“Нетрадиційні”: як у Криму судять свідків Єгови

Нещодавно “Верховний суд Криму” залишив у силі вироки до шести років колонії для двох літніх чоловіків – Олександра Литвинюка та Олександра Дубовенка, які є свідками Єгови. Обох “міський суд Армянська” визнав винними у діяльності екстремістської спільноти. Це вже сьома кримінальна справа у Криму проти вірян релігійної організації “Свідки Єгови”, переслідування яких російські силовики поставили на конвеєр.

Про те, чому переслідують прихильників цієї віри, скільки в Криму вже “в’язнів совісті” і який вигляд має типовий судовий процес у таких справах у кримських судах, читайте у цьому матеріалі.

Екстремісти за замовчуванням

Масштабне переслідування свідків Єгови розпочалося після рішення російського “Верховного суду”, який у 2017 році визнав Управлінський центр свідків Єгови у Росії екстремістською організацією. Раніше російська прокуратура заявляла, що організація призводить до руйнування сімей, розпалює ненависть та створює загрозу для життя.

Правозахисна організація Human Rights Watch засудила рішення російського “Верховного суду”. “Тепер свідки Єгови в Росії опинилися перед несамовитим вибором: або відмовитися від своєї віри, або зазнати покарання”, – заявила заступниця директора організації по країнах Європи й Центральної Азії Рейчел Денбер.

На сьогодні в окупованому Криму, на який поширили дію російського законодавства, шість свідків Єгови визнані винними та відбувають різні терміни в російських колоніях, ще шість перебувають у слідчому ізоляторі, для сімох осіб обрано різні види обмежень – від домашнього арешту до заборони певних дій і лише одного вірянина засуджено до умовного терміну ув’язнення.

Отже, за п’ять років на півострові 20 свідків Єгови виявились фігурантами кримінальних справ за свою віру і є “в’язнями совісті”.

Не надто секретний

Уявлення про те, яким чином розглядаються в підконтрольних російській владі “судах” справи проти “в’язнів совісті”, дає одне з нещодавніх переслідувань двох вірян з Армянська – Олександра Дубовенка та Олександра Литвинюка.

Найбільш яскраво підхід до встановлення істини в суді розкриває один епізод, який знайшов відображення в ухвалі “суду” апеляційної інстанції.

“…Підсудні та їхні адвокати особисто бачили, що свідок “ПІБ23″ знаходилася в приміщенні, звідки велася відеотрансляція її допиту, разом з двома сторонніми особами, в одному з яких підсудні та їхні адвокати впізнали свідка звинувачення, що є оперативним співробітником ФСБ”, – зазначається у судовому документі.

Якщо вже “секретного” свідка спокійно розсекретили підсудні, просто проходячи повз, то легко уявити, якого рівня була вся решта “постановки”. Хоча одну інтригу “суддя” Тетяна Феденєва все ж таки зуміла заронити.

Зрозуміло, що ключовий свідок звинувачення не повинен давати свідчення суду в компанії з “опером”, який розробляв цю справу. І зрозуміло, що суд проігнорував цей момент, бо інакше доказова база виглядала б дуже бідно. А ось що залишилося незрозумілим, так це те, навіщо “суддя” Феденєва настільки відверто підігравала співробітникам ФСБ в інших, не настільки значущих для справи моментах.

Зовсім не обов’язково було ставити незручні питання чекістам, які заплуталися у свідченнях, ні до чого відбиватися від спроб захисту допитати експерта або переглянути повторно один із відеозаписів – на результат справи це ніяк би не вплинуло, але хоча б не так впадало в око.

Антипатію не приховувала

Втім, судячи з обережних формулювань самих підсудних після деяких засідань, “суддя” дозволяла собі зайве не лише у присутності співробітників ФСБ.

Так, вона у категоричній формі перебивала свідків з-поміж одновірців підсудних, які у своїх виступах давали їм позитивні характеристики. І майже не приховувала свого ворожого ставлення до цієї релігійної течії.

“Ваша честь, у ході процесу ви час від часу ставили питання, чому ми не обрали “нормальну християнську” віру”, – звернув увагу у своєму виступі з останнім словом один із підсудних Олександр Дубовенко.

Також він висловив жаль, що “комусь захотілося обмовити нас і шкода, що наклеп настільки сильно впливає на людей, що часто у них просто немає бажання дізнатися правду”.

Захист в апеляційній скарзі також вказав на упереджене ставлення з боку суду. “Апелянт зазначає, що вироком суд продемонстрував своє ставлення, яке відрізняється від ставлення до представників “традиційних” релігій”, – зазначено у визначенні апеляційної інстанції.

Також в іншій частині зазначено: “Захист вважає, що суворість міри покарання стосовно засуджених пов’язана насамперед з необ’єктивністю прокурора та судді, які не приховували своїх упереджень та антипатій до релігії свідків Єгови, а також їхньої залежності від співробітників ФСБ”.

Втім, підсудні таке ставлення до себе та своєї віри сприйняли смиренно. Олександр Литвинюк у своєму останньому слові заявив: “Я не втрачаю надії, що ми з вами обов’язково знову зустрінемося, але не в суді, а на одному з конгресів свідків Єгови і тепло привітаємо одне одного”.

Також він подякував прокурорці Мінігуль Садиковій “за те, що вона завжди дотримувалася прокурорської етики”.

У найкращих традиціях Торквемади

Колегія “Верховного суду Криму” вміло розібралася з усіма претензіями апелянтів у єдиному стилі “у матеріалах не вбачається”.

Наприклад, той факт, що засекречений свідок давав свідчення у присутності оперативного співробітника ФСБ, “не знайшов підтвердження”. Жодного слова про те, як апеляційний суд шукав ці підтвердження, у документі немає.

Фактично “Верховний суд” механічно переписав частину обвинувального висновку, додавши до цього, що всі висновки ґрунтуються “на належному аналізі, переконливо аргументовані і не викликають сумнівів у своїй правильності”.

Фактів упередженості “судді” “Армянського міського суду” під час процесу колегією суддів “з матеріалів кримінальної справи не вбачається”.

Також “Верховний суд” вважав ключову позицію захисту про право на свободу віросповідання як “навмисне змішання понять: індивідуальне віросповідання осіб та заборонена кримінальним законом – організація діяльності релігійної організації”. Однак, на якій підставі суд дійшов висновку, що засуджені молилися в рамках діяльності юридичної особи, а не за велінням своєї душі, в ухвалі не зазначено.