Розстріляти, щоб провчити?
Жителі містечка Нові Алди, яке знаходиться у передмісті Грозного, стомились третій місяць переховуватись у підвалах від постійних артилерійських і бомбових ударів російської армії. На початку лютого 2000 року єдине, що вони бажали – це миру. Несила було бачити, як скалки від бомб “скошували” їхніх сусідів, які вчасно не добігали до схованки.
Новоалдинці лишались у селищі, бо гуманітарні коридори для виїзду переселенців обстрілювались. Та й в таборах Інгушетії були складні для проживання умови. Тож в Нових Алдах переховувались літні, малозабезпечені, люди з інвалідністю або ж ті, хто стеріг своє майно від мародерів.
Одного разу у селище, за словами місцевих жителів, зайшов загін чеченського командира Ахмеда Закаєва. Вони не знайшли тут належних місць для розміщення, бо у селищі немає адміністративних будівель, окрім школи, і покинули населений пункт.
“Круті” у підпалах вбивствах і мародерстві
Надія на мир з’явилась 3 лютого, коли новоалдинці повідомили командуванню федеральних військ про відсутність бойовиків у селищі і просили припинити інтенсивний обстріл. Наступного дня в містечно зайшла розвідка.
“Коли перша група солдатів – розвідка – з’явилася на нашій вулиці, мій батько, брат і я стояли перед воротами будинку, – згадує медсестра Асет Чадаєва. – Вони йдуть мовчки повз нас, і тут батько мій сказав: «А де ваше «Добридень»?!”. Їхній командир зупинився і каже: «Вибач . Здраствуй, старий». Тут з групи вискочив якийсь маленький військовий, підбіг до брата, здер із плеча у нього одяг, дивиться – чи немає слідів від носіння зброї. Смішно! Якби він був бойовиком, хіба вийшов би сам? Вони нам сказали: «Завтра близько до підвалів не підходьте. За вами прийдуть справжні круті». Ми толком і не зрозуміли, що нас хочуть попередити”.
“Крутих” Асет Чадаєва побачила наступного дня: “5 лютого близько 12 години дня я почула на вулиці перші постріли. Ми з батьком вийшли і побачили, як солдати підпалюють будинки. Наш сусід лагодив дах, і я почула, як солдат каже: «Дивися, дурень дах робить», а той у відповідь: «Зніми його». Солдат підняв автомат, хотів вистрілити, а я викрикнула: «Не стріляй! Він глухий!» Солдат повернувся і випустив чергу поверх наших голів”.
Мешканці розповідають, що російським солдатам було за 30-40 років і вони були без розпізнавальних знаків. Деякі з них були п’яні. “Зачистку” проводив санкт-петербурзький загін міліції особливого призначення.
“Солдат кличе мене, і в цей момент дідусь (увесь такий блідий, губи у нього були сині) просить:” Маліко, вони зараз гроші зажадають, піди у кого-небудь візьми”, – розповіла правозахисникам центру “Меморіал” Малікі Лабазанова. – Я до солдатів: ” Хлопці, у нас немає грошей. Якби були, ми б виїхали, як всі люди” . І тоді вони почали стріляти. Кричали при цьому, що у них наказ вбивати всіх. Я побігла до сусідів, стукала у ворота – ніхто не відчиняв. Тільки Денієв Алу вийшов на стукіт і приніс мені три купюри по сто рублів. Несу я ці гроші, підходжу до своїх воріт і бачу: кішка моя йде, у неї нутрощі вивалилися. Вона йде і зупиниться, йде і зупиниться, а потім помирає. у мене ноги так і підкосилися”, – каже Малікі Лабазанова.
“Вони зайшли в будинок братів Ідігова. Двох братів загнали в підвал і кинули туди дві гранати. Один залишився живий через те, що другий накрив собою. У сусідньому будинку розстріляли трьох: один дідусь 68 років і двоє молодих хлопців. У них не запитували документів. Стріляли чітко в голову. Спалювалися будинки. Люди чули крики: “Де гроші!?” Братів Магомадових закинули в підвал, вистрілили і підпалили. Пожежа перекинулася і на інші будинки…”, – з доповіді “Зачистка” (Селище Нові Алди, 5 лютого 2000 року, – умисні злочини проти мирного населення”).
Правозахисники зафіксували 56 вбитих новоалдинців, самі ж мешканці селища заявляють про 83 людей.
Що вирішив Європейський суд з прав людини
5 березня прокуратура Чеченської Республіки порушила кримінальну справу, однак вона так і не спромоглася встановити імена вбивць. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) багато разів просив надати йому копії матеріалів слідства, та російський уряд відмовляв у цьому, посилаючись на секретність.
Уряд РФ у справі «Мусаєва та інші проти Росії» не заперечував, що в цей день в Нових Алдах петербурзькі спецпризначенці провадили «спеціальну операцію», однак зазначив, що їх участь у масових вбивствах слідством не доведена.
ЄСПЛ поклав відповідальність за вбивства родичів заявників на владу Росії і визнав неефективним розслідування Росією масового вбивства.
Шеф-редактор кавказського незалежного журналу «Дош» Абдулла Дудуєв каже, розслідування було неефиктивним, бо влада сама віддавала злочинні накази: “Військові злочини не були розслідувані в Росії належним чином, хоча відомо, хто були ці люди. Це був санкт-петербурзький загін міліції особливого призначення. Була б політична воля, можна було розслідувати всі злочини, але влада не зацікавлена у цьому. Тому що вона віддавала накази на вчинення цих злочинів”, – переконаний Абдулла Дудуєв.
Пан Дудуєв каже, слідство не могло встановити місцезнаходження тих військових, які брали участь у масових вбивствах.
Суд зобов’язав російських платників податків виплатити заявникам компенсацію моральної шкоди: Юсупову Мусаєву – 35 тис євро, Сулейману Магомадову – 30 тис, Тамарі Магомадової – 40 тис та 8 тис євро як компенсацію за понесений матеріальний збиток, а також Малікі Лабазановій і Хасану Абдулмежідову – 40 тис євро.
Крім того, ЄСПЛ зобов’язав сплатити судові витрати заявників у розмірі 14 050 євро і понад 4 тис фунтів стерлінгів.
Масові вбивства як показова акція?
Історик і публіцист Майрбек Вачагаєв вважає події в Нових Алдах показовою акцією.
“Це був показовий розстріл. Армія повинна була показати, що не буде того, що було в першу чеченську війну, що будуть вбивати всіх: незалежно від того, бойовик ти чи не бойовик, воював ти чи не воював, жінка ти чи чоловік, старий чи дитина. Різниці немає”, – переконаний чеченський історик і дисидент, колишній генеральний представник Чечні в Росії Майрбек Вачагаєв.
Абдулла Дудуєв каже, що такі люди, які не понесли відповідальність, провокують насильство у побуті. “Було дуже багато людей, які з Чечні повертались в Росію, бували випадки, коли вони вбивали і своїх рідних, і сусідів, і з тих, з кими виникали побутові конфлікти. Ця безкарність продовжує насилля. Про це немає статистики, тому що про це не прийнято говорити в ЗМІ. Зконцентрованого в одному місці це не виявляється, тому що росіяни відправлялись з різних регіонів”.
