Навіщо підтримувати рівність та різноманіття: три історії з національних спільнот України

Різноманіття та повага до прав меншин є важливими цінностями розвинених європейських країн. Україна є домом для понад 130 національностей та народностей, серед яких, зокрема, кримські татари, болгари, угорці, євреї, поляки, вірмени та інші. Національні спільноти збагачують Україну не лише культурно – вони також є рушійною силою для позитивних змін.

Читайте історії трьох представниць етнічних меншин, кожна з яких у свій спосіб бореться за права своєї меншини, за збереження культури, а також – за рівність у громаді.

Ромська активістка обстоює права своєї спільноти

В Україні, за різними даними, проживають від 150 до 400 тисяч ромів. Серед усіх спільнот роми вважаються найбільш дискримінованими та марґіналізованими в нашій країні. Подолати упередження та стигму щодо своєї спільноти намагається Анжеліка Бєлова – виконавча директорка ромського центру “Лачо Дром” та засновниця об’єднання ромських жінок “Голос ромні” у Запоріжжі.

У ромській спільноті особливо вразливими є жінки, адже вони зазнають мультидискримінації – не лише зовні через свою етнічну приналежність, але й всередині спільноти через стать. Разом із колегами Анжеліка навчає їх захищати власні права та прагнути професійного розвитку.

Сьогодні ромська правозахисниця спрямовує свої зусилля на економічну безпеку ромських жінок через самореалізацію. Це і розкриття потенціалу, і здобуття спеціальності та вивчення нових навичок, говорить Анжеліка Бєлова. Її ключовим проєктом є відкриття соціальних підприємств для ромок. Для цього у 4 населених пунктах Запорізької та Дніпропетровської областей “Голос ромні” проводить “Школу соціального підприємництва для ромських жінок”, заняття якої відбуваються у межах проєкту “EU4USociety”. Тут жінки надихаються та створюють бізнес-моделі для своїх бьюті-коворкінгів, а відтак – і професійної інтеграції у сфері краси.

Спільно з колегами Анжеліка Бєлова також знаходить освітні можливості для ромів. “Саме від проблем з освітою розпочинаються проблеми із працевлаштуванням, із доступом до різних соціальних послуг, до самореалізації, до відчуття себе гідною людиною”,  – каже вона.

Вирішення цього питання тісно пов’язане із подоланням дискримінації щодо ромів загалом. “Наша організація працює для того, щоби донести концепцію гідності людини, щоб цю концепцію люди застосовували до кожного”, – наголошує правозахисниця. Вона певна: інтеграція ромів на всіх рівнях є ключовою для подолання дискримінації щодо інших вразливих верств населення. І додає, що прогрес у цьому напрямку вже є.

Режисерка болгарської етнічності зберігає культуру свого народу

Болгари – одна із найчисельніших національних спільнот України, що налічує понад 200 тисяч представників. Більшість із них проживає у південно-західному регіоні – Українській Бессарабії. Про болгарську культуру на решті територій України знають небагато, говорить етнічна болгарка, режисерка та культурна діячка Тетяна Станєва. Вона родом із Криничного – найбільшого болгарського села Бессарабії, поряд із селами албанців, гагаузів та молдаван.

Тривалий час Тетяна жила у Києві, але після років асиміляції вона відчула, що втрачає свою мову та культуру:

“Коли я переїхала до Києва навчатися, а потім працювати, я вперше усвідомила свою ідентичність і вперше зрозуміла, наскільки важливе коріння. Прийшла така свідомість “хто ти є?”, пошуки самої себе”.

Туга за рідним спонукала її повернутися додому і зняти документальний фільм “Місце сили” про повернення до свого коріння. Тетяна з командою провела інтерв’ю із літніми представниками болгарської спільноти, які, зокрема, ділилися свідченнями про голод та війну.

Сьогодні, зауважує режисерка, молоді болгари виїжджають із сіл і втрачають те, що 200 років берегли їхні предки. Коли Тетяна подорожувала з фільмом країнами Європи та містами України, їй спала на думку ідея заснувати кінофестиваль, що спонукав би людей пізнавати свою культуру через інші. Так виник “ОКО” – перший міжнародний та єдиний в Україні етнографічний кінофестиваль.

Цьогоріч фестиваль вперше провели офлайн на головній площі Болграда. Режисерка та засновниця кінофестивалю “ОКО” Тетяна Станєва переконана, що фільми сприяють створенню міжкультурного діалогу та неабияк виховують толерантність.

Поки що на підтримку та розвиток культури у цьому регіоні не вистачає грантів та підтримки держави, але “людям це потрібно, вони це розуміють“, запевняє Тетяна Станєва. Адже такі події, як кінофестиваль “ОКО”, дозволяють децентралізувати культурний розвиток та поляризувати культуру Бессарабії за її межами. “Це збагачує, укріплює, зміцнює і нас самих, і культурне середовище всієї України“, – додає болгарка.

Рабинка розвиває єврейську громаду на принципах рівності

Юлія Гріс – єдина жінка-рабинка в Україні, яка обстоює рівність чоловіків та жінок в общині. Понад 20 років Юлія очолює спільноту прогресивного юдаїзму “Шират ха-Ям” в Одесі, а також Об’єднання реформістських рабинів Східної Європи.

Свій шлях до рабинки Юлія розпочала у ранній юності у російському Брянську, де історично осіли євреї. У 18 років її здібності та цікавість до вивчення історії єврейського народу оцінив ортодоксальний рабин. “Він сказав: “Ти така розумна, що можеш бути навіть дружиною рабина!” – пригадує Юлія. – Я тоді відповіла: “Дякую, звісно, але я сама стану рабинкою”. У 2000 році Юлії Гріс запропонували будувати реформістську громаду в Одесі. 

Юлія жартує, що мала тут народитися. Наразі, за приблизними оцінками, в Одесі проживають близько 12 тисяч євреїв. Однак, говорить рабинка, більшість із них відірвані від релігійного та культурного життя громади через політику радянської влади. Сьогодні Юлія Гріс намагається це змінити поряд із ортодоксальними та консервативними спільнотами Одеси. Відмінність її общини у тому, що тут всі рівні у правах. Жінки на службі надівають таліти (молитовний покров євреїв. – Ред.) і навіть кіпи (головний убір, який в ортодоксальній течії можуть носити лише чоловіки. – Ред.). Юлія і сама вручну виготовляє кіпи, які завоювали прихильниць у різних куточках світу.

Для Юлії становище та права жінки є важливими, як у громаді, так і у суспільстві загалом.

“Не можна бути релігійною людиною, але до всіх інших не проявляти належної поваги, тому у першу чергу я навчаю людей розуміти себе, розуміти інших та жити згідно із законом Тори“, – говорить рабинка.

Юлія Гріс додає, що нові покоління євреїв все більше розуміють принцип гендерної рівності, і ставлення до жінок змінюється і в інших єврейських общинах.

 Різноманіття є основою процвітання європейської країни, адже саме багатогранність та мультикультурність стимулюють розвиток різних сфер життя.

Репортажі зроблені в межах національної кампанії EUkraine. Проєкт здійснює “Інтерньюз-Україна” та UkraineWorld за підтримки Міжнародного фонду “Відродження” у співпраці з Офісом віцепрем’єрки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції та проєктом Association4U.