність документів.

Подолати ці виклики Україна має на шляху вступу до ЄС, адже підтримка ромів передбачена й низкою стратегічних документів Ради Європи.

Держава розробила стратегію із забезпечення прав ромів та затверджує план заходів для її виконання. Проте цих кроків зовсім не досить, наголошують представники ромської спільноти. Йдеться, зокрема, про сферу освіти, процес документування ромів, захист прав ромів-військових та їхніх родин, компенсації за зруйноване житло. 

ZMINA розповідає, з якими проблемами стикаються роми в Україні під час війни та що не враховано в державному плані заходів на наступні роки.

У плані заходів враховано 54 пропозиції громадськості

В Україні діє Стратегія сприяння реалізації прав і можливостей осіб, які належать до ромської національної меншини, на період до 2030 року (Ромська стратегія). Під час розроблення цього документа взяли до уваги:

• Ромський стратегічний рамковий документ Європейського Союзу для рівності, інклюзії та участі на 2020–2030 роки;
• Стратегічний план дій Ради Європи з інклюзії ромів та кочівників на 2020–2025 роки;
• План дій з покращення ситуації ромів і сінті в регіоні ОБСЄ.

У 2025 році Державна служба з етнополітики та свободи совісті (ДЕСС) напрацювала план заходів з реалізації цієї стратегії у 2026–2028 роках. До ДЕСС надійшла 121 пропозиція щодо доповнення заходів чи редагування, з них були враховані 54.

Зазначається, що в проєкті цього плану передбачено заходи, спрямовані на спрощення процедури документування, доступ до освітніх і медичних послуг, працевлаштування та соціальний захист, покращення житлово-побутових умов та розвиток традиційної культури.

23 вересня 2025 року відбулися публічні консультації щодо проєкту плану заходів, у яких узяли участь представники ромських громадських організацій та Офісу Омбудсмана.

Це була, по суті, перша національна консультація щодо Ромської стратегії, звернула увагу менеджерка проєктів Ради Європи Земфіра Кондур:

“Цей діалог – офіційний механізм участі ромських представників у політичних процесах, які ґрунтуються на низці ключових стандартів Ради Європи”.

Вона нагадала про два важливих документи Ради Європи, які стосуються участі ромів у процесах ухвалення рішень. Зокрема, мета плану з інтеграції ромів та кочівників до 2025 року – посилити участь ромів в ухваленні рішень, підтримати ромські організації, а також прибрати бар’єри, які заважають ромам бути активними учасниками суспільних процесів. Рекомендація Комітету міністрів РЄ 2018 року прямо закликає держави-члени Ради Європи забезпечити ефективну участь ромів у публічному житті.

Запропоновані заходи майже не розв’яжуть актуальних проблем ромів

Представники ромської громадськості, які висловилися під час публічного обговорення плану заходів з реалізації Ромської стратегії на 2026–2028 роки, наголошували, що зазначені в документі заходи не враховують великого спектра проблем, з якими наразі стикаються роми в Україні. 

“Запропонований план заходів на реалізацію Ромської стратегії не розв’яже або лише дуже частково може розв’язати проблеми ромського населення. Він не містить чітких заходів, індикаторів, фінансування та моніторингу виконання”, – звернула увагу представниця мережі ромських медіаторів Валентина Золотаренко.

За її словами, просвітницькі заходи, бесіди з батьками, сприяння не розв’язують проблем. У місцевої влади часто не вистачає бюджету та співробітників, які могли б займатися виконанням політик щодо ромів. Тож дуже багато питань розв’язують ромські медіатори або громадські організації.

Ромська медіаторка вказала на прогалини проєкту плану:

• не охоплює потреб ромських жінок, багатодітних матерів, ромських жінок – ВПО;
• не враховує потреб ромів-ВПО, ромів, які повертатимуться з європейських країн, а також ромів, які втратили житло;
• не містить внесення потреб ромів до планів відновлення України та координації за реєстром збитків.

Також медіаторка звернула увагу, що не передбачено конкретних заходів із забезпечення якісної освіти для ромських дітей. Наприклад, не передбачені заходи щодо подолання сегрегації ромських шкіл.

“Практики окремих шкіл, окремих класів, окремого посуду в школах для ромських дітей мають бути подолані. Потрібні центри з дошкільної підготовки дітей, асистенти вчителів у початковій школі та підтримка малозабезпечених родин”, – зазначила Валентина Золотаренко.

Представник Омбудсмана Олександр Осіпов також звернув увагу на прогалини документа. За його словами, в багатьох заходах передбачено лише громадські чи міжнародні організації за згодою, без визначення відповідальних органів державної влади:

“Це створює ризик невиконання деяких заходів. На нашу думку, необхідно чітко закріпити виконавців серед органів центральної виконавчої влади або місцевого самоврядування”.

Адже, наприклад, у завданні, що стосується оновлення даних демографічних та соціально-економічних характеристик ромської меншини, виконавцями зазначено лише громадські організації.

Також Осіпов звернув увагу на формальність та декларативність очікуваних показників виконання заходів, які вказані як “підвищити на 5%”, “зменшити на 1%”. Наприклад, “зменшення щороку на 1% матеріалів у медіа, які містять ксенофобські висловлювання та такі, що розпалюють мову ворожнечі”.

“Ромська стратегія насамперед для людей, і план заходів націлений на представників ромської національної меншини, на максимальну інтеграцію, соціалізацію і дотримання їхніх прав, а не на формальне висвітлення певної кількості публікацій”, – наголосив представник Омбудсмана.

За його словами, в плані заходів не досить враховано участь ромських організацій, медіаторів. Зокрема, до проведення тренінгів та просвітницьких заходів слід залучати ромів.

Також, на думку Осіпова, в документі закладені ризики сегрегації в освіті, адже передбачено створювати щорічно додатково не менш ніж одну групу для дітей-ромів задля проведення підготовки до школи.

“Заходи зі створення окремих груп можуть мати зворотний ефект. Це може призвести до відокремлення, а не інтеграції”, – попередив він.

План заходів розробляли без достатніх консультацій із громадськістю

Ромська стратегія до 2030 року була написана в “кабінетному режимі” без достатніх консультацій із громадянським суспільством, розповів у коментарі ZMINA координатор Ромського жіночого фонду “Чіріклі” Юліан Кондур:

“Вже після того, як вона була написана і всім розіслана, наша організація та деякі інші звернулись і попросили провести повноцінні консультації, міжнародні організації це підтримали. І 23 вересня відбулася консультація в онлайн-форматі”.

У фонді “Чіріклі” зауважують, що план заходів з реалізації стратегії на 2026–2028 роки розроблявся процедурно неправильно, зазначені індикатори не є чіткими:

“Наприклад, консультаційні механізми, роль ромських неурядових організацій. Консультації в плані передбачено як епізодичні заходи, а не як системні майданчики. Ми наполягали на створенні постійних механізмів для консультації, моніторингу – відповідно до міжнародних стандартів”.

За його словами, у березні 2022 року була створена міжвідомча робоча група високого рівня з виконання Ромської стратегії. Але перше засідання її відбулося аж улітку 2024-го:

“Тоді нам, ромським організаціям, навіть не дали слова. Пояснили, що не вистачило часу. Я написав листа до Єврокомісії, що такий підхід не зовсім коректний”.

Тому одна з рекомендацій була створити тематичні робочі групи, де б збиралися люди, які мають експертизу і реальний досвід.

“Ключове, що в плані заходів слабко деталізована участь ромських організацій у консультаціях. У передбачених заходах переважно написано “за згодою”. Це створює певний ризик формального залучення”.

Експерт додав, що таких тематичних груп наразі не створено. Проте в попередньому циклі стратегії з 2013 до 2020 року групи працювали: з роботи з правоохоронними органами щодо протидії дискримінації, з освіти, легалізації поселень, інфраструктури.

“Було легше працювати, бо знали, до якого міністерства звертатись. Наразі відповідальний один координаційний орган – Державна служба з етнополітики та свободи совісті. Але водночас, якщо звертатися з питань освіти, сегрегації, скеровують до Міністерства освіти, а там фактично з цим ніхто не працює. Треба йти до місцевих управлінь, і з ними вже там вибудовувати співпрацю”.

У плані немає заходів для ромів-військових

У заходах, які плануються на реалізацію Ромської стратегії на наступні два роки, є згадки про ромів-переселенців, ромів-військових, але не передбачено прямих заходів для них, зауважує Кондур. Їх згадано лише в контексті збору даних, вивчення ситуації цих категорій людей.

“Їх згадують виключно на рівні поширення інформації про ромів ЗСУ в медіа. Але що стосується реабілітації, психологічної допомоги, повернення з фронту – ці речі там не адресовані”.

За словами експерта, військові ромської національності інколи стикаються з нерівним ставленням, дискримінацією під час служби.

“Я б назвав це сплячою дискримінацією. Вона “прокидається”, коли відбувається щось яскраво погане, скажімо так. Але треба віддати належне, історія ромів-військових внесла багато позитивних моментів у публічний дискурс про ромів. Це допомагає усвідомити, що ми всі живемо тут, в одних умовах у плані безпеки”.

Роми, повертаючись до цивільного життя, нерідко почуваються непотрібними: їм не допомагають, не орієнтують, куди звертатися, де шукати підтримку.

“Один хлопець мав проблеми з кінцівками. Єдині, хто йому допоміг, – це ветеранські організації. Бачу, як ЛГБТ-військові організувалися в асоціації, багато виступають за цивільні партнерства, наприклад. У ромів, на жаль, таких об’єднань поки що немає”.

Проте проблеми, спільні для ромів-військових, існують. Зокрема, забезпечення їхніх сімей після мобілізації.

“У межах гуманітарних програм до нас часто зверталися жінки, які казали, що вони не знають, де їхні чоловіки. Силою забрали, немає зв’язку. Чоловіки заробляли якісь гроші для родини, тож сім’ям стало важче. Ми допомагали, чим могли: забезпечували продуктами харчування, гігієни, шукали тимчасове житло”.

Гуманітарний компонент у зв’язку з війною в плані заходів теж відсутній, звертає увагу експерт. Зокрема, зазначені соціально-економічні заходи не передбачають екстреного виконання:  їжа, тепло, медична допомога під час бойових дій.

Заходи з протидії дискримінації обмежуються тренінгами

Дискримінація – одна з основоположних проблем, з якими стикаються роми, наголошує Юліан Кондур.

“З 2018-го, після хвилі нападів на ромів з боку переважно праворадикальних груп, поліція визнала, що є проблема в комунікації з ромами. Ми почали працювати з поліцією, навчати міжнародних стандартів роботи, створювали майданчик, щоб знайомити ромських активістів і представників громади з поліцією”.

Правозахисник додає: у справах Європейського суду з прав людини зазначається, що поліція має обов’язок запобігати таким конфліктам на етнічному ґрунті. Проте в плані заходів з реалізації Ромської стратегії злочини на ґрунті ненависті лише згадуються в контексті тренінгів для поліцейських.

“Але до сьогодні всі тренінги, які проводились, були організовані або українським громадянським суспільством, або міжнародними організаціями”.

Також експерт звертає увагу, що в плані відсутні заходи, спрямовані на забезпечення ефективних розслідувань, покарання винних у цих злочинах.

Юліан Кондур зауважує, що важливо змінити й законодавство щодо відповідальності за злочини на ґрунті ненависті. На зміну урядовому законопроєкту № 5488 наразі зареєстровано новий, який покликаний розв’язати ці питання – № 13597.

“Якщо говорити про дискримінацію, у плані дій передбачено деякі інформаційні кампанії, але бракує зобов’язання державних мовників до включення ромів у контент”.

Експерт нагадав, що один з яскравих прикладів непорозуміння з ромами був у травні 2025 року – коли українські прикордонники шукали порушників кордону в ромському поселенні на Закарпатті.

“Працівники прикордонної служби стріляли в повітря, відбулися сутички, постраждали учасники і з боку ромів, і з боку прикордонників. Ті, кого шукали, не були в тому поселенні, і люди, які постраждали, не мали стосунку до порушення. Там переважно були жінки і діти, правоохоронці посеред ночі приїхали й залякували людей”.

Постраждалі звернулися по допомогу, була реакція Офісу Омбудсмана, громадських організацій щодо перевищення повноважень і непропорційного застосування сили.

Проблема з документами для ромів існує не одне десятиліття

Роми є досить закритою спільнотою і мають недовіру до органів влади. Через це частина з них не взаємодіє з державними структурами й залишається юридично невидимою. За приблизними розрахунками, десята частина ромів може жити без документів – за принципом “нема паспорта – нема проблем”.

“Це відбувається ще й тому, що виявлення таких людей ніколи не було пріоритетом України. Фактично всі зусилля для боротьби з цією проблемою – це робота ромських активістів, ромських медіаторів: виявити цих людей, домовитись, переконати, щоб вони отримували документи”, – пояснює Кондур.

За словами Кондура, Україна отримувала низку зауважень від міжнародних правозахисних організацій про те, що потрібно зробити цей процес доступнішим для цих людей. Тож і органи влади, і громадські організації, зокрема міжнародні, доклали чимало зусиль, щоб спростити ромам отримання документів.

Фонд “Чіріклі” реалізовував у 2023–2024 роках у Мукачеві пілотний проєкт – тестувалася модель, як можна спростити доступ до отримання документів. Ромські посередники (медіатори) працювали у великому компактному поселенні в громаді в Мукачеві.

“Виявляли людей без документів. Домовлялися з ними, спілкувалися, брали їхні дані, формували певні досьє. Потім ці досьє передавали колегам в Офіс Омбудсмана. Там перевіряли інформацію, розділяли справи за категоріями – наприклад, хтось втратив документи, а хтось ніколи не мав їх. Далі передавали міграційній службі”.

Вдалося зібрати понад 300 досьє, близько 200 ромів уже отримали документи. Справи інших ще опрацьовуються, найскладніші серед них – люди, які народилися на території РФ чи Білорусі.

Медіатори домовлялися навіть про візит до міграційної служби та супроводжували людей під час отримання документів. Деякі жінки, які отримували паспорти, відразу реєстрували свідоцтва про народження для своїх дітей.

Отримання паспорта – витратний процес, звертає увагу експерт. Буває, необхідно зробити ДНК-тест чи підтвердити громадянство через суд. У Сербії, щоб стимулювати документування ромів, свого часу зробили пільговий період, коли процес отримання документів зробили повністю безоплатним. Цьому передували майже 10 років співпраці держави з громадськими організаціями: створили цілу базу даних, тож багато людей скористалися можливістю.

“Думаю, в Україні без співпраці з громадськими організаціями, ромськими медіаторами проблему документування розв’язати не вдасться. Бо це питання довіри. Але потрібно, щоб держава забезпечувала ресурсами, хоча наразі більшість заходів у стратегії покладені на фінансування з місцевих бюджетів”, – каже Кондур.

Наразі визначити, скільки українських ромів не мають документів, неможливо. За переписом населення у 2001 році, офіційно в Україні проживали 47,5 тисячі ромів. За оцінкою Ради Європи у 2012-му, в Україні налічувалося від 250 тисяч до 400 тисяч представників ромської національності. У середньому експерти оцінювали, що кількість ромів сягала близько 300 тисяч. У 2021-му приблизно до 30 тисяч з них мали проблеми з особистими документами.

Відомо, що з початком повномасштабного вторгнення близько 100 тисяч українських ромів вимушено залишили свої домівки, каже Юліан Кондур. Понад половину з них виїхали за кордон, але багато з них повернулися впродовж 2023–2024 років. Зокрема, роми з Одещини, Миколаївщини, Херсонщини, Дніпра, Запоріжжя.

Частина ромів-переселенців не може претендувати на компенсацію за зруйноване житло

Одна з найскладніших проблем для ромів-переселенців – це те, що через проблеми з документами в них не було легалізоване житло, звертає увагу Юліан Кондур. Тому вони не мають можливості просити компенсацію від держави. Таких людей було багато на Харківщині.

Наразі немає належно зафіксованих звернень щодо людей, які втратили таке житло.

“У плані дій передбачено певні заходи щодо соціального житла, але ще конкретних проєктів немає. З перших тижнів після вторгнення ми усвідомлювали, що цим буде потрібно займатись. Ми шукали можливості створювати таке житло, але поки немає таких великих ресурсів, і в цьому потрібна дуже сильна підтримка від держави”.

Місцеві органи влади на Закарпатті припускають, що таке житло могло б з’явитися за умови міжнародного фінансування, але не лише для ромів-ВПО, а як альтернативне розміщення через незадовільні умови в місцях компактного проживання ромів.

Роми, які змушені були залишити свої домівки через війну, знайшли дах над головою в тимчасових прихистках, гуртожитках, у родинах інших ромів, у шелтерах при церквах.

Ромські діти ходять до школи, але якість освіти низька

Одна з проблем ромської спільноти – доступ до якісної освіти. Занепокоєння, зокрема, викликає сегрегованість шкіл. Зазвичай школи, які розташовані найближче до компактних поселень ромів, відвідують переважно ромські діти, каже експерт:

“Підхід може бути різний, можна намагатись якось організувати різноманіття в цих школах, щоб не тільки роми навчалися. Але проблема, яка найчастіше виникає з цими школами, – якість освіти. Це стосується підготовки вчителів, роботи з батьками дітей, якої не вистачає”.

За словами Юліана Кондура, ромські діти можуть ходити в таку “окрему” школу п’ять-сім років і водночас не вміти нормально читати, рахувати. Їх просто переводять із класу до класу.

Сегреговані школи експерти виявляли в Одеські області – там були окремі класи для ромських дітей. Також на Закарпатті, а до повномасштабного вторгнення – і на Харківщині поблизу компактних ромських поселень.

Йдеться про звичайні школи з українською мовою викладання. Хоча на Закарпатті буває, що дітям можуть викладати також і угорською. Водночас ромська мова, якою діти спілкуються в спільноті, у школах ніде не вивчається.

“Раніше були окремі ініціативи громадських організацій – ромські курси, ромські класи. Наразі таких програм немає. В Україні є, мабуть, лише декілька людей, які могли б викладати повністю ромською мовою”, – розповідає координатор Ромського жіночого фонду “Чіріклі”.

Він зазначив, що питання мови дуже важливе для всіх активних ромів у правозахисному колі, проте ініціатив наразі мало. Зокрема, системно цим займається Офіс Ради Європи в Україні – фахівці кодифікують ромську мову, готують методичні матеріали для викладання. Також фонд “Відродження” кілька років тому готував асистентів учителів для дітей, які спілкуються ромською мовою, щоб вони допомагали в українській школі.

Хоча ромська мова є важливим елементом ідентичності ромів, наразі зусилля громадського сектору сфокусовані на нагальніших проблемах у соціально-економічній площині.

У Ромській стратегії про мову і культуру згадується, але не зазначено прямих заходів боротьби із сегрегацією. Там немає чітких індикаторів, як виміряти результати, немає системи моніторингу, зазначив Юліан Кондур. 

Євроінтеграція – вікно можливостей для захисту прав ромів

Якби не вектор України на євроінтеграцію, порушувати питання про проблеми ромів було б дуже складно, вважає Юліан Кондур:

“Я днями був у відрядженні в Брюсселі на європейській Ромській платформі. Вона вже 18 років поспіль проводиться. Питання ромів вони визнають на досить високому рівні. У кожній країні своя політика, свій підхід. Але є усвідомлення того, що роми є частиною цих суспільств, і є багато прикладів того, як спільні дії можуть вести до позитивних змін”.

Він зауважує: на зустрічі в Брюсселі усвідомив, що програми підтримки різних вразливих груп населення – це не про благодійність, а про відповідальність країн перед іншими, про універсальність прав людини та архітектуру міжнародної співпраці, яка будується на цих принципах.

За словами експерта, євроінтеграція України – це вікно можливостей для ромів, тому громадянське суспільство має використовувати ці процеси на користь людей:

“Українське суспільство досить непогано розуміє, з чим стикаються роми: економічні проблеми, соціальна ізоляція, тривала дискримінація. Мені здається, що зараз реально час для дій, бо і суспільство змінюється”.

На думку Юліана Кондура, в Україні громадянське суспільство – одне з найсильніших у Європі. І роми теж себе відчувають частиною цього.

“Мабуть, у цьому і полягає наша така унікальність. Сила ромів – у тому, що ми багато років працюємо з органами влади. Наші ромські громади не настільки ще потерпають від системної дискримінації в інституціях, як в інших країнах, наприклад в Угорщині чи Чехії”.

В Італії, зокрема, є постійна проблема з виселенням ромів з будинків, які не легалізовані. Це відбувається досить жорстко, без надання альтернативного житла, з порушенням багатьох стандартів, розповідає експерт. Такі справи потім розглядають у міжнародних судах, ромам виплачують компенсації.

“У нас, навіть якщо люди проживають у таких умовах, ми говоримо не про те, що це треба зносити, а як знайти шляхи, щоб допомогти їм отримати документи, покращити умови. Тобто трохи по-іншому все одно підходимо”.

Матеріал підготовлено за підтримки проєкту “Сприяння наближенню України до ЄС у сфері верховенства права” (3*E4U), що реалізується за дорученням Федерального міністерства закордонних справ Німеччини компанією Deutsche Gesellschaft für International Zusammenarbeit (GIZ) GmbH у межах проєкту “Права людини в центрі європейської інтеграції України”, який громадська організація Центр прав людини ZMINA реалізує за підтримки GIZ.