Росія захопила десятки місць несвободи в Україні та перетворила в’язнів на своїх заручників – звіт правозахисників

Після повномасштабного вторгнення Росія захопила 11 в’язниць, де перебували 3103 ув’язнених, та близько 100 поліцейських відділків на Півдні та Сході України. Відтоді країна-агресор стала відповідальною за них, говорить міжнародне гуманітарне право.

В реальності ж у місцях несвободи, що потрапили під окупацію, одразу погіршилася гуманітарна ситуація. Крім того, такі заклади росіяни використовували для придушення спротиву: там утримували та катували усіх незгодних з окупаційною адміністрацією. 

До ув’язнених сили РФ регулярно застосовували тортури, приниження та погрози. Часто людей без їхньої згоди переводили між установами на тимчасово окупованих територіях, а також відправляли до Росії.

Про це йдеться у звіті “Дев’ять кіл пекла”: місця утримання в Україні під російською окупацією”, що підготували міжнародні та українські правозахисники.

ZMINA коротко переповідає результати дослідження.

Правозахисники опитали українців, яких викрала та утримувала Росія, колишніх ув’язнених, що опинилися в місцях несвободи на тимчасово окупованих територіях, а також в’язнів, яких українська влада евакуювала з небезпечних районів. Усього вони провели 121 інтерв’ю та зафіксували 659 історій людей із відкритих джерел.

Експерти проаналізували, як сили РФ тримали українців в офіційних місцях несвободи – пенітенціарних установах, поліцейських дільницях, а також у неофіційних – імпровізованих камерах утримання, підвалах, катівнях. Дослідження охоплює такі місця в Київській, Харківській, Миколаївській, Херсонській та Донецькій областях.

Як місця утримання зустріли окупацію

У квітні–травні 2022 року російська влада почала встановлювати контроль над місцями несвободи. За словами одного з опитаних, у Херсонському СІЗО це мало такий вигляд:

“До травня в СІЗО все залишалося по-старому. Усе було добре, поки не зайшли росіяни. Вони прийшли до нас “голосно”, – згадує ув’язнений з Херсонського СІЗО.

Зокрема, розказує опитаний, у перший же день російські військові застрелили чоловіка, який не встиг лягти на підлогу за їхньою командою.

Росіяни одразу ж почали залякувати ув’язнених і персонал та змушувати до співпраці. Насамперед вони вишукували в’язнів, що мали авторитет серед інших, та намагалися схилити їх на свій бік. Правозахисники зазначають, що часто задля цього російські військові били та знущалися з людей.

“Запитали, чи є такі, у кого зірки на колінах. Тим, хто мав такі татуювання, наказали встати. Одного вдарили прикладом у лоб так, що він упав і не міг піднятися. Другого в’язня били по ребрах. Приклад міг потрапити куди завгодно: в обличчя, у груди, у спину, у ноги”, – згадує в’язень.

Ще одна категорія в’язнів, яких росіяни шукали насамперед – колишні українські військові.

“Коли прийшли росіяни, начальник колонії видав усіх в’язнів, які брали участь в АТО. Їхня доля була сумною. Багато з них повністю зникли”, – розказує ув’язнений Північної колонії №90, що в Херсоні.

Щоб придушити спротив українців та встановити окупаційний режим, росіяни використовували, зокрема, й ізолятори тимчасового тримання та відділки поліції – там утримували і катували викрадених місцевих мешканців. Основними цілями були колишні українські військові, поліцейські, державні службовці, вчителі та громадські лідери. Затримували також і звичайних людей, у тому числі дітей, за будь-які прояви підтримки України.

Крім офіційних місць утримання, росіяни також створили низку імпровізованих камер для ув’язнення та тортур. Це здебільшого були підвали окремих будинків та офіційних установ (школи, лікарні, вокзали), гаражі, приміщення фабрик, сільськогосподарських комплексів.

Один з гаражів Ізюмської залізничної поліклініки, де росіяни утримували цивільних. Фото: Белкіс Вілле, Human Rights Watch

Правозахисники підкреслюють, що такі дії росіян говорять про широкомасштабну систему придушення спротиву, зокрема, наміри покарати та залякати тих, хто, на думку окупантів, міг становити загрозу їхньому режиму.

Про це, зокрема, йдеться також в аналітичному звіті Центру прав людини ZMINA “Катування та жорстоке поводження із цивільним населенням на українських територіях, які перебували під російською окупацією (на прикладі Київської, Харківської та Херсонської областей)”. Дослідники поміж іншим зазначають, що практика викрадень та катувань була санкціонована російською владою.

“Уявіть собі: літо, спека, нас 12 людей у камері на 6 місць. Усі коростяні” – про умови утримання ув’язнених в окупації

Велика кількість з опитаних правозахисниками людей зазначили, що майже одразу після початку бойових дій умови перебування в колоніях та СІЗО значно погіршилися. Регулярні шляхи постачання провіанту до місць несвободи Росія перервала, натомість жодної альтернативи так і не запропонувала. Тривалий час ці установи виживали завдяки залишкам продуктів та допомозі волонтерів.

Чоловік, який навесні 2022 року перебував у Снігурівській виправній колонії №5, розказав дослідникам про перші місяці окупації:

“До травня російські військові на територію колонії не заходили. Але їхній вплив відчувався. Вони не допускали до роботи медичних працівників, перешкоджали закупівлі харчів із Миколаєва”.

Оскільки ця колонія призначена для людей, хворих на туберкульоз, багатьом ув’язненим була необхідна лікувальна дієта. Однак невдовзі після повномасштабного вторгнення її скасували. За словами одного з ув’язнених, їх годували переважно крупами, інколи не було навіть олії.

Брак їжі, медичних працівників та ліків гостро відчували у всіх місцях, які проаналізували дослідники. Зокрема, один із в’язнів Херсонського СІЗО розказав, що від початку повномасштабного вторгнення їх перевели на дворазове харчування, а згодом – на одноразове:

“Давали або кашу, або суп. Трохи хліба – один буханець на 12 осіб”.

Причиною дефіциту було, зокрема, те, що росіяни затримували значно більше людей, ніж могли вмістити спеціальні установи. Крім того, багато співробітників евакуювалися – навіть підтримувати чистоту та готувати їжу часом було нікому. Через це росіяни почали звозити ув’язнених спочатку до кількох тюрем на тимчасово окупованих територіях, а потім до Росії. Згоди на це в українських громадян окупаційна адміністрація не питала. Ба більше, часто вона приховувала факти вивезення українців та не розказувала про них навіть їхнім рідним.

Правозахисники наголошують, що такі переміщення порушують міжнародне право та класифікуються як насильницькі зникнення.

Ув’язнених часто тримали в переповнених камерах, без належної вентиляції, їжі та санітарних умов. В’язень Херсонського СІЗО, зокрема, розказав правозахисникам про те, що в його камері всі заразилися коростою:

“Уявіть собі: літо, спека, нас 12 людей у камері на 6 місць. Тісно, усі коростяні. Світла не було. Воду подавали тільки ввечері, лише на годину. Крім того, у ліжках були клопи. Не було можливості прийняти душ. Білизну не міняли. За весь час [приблизно 8 місяців] лише один раз нас водили в баню. Та й то – під конвоєм, з криками, погрозами. Тому навіть митися не хотілося”.

Житель Куп’янська Харківської області, якого росіяни утримували в місцевому райвідділку поліції, також розказав про переповнені камери та знущання з боку росіян:

“Тільки в моїй камері, що призначена на 4 особи, було 19–25 людей. Мене тримали там близько місяця. З 25 людей [у камері] п’ятеро чи шестеро були закуті в кайдани. Їм не давали їсти – ми ділилися тим, що отримували самі. Ми їх із ложечки годували”.

Частину ув’язнених у цьому відділку росіяни розмістили в так званій “прогулянковій камері” без даху. Там тримали, зокрема, й Віталія Чернова, директора школи в селищі Борівському.

“Вдень було до 30 градусів тепла, а вночі – лише 6. Я був у футболці та джинсах. Спати було неможливо, бетонна підлога була холодною. Ви можете подрімати, присівши навпочіпки, спершись на стіну й поклавши пластикову пляшку між холодною стіною та спиною”, – розказав Чернов.

Багатьох затриманих українців окупанти привозили до імпровізованих місць утримання. Зазвичай там не було умов для постійного перебування, наприклад, світла, води, опалення, каналізації.

Так, голову села Нова Басань Чернігівської області Миколу Дяченка росіяни тримали в підвалі площею менше ніж 9 кв. м. Коли його туди привели, всередині вже було до 20 людей. Протягом двох діб людям не давали їсти та пити. У запасі було по 2 літри води на кожного. Двері до підвалу тримали зачиненими, аж поки люди всередині не почали задихатися.

Згідно з дослідженнями правозахисників, часто нелюдські умови утримання сили РФ поєднували із жорстоким поводженням, побиттями та залякуваннями.

Загроза здоров’ю та життю людини – основний метод “роботи” росіян

Російська окупаційна адміністрація намагалася встановити контроль над місцями утримання, зокрема й через сувору дисципліну, залякування та регулярні побиття ув’язнених.

“Коли в колонії встановилася російська адміністрація, персонал став набагато агресивнішим. Одного разу я побачив, як до нас у в’язницю привезли в’язня зі зламаною ногою. Я бачив іншого в’язня зі слідами удушення на шиї. Ув’язнених били щодня. Це була норма”, – розказав один з опитаних чоловіків про ситуацію в Херсонській колонії №61.

Усього в межах дослідження правозахисники зафіксували 152 випадки тортур та жорстокого поводження. Дослідники також підсумували, що чим довше регіон перебував під окупацією, тим більше випадків тортур там траплялося.

До всього російська окупаційна влада намагалася використовувати ув’язнених, як ресурс на псевдореферендумах. Для цього в’язнів змушували отримувати російське громадянство. За словами опитаних, були люди, що погоджувалися на це одразу. Однак тих, хто відмовлявся, часто залякували та били.

“Нас били за відмову приймати російське громадянство. Мене, наприклад, за це били. Потім я тиждень оговтувався від цього”, – розказав правозахисникам чоловік, що перебував у Херсонському СІЗО.

Погрозами та побиттями ув’язнених також залучали до примусової праці: робити ремонти, рити окопи, виготовляти колючий дріт, протитанкові “їжаки”, розбирати вантажі.

“Змушували працювати. Робили це грубо та агресивно, як у концтаборі. До нас ставилися, як до рабів. Сказали, що ми нічого не значимо”, – розповів один з ув’язнених Херсонського СІЗО.

Однак найчастіше ув’язнених катували на допитах та під час “фільтрації”. Поширеним серед російських військових способом отримання інформації був електрошок. Зокрема, один з опитаних, якого утримували в ізоляторі тимчасового тримання в Херсоні, розказав, що росіяни регулярно на допитах під’єднували дроти до різних частин тіла ув’язнених.

“Коли дроти підключені до вух і подають електрику, мабуть, очі можуть випасти. Це називається “сонечко”, – описав чоловік.

Росіяни під’єднували проводи, зокрема, до його грудної клітини, а також до геніталій.

Підвал центрального відділу поліції в Ізюмі. Фото: Белкіс Вілле, Human Rights Watch

Для тортур окупанти використовували й підручне приладдя. Так, голова села Хрещенівка Херсонської області, якого утримували в одному з місцевих підвалів, розповів, як росіяни катували його розігрітим залізом:

“Він розігрів кочергу й запитав мене: “Ти знаєш, де шкіра найтонша і ближче до кістки?” Що я міг сказати? Тоді він сказав: “Ну ми тобі покажемо” й почав обпікати мені п’ятки”.

Правозахисники задокументували також різні випадки удушення в’язнів, позбавлення свіжого повітря, їжі, сну, постійне утримання із зв’язаними руками, побої руками, ногами та різними предметами.

Інколи військові РФ намагалися приховати свої злочини: не били в’язнів по обличчю та місцях, де можуть лишитися синці, пробували заглушити крики жертв. Так, у Васильківському виправному центрі №8 у Запорізькій області, росіяни щодня зранку вмикали гімн Росії, а потім музику на всю гучність.

“Це було зроблено для того, щоб не було чутно криків. Але інколи робили таке, що музика не допомагала”, – розказав мешканець села Озерне, якого росіяни утримували в центрі.

Окрім фізичного насильства, росіяни також катували ув’язнених психологічно: погрожували вбивством, каліцтвами, розправою над родиною.

Декілька опитаних із різних захоплених місць ув’язнення розповідали, що росіяни закидали в камери неактивні гранати задля залякування ув’язнених.

“Коли мене привели [в кімнату], мені під ноги кинули гранату. Це повторювалося кілька разів, але я вже зрозумів, що вони це роблять для розваги. Новоприбулі боялися”, – переповів ті події один з опитаних, який перебував у Приморській колонії №145, що в Бердянську.

Правозахисники наголошують, що сили РФ створили імпровізовані катівні на місцях одразу після окупації. Це було поширеною та звичною практикою на тимчасово окупованих територіях.

“З огляду на повсюдні катування та інші види жорстокого поводження в офіційних і неофіційних місцях ув’язнення, їх широке географічне поширення, спільність методів і цільових жертв в окупованих регіонах і місцях ув’язнення, катування та інші види жорстокого поводження можна вважати широко поширеними та систематичними”, – йдеться у звіті.

Про навмисні вбивства та “живий щит” з ув’язнених

У звіті правозахисники зазначають, що викрадення, тортури та жорстоке поводження нерідко закінчувалися вбивствами ув’язнених. Часто руки закатованих були заковані в наручники або замотані клейкою стрічкою.

Зокрема, у селі Борова Харківської області росіяни облаштувалися на місцевій базі відпочинку “Світло шахтаря”. Там вони також тримали колишніх українських військових. Полоненим зв’язали руки та ноги, не давали їм води та їжі. Коли село звільнили, у ямі на території відпочинкової бази знайшли три тіла зі слідами тортур.

Під час деокупації, українські військові взяли в полон чотирьох росіян, які дислокувалися в Боровій та були причетні до злочинів проти цивільних, зокрема до катування колишніх атовців. У кінці 2022 року їх засудили за воєнні злочини.

Тіла загиблих після звільнення територій знаходили в підвалах приватних будинків, гаражах, на території місцевих підприємств, у промислових ямах.

З офіційних місць ув’язнення повідомлення про вбивства надходили не так часто. Однак і там російська окупаційна влада вбивала одних ув’язнених, щоб залякати інших та посилити свій контроль.

Дослідники, зокрема, опитали чоловіка, який перебував у Херсонському СІЗО та був свідком вбивства іншого полоненого:

“Одного разу на моїх очах убили Дмитра Гуся з Ізмаїла. Його били тільки за те, що він носив бороду й говорив українською мовою. Його просто забили до смерті”.

Херсонське СІЗО після російського обстрілу. Фото: департамент з питань виконання кримінальних покарань

Нерідко місця несвободи на тимчасово окупованих територіях росіяни перетворювали на свої військові бази чи склади зброї. У деяких випадках перед тим, як заїхати на територію тюрми, росіяни перевозили звідти всіх в’язнів. Водночас правозахисники зафіксували випадки, коли росіяни використовували установу для військових цілей, хоча всередині ще залишалися ув’язнені. Зокрема, за даними правозахисників, військові РФ розмістили ракетні комплекси поблизу Дар’ївської колонії №10, Херсонської колонії №61 та Північної колонії №90.

“Це переконливі докази того, що російські збройні сили використовували в’язнів і персонал колонії як “живий щит”, – йдеться в дослідженні.

Як наслідок, зазначають експерти, багато тюрем були обстріляні та пошкоджені, що призвело до поранень та смертей серед тюремного персоналу та в’язнів.

За інформацією Міністерства юстиції України, щонайменше 22 в’язниці були пошкоджені від бойових дій. Унаслідок цього загинули п’ятеро співробітників в’язниці, ще п’ятеро отримали поранення. Загинув також щонайменше один ув’язнений.

Однак ці цифри не відображають кількості жертв у в’язницях на тимчасово окупованих територіях, наголошують правозахисники. Так, переважно за повідомленнями в медіа, відомо про щонайменше 53 українських військовополонених, які загинули під час вибуху в Оленівській колонії на Донеччині. Однак перевірити це неможливо – Росія не допускає жодних міжнародних слідчих чи спостерігачів як у цю в’язницю, так і в будь-яку іншу, де утримують українських цивільних та військових полонених.