Прайд чи гей-парад? Історія, терміни, український контекст
Традиційно червень у світі – це місяць прайдів: марші, дискусії та фестивалі, які розказують про проблеми ЛГБТ-людей, проходять у понад 50 країнах.
8 червня в Україні також почався прайд-тиждень, який закінчиться проведенням 17 червня Маршу рівності в центрі столиці. За кілька тижнів до маршу в медіа та суспільстві зазвичай починають точитися дебати щодо того, чи можна проводити українським ЛГБТ те, що дозволено будь-якому громадянину України – вільно проводити мирні публічні акції на захист своїх прав.
Коли і чому розпочали проводити прайди, хто може на них ходити, чим український Марш рівності відрізняється від карнавалу в Сан-Пауло, а також чому ходу за права людини не слід називати “гей-парадом”, читайте в нашому матеріалі.
ЩО ТАКЕ ПРАЙД?
Гей-прайд (англ. gay pride – букв. гордість геїв) – це демонстрація солідарності з представниками ЛГБТ-спільноти, об’єднаних почуттям власної гідності. Проводять прайд для того, щоб показати, що в суспільстві існують ЛГБТ-люди, які хочуть мати рівні права з усіма іншими громадянами.
Ідея прайду базується на тому, що ЛГБТ-люди повинні сміливо демонструвати свою гідність і не відчувати дискримінації через сексуальну орієнтацію та ґендерну ідентичність.
Зазвичай гей-прайд проходить у вигляді маршу, а також заходів фестивального типу (виставок, кінопоказів тощо), публічних дискусій з ЛГБТ-проблематики, інших колективних заходів, які спрямовані на підкреслення соціальної значимості проблем ЛГБТ та їхньої видимості.
КОЛИ І ДЕ ПОЧАВСЯ ПРАЙД?
Історія прайду почалась у США в шістдесятих роках минулого сторіччя. У той час ставлення суспільства і держави до представників ЛГБТ було здебільшого негативним. Якщо когось викривали у гомосексуальних стосунках, то притягали до відповідальності згідно із законом: людину піддавали лоботомії, кастрації або відправляли на 20 років до в’язниці. Поліція також організовувала рейди, щоб виявити “правопорушників”.
У ніч на 28 червня 1968 року в Нью-Йорку в гей-барі “Стоунволл-інн” – тепер національна пам’ятка США – відбувся один з таких рейдів. Під виглядом перевірки ліцензії на продаж алкоголю силовики зайшли до бару та почали затримувати геїв, лесбійок і трансґендерів. У відповідь відвідувачі бару почали сутичку з поліцейськими, яка переросла в масове заворушення.
“Я бачив достатню кількість безладів, щоб зрозуміти, що “веселощі” дійшли до межі. Такого раніше ніколи не було. Вони (поліцейські – ред.) ніколи не стикалися з подібним опором, у тому числі від перевдягнутих у жіночий одяг чоловіків. Це їх розсердило до такої міри, що на їхніх обличчях чітко можна було прочитати бажання вбити!” – згадував один зі свідків цих заворушень.
На річницю цих подій у місті пройшов перший прайд, на який вийшли ЛГБТ-люди, незгодні з діями поліцейських. Тоді марш виявився вдвічі коротшим запланованого за часом через протестні виступи з боку деяких містян. Але традиція відзначати річницю “Стоунволлського повстання” поширилась і на інші міста США, а згодом і по всьому світу стали проходити марші на підтримку ЛГБТ.
ЯКІ ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКОГО ПРАЙДУ?
З часом гей-прайди у світі перестали бути правозахисними та перетворилися на карнавальне свято, яке приносить бюджетам міст великі кошти. Один з найбільших гей-прайдів у світі відбувається в Сан-Пауло (Бразилія). В Україні прайд досі залишається правозахисним.
Першого разу він мав пройти в Україні у 2012 році, але тоді його скасували через небезпеку з боку ультраправих.
“Близько півтори тисячі агресивних праворадикальних молодиків у масках та з битами, релігійні фанатики та ряджені козаки прийшли на місце запланованого Маршу на березі Дніпра, заздалегідь плануючи агресію”, – згадують про непроведений прайд 2012 року на сайті КиївПрайду.
Наступні Марші рівності традиційно закінчувалися сутичками, а у 2014 році мер Києва Віталій Кличко навіть виступив проти його проведення, адже, на його думку, “розважальні заходи недоречно проводити на тлі війни на сході країни”. Відповіддю на такі заяви чиновника стало гасло наступного прайду: “Права людини завжди на часі!”
Марш рівності у 2015 році
Найчисельніший на сьогодні Марш рівності в Україні відбувся минулого року. На нього вийшло близько 3 тисяч осіб.
Українські представники ЛГБТ-спільноти, які виходять на прайд, говорять таким чином про те, що вони існують у суспільстві, тобто стають видимими. Цьогорічний КиївПрайд проходить під гаслом “Країна вільних. Будь собою!”, а головною темою якраз стала видимість.
“Чим більше людей будуть особисто знайомі з геями, лесбійками, бісексуалами та бісексуалками, трансґендерними людьми, тим менше буде рівень гомофобії в суспільстві. Часто судження про те, що “нетрадиційна” сексуальна орієнтація – це погано, засновані на чутках і домислах, а не на власному життєвому досвіді. Абсолютно звичайна ситуація, коли засуджують, не знаючи особисто жодної ЛГБТ-людини”, – зауважують на сайті КиївПрайду.
ЧОМУ ПРАЙД – ЦЕ НЕ “ГЕЙ-ПАРАД”?
Головна мета прайду – правозахисна, мета гей-параду – розважальна. Він проводиться у формі костюмованої ходи з використанням автобусних платформ, звукопідсилювальної апаратури тощо, що наближає його до карнавалу, як у Ріо, на який з’їжджаються тисячі туристів.
Під час гей-параду можуть використовуватися також правозахисні гасла на підтримку громадянської рівноправності ЛГБТ, але там вони виступають другорядною складовою.
Треба зауважити, що і під час проведення Маршу рівності використовують розважальні елементи, але через це його правозахисна мета не зникає. Наприклад, минулого року поряд з учасниками центром Києва їхала платформа з травесті-артистами.
“Прайд – це найефективніший спосіб звернути увагу суспільства і держави на права ЛГБТ. Це не лише якісь абстрактні люди в Амстердамі чи Нью-Йорку, а цілком конкретні ваші брати і сестри, подруги і друзі, сини і дочки, колежанки і колеги. Робітники і дизайнерки, журналістки і правозахисниці, сантехніки й архієпископи, народні депутатки і найнеочікуваніші люди поруч з вами.
…Подобається це комусь чи ні, ЛГБТ-люди є поруч і мають рівні права з усіма іншими. На жаль, сьогодні в Україні ці права не забезпечені повною мірою. Щоб це змінити, потрібно добиватися рівних прав і постійно нагадувати про них. Те, що комусь це не подобається, – не причина дискримінувати і принижувати інших” , – пише член оргкомітету КиївПрайду Іван Вербицький.
ЧИ ХОДЯТЬ ГЕТЕРОСЕКСУАЛИ НА ПРАЙД?
Звісно, адже для того, щоб, наприклад, відстоювати права жінок, не треба самому бути жінкою. На київський прайд неодноразово виходили відомі українці, які не є гомосексуалами. Серед них журналіст і депутат Сергій Лещенко, нардеп Мустафа Найєм, представниця Омбудсмана з дотримання прав дитини та сім’ї Аксана Філіпішина, перший заступник міністра економічного розвитку і торгівлі України Максим Нефьодов та багато інших.
Звісно, що масштабної підтримки гетеросексуалів Маршу рівності в Україні поки немає, але ця ситуація змінюється.
Якщо ви вирішили піти на Марш рівності цього року, то прочитайте інструкцію з безпеки.
