“Водії розуміють, що можуть загинути”: як телеведучий організував евакуацію людей з Маріуполя
У середині березня 28-річний уродженець Маріуполя та телеведучий Денис Мінін організував допомогу в евакуації жителів рідного міста. Згодом він зібрав команду волонтерів та водіїв, що погодилися особисто їздити до Маріуполя під постійними бомбардуваннями. Наразі команда врятувала з міста понад тисячу людей. Також Мінін створив телеграм-канал “До Маріуполя із Запоріжжя”, до якого долучилися вже понад 7 тисяч учасників.
Про це чоловік розповів в інтерв’ю Bird in Flight. Ось його короткий переказ.
Фото: Stringer / AFPЗа словами Мініна, на початку повномасштабної війни його батьки відмовилися виїжджати з міста, хоча він щодня вмовляв їх це зробити. Потім обстріли почастішали, зв’язок зник:
“Стало зрозуміло, що Маріуполь стирають з лиця землі. Батьків треба було вивозити. Я звернувся до волонтерів, які займалися евакуацією. Заповнив якісь папери, мене внесли до довгого списку. За кілька днів я усвідомив, що черга до мене дійде не скоро, і вирішив узяти ситуацію у свої руки”.
Чоловік почав шукати транспорт, але йому відмовляли. Згодом він ближче познайомився з волонтерами, які вивозили маріупольців із міста. Вони розповіли про особливості маршруту – нюансів було багато.
Після спілкування з волонтерами я зрозумів, що з Маріуполя людей можна вивезти у два способи – приватними машинами та мікроавтобусами. Використовувати великі автобуси не вийде: росіяни не хочуть, щоб із міста на територію України виїхало багато мешканців одночасно.
Як розповів Мінін, виявилося, що в Україні є сотні тих, хто готовий “власною машиною кататися на Маріуполь із гуманітаркою, а назад евакуювати своїх близьких та інших людей”. Водночас люди не знали ні маршрутів, ні алгоритму дій на блокпостах, ні про те, яка небезпека чекає на водіїв у дорозі.
Всіх охочих він сконтактував із волонтерами, які про все це знали: “Збір водіїв відбувався у Запоріжжі. Усю інформацію про цей захід я публікував в інстаграмі. Пізніше створив телеграм-канал. Я радий, що тепер цей напрям працює без моєї участі: люди самі збираються у потрібний час у потрібному місці, мої колеги проводять для них інструктаж”.
Сам Мінін зайнявся другим напрямом – вивозом людей мікроавтобусами. Частина автобусів їздить до Бердянська, частина до Маріуполя.
Наразі у команді постійно працюють вісім волонтерів.
“У нас дванадцять бусів та шість легкових автомобілів, які супроводжують буси в Маріуполі. Туди везуть гуманітарку, назад – людей. Ще три буси разом із водіями у полоні, я зараз всіляко намагаюся їх звідти дістати. Це були абсолютно мирні люди, які нічого поганого не вчинили, почали евакуювати жителів місяць тому”, – каже Мінін.
Чоловік зазначає, що деякі водії після першої поїздки ідуть у запій, “щоб хоч якось відійти від пережитого”.
Маріуполь сьогодні – це страшне видовище. Людські кінцівки, що валяються на дорогах, усе розбито. Звикнути до такої картини неможливо.
Мінін говорить, що водії свідомі того, що можуть загинути:
“У моїй команді поки що ніхто не загинув, але в команді знайомої є втрати. Молодий хлопець, досвідчений, вправно проходив блокпости, але щось пішло не так. Після відправки до Маріуполя він сім днів не виходив на зв’язок. Пізніше в одному телеграм-каналі ми побачили фотографію його розстріляного бусика. На сидінні водія була кров”.
Одні водії, каже Мінін, їздять, щоб вивезти своїх рідних: “Ми їм говоримо: ось тобі машина та бензин, але забери ще кількох людей. Іноді вони забирають своїх близьких за одну ходку, іноді їм це не вдається, тому вони їздять, доки не заберуть”.
Інші ж просто хочуть допомогти, додає волонтер:
Це прості мужики, які працювали на металургійних заводах у тому ж Маріуполі. Напевне, у реальному житті наші шляхи ніколи б не перетнулися, але сьогодні ми робимо спільну справу – рятуємо маріупольців. Є серед водіїв колишній ув’язнений, який сидів, зокрема за викрадення машин. Йому за п’ятдесят, мав проблеми з наркотиками. Каже, що, допомагаючи іншим, спокутує все, що колись накоїв. Він вивіз уже понад пів сотні людей із Бердянська.
Увесь процес від підготовки до повернення мікроавтобуса триває чотири-п’ять днів. Гроші на бензин волонтери збирають завдяки донатам.
Більшість автопарку волонтерів – це “мерседеси-спринтери”, випущені наприкінці 90-х. До війни їх використовували як маршрутки. Перед відправкою в рейс перевіряють технічний стан буса. Потім завантажують гуманітарку: їжу, воду та ліки. Готують потрібні документи, які саме – зараз Мінін сказати не може.
Паралельно з цим готуємо водіїв. Віднедавна ми заборонили їм говорити на блокпостах, що вони волонтери. Це слово діє на денеерівців як червона ганчірка на бика: вони не вірять, що хтось може щось робити просто так. Тепер кожному водієві ми вигадуємо легенду, щоб він зміг пояснити, хто він, навіщо їде до Маріуполя, на які гроші і де купив машину. Тут важлива кожна деталь, тому що через найменший провис в історії людина ризикує втратити не тільки машину, а й життя. Далі йде інструктаж за маршрутом.
Ще, продовжує Мінін, волонтери купують одноразові станки, зубні щітки, чай, насіння, сигарети, стартові пакети для телефонів. Цими речами дуже цікавляться солдати ворога, тому вони можуть полегшити прохід через блокпост.
Наразі мікроавтобуси в Маріуполь вже не пускають. Водночас є інші способи потрапити в місто, про які Мінін говоритиме після війни.
“Віднедавна ми почали закуповувати легкові автомобілі. Нам потрібні легковики — чим більше, тим краще”, – каже чоловік про потреби волонтерів. Вимог до машин немає жодних.
Мінін підсумовує, що в оточеному Маріуполі “ніхто не зацікавлений у тому”, щоб людей вивозили з міста на [підконтрольну] територію України. Домовлятися про евакуацію, за його словами, там немає з ким:
Ба більше, вони роблять усе, щоб її не сталося. Мешканцям Маріуполя промивають мозок. Перевірити інформацію вони не можуть – у місті немає зв’язку. І коли цілий місяць тобі під звуки бомбардувань вливають у вуха страшні казки, то починаєш у них вірити.
