Оля Михайлюк. “Ти і є твоє висловлювання”
Ольга Михайлюк – художниця, одна із засновниць арт-проекту :::стежка::: Зустрілися з нею на Міжнародному фестивалі оповідання “Intermezzo“, де окрім літературного духу, вчувалися нотки прав людини. Ось про це й погомоніли з Ольгою та іншими учасниками фесту.
Олю, як ви вважаєте, права людини мають впливати на мистецтво?
Немає єдиного рецепту. Останні два-три роки ми всі постійно говоримо про місце митця в усіх цих процесах. І дуже по-різному люди реагують. …І це не завжди буквальне віддзеркалення. Я, наприклад, не буду використовувати словосполучення “права людини”. Проте насправді говоритиму саме про них.
До прикладу, коли ми організовували концерт “PortMone” 12 березня в Криму, йшлося саме про права людини, зокрема, про свободу, яку ми всі захищаємо, якої ми прагнемо.
Коли я спостерігала за ситуацією на півострові, то, особисто для мене, це було ніяк не про геополітичні стосунки. Просто з людиною неможливо так поводитися! Це було жахливо, це було дуже жорстко…
Тобто пропаганда захисту прав людини не повинна робитися напряму?
Ні, чому? Якщо комусь ближчий публіцистичний стиль, то, звичайно, можна. Можна навіть з ненормативною лексикою. Головне – знайти власну форму висловлення. Саме тому ми говоримо про авторські проекти, бо кожен має свій стиль, свою манеру висловлення. У письменників вона одна, у художників – інша.
Як на мене, не варто оминати тему прав людини. Навпаки, їй варто приділяти якомога більше уваги. Потрібно шукати ту форму й спосіб, якими ти можеш висвітлити певну проблему, відповісти на поставлені запитання. Собі перш за все. Щиро.
Олександр Вешелені, програмний директор фестивалю Intermezzo: “Цьогорічний фестиваль відкрився фотовиставкою “Мустафа Джемілєв. Незламний борець за свободу прав людини”. Ми зробили акцент на Мустафі Джемілєві саме як на правозахиснику, і не тільки в контексті сьогоднішніх подій, а й всього його життя. Ми хотіли показати, що навіть локальна боротьба має вплив.
Також на фестивалі вперше було прочитано твір Маріанни Кіяновської “Та, що вмирає”. В оповіданні – про право дитини на дитинство. Це історія про дівчину, якій батьки не залишили жодного вибору, бо хотіли, щоб вона була моделлю.
Про важливість пропагування прав людини говорить навіть той факт, що, на жаль, не всі запрошені гості з Криму змогли приїхати на фестиваль…”
Олесь Ільченко, український письменник: “Діккенс у своїх творах пропагував, хоч це й трохи грубе слово, права дитини. Але він ніде прямо про це не каже. Він просто показує долю дитини й стає все зрозуміло.
Так само можна написати про долю жінки, долю людини з інвалідністю тощо. Тобто я не прихильник саме лобового, барабанного пропагандистського стилю. Мені все-таки здається, що в літературі, це питання треба висвітлювати художніми засобами, через образи, події. Насправді головне, це моральність і співчуття самого автора до певних категорій людей. Просто потрібно пам’ятати про них і дбати, якщо вони, на жаль, не можуть це зробити власними силами”.
Олю, останнім часом в Україні тенденція в усьому бачити політичний підтекст. Те саме стосується мистецтва?
Мабуть нам цього не уникнути. Проте ми не можемо не висловлюватися. Наприклад, через такий стиль як перформанс, де ти сам-один. Ти і є твоє висловлення. І від форми цього висловлення й залежить “пришиють” тобі якесь тавро чи ні.
Наш проект :::стежка::: почався ще минулої осені. Полягає він в тому, щоб візуальними нагадуваннями про Крим підтримувати з ним зв’язок. Оскільки зараз, на жаль, ми маємо для цього все менше й менше можливостей. Цей зв’язок дуже важко утримувати, а такі мистецькі проекти нам у цьому допомагають.
Я це розповідаю до того, що нас навіть зі :::стежкою::: вже якось хотіли політизувати. Нам доводилося постійно повторювали – тут лиш художники! До речі, це теж про твою свободу як митця.
Проте все ж тема Криму була обрана не просто так?
Я стараюся дотримуватися принципу мати світло всередині і не “вв’язуватися” в жодні політичні розклади. Але коли в тебе на очах відбувається насильство, вбивство… Ну як тут бути зі своїм світлом? Ось це важливе запитання. Чесно, я б страшенно хотіла говорити не про війну, не про анексію. Але це все одно буде в тобі, просто прийматиме якісь набагато гірші, потворні форми.
Ще може статися так, що історія твору переможе сам твір. Коли один перформанс, одна акція митця цікавитиме людей більше, ніж його творчість. І в цьому теж є небезпека. Коли вже є ідея, є наповнення, є форма, яка цікава людям, то все має бути збалансовано. Тут є про що думати. І це теж про світло…
