“Не думав, що битимуть. Я ж нічого не зробив”: жителя Пісок-Радьківських забрали до катівні після наклепу сусідів, які хотіли його ділянку
Житель села Піски-Радьківські на Харківщині Володимир на день потрапив до російської катівні, де утримувався разом з українськими військовополоненими. Через наклеп сусідки, з якою у чоловіка був земельний конфлікт, його ув’язнили та піддали тортурам. З катівні Володимир вийшов з синцями по всьому тілу, переломом кисті руки та тріщиною у ключиці.
Журналіст ZMINA поспілкувся із постраждалим від тортур жителем Пісок-Радьківських під час польової місії з документування воєнних злочинів на Харківщині. Він погодився на публікацію його історії лише за умови збереження анонімності.
Окупація
Як пригадує Володимир, 14 квітня 2022 року росіяни ще обстрілювали село і це призвело до відключення світла. 15 квітня росіяни вже увійшли в Піски-Радьківські. Того дня він пішов ночувати до родичів в інший будинок і тоді побачив патруль росіян. Російські військові були озброєні, на їхній формі було написано РФ, мали шеврони з російським прапором.
“Йшли військові, але я ще не знав, що то росіяни. А це вже росіяни зачистку села робили. Ці військові сказали показати хату – подивилися всередині. Вони цілеспрямовано перевіряли, шукали нацистів. Так і казали: “Нацисти є?”. Ну що значить нацисти? Я думав, це якісь жарти”, – ділиться враженням від першої зустрічі з російськими військовими Володимир.
Щоб перейти з одного кінця села на інший, було необхідно пройти через блокпост росіян, де стояли два БТРи. Першого разу, коли Володимир з сім’єю проходив через цей блокпост, росіяни вдягли їм на руки білі пов’язки і попередили, що їх треба носити, коли пересуваєшся по селу.
“Спочатку вони (російські військові. – Ред.) працювали по наводці – шукали атовців, військових. А так взагалі ми шарахались один від одного. Вони нас боялись – ми їх боялись. То вже потім ми дізналися, що ті, хто заходив спочатку, то була ударна група. Бо вони пішли далі і були вдягнені навіть по-інакшому. А потім вже інші заїхали під літо”, – розповів Володимир.
Сварка з сусідкою
За словами Володимира, раніше у нього був земельний конфлікт з сусідкою, яка лояльно ставилася до окупантів та підтримувала їх. На початку літа чоловік цієї сусідки почав поратися на цій спірній ділянці, тому в Володимира відбулася словесна перепалка з ним.
“Ну а він дружині сказав. Вона ж прибігла і почала “гнати”, що я “товстожопий”, що вони мене покарають. Казала: “І документи ти нам віддаси, і землю теж”. З вечора вона мені так погрожувала. Кричала на всю вулицю, що ”він у нас все віднімає, пригноблює росіян, позбавляє нас тут життя”. Ну вона і каже: “Я тобі влаштую, я зараз солдатів покличу”. Вона себе так вела, що я подумав, що точно щось буде”, – згадує Володимир.
Вже тоді місцеві у Пісках-Радьківських знали, що росіяни переслідують колишніх учасників АТО та ООС, проукраїнськи налаштованих. Володимир сподівався, що сусідка “не настільки хвора на голову”, що через земельний конфлікт буде піддавати смертельній небезпеці сусіда.
Водночас він пригадав випадок, коли ще в травні поруч з селом збили російський літак, то він у своєму дворі доволі голосно вигукнув: “Ура!”, а сусіди це побачили та почули.
Через кілька днів після конфлікту з сусідкою за Володимиром таки приїхали:
“Я вдома чую, що машина приїхала до сусідки. Вона військовим показує, де та ділянка, і я зрозумів, що вони до мене зараз прийдуть. Я став і чекаю, як вона супроводжує цих трьох російських військових на “Ниві”. Головний був схожий на монгола, інші двоє наче кавказці, але без борід. Вони були без балаклав, з автоматами у формі коричнево-зеленій. Сказали у машину сідати, а я кажу, що дайте я до сусідів схожу, щоб хоч хтось знав, що мене забрали. А він автомат пересмикнув і говорить: “Залазь бігом, бо ми тебе зараз “завалим”.
Володимиру пощастило, що інший сусід проходив поруч і побачив, як його забирають. Усю дорогу до катівні росіяни погрожували Володимиру розправою, що його “поріжуть”, вб’ють, адже він “нацик та тероборонівець”.
“Сусідка ж їм такого наплела. Цей солдат мені каже, що вона (сусідка. – Ред.) чула, як я посилав російських військових “на три букви”. Я кажу: “Та нє, вона бреше”. Тоді він питає: “Ти нас ненавидиш?” – “А як ви хочете? Без світла сидимо, як щурі, – я вас люблю сильно. Школу розбомбили, як заходили, знайомому хату розбили. Я вас дуже люблю”, – переповідає розмову з російськими військовими Володимир.
“Курятник”
Володимира привезли у катівню, що у центрі села, навпроти клубу. В погребі цього двору росіяни незаконно утримували людей, піддавали їх тортурам.
Чоловіка завели у двір, руки мав тримати за спиною. Росіяни перепитували, “чому він такий борзий?”, адже дозволяв собі достатньо розкуто спілкуватися з російськими військовими. Він сподівався, що з ним проведуть розмову і не більше, але не підозрював, що попереду на нього очікує ув’язнення і побиття.
Його провели двором до будівлі, схожої на курятник, де вже знаходилися двоє чоловіків. Володимир пригадує, що площа цього “курятника” була приблизно 2,5 на 1,5 метра: “Зверху ще таке маленьке віконечко. А там так тісно, що я сів і спиною вперся в одну стіну, а ноги у мене в іншу стіну уперлися. Ото воно таке вузьке”.
Упродовж дня до цієї тісної будівлі завели ще одного чоловіка. Коли почали спілкуватися, стало зрозуміло, що Володимир єдиний місцевий, серед чотирьох замкнених у “курятнику” людей.
“Спілкуватися почали ж трохи. Вони питають: “А де ми?” – “Харківська область”. То виявилося, що їх привезли з-під Святогірська. Останнім після мене завели Олега із Дніпра – зеесусівець, він такий міцний, але видно, що добряче побитий. У нього ще щось з оком було, поранення чи щось таке”, – розповів Володимир.
У Олега була перебинтована рука в районі біцепса – це було наслідком поранення. Руки та спина були в синцях. Володимир пригадав, що цей Олег із ЗСУ був вдягнений тільки в труси та куртку, тому що росіяни забрали у нього форму.
Разом з ними був молодий хлопець років 19, якого росіяни не били. Цього хлопця випускали у двір виконувати роботу по двору, рубати дрова. Він хвалився перед іншими ув’язненими, що росіяни його добре годували: “Дали сир, згущьонку, кока-колу”. Хлопець розповів, що його вже тиждень утримують в цьому дворі.
Третім ув’язненим був “худий перебинтований дід”, якого росіяни добре годували та лікували:
“Йому постійно робили якісь уколи, давали їсти суп і казали: “Тебе треба берегти, щоб ти не здох”. Це вже потім я дізнався, що ми майже ровесники – йому під 50. Але виглядає, як старий дід, такий худий – вже місяць там сидить. Мені сказав, що він не воїн, але підозрюю, що міг бути і військовим”.
Володимир дивився у віконце цього “курятника” та очікував, коли з ним проведуть бесіду та відпустять. Кавказець, який віз його у машині до катівні, помітив це та вирішив “провчити”:
“Відкриває двері і питає: “Ти що за нами слідкуєш?”. А я кажу, що чекаю, коли мене випустять, щоб розібратися, чого я тут сиджу. Я ж нічого погано не зробив. Він підходить до мене: “Ти що, не зрозумів, що треба сидіти і мовчати, поки я питання не задам”. Він мене раз в голову з кулака. Чи то він бити не вміє, чи в мене стільки адреналіну було, що я і не відчув нічого. Він це бачить і ще раз кулаком по голові: “Сидіти”. Я вже сам сів. То він мене сидячого кілька разів вдарив біля скроні та в щелепу. “Ти все зрозумів” – “Так, все зрозумів”, і він після цього вийшов. Не знаю, може адреналін був у мене, чи то він не вмів бити. Скажімо так, свідомість від його ударів не втратив точно”.
Допит і побиття
Поки Володимир чекав на допит, росіяни з’їздили з обшуком до його будинку. Його попередили, що розстріляють, якщо знайдуть вдома зброю.
Пізніше його привели на допит. Це відбувалося за будинком, де був стіл та пеньок поряд. Попереду стояло троє російських військових, скільки було позаду, Володимир не знає, але припускає, що усього їх було до десяти людей. Почали задавати ті самі питання “чи посилав російських військових”.
“А що я скажу? Не хотілося нариватися на конфлікт: “Та нє, це неправда”. І оцей, що на монгола схожий, наче, як головний, вдарив рукою по обличчю, біля скроні. Але я з того пенька не злетів. Ще знову подумав, чи вони всі бити не вміють, чи в мене вага така, що не можуть збити. Ну, може, йому було незручно через стіл бити”, – жартує Володимир.
“Монгол” скомандував принести “палки” – дві бити. Володимир до останнього сподівався, що до жорсткого побиття не дійде: “Думаю, ну що, вони бити будуть? Я ж нічого не зробив”.
Четверо російських військових обступили його позаду, ще декілька солдатів пересмикнули автомати та направили на Володимир. Його почали бити зі спини, поки не звалили на землю. Двоє били битами, інші двоє якимись трубами. Били по всьому тілу. Коли Володимир намагався прикритися руками, йому скомандували: “На живіт”.
“Коли “палкою” дали по голові, то чую, що все – “метелики полетіли”. Вони як побачили, що я обм’якнув, тоді їх попустило. А я вже “відхожу”, ватний, мені уже не боляче було. Просто тупі удари, вони мені вже не боліли, але сильно били… Били наче вічність. А потім час так розмився, що я вже не розумів, скільки я там знаходжуся. Можна легко бити 40 хвилин і нічого, а можна один раз угатити – і все”.
Після групового побиття його відтягнули і закинули назад до “курятника”. Хлопці всередині розсунулися, щоб Володимир полежав і відійшов. Але побиття було настільки сильним, що він ненадовго втратив свідомість. Він так і лежав, поки не прийшов до тями, але ходити ще не міг:
“Вони (інші ув’язнені. – Ред.) мене поштовхали, чи я ще дихаю. Так я і “очухався”. Прямо зв’язок з реальністю я не втратив. Розумів, де я, що сталося, що мене додому не планують відпускати і я тут можу надовго залишитися. Потім же я зрозумів, що іншим хлопцям теж якось полежати треба, відпочити. Я спробував сісти, але мені так “хєрово” стало, що відчуваю, зараз знову “відійду”. Ще ото трошки полежав, поки не відійшло”.
“Тату-салон” і пошук правди
Поки Володимир утримували в катівні, його рідні разом із сусідами поїхали до місцевої “комендатури”, щоб дізнатися, куди його відвезли і коли чекати назад. “Комендант” запевнив, що розбереться, бо він не знає, хто саме викрав Володимир. Сусід, який бачив, на якій машині його повезли, також описав зовнішність солдатів.
“Дякую сусідам, що вони з таким напором до цього коменданта прийшли і пояснили, що я нормальний і нічого поганого не робив. Через якісь края розібралися, хто і куди мене привіз. Потім кличуть мене: “Виходь. Ми їздили до тебе додому. Тут за тебе просили. Виявляється, ти “неопасний” для нас”, – розповів Володимир.
Близько п’ятої вечора того ж дня його відпустили. Повернули паспорт і гаманець, але без грошей, які були у ньому. Коли виходив з двору, де російські військові облаштували катівню, помітив вкрадене зі свого будинку та двору майно.
Володимир планував наступного дня звернутися до лікаря, щоб зафіксувати побої. Але йому було настільки погано, що він увесь день пролежав у ліжку. Нижче фото того, який вигляд мало його тіло через два дні після перебування у катівні:
“Зайшов я потім в лікарню. Кажу, тут така ситуація. Я не сказав, що мене побили. Роздягнувся, а я ще ледь ходячий був, жопа набита і весь синій був. А рука оце, як мотузка теліпалася. “Сфоткався” в лікарні (зробив рентген. – Ред), лікар сказав, що у мене тріщина у ключиці і перелом кисті руки”, – розповідає Володимир, коли показує рентгенівські знімки.
Фото надане Володимиром
Фото надане ВолодимиромВолодимиром показав журналістам фото наслідків побиття через 10 днів. По фото видно, що синці на той час ще не зійшли. Рука зі зламаною кистю нестерпно боліла. На відновлення пішов приблизно місяць, коли він вже міг щось робити рукою. Зізнається, що рука досі іноді болить “на погоду”.
Фото надане Володимиром“Ми ж в окупації були. Я думав побої зняти або щось таке, щоб мати докази. Потім було звільнення, то лікарів не було, то світла… В цілому я себе нормально почуваю. Відвідування “тату-салону” (катівня, звідки вийшов увесь у синцях. – Ред.), звичайно, відобразилося на здоров’ї. Зараз для мене це вже історія. Трагічного я в цьому нічого не бачу, бо я живий, здоровий. Є хлопці, які набагато сильніше постраждали. Коли починають мене жаліти – “та ви шо, рєбята”. З рукою все налагодилося, у мене все добре”, – із посмішкою підсумував Володимир.
Читайте також: “Влітку здала сусідка – під новий рік поховали”: як мешканець Пісок-Радьківських після російської катівні захворів на рак і помер
Центр прав людини ZMINA разом з українськими та міжнародними партнерами документує випадки тортур, скоєних під час російської збройної агресії проти України.
Якщо ви стали потерпілим або свідком тортур, залиште інформацію про себе у формі за або ж напишіть на електронну адресу oh@humanrights.org.ua. Наш представник зв’яжеться з вами.
Отримана інформація за згодою заявника буде використана для звернень до національних та міжнародних слідчих органів, зокрема до Комітету ООН проти тортур, Незалежної міжнародної комісії ООН з розслідувань подій в Україні, Міжнародного кримінального суду тощо для розслідування скоєних воєнних злочинів в Україні.
