Ромське самоврядування: за і проти
Normal
0
false
false
false
RU
X-NONE
X-NONE
MicrosoftInternetExplorer4
/* Style Definitions */
table.MsoNormalTable
{mso-style-name:”Обычная таблица”;
mso-tstyle-rowband-size:0;
mso-tstyle-colband-size:0;
mso-style-noshow:yes;
mso-style-priority:99;
mso-style-qformat:yes;
mso-style-parent:””;
mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt;
mso-para-margin:0cm;
mso-para-margin-bottom:.0001pt;
mso-pagination:widow-orphan;
font-size:10.0pt;
font-family:”Times New Roman”,”serif”;}
“Якщо хочеш, щоб щось було зроблено – зроби це сам”. Це прислів’я з часом стало правилом не лише для окремих людей, а й для цілих громад.
З часом прийшло усвідомлення того, що якісь місцеві, не дуже суттєві, з точки зору органів влади, питання, ефективніше вирішувати самотужки – маленькою громадою, для якої ці питання є якраз дуже важливими.
Чи можливе ромське самоврядування в Україні?
Кажучи про ромське самоврядування, слід насамперед врахувати два важливі чинники.
По-перше, сьогодні ромського самоврядування як такого не існує взагалі.
По-друге, альтернативи такому розвитку ромських громад теж фактично немає.
Шляхом самоорганізації пішли європейські громади, потроху до нього приєднуються громади українські. Однак якщо ми прагнемо сприяти інтеграції ромського населення в суспільство, ми, як громадські активісти, так і органи влади на всіх рівнях, повинні докласти максимум зусиль, щоб органи ромської самоорганізації були створені й роми мали можливість самі займатися вирішенням своїх проблем.
Інше важливе питання: донести до ромів необхідність подібної самоорганізації та користь, яку може дати громаді самоврядування й співпраця з органами влади та неурядовими організаціями.
Ромське самоврядування потрібне насамперед звичайним мешканцям таборів, які завдяки демократичній системі отримають шанс на те, що їхня думка буде врахована при прийнятті рішень. А усвідомлення того, що від кожної людини залежить щось важливе, з часом приведе до більшої відповідальності ромської громади.
Не слід вигадувати велосипед
Переваги самоврядування ще й у тому, що не доводиться “вигадувати велосипед”. Ця система випробувалася десятки років у різних країнах. Щоб прогнозувати очікувані результати, достатньо глянути на досвід інших громад, безумовно, врахувавши ромську специфіку.
Серед головних результатів самоврядування – значне покращення побутових умов, в яких проживають люди, суспільна активізація мешканців територій, на яких впроваджене самоврядування, прищеплення демократичних принципів тощо.
У випадку з ромським населенням самоврядування нестиме ще й освітні функції.
Також самоврядування допоможе використовувати людський ресурс таборів та поселень – це особливо важливо з огляду на те, що значна кількість ромів нині безробітна.
Знайти спільну мову з місцевою владою
Розвиток ромського самоврядування може кардинально змінити стосунки ромських громад та органів місцевого самоврядування. Ніде правди діти, нині вони далекі від ідеальних. Тут швидше панує взаємна недовіра й ворожість. Ситуацію можливо змінити, якщо делеговані громадою представники ромського самоврядування вестимуть діалог із владою на рівних, партнерських умовах, пропонуючи впроваджувати спільні проекти, а не займатися випрошуванням чергових пільг чи допомоги.
Передбачається, що ромське самоврядування приведе до формування самодостатності ромської громади та органів місцевого самоврядування завдяки відкритому діалогу між членами громади, заохочення соціальної активності, визначення колективного бачення майбутнього та впровадження спільних ініціатив щодо розвитку громади.
Насправді, ідея про ромське самоврядування зовсім не нова. Закарпатська обласна рада вже двічі приймала програми стосовно ромського населення, в яких передбачала ромське самоврядування.
Вперше про таку систему самоорганізації згадали в програмі “Ромське населення” на 2003-2007 роки. Зокрема, одним із завдань програми було задекларовано: “Формування активних органів ромського самоврядування в місцях компактного проживання ромів”. Щоб втілити це, обласна рада доручила відділу у справах національностей та міграції облдержадміністрації надати допомогу в розробці Положення про ромське самоврядування, його виконавчі органи. Райдержадімінстрації та міськвиконкоми мали сформувати органи ромського самоврядування в місцях компактного проживання ромів.
Вдруге обласні депутати згадали про ромське самоврядування, приймаючи програму “Ромське населення Закарпаття” на 2012-2015 роки. Утім, і завдання, й очікувані результати, і відповідальні за роботу в новій програмі виявилися ідентичними попередній.
Однак за час, який пройшов між цими двома програмами (10 років), органи влади в області не зробили для розвитку ромського самоврядування нічого.
Хоча, на відміну від 90-х, в останні 10-15 років влада постійно заявляє про зусилля, спрямовані на інтеграцію та покращення життя ромів. Однак про реальне ставлення представників влади до ромської проблематики може свідчити бодай той факт, що програми з ромського населення навіть не пишуться з урахуванням можливих змін, які відбулися за попередні роки. З програми в програму просто копіюється один і той же текст із незначними відмінностями. Щоправда… авторів, які готують програми, навіть можна зрозуміти. З року в рік дійсно не відбувається жодних змін, тож що змінювати в документі?
Реальність така, що між ромським населенням Закарпаття та органами місцевого самоврядування стоїть міцний мур непорозуміння. Ігнорування всіх проблем ромів призвело до того, що ціла нацменшина опинилася в ізоляції, її просто виключили із соціуму, залишивши їй місце на самому дні соціальної драбини.
Завдання ромського самоврядування
Глобальна ціль ромського самоврядування – підняття ромської громади із соціального дна. Серйозними завданнями в цьому є інтеграція ромського населення в суспільство, зокрема:
- участь у реалізації соціально-економічного, культурного розвитку відповідної території, інших місцевих програм;
- забезпечення кожній людині безпечного для життя навколишнього середовища;
- зберігання і раціональне використання природних ресурсів;
- здійснення обґрунтованої політики розвитку ромської громади;
- створення умов для працевлаштування жителів ромського поселення та їх матеріально-фінансової самостійності;
- покращення матеріально-побутових умов ромської громади;
- створення умов життя в місці компактного проживання ромів, що сприяють досягненню фізичного, культурного, морального і духовного розвитку особистості;
- організація закладів по підтримці здоров’я жителів ромської громади;
- розширення доступних для ромського громади форм користування соціально-культурними, спортивними закладами;
- надання підтримки в розвитку національно-етнічних, вікових, фахових, культурних, релігійних та інших груп населення, створення умов для їх діяльності і мирного співіснування, участі в них широкого кола жителів ромського поселення;
- забезпечення ефективного захисту від злочинності, правопорушень, будь-яких форм насильства та дискримінації.
Слід усвідомити, що ромське самоврядування неможливо втілити в життя, якщо не буде ініціативи від влади на всіх рівнях – починаючи з центральної в Києві і закінчуючи міськими, селищними й сільськими радами у населених пунктах, де компактно проживають ромські громади. Звісно, й ініціатива має бути реальною, а не декларативною.
Прохолодне ставлення органів місцевої влади до розвитку ромського самоврядування, видається доволі дивним. Адже вони б мали бути максимально зацікавленими в тому, щоб громаду представляли представники ромського населення, обрані всім табором. Щоб ініціативні роми самі визначали пріоритет, згідно з яким треба вирішувати проблемні питання. У місцевої влади з’явилася б можливість делегувати представникам органу самоврядування ромів свої повноваження, лише виділивши кошти з бюджету й позбувшись всіх інших клопотів, пов’язаних із реалізацією проектів.
Влада сама б мала ініціювати розвиток місцевих громад, оскільки це дозволяє ефективніше вирішити як тимчасові завдання міста чи села (ремонти, благоустрій, будівництво соціальної інфраструктури тощо), так і глобальні (розвиток демократії, зміцнення громад, виховання громадських лідерів).
У випадках інших видів самоорганізації населення ми ще можемо спостерігати зацікавленість влади в розвитку самоврядування громад. Скажімо, фінансово стимулюється створення ОСББ (Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку). Але що стосується ромського самоврядування, то тут все інакше. Якщо на словах органи місцевої влади висловлюють всіляку підтримку ромському самоврядуванню, то на практиці вони ніколи не виступають із ініціативою, не пропонують свою допомогу й не обіцяють стимулів, які б спонукали до створення самоврядування.
На нашу думку, таку поведінку можна пояснити хіба що упередженим ставленням до ромської громади. Тобто представники влади просто не вірять у те, що роми здатні самостійно організуватися й на власний розсуд вирішувати, що і як їм треба змінювати у своїй громаді. Знаючи про укорінені стереотипні уявлення про ромську нацменшину, такий скепсис стосовно ромської самоорганізації не дивує.
Зрештою, представник влади не повинен послуговуватися критеріями “віри” й “невіри”. Розвиток громад – це прямий обов’язок місцевої влади.
А розвиток ромського самоврядування відкриває чималі перспективи щодо інтеграції ромського населення в суспільство. Чинне законодавство України дає подібним органам самоорганізації широкі повноваження в усіх галузях. Активно діючі органи ромського самоврядування можуть реально зрушити з місця такі задавнені проблеми, як умови проживання, освіта, охорона здоров’я, навіть створення робочих місць у місцях компактного проживання ромів.
У разі існування ромського самоврядування роми могли б там отримувати правову допомогу, допомогу в оформленні документів. Є також можливість опікуватися найменш захищеними представниками ромської громади – людьми з інвалідністю, самотніми похилого віку людьми чи дітьми-сиротами.
Важливий аспект розвиненого ромського самоврядування – пошук та виховання активних та ініціативних ромів. У перспективі з них може визріти нова ромська еліта.
Влада, зі свого боку, може стимулювати створення органів ромського самоврядування, надаючи в оренду комунальні землі, фінансуючи діяльність органів, розбудовуючи соціальну інфраструктуру в місцях компактного проживання ромів тощо.
У такій співпраці ромів із владою найперше та найголовніше – пошук діалогу, точок дотику, які хоча б трохи зменшать рівень взаємної недовіри й ворожості. Якщо цього вдасться досягти, можна буде говорити про початок співпраці влади та ромської громади на новому, партнерському й рівноправному рівні. Представники ромського самоврядування реально можуть стати містком між нацменшиною та владою.
Не тільки ромам!
Важливість розвитку ромського самоврядування ще й у тому, що це потрібно як самим ромам, так і представникам інших національних меншин, що проживають поряд.
Одним з “найпопулярніших” докорів у бік ромів такий, що вони “паразитують” на суспільстві, й доводиться все робити за них. Розвинене ромське самоврядування дозволить вирішувати питання громади самостійно, не випрошуючи нічого в органів влади й не очікуючи обіцяного роками, вислуховуючи при цьому негативні коментарі.
Суттєвою перевагою ромського самоврядування перед місцевою владою є те, що до його органів входитимуть ті ж таки жителі ромських таборів та поселень. Тобто люди з тією ж ментальністю, зі знанням проблематики зсередини, з розумінням, яких змін мешканці потребують.
Важливо, що формат місцевого самоврядування передбачає: його представники обов’язково мають бути обрані таємним голосуванням, в якому беруть участь всі повнолітні представники громади. На відміну від малозрозумілих виборів барона, така система волевиявлення дозволить дійсно враховувати думку всіх членів громади. Це додасть відповідальності обраним представникам в органи ромського самоврядування.
На відміну від голови міста чи села, який не відчуває відповідальності за ромську громаду, оскільки, як правило, вона відносно мала й не так сильно впливає на результати голосування, а до самих ромів ставлення зневажливе навіть у кандидатів на посади голови чи депутата, обраний ромською громадою представник ромського самоврядування так легко від виборців відмахнутися навряд чи зможе.
Слабким місцем, яке й викликає скепсис у противників необхідності ромського самоврядування, є низький освітній рівень більшості ромів. Безумовно, такі побоювання небезпідставні. Проте, по-перше, глобальність цієї проблеми перебільшена. На Закарпатті вже є молоді соціально активні роми з вищою освітою, які здатні взяти на себе такі обов’язки. По-друге, в роботі над самоврядуванням ромам готові допомогти співробітники благодійних фондів, які вивчили міжнародний досвід. І звісно ж ми, працівники Благодійного фонду “Розвиток”, які вже довгий час займаються ромським питанням, розраховуємо на співпрацю з органами влади.
Без протягнутої руки
Місцеве самоврядування здатне покращити життя ромської національної меншини практично в усіх сферах життєдіяльності – як в соціальному захисті, економічному становищі, охороні здоров’я, так і в культурі, освіті чи дозвіллі.
Головне, що система самоврядування не передбачає, щоб щось громаді давалося просто так, у вигляді допомоги. Щоб чогось досягнути, активні роми повинні працювати самі і налагодити співпрацю з партнерами. Тобто, займаючись корисною роботою для своїх громад, вони водночас вчитимуться самі, удосконалюватимуть свої навички і, зрештою, вчити інших, збільшуючи так коло ініціативних ромів та подаючи правильний приклад все більшій кількості ромів.
Розвиток ромського самоврядування стане вкрай ефективним важелем для корінної зміни ромської нацменшини в Україні.
До слова, ромські активісти з Мукачева на минулому тижні подали в мерію міста документи на реєстрацію першого в Україні Органу самоорганізації ромської громади. Маємо надію, що міська влада не буде чинити перешкоди такій ініціативі та піде на зустріч ромам.
За матеріалами Благодійного фонду “Розвиток”
За підтримки спільного проекту ПРООН та Європейського Союзу «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду».
