Найвільніший у світі інтернет vs “чорні коробочки” СБУ
У грудні минулого року на презентації звіту “Свобода в мережі – 2018” міжнародної організації Freedom House голова Інтернет-асоціації України (ІнАУ) Олександр Федієнко сказав, що інтернет в Україні поки що є одним з найкращих у світі: достатньо швидкий і розвинутий, недорогий, безпечний та вільний. За словами експерта, подібного немає ні в розвинутих країнах Європи, ні в Америці. І це сталося тому, що інтернет тут тривалий час ніяк не регулювався і мав змогу вільно розвиватися, застосовуючи новітні технології.
Але російська агресія та конфлікт на сході накладають нові межі на всі сфери життя і, звичайно, не оминули інтернету. Влада ініціює обмеження, нібито спрямовані на збереження національної безпеки. Та чи справді всі заходи потрібні, аби вберегти громадян? І чи можна взагалі почуватися в інтернеті безпечно без централізованого блокування шкідливого контенту?
БЛОКУВАННЯ САЙТІВ ПОРУШУЄ ЦИФРОВІ ПРАВА ЛЮДИНИ
СБУ повідомила, що за минулий рік в Україні заблокували близько 2000 фейкових акаунтів і подали для санкцій близько 200 сайтів. Цього року відомство заявило, що планує заблокувати ще 100 сайтів. Список із цих сайтів має затвердити РНБО.
Голова ГО “Лабораторія цифрової безпеки” Ірина Чулівська переконана, що завдяки рішенням центральної влади та за її схвалення правоохоронні органи отримали практично необмежені повноваження для закриття інтернет-сайтів та маніпулювання трафіком.
“За законом провайдери зобов’язані блокувати лише сайти з дитячою порнографією, і то лише за рішенням суду. Але зараз у нас по факту існує позасудове блокування сайтів. Законність рішень РНБО, підписаних президентом, викликає багато питань, адже порушує низку міжнародних договорів і українське законодавство. А от зараз СБУ заявляє, що готується новий указ з іще сотнею сайтів для блокувань. Тобто в будь-який момент будь-який сайт може увійти у список “санкцій” без можливості навіть оскаржити це рішення чи попередити його”, – обурюється експертка.
На її думку, це дуже небезпечна тенденція, яка загрожує правам людини, що реалізуються через вільний доступ до інтернету. Адже ще восени 2018 року представники коаліції “За вільний інтернет” намагалися з’ясувати, за якими критеріями правоохоронці складають списки заборонених сайтів. Проте і РНБО, і СБУ відмовили в наданні такої інформації.
Водночас у коаліції вважають, що ефективність блокувань сайтів як способу протидії російській пропаганді дуже сумнівна, адже відвідуваність їх українцями для отримання інформації мізерна. Наприклад, дослідження “Детектора медіа”, яке проводилося ще до указу президента про блокування близько 200 сайтів, показало, що лише 0,5% українців використовують російські сайти і 0,1% сайти так званих “ЛНР” і “ДНР” для отримання інформації.
Тим часом у рейтингу “Свобода в мережі – 2018” Україна посіла 45-ту позицію зі 100 і визнана “частково вільною”.
Серед факторів, які знизили позиції України, укладачі рейтингу також називають блокування понад 200 сайтів, законодавчі ініціативи щодо блокування веб-сторінок без рішення суду, обшуки офісів двох проросійських медіа strana.ua і vesti-ukr.com та арешт декількох користувачів соцмереж. Щоправда, під час складання рейтингу Freedom House враховувала також і порушення свободи інтернету на окупованих територіях Донецької та Луганської областей. Так, у звіті, зокрема, згадане незаконне ув’язнення в Луганську блогера Станіслава Асєєва.
Керівник програм нових медіа ГО “Інтерньюз-Україна” Віталій Мороз вважає, що до погіршення показників рівня свободи в інтернеті призводить дисбаланс у взаємодії між громадянським суспільством, представниками технічного сектору та владою. Ще у 2017 році в “Інтерньюз-Україна” розробили і опублікували “Рекомендації з інформаційної безпеки в інтернеті”. Серед головних завдань, які потрібно вирішити в контексті вільного українського інтернету, Віталій Мороз називає захист інтересів провайдерів перед місцевою владою та “силовиками”.
Він також зауважує, що інтернет сьогодні в Україні регулюється законодавством 1990-х років, коли технічні спроможності мереж та користувачів були зовсім іншими, а отже, треба оновлювати відповідне законодавство.
І найперше, що треба зробити, – це закріпити в законі право українських громадян на доступ до інтернету. Це має стати одним із так званих “цифрових прав людини”.
БЕЗПЕКА – ЦЕ НЕ БЛОКУВАННЯ, А ЗНАННЯ І НАВИЧКИ
Тим часом голова комітету Верховної Ради з питань інформатизації та зв’язку Олександр Данченко, хоча і не підтримує законодавчих обмежень для свободи слова і інтернету, вважає, що безпека користувачів є дуже важливою. Загрози, за його словами, становлять дезінформація, пропаганда, порнографія та заклики до повалення державного устрою.
Депутат зауважив, що практично всі країни світу зараз ідуть шляхом більшого контролю за інтернетом, тобто там вважають, що фізична безпека громадян у деяких випадках є важливішою, ніж свобода слова.
“Тож потрібно шукати компроміс між свободою в інтернеті, свободою слова та безпекою громадян”, – каже Данченко.
Водночас він обіцяє, що його парламентський комітет ніколи не дасть згоди на голосування за законопроект №6688 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії загрозам національній безпеці в інформаційній сфері”, який пропонує узаконити можливість тимчасового блокування доступу до інформаційних ресурсів і сервісів в інтернеті за рішенням не лише суду, а й прокурора, слідчого та Ради національної безпеки і оборони України.
Цей законопроект неодноразово критикували правозахисники та експерти у сфері інтернету, але він досі перебуває на розгляді у Верховній Раді.
У свою чергу голова комітету ІнАУ з питань захисту прав людини та свободи слова Максим Тульєв вважає, що безпека інтернету – це в жодному разі не блокування, а навичка жити з наявним рівнем небезпеки.
“Почніть зі звички не відкривати незнайомі файли, які ви отримуєте поштою, і не реагувати на пропозиції дивних людей здійснювати дивні дії, вчасно поновлювати антивіруси”, – порекомендував він.
Тульєв вважає, що головний принцип інтернету полягає в тому, що заборонити там щось неможливо.
“Тотальна заборона деяких сегментів інтернету, як це робиться в Китаї та Росії, не призвела до суттєвого збільшення безпеки користувачів, – сказав він. – Адже і “Сині кити”, і банківські віруси походять саме з Росії. Тому єдиний правильний шлях убезпечити себе від дій зловмисників – розуміти, що вони існують, і протидіяти їм”.
Голова комітету ІнАУ з питань ІКТ в освіті Іван Петухов додає, що їхня організація вже налічила понад 50 посягань на свободу слова в інтернеті. Деякі з них уже вдалося зупинити, а деякі “ще блукають за стінами під куполом”, сказав він, маючи на увазі згаданий вище законопроект №6688.
“Я обмежив би доступ до російських та білоруських сайтів для наших депутатів, щоб вони не перекладали їхні законопроекти українською мовою, – пожартував Іван Петухов. – Не треба обмежувати в інтернеті дітей, бо вони краще за нас розуміють, як користуватися тими перевагами, що він дає”.
Він також закликав не лише відкрити доступ до російських соцмереж “Вконтакте” та “Одноклассники”, але й почати діяти в них активніше навіть і державним структурам, таким як Міністерство інформаційної політики України. На думку фахівця, проукраїнські повідомлення там викличуть зміну їхньої інформаційної картини.
“ЧОРНІ КОРОБОЧКИ” СБУ ВЖЕ ПРАЦЮЮТЬ
Утім, поки між прихильниками вільного інтернету та тими, хто вважає що його потрібно обмежити для безпеки, тривають дискусії на різних майданчиках, Служба безпеки України продовжує втілювати в життя найгірші передбачення захисників приватності та свободи слова.
Так, 20 лютого Олександр Федієнко опублікував на своїй сторінці у Facebook документ про затвердження технічних вимог для засобів блокування інформаційних ресурсів в інтернеті.
Проект відповідної урядової постанови Нацкомісія з регулювання сфери зв’язку та інформатизації (НКРЗІ) погодила ще минулого року, однак тоді в документі ще не було технічних вимог.
Тепер у руках СБУ опинилася технологія, яка дозволяє в режимі реального часу моніторити, блокувати та видозмінювати інтернет-трафік. У наказі сказано, що “чорні коробочки” мають забезпечувати, зокрема, підтримку та оброблення “технологій передачі голосу VoIP (Skype, Viber, WhatsApp, BBM, SIP); технологій для обміну миттєвих повідомлень та відео Messenger (Telegram, MS Messenger, ICQ, Jabber тощо); соціальних мереж (Twitter, Facebook, Vkontakte, “Одноклассники” тощо); технологій адаптивного транслювання потокового відео VideoStreaming (Youtube, Youtube HD, Adobe RTMP тощо)”.
У “Лабораторії цифрової безпеки” підкреслюють, що СБУ чи хтось інший, хто контролюватиме відповідне обладнання DPI, зможе за низкою ознак визначати, на які сайти ходить користувач, а також якими месенджерами і засобами для обходу блокувань він користується, і за бажання блокувати їх або суттєво сповільнювати.
На думку ЛЦБ, це відкриє надзвичайні можливості для зловживань і неконтрольованого інтернет-цензурування:
“Наприклад, якщо умовна “Українська правда” або “Слідство.Інфо” опублікує чергове розслідування про якогось не дуже сумлінного чиновника з СБУ, то потрапити на цей веб-сайт з України раптом може стати дуже проблематично. І ні, жодних указів чи судових рішень буде непотрібно. Нехай потім журналісти доводять, що це були не проблеми на їхньому веб-сайті”.
Звісно, що оплачувати всі ці задоволення “силовиків” будуть українські платники податків. Але чи це їм потрібно? А ніхто їх навіть і не спитав.
