Примус до доносів: у Криму повернулися до практики переслідувань за неповідомлення про злочин

Після дворічної паузи кримські силовики повернулися до кримінального переслідування людей за неповідомлення інформації про злочини, які нібито скоїли їхні знайомі.

Як у Криму борються з “недоносителями”, у чому особливості російського законодавства та практики застосування за цією статтею, а також хто і чому опинився в групі ризику нових репресій – читайте в цьому матеріалі.

Просто заберемо вас

Ранок 7 серпня в Старому Криму розпочався з обшуку в будинку місцевого жителя Асана Зекеряєва, якого потім силовики відвезли в невідомому напрямку. Як з’ясувалося пізніше, співробітники ФСБ не застали в будинку його дружину, яка напередодні поїхала до батьків у Джанкой. Тому, взявши із собою Асана, вони поїхали туди, забрали його дружину і знову приїхали до Старого Криму, щоб провести ще один обшук, але вже в присутності Еміне Зекеряєвої. Потім родину відвезли на допит до Сімферополя.

Історія отримала продовження за місяць, коли невідомий почав вимагати від Зекеряєвої з’явитися до слідчого. Пропозицію назватися та надіслати повістку невідомий сприйняв вороже. “Тоді діятимемо іншими методами. Приїдемо і просто заберемо вас”, – розповіла згодом жінка про погрози від невідомого.

Наполегливість силовиків стала зрозумілою лише на початку листопада, коли Еміне Зекеряєву звинуватили в злочині за статтею 205.6 КК РФ “Неповідомлення про злочин”. Раніше, у 2021 році, за аналогічною статтею в Криму були засуджені четверо кримських татар – Рідван Умєров, Айдер Кадиров, Айдер Аблякімов та Енвер Топчі, яких звинувачували в тому, що вони не повідомили правоохоронцям про свою комунікацію з людиною, яка, ймовірно, перебувала в угрупованні ІДІЛ.

Цього разу, як випливає з пояснень самої Еміне Зекеряєвої та її адвоката Еміля Курбедінова, силовиків зацікавило її листування у 2016 році однокласницею, яка перебувала в Сирії і, на думку слідства, була в незаконному збройному формуванні.

Причому, як зазначив адвокат, провину громадянки України не доведено. “Має набути чинності вирок співрозмовниці Еміне, і тільки тоді взагалі можна говорити, відбувся злочин чи ні”, – зазначає Курбедінов.

Універсальна стаття

Статтю “Неповідомлення про злочин” написано вкрай розмито. Зазначається, що відповідальність настає в тому разі, коли людина не повідомила правоохоронні органи про достовірно відому підготовку до злочину або скоєння злочину терористичного спрямування. Проте детальніших критеріїв “достовірної відомості” у законі не зазначено.

“Зрозуміло, коли йдеться про явні злочини, коли людина бачить, що десь захопили заручників або щось мінують, тут ще можна говорити про те, що була якась подія і про неї не розповіли”, – зазначає Еміль Курбедінов. Він додає, що в справі Еміне Зекеряєвої про це не йдеться, їй закидають саме листування.

Теоретично в цьому випадку слідство повинне мати докази, що Еміне Зекеряєва під час спілкування достовірно встановила, що її співрозмовниця входить до певного збройного формування, і усвідомлювала, що цей підрозділ не є частиною державних сил, отже вважається незаконним. Крім того, вона ще мала переконатися, що діяльність цього формування суперечить російським інтересам. Тільки в цьому разі настає відповідальність.

Звісно, малоймовірно, що в листуванні звичайних людей зачіпалися настільки детально ці юридичні особливості. Але навряд чи відсутність доказів дуже бентежить слідчих. З огляду на судову практику, яка вже склалася в Криму, провину, найімовірніше, побачать виключно в самому факті листування.

Хто наступний?

Однозначно наразі до потенційних обвинувачених у недонесенні потрапляють усі кримські мусульмани, які мали якусь комунікацію з учасниками сирійського конфлікту. Причому під комунікацією російські силовики розуміють навіть одне повідомлення, яке було залишене без відповіді.

Крім того, в зоні ризику перебувають кримчани, що були в контактах у так званих челебіджиханівців – кримських татар, яких російська влада звинувачує у створенні добровольчого батальйону імені Номана Челебіджихана, що мав стосунок до продовольчої та енергетичної блокади Криму в перший рік після окупації.

Зрештою, неважко буде поширити цю норму і на спілкування кримчан з жителями материкової України. Думка про те, що кожен українець є потенційним терористом, здається, у суду не викликатиме жодного сумніву. А решта, як згадувалося вище, може бути вбачена виключно в самому факті листування.

Тому повернення до трохи забутої за два роки практики кримінального переслідування за недонесення, ймовірно, є ще одним інструментом для залякування кримчан та максимального обриву їхніх зовнішніх зв’язків.