Право на повноцінне життя: як трансґендерам в Україні отримати документи про зміну статі

В аеропорту чотири лінії контролю: реєстрація на рейс, доступ до лінії контролю, контроль безпеки, посадка. І на кожному етапі Анастасії доводилося пояснювати й переповідати свою історію. Тоді в її документах стояло ім’я Олександр і щоразу вона мала пояснювати, що здійснює трансґендерний перехід, тобто змінює свою стать. Її не завжди розуміли, наздоганяли, щоб розпитати ще раз, просили довести, що це дійсно вона.

Невідповідність документів зовнішності була головною проблемою для Анастасії-Єви Домані, яка почала трансґендерний перехід. З нерозумінням і потребою відстоювати свої права вона стикалася фактично скрізь: у поліклініці її перепитували, хто йде здавати аналізи, у касах “Приватбанку” незнайомі касирки не хотіли оформляти їй SWIFT-платіж і не вірили в пояснення, у “Розетці” відмовляли в оформленні кредиту, поліція після побиття в клубі насміхалася. Водночас люди, які чули пояснення Анастасії, реагували по-різному і щоразу їй доводилося бачити цю реакцію.

ЛЯГАТИ НА МІСЯЦЬ ДО ПСИХЛІКАРНІ ВЖЕ НЕ ПОТРІБНО

Зазвичай транс-люди, які вже почали змінювати зовнішність, але ще не змінили документів, узагалі уникають поїздок у потягах та літаках і користуюся лише автобусами. Вони також змушені відвідувати приватних лікарів та обирати роботу без офіційного оформлення.

Проходити повну процедуру зміни статі в документах наважуються не всі. Адже донедавна вона охоплювала кілька досить виснажливих етапів. Найтравматичнішим було проходження спеціальної комісії з питань зміни статевої належності, яка мала давати дозвіл на корекцію статі, зокрема гормональну терапію та хірургічне втручання. Дозвіл на зміну документів після успішного проходження медичного етапу також давала комісія. Аби вона лише взялася розглядати питання, трансґендерна людина повинна була щонайменше рік офіційно спостерігатись у лікаря-сексопатолога й не менше 30 днів проходити повноцінне обстеження в стаціонарі психіатричної лікарні. Та після цього людині все одно могли відмовити. За свідченнями транс-людей, члени комісії поводились із ними в принизливій та негуманній манері, починаючи від недотримання етики і закінчуючи приниженням людської гідності.

Але 30 грудня 2016 року Міністерство охорони здоров’я скасувало комісію зі зміни статі, оголосивши нечинним наказ МОЗ від 3 лютого 2011 року “Про удосконалення надання медичної допомоги особам, які потребують зміни (корекції) статевої належності”. Це було зроблено в межах реалізації заходів Плану дій Національної стратегії з прав людини до 2020 року.

Такі зміни дозволили Анастасії отримати діагноз “транссексуальність” і медичне свідоцтво про корекцію статі після амбулаторного обстеження та без хірургічного втручання. Також тепер не є автоматичним приводом для відмови у зміні статі офіційний шлюб та наявність дитини.

БЕЗ ПЕРЕШКОД ОТРИМУВАТИ ВСІ ПОСЛУГИ, ПО ЯКІ ПРИЙШЛА

Улітку 2018 року Анастасія-Єва Домані однією з перших отримала нові документи за новими правилами. Головною перепоною до нових документів стало саме свідоцтво про зміну статевої належності: лікарсько-консультативна комісія просто не хотіла підписувати остаточний документ. Про це Анастасії розповіла прихильна до неї сімейна лікарка, що входила до ЛКК. Жінці довелося змінити поліклініку: маючи проміжні висновки попередньої комісії, вона отримала свідоцтво за 10 хвилин.

Свідоцтво про зміну статевої належності, підписане головою медичної комісії, начальником поліклініки та сімейним лікарем, видали у двох екземплярах – один з них лишився у медичній картці, а інший Анастасія передала в РАЦС. До свідоцтва вона додала виписку з військкомату, свідоцтво про народження і паспорт.

Упродовж трьох місяців у РАЦСі повинні видати нове свідоцтво про народження з уже скоригованою статтю. З цим свідоцтвом треба звернутися в паспортний стіл, де за ним оформлюють новий паспорт. Окремо додаток про місце проживання треба отримати в ЦНАПі.

“Мені довелося часто телефонувати у РАЦС і паспортний стіл, щоб пришвидшити процес: один папірець могли розглядати кілька місяців. Дуже корисно завжди мати із собою повний витяг з РАЦСу: там записані всі зміни документів, які відбувалися з моменту народження, і саме з ним найчастіше працюють у державних структурах,” – радить Анастасія.

Вона змінила всі документи, переоформила всі договори – кредитні, комунальні, контракт з мобільним оператором, інтернет-провайдером, – змінила персональні дані в Центрі зайнятості, Пенсійному фонді, Фонді соціального страхування, Державному реєстрі виборців. Це все для того, щоб більше ніколи не фігурувати під чоловічим іменем:

“Тепер я впевнено, не нервуючись через зайві розпитування, проходжу всі інстанції й отримую ті послуги, по які прийшла. Я стала більш впевненою в собі, у власній правоті і більше не почуваюся вразливою”.

Зараз Анастасія консультує тих, хто хоче здійснити трансґендерний перехід, і допомагає подолати бюрократичні перепони чи несприйняття з боку працівників державних органів. 

Адже хоча офіційна процедура зміни статі й стала менш травматичною, наразі багато чого залежить від того, чи пощастить транс-людині з лікарями та чиновниками на місцях.

МІНІСТЕРСТВА ОБІЦЯЛИ, АЛЕ НЕ ЗРОБИЛИ

Тим часом Нацстратегія з прав людини передбачає розроблення Порядку здійснення заміни офіційних документів особам, яким встановлено клінічний діагноз “транссексуальність”. Відповідальними за виконання цього заходу є МОЗ та Міністерство внутрішніх справ, а консультації має надавати громадська організація “Інсайт”.

І хоча у звіті Мін’юсту про виконання Нацстратегії за 2018 рік зазначено, що захід з розроблення Порядку заміни документів уже виконаний, насправді його досі не існує. Зроблені лише деякі зміни в нормативних актах.

Наприклад, МОЗ у вересні 2016 року видав наказ “Про затвердження та впровадження медико-технологічних документів зі стандартизації медичної допомоги при ґендерній дисфорії”, яким затвердив Уніфікований клінічний протокол первинної, вторинної (спеціалізованої) та третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги “Ґендерна дисфорія”.

У цьому протоколі, зокрема, прописана процедура встановлення діагнозу “транссексуальність” та йдеться про те, що зміна юридичної статі є одним із заходів лікування ґендерної дисфорії.

Але представники громадської організації “Інсайт” кажуть, що і цей новий клінічний протокол далекий від досконалості. Наприклад, у ньому вказано, що мінімальний термін спостереження у психіатра – 2 роки.

Інна Ірискіна, координаторка трансґендерного напряму в “Інсайті”, вважає, що це забагато:

“Це надмірний термін. Крім того, є певна неоднозначність в умовах, за яких може бути видане медичне свідоцтво: у самому свідоцтві вказано “медичне втручання”, у протоколі десь “необоротне медичне втручання”, десь “хірургічне втручання”. Виникає простір для суб’єктивних інтерпретацій з боку лікарів. Також нечітко прописано, за яких умов необхідне обстеження у психіатричному стаціонарі”.

Щоб виправити ці пункти, у 2017 році збиралася робоча група МОЗ за участю правозахисних неурядових громадських організацій. Того ж року вийшов наказ про те, що в Україні можна використовувати певні зарубіжні протоколи без попередньої адаптації. ГО “Інсайт” підготувала переклад британського протоколу встановлення діагнозу “транссексуальність”.

Головні відмінності запропонованого документа: скорочення терміну спостереження за певних умов (наприклад, якщо людина вже розпочала транс-перехід, соціально адаптована), психіатричний стаціонар можливий тільки в разі підозри на тяжкі психічні захворювання (не більше двох тижнів), а умовою отримання медичного свідоцтва вказано “медичне втручання” без уточнення, яке саме, – ні хірургічне, ні гормональне не є обов’язковим, якщо цього не хоче пацієнт. 

У МОЗ обіцяли впровадити запропонований протокол навесні 2018 року, але цього досі не сталося – термінів і умов підписання не називають.

Залишається сподіватись, що до закінчення строку виконання Плану дій з реалізації Нацстратегії (2020 рік) відповідні міністерства все ж виконають зобов’язання та розроблять Порядок здійснення заміни офіційних документів для транс-людей.