“Нам пропонували мільйони євро за те, щоб ми закінчили акцію”: як лідерка “Євромайдан-Варшава” Наталка Панченко змушує Польщу думати про Україну
Українська активістка, лідерка громадської ініціативи “Євромайдан-Варшава” Наталя Панченко живе у Польщі понад 10 років. Увесь цей час вона з командою волонтерів організовує масштабні мітинги на підтримку України, створює креативні акції протесту, блокує російсько-білоруський кордон, збирає і надсилає гуманітарну допомогу в Україну, а також адвокатує українську повістку дня на міжнародному рівні.
Через її діяльність, особливо під час повномасштабної війни в Україні, Наталі неодноразово погрожували, залякували, зокрема за блокування кордону. Попри це вона з командою однодумців продовжує збирати сотні тисяч людей на акції в підтримку України, адвокатує конфіскацію заморожених російських активів, формує українські наративи і поширює їх світом, а також робить усе для того, щоб у світ й надалі підтримували Україну.
ZMINA поговорила з Наталею Панченко про креативні акції прямої дії та їхній впив на польську політику, а також про погрози з боку російських спецслужб і підтримку українського війська.
Наталю, ви вже багато років з родиною живете в Варшаві, а з початку повномасштабного вторгнення проводите регулярні чисельні акції на підтримку України. Що ви говорите іноземцям, щоб вони продовжували і надалі нас підтримувати?
Ми проводимо акції ще з 2013 року, відколи створили нашу громадську ініціативу “Євромайдан – Варшава”. І в залежності від того, як розвиваються події і що Україні корисно донести до людей, які живуть за кордоном, чи то до іноземців, чи то до українців, ми розробляємо відповідні меседжі і намагаємося їх пояснювати тим спільнотам, яким це необхідно зрозуміти.
Лідерка громадської ініціативи “Євромайдан-Варшава” Наталка Панченко. Фото надане активісткоюНаприклад, одразу після повномасштабного вторгнення ми робили кампанію, під час якої пояснювали, чому Росію треба визнати країною-терористом в країнах Європейського Союзу. Нашою метою було, щоб на офіційному рівні європейські країни визнали Росію терористичною країною. Ми пояснювали, чому важливе нафтове ембарго, чому Європейський Союз не може в час війни з Україною торгувати з Росією. А також, чому Україні необхідно надати літаки F-16 і чому всі аргументи проти цього не можуть переважувати над аргументами за це. І робили також багато інших акцій.
Зараз ми продовжуємо пояснювати, чому дуже необхідний спеціальний трибунал, який потрібно створити в Європейському Союзі або загалом у світі, який би засудив воєнних злочинців, таких як Володимир Путін, Олександр Лукашенко та інших, причетних до війни в Україні. Є багато наративів, які світ й іноземні суспільства, що живуть у мирних країнах, часто не розуміють і не хочуть розуміти. Ми робимо так, щоб люди про це думали, щоб цим цікавились. Ми робимо так, щоб переконати іноземців у певних месенджах і наративах, які важливі для перемоги України.
Ми робимо акцію так, щоб кожне медіа змогло зробити з цього матеріал, де будуть наші меседжі
Ваші акції завжди креативні і видовищні. Наприклад, до 9 травня 2023 року ви зробили інсталяцію розбомблених українських міст, перед якою російському послу довелося покласти квіти. Також ви робили акцію з газопроводом “Дружба”, з якого тече українська кров. Або акцію “Матрьошка-терористка” з російською зброєю всередині, або мовчазний протест у пам’ять про загиблих в Оленівці. Як ви їх вигадуєте і як сприймає такий підхід європейське суспільство?
Так, це правда, всі наші акції креативні. Кожна наша акція відрізняється від попередньої. І це, можна сказати, наші правила і алгоритм дій. Адже до підготовки акцій ми завжди підходимо дуже відповідально. Під кожну акцію ми завжди пропрацьовуємо окремий блок меседжів. І на кожну акцію ставимо певні цілі. Ми не організовуємо акції, щоб просто вийти і постояти з плакатами. Я не хочу образити тих, хто робить такі акції. Це теж важливо, в такий спосіб достукуватись до людей. Але ми зазвичай ставимо більш амбітні цілі. Нам треба, щоб після акції вийшла певна кількість публікацій з конкретними заголовками і конкретними меседжами.
Якщо, наприклад, після акції вийде стаття, що українці зібрались у центрі Варшави і постояли з плакатами, то я нашим дівчатам, які працюють з медіа, у звіт цього не зарахую. Тому що ми не для того робили акцію, щоб хтось написав, що українці постояли з плакатами. Нашу команду задовільнить лише стаття, в якій будуть чітко розкладені меседжі, чому ми виходили, чому ми стояли, де будуть наведені цитати обов’язково не українців, а представників того суспільства і тієї країни, в якій проводиться акція.
Акції протесту громадської ініціативи “Євромайдан-Варшава”. Зокрема, акція, під час якої з газопроводу “Дружба” текла так звана українська кров і протест під час блокування кордону. Фото з фейсбук-сторінки Наталії Панченко.
Тому, коли ми готуємо план акції, ми, по-перше, готуємо креативну частину, тобто картинку, на яку прийдуть ЗМІ і яку точно не пропустять. Адже якщо організувати звичайну акцію і запросити на неї ЗМІ, вони навіть прийдуть, але їм не буде, що пустити в ефір. Ми робимо акцію так, щоб кожне ЗМІ і медіа, яке буде у нас на заході, змогло зробити з цього матеріал. Чи це радіо, чи це телебачення, чи це друковане видання. У нас окремо йде картинка, тобто візуальна частина акції, яка не залишить жодного присутнього журналіста байдужим. Окремо йде меседжбокс і люди, які говорять. Ми чітко прописуємо, хто буде говорити на акції, на чому він буде наголошувати. Також ми запрошуємо конкретних гостей, щоб це були не лише українці, тому що, звісно, світові важливо, що відчувають українці, але, на жаль, дедалі менше. Водночас світ не може нехтувати своїми людьми, тому, якщо ми робимо, до прикладу, акцію у Франції, то обов’язково знаходимо французів, які будуть давати там коментарі. Якщо робитимемо акцію в Берліні, то обов’язково знайдемо німців, які будуть спікерами на цій акції. Якщо ми робимо акцію в Польщі, то на ній обов’язково основним голосом буде голос поляків. І лише підсилюючим буде голос української діаспори чи українських біженців. Бо якщо ми хочемо, щоб світ нас чув, ми маємо говорити до світу його голосами.
За такою технологією організовується кожна з наших акцій. Спочатку йде ця креативна частина, потім наративна частина, що саме ми хочемо сказати світові. І потім ми ще закріплюємо це певними діями. Наприклад, ми або пишемо петицію, або направляємо офіційний лист. Тобто, щоб це не просто відбулася акція, всі пішли додому і все закінчилось. Ні, після акції має вийти низка публікацій, після акції має наступити конкретна дія. Ми або звертаємось до влади з тим, що вона має щось зробити, на щось відреагувати, надати якусь заяву, або пишемо петицію з конкретною вимогою до конкретних органів про щось конкретне. Тоді ми можемо чітко зрозуміти, подіяла наша акція чи ні, чи успішно йде кампанія, чи щось треба змінювати, де її треба підсилити, кого з партнерів ще можна залучити, щоб те, над чим ми працюємо, стало можливим.
Поки що все, над чим ми працюємо після повномасштабного вторгнення, крок за кроком, стає реальністю, нам все вдається. Звісно, це не так швидко, як нам хотілося. Над деякими речами, як, наприклад, передача Україні F-16, ми працюємо вже два з половиною роки. І, звісно, коли перші літаки вже в Україні, це нас, як одних із тих, хто багато для цього доклав зусиль, дуже тішить. З іншого боку, ми розуміємо, що це далеко не та кількість, про яку ми говорили, це не та кількість, яка потрібна Україні, тож ми продовжуємо працювати в цьому напрямку. Також ми постійно повертаємось до нашої стратегії, дивимося, де ще щось можна зробити, що проб’є ту стіну і цей пункт нарешті буде виконаний в тому обсязі, над яким ми працюємо ось уже понад два роки.
Нам пропонували мільйони євро тільки за те, щоб ми припинили
За час вашого активізму, де були і яскраві акції, і блокування кордону, й інші активності, чи погрожували вам і чи хвилювались ви за свою безпеку?
Приблизно після року діяльності, відколи ми стали досить потужною організацією в Польщі, відколи нас почали цитувати в медіа і ми стали публічними і відомими, відтоді і по сьогодні нарівно з тим, як багато ми робимо і як багато в нас є успіхів, ми маємо багато хейтерів і ворогів. Ця протидія існує уже 10 років. Ми до неї звикли, ми її вивчаємо, ми до неї адаптувалися. І ми просто прийняли факт, що чим ефективнішими будуть наші дії і акції, тим більше з нами будуть боротися.
Якщо говорити про блокаду кордону, яка призвела до офіційної заборони торгівлі між Європейським Союзом і Росією, яка заблокувала російський і білоруський вантажний транспорт на території ЄС, то, з огляду на те, якою є ціна питання, а це мільярди євро щомісяця, зрозуміло, що протидія нам була шалена. Нас намагалися підкупити, нам пропонували мільйони євро тільки за те, щоб ми закінчили свою акцію. Нас намагалися посварити між собою: у нашу спільноту підсилали нібито активістів, а, насправді, це були агенти, які мали завдання розколоти людей зсередини, підбурити їх не слухати Наталку, йти додому і не тримати цього кордону, бо це ні до чого не приведе.
Крім цього, постійно працюють зовнішні агенти, які в соцмережах розводять різні воплі: не слухати “Євромайдан-Варшаву”, не слухати мене особисто. Попри це, ми просто навчилися з цим жити і працювати в цих реаліях. За понад 10 років роботи в таких умовах нам вдалося збудувати таку організацію, яка незалежно від того чи є я, чи інші координатори, буде діяти і буде вести людей до мети. Тому що в нас основна мотивація – це перемога України і дуже високий рівень цінностей і місії людей. Кожен волонтер, який безкоштовно, після роботи робить щось у нашій організації, робить свій вклад у нашу перемогу. Важливість того, що ми робимо, наскільки висока, що ніякі гроші, агенти, чи ще там щось не завадять нам.
Те, що в російській пропаганді роблять за гроші, ми робимо – за ідею
На противагу українським акціям, російська пропаганда також добре працює у світі. Росіяни впливають і насаджують свої наративи через підтримку проросійських партій, громадських організацій, медіа. Як ви з ними конкуруєте і як протистоїте їм?
Насправді, російська пропаганда – одна з найкращих у світі, це треба визнати. І не буду приховувати, що ми вчимося у найкращих. Тому ми робимо те, що роблять вони. Тільки вони роблять це за гроші, а ми робимо це безкоштовно – за ідею. Це дуже просто. Ми шукаємо партнерів, ми шукаємо експертів у певних країнах з певних питань. Пояснюємо їм важливість певного питання і потім організовуємо їм колонки у цих країнах. Просимо їх написати статті. Організовуємо для них ефіри та інтерв’ю з журналістами, де вони пояснюють, чому це важливо.
До прикладу, одна з останніх тем, над якою ми зараз працюємо, це розмороження російських активів Європейським Союзом і передача цих грошей Україні на відбудову і загалом на те, щоб втримати економіку. Ми говоримо про величезні гроші, про 300 мільярдів євро. І це тема, про яку раніше ніхто не говорив. Потім багато активістів з різних організацій, зокрема ICUV почали над цим працювати. Ми до них приєдналися, і багато активістів у світі почало про це говорити. Ми почали вносити цю тему в дискурс, ми почали робити плакати на цю тему на наших акціях, робити про це промови. Ця тема почала з’являтися у світі. Коли вона з’явилася і почалися перші розмови про конфіскацію російських активів, ми почали залучати експертів. Якщо ми говоримо про повернення і розмороження грошей, зрозуміло, що експертами мають бути економісти. Ми звертаємось до економічних видань з пропозиціями створити неупереджені матеріали. Заохочуємо економістів самотужки цим займатися.
Таким чином ця тема вже стає темою, до прикладу, польського суспільства, коли польське суспільство і звичайний пересічний поляк починає про це читати і задумуватись: а й дійсно, якщо Європейський Союз конфіскував такі шалені гроші російських олігархів і тих, хто причетний до війни в Україні, то чому б ці гроші не віддати на відбудову України, яка нищиться ракетами Росії? Все стає логічним. Просто раніше люди про це не думали. І коли ці наративи вже з’являються в суспільстві, коли політики починають обговорювати це на своїх робочих зустрічах, на пленарних засіданнях тощо, тоді до них приходимо ми чи українські дипломати, щоб більш детально поговорити про це. Тоді розмова з польськими політиками відбувається значно легше і швидше.
Акція із закликом до США, зокрема президента Джо Байдена, аби він надав Україні літаки F-16. Фото з фейсбук-сторінки Наталки ПанченкоЯкі українські наративи ви просуваєте в Польщі зараз?
Дві теми, над якими ми працюємо зараз, це членство України в ЄС і членство України в НАТО. Ми створюємо сприятливі умови, підсилюємо експертів і лідерів думок, які в країнах Європейського Союзу говорять аргументовано про те, чому це важливо і чому це корисно саме для Європейського Союзу. Тому що користь для України зрозуміла, але слід пам’ятати, що від нашого членства в Європейському Союзі чи НАТО користь для цих організацій буде не меншою, ніж користь для України. І ось це треба підсилювати, щодо цього треба розставляти акценти і про це треба говорити.
Як повномасштабна війна змінила вашу роботу?
Єдина зміна, яка відбулася в роботі нашої громадської ініціативи після повномасштабного вторгнення – це масштаб. Кількість акцій, якість акцій, кількість заходів гуманітарної допомоги. Допомога військовим виросла в рази. Найбільшим викликом і завданням для нас було цей масштаб втримати. Це і сьогодні залишається для нас важким завданням, тому що акції нашого масштабу є набагато дорожчими, ніж звичайні акції “вийти-постояти” з плакатом. І організаційні витрати на одну акцію стали в десятки разів більшими, ніж це було кілька років тому.
Організація акції в Польщі коштує від трьох до 10 тисяч євро
Скільки в середньому коштує провести акцію в Польщі?
Наша маленька акція – це десь три тисячі євро. Наша велика акція – це 10-12 тисяч євро. У середньому, тому що це дуже залежить від того, який у нас креатив і скільки треба затрат на створення самих конструкцій. Іноді сама конструкція в нас тягне на десятки тисяч євро, якщо це великі інсталяції. Наприклад, на 9 травня ми робили інсталяцію розстріляних українських міст. Там були сотні українських хрестів з іменами, прізвищами реальних вбитих українців. І величезні будинки, в масштабі вони, звісно, зменшені, але були макети великих багатоповерхівок. Тож саме створення цієї акції потягло на майже 10 тисяч євро. Тому тут все залежить від того, який креатив. Крім креативної частини, наступна стаття витрат – це друк банерів, плакатів, оренда машини, оренда звукової техніки, світла, іноді це піротехніка. І в залежності від того, що саме необхідно на акцію, ми складаємо бюджет. Але в середньому мала акція коштує приблизно три тисячі євро, а велика – орієнтовно 10-12 тисяч євро. А цих акцій ми провели лише від моменту повномасштабного вторгнення сотні. Всього на сьогодні, мабуть, більше двохсот акцій ми провели.
Звісно, якщо рахувати потім ефекти цих акцій, то він набагато більший і наші акції окупаються, якщо говорити мовою бізнесу. Тому що кількість публікацій, кількість згадок у медіа, які вони приносять, набагато дорожчі, ніж затрати на проведення акцій. Тобто, якщо б ми були рекламною агенцією, умовно, чи піар-агенцією, і ми би хотіли замовити таку кількість матеріалів про Україну з такими наративами, то це коштувало б десятки, іноді сотні тисяч євро. Тому, з одного боку, це дуже класно і це суперякісно, з іншого боку, це все ж таки дорого.
За рахунок яких коштів ви робите акції?
Наша громадська ініціатива повністю волонтерська. Ми працюємо вже одинадцятий рік. За цей час жодна людина в нас ніколи не отримувала зарплатню, в нас ніколи не було якихось донорів чи спонсорів, хто би нам приносив гроші. Все, що ми робимо, це лише донати тих, хто підтримує нашу діяльність, і вклади самих волонтерів, які працюють в організації. Ми жартуємо, що діяльність в “Євромайдані” не просто волонтерська і безкоштовна, вона ще й платна, бо якщо ти хочеш щось робити, ти ще мусиш скинутися на ці акції і докласти щось від себе. Але таким чином ми робимо свій вклад у перемогу України. Для нас як українців це важливо. До речі, в нас не лише українці волонтерять, але й поляки, білоруси, представники інших національностей.
Ви також збираєте донати на ЗСУ і купляєте необхідні речі для війська. На ваш погляд, чи готові іноземці підтримувати не лише гуманітарні потреби українців, але й давати гроші на війну?
На жаль, чомусь підтримувати гуманітарні проєкти іноземці більш схильні, ніж підтримувати українське військо. Але, на щастя, не всі. І тому ми цим користуємось. Ми чітко розділили допомогу і тому створили окремий фонд Stand with Ukraine Foundation. Він збирає гроші виключно на гуманітарні потреби. Ми, наприклад, закуповували 61 генератор лікарням вздовж всієї лінії фронту. Це був мільйонний проєкт, на який охоче донатили люди з-за кордону.
Зараз ми займаємося побудовою і відбудовою бомбосховищ в українських школах, розташованих неподалік від лінії фронту, де досі вчаться діти, але їхній навчальний день проходить у бомбосховищах. Ми підтримуємо дітей, які стали сиротами внаслідок війни. Ми підтримуємо сім’ї з дітьми, які були евакуйовані з прифронтових чи окупованих територій. Зараз вони живуть чи на території Польщі, чи на території України. Ми допомагаємо їм просто нормально функціонувати, забезпечуємо їх їжею, одягом, всім необхідним. Це наші гуманітарні проєкти, і їх активно підтримують іноземці. А “Євромайдан-Варшава” проводить збори лише на підтримку українських військових. Зараз це переважно дрони, іноді якась техніка чи спецзамовлення від військових, але спеціалізуємося ми загалом на різних видах дронів. Ми підходимо до цього питання дуже прагматично. Один дрон вартістю 10 тисяч євро може підбити російський танк, який коштує 2-3 мільйони євро. Тому ми розуміємо, що це інвестиція, яка добре окупається. На ці потреби нам переважно донатить діаспора. Але не буду приховувати, масштаби пожертв вже не ті. Зараз закривати збори стало набагато важче, ніж було раніше.
“Євромайдан-Варшава” допомогла військовим на понад мільярд гривень
Скільки коштів вдалось залучити на військо з початку повномасштабного вторгнення?
Лише “Євромайдан-Варшава” і наші волонтери допомогли військовим після повномасштабного вторгнення на понад мільярд гривень. Ми пройшли цю позначку у мільярд, і зараз там йдуть уже наступні мільйони, якщо говорити в гривнях. Попри те, що важко, ми розуміємо, що треба шукати нові шляхи, треба шукати нові можливості, тому що ми не можемо зупинятися, у нас немає права втомлюватися. Ті, хто на фронті, ті, хто воює за нас на першій лінії, вони не втомлюються, вони не здаються. Вони не дозволяють собі розслабитись, відповідно, так само ми мусимо відповідати їхньому рівню і бути такими ж самими незламними і невтомними. Мені здається, що ми дві взаємодоповнюючі частини в цій боротьбі. Допоки тил буде сильним, до того моменту у фронту буде, чим воювати і на кого спиратися. Як тільки ми почнемо здаватися, зрозуміло, що їм там теж стане набагато важче.
