Мешканку Маріуполя Ірину Навальну окупанти звинуватили у спробі теракту і тримають в Донецькому СІЗО. Мати припускає, що через прізвище

25-річну мешканку Маріуполя Ірину Навальну російські окупанти незаконно арештували 27 вересня 2022 року. Її звинуватили у тому, що вона нібито намагалася підірвати одну з виборчих дільниць під час проведення фейкового референдуму про приєднання окупованих територій до Росії. Дівчину незаконно утримують в Донецькому СІЗО вже шостий місяць.

Про обставини її затримання, тривалий пошук місця утримання, жорстоке побиття та жахливі умови перебування в СІЗО виданню ZMINA розповіла мати Ірини Олександра Столяр.

“Хто хоче поговорити з донькою Навального? Хто хоче її побачити?”

У 2019 році Ірина поміняла своє прізвище на дівоче прізвище матері та стала Навальною. Тоді її мати Олександра навіть не могла й уявити до чого це призведе у майбутньому.

“У нас в сім’ї всі дівчатка, тому вирішили на старості років зробити моєму татові приємне. Ми навіть гадки не мали, що через прізвище може статися такий жах“, – розповідає Олександра.

Вона каже, що Ірина першою з родини виїхала з окупованого міста через Росію на підконтрольну територію України. Дівчина поїхала разом з сусідами. Під час процедури фільтрації окупанти причепилися до її прізвища. Вони поставили Ірину до стіни, змусили підняти руки вгору та тримали біля скроні пістолет. Після цього один з них запитав: “Хто хоче поговорити з донькою Навального? Хто хоче її побачити?”. Потім вони почали розпитувати Ірину, чи є у неї друзі в “Азові”. Вимагали, щоб вона назвала їхні прізвища.

“На мою доньку постійно чинився психологічний тиск. Того разу вони протримали її 2,5 години й відпустили”, – переповідає Олександра обставини першого затримання Ірини. 

9 травня сама Олександра виїхала з окупованого Маріуполя до Росії. Звідти вона перебралася до Латвії, а потім через Польщу повернулася до України. За такою схемою багато жінок з Маріуполя потім не раз поверталися до міста, щоб забрати особисті речі та документи. 

Ірина Навальна. Фото надане Олександрою Столяр

Поки Олександра та Ірина перебувала на підконтрольній українській владі території, бабуся (по батьковій лінії) постійно телефонувала онуці й жалілася, що їй без неї погано. Жінка благала онуку приїхати до неї в гості та трішки у неї пожити.

“В серпні минулого року Ірина мені повідомила, що вона знайшла безпечного перевізника. Тоді вона мені сказала: “Я поїду відвідаю бабусю і побуду з нею. Заберу наші речі, сімейні цінності та фотоальбоми”. Вони з нею дуже близькі. Звісно, я була проти того, щоб вона туди їхала, але донька так захотіла. Їй тоді було лише 24 роки. Вона ще вважала, що після фільтрації її внесли до бази й до неї більше не чіплятимуться”, – згадує Олександра.

Зранку вийшла з дому, а ввечері на “РІА Новини” показали сюжет, що вона терористка  

Наприкінці серпня Ірина Навальна приїхала до Маріуполя. Там їй вдалося знайти велосипед, на якому вона їздила містом, розшукувала своїх зниклих котів та фотографувала вщент зруйновані будинки.

“На велосипеді вона приїздила до нашої квартири й пакувала речі, щоб потім з ними виїхати“, – розповідає мати дівчини.  

Ірина Навальна. Фото надане Олександрою Столяр

27 вересня зранку Ірина пішла з дому, і після цього зв’язок з нею перервався. А ввечері на каналі “РІА Новини” з’явився сюжет, у якому вона розповідала про свою нібито невдалу спробу підірвати виборчу дільницю під час проведення псевдореферендуму про приєднання окупованого Маріуполя до Росії. На відео дівчина стверджувала, що бомба весь час до цього нібито знаходилася у неї у квартирі.

“З новин ми й дізналися, що Ірина заарештована. На відео російські силовики обшукують нашу квартиру і знаходять якийсь компромат на нашу доньку (американський прапор та речі з українською символікою). Їх чомусь здивувало та напружило, що українці мають у себе в будинках українську символіку. Під час обшуку вони забрали ноутбук та два телефони“, – розповідає Олександра.

Наступного вечора, за її словами, російські силовики привезли закуту в кайданки Ірину до бабусі. Вони провели обшук у квартирі літньої жінки та взяли у неї свідчення. Після того як окупанти пішли з помешкання, вона зателефонувала Олександрі й про все їй розповіла. 

“Потім ми місяць про неї нічого не чули. Я виїхала з окупованої території й не можу туди повернутися. Там залишилась лише наша бабуся. Після затримання Ірини ми почали звертатися в усі інстанції, які тільки можна. Зокрема, ми подавали запити до пенітенціарних закладів на окупованій території. Бабуся об’їздила всі маріупольські “комендатури” та місця, в яких могла утримуватися Ірина. Але скрізь їй говорили, що її там немає“, – розповідає мати викраденої дівчини.

Олександра знайшла перевізника, який відвіз бабусю до Донецька. Там вона обійшла всі так звані інстанції “ДНР” – “прокуратуру”, “міністерство юстиції” та “офіс омбудсмана” Дар‘ї Морозової. Однак скрізь відповідали, що Ірини в них немає.

Але 26 жовтня до бабусі приїхали донецькі слідчі й сказали, що проти Ірини порушена кримінальна справа за статтею “Спроба вчинення теракту”. А 23 листопада “прокуратура ДНР” відповіла бабусі, що Ірина знаходиться в Донецькому СІЗО.

“З Донецька приїхали слідчі, щоб взяти свідчення у бабусі. Вони їй сказали, що проводять слідство. Я впевнена, що жодної бомби у нас у квартирі не було. Я думаю, Ірину залякали. Можливо, її шантажували погрозами вбити бабусю. Вона її дуже любить. А ще вони вирішили скористатись відомим у Росії прізвищем Навальна“, – припускає Олександра.

Фото Олександри Столяр: Ірина Навальна

На зустрічі в СІЗО бабуся помітила, що онука дуже бліда. Її тіло було вкрите синцями та виразками

За словами матері Ірини, спочатку дівчину на два тижні посадили до засуджених, які відбувають покарання за кримінальні злочини. Вони її вчили адаптуватись до тюремних правил та правильно себе поводити у неволі. Пізніше її перевели до камери, де були українські жінки-військові. 

Олександра також розповіла, що Ірину сильно били й через це у неї на тілі були численні гематоми. Було зрозуміло, що побиття відбувалося неодноразово і по одних і тих самих місцях:

“Коли її перевели до наших дівчат, то на допитах більше не били. Найбільше вона боялася начальника Донецького СІЗО. А водили її на допити саме до нього. Я не знаю чому, мені ніхто не каже правди“.

Про жахливі умови утримання в Донецькому СІЗО Олександрі розповіла дівчина, яка сиділа разом з Іриною і яку потім обміняли. У камері, розрахованій на 10 осіб, окупанти тримали 21 жінку. Вона знаходилася у неопалюваному підвалі. Єдине вікно в приміщенні було розбите, тому жінки затулили його подушками. У камері було дуже холодно, і дівчата весь час мерзли. На прогулянку виводили всіх, крім трьох осіб, серед яких була Ірина.

На лавках, де лежали старі та подерті матраци, спали по двоє, тобто одна людина взагалі не відпочивала. Ковдр в ув’язнених теж не було, тому дівчата вночі вкривалися куртками або кофтами.

“Ми зібрали для неї всі необхідні речі – подушку, матрац, теплі речі – та передали їй”, – каже Олександра.

Вона організовувала перевізника для бабусі, і та двічі на місяць їздила до СІЗО. Крім неї, адміністрація Донецького СІЗО нікому не дозволяла передавати їжу, ліки та речі. Рідним дівчат, які сиділи разом з Іриною, казали, що таких там немає, хоча всім було відомо, що це неправда. Тому родина Навальної передавала речі та їжу всім жінкам, які там утримувалися.  

“Якось бабусі зателефонував слідчий і сказав, що вона може приїхати й побачитись з Іриною. Коли вони зустрілися, бабуся помітила, що онука була дуже блідою. Усе її тіло було вкрите прищами та виразками. Іра сказала, що вони не загоюються і дуже сильно сверблять. І такі проблеми були у всіх дівчат. Я подумала, що це короста, і порадила бабусі купити в аптеці протисвербіжні та протиалергійні мазі. І ще донька попросила придбати пігулки від шлунка та застуди, а також вітаміни“, – пояснює Олександра.

Пізніше вона питала у жінок, які звільнилися з Донецького СІЗО, про висипи на тілі. Вони підтвердили, що усі жінки, які там перебували, поверталися додому з подібними проблемами. У багатьох ці захворювання не проходили навіть після повернення з полону. Українські лікарі не знають, що це за хвороба і як її лікувати. Лише нещодавно медики зробили токсикологічну експертизу, але результатів поки що немає.

“Я, звісно, звернулася за допомогою до Червоного Хреста. Я припустила, що їх можуть навмисно або ненавмисно труїти. Може є щось шкідливе у воді або їжі. Після мого розголосу Іринка передала записку бабусі, у якій написала: “Дякую за ліки, у нас прищі почали загоюватися”. Оскільки почався процес загоєння, то ми зробили висновок, що їх припинили труїти“, – ділиться Олександра.

У камері, де утримується Ірина, технічну воду подають один раз на три дні. Щоб її нагріти до кімнатної температури, жінки носять її на собі. Після цього нею можна хоча б помитися. Питну воду, а це дві-три 5-літрові пляшки води, їм передає Іринина бабуся.

Годують жінок тричі на день. Оскільки камера Ірини знаходиться біля сходів, то їм першим наливають гарячу їжу. Якщо це суп, то у ньому вони встигають запарити вермішель, вівсянку або пюре швидкого приготування.

“Наглядача, який насипав їм в чай багато цукру, сильно побили за це. У жіночій в’язниці працюють як жінки, так і чоловіки. Якщо в камері хтось проявляє емоції – сміється або плаче – усіх виводять у коридор і б’ють. Вони з 6-ї години ранку до 23-ї вечора постійно стоять на ногах (майже 16 годин). Наглядачі не дозволяють їм сідати”.

Олександра зверталась до всіх можливих інстанцій та громадських організацій. Після цього Ірину включили до списків кандидатів на обмін.

“Кожного разу мені відповідають: “Ми робимо все можливе. Вона постійно подається на обмін“.  А в цей час мою доньку тримають в найгіршому місці ув’язнення“, – підсумовує Олександра.