“Цивільних, яких захоплюють росіяни, стає дедалі більше, але їх не обмінюють так, як військовополонених”, – Микола Полозов

Від початку повномасштабної війни Росія захоплює сотні цивільних заручників на окупованих нею територіях. Найбільша кількість викрадених, за даними правозахисників, у Херсонській області. Багатьох з них вивозять у СІЗО та в’язниці на території окупованого Криму та РФ.  

На відміну від військовополонених, цивільних дуже складно визволяти з кремлівських в’язниць та катівень. Ба більше, родини таких полонених часто зіштовхуються з тим, що на усі запити, надіслані російській владі для підтвердження місцезнаходження їхніх рідних в російських СІЗО, відповідають однією фразою – їх тут немає. Хоча свідки неодноразово підтверджували факт перебування тієї чи іншої особи в одному зі слідчих ізоляторів окупованого Криму чи Росії.

Про те, чому так відбувається і що можна зробити в такій ситуації, ZMINA говорила з Миколою Полозовим, керівником адвокатського об’єднання “Полозов і партнери”, яке допомагає українським політв’язням в Криму, а наразі також працює над звільненням українських військовополонених. 

Микола Полозов

Під час окупації Херсонської, Харківської та Запорізької областей багато хто з наших громадян був насильно вивезений або до окупованого Криму, або до Росії. Чи є наразі хоч якась статистика щодо українців, яких насильно утримує Росія?

Скажімо так, статистики ніякої немає, тому що російська влада приховує місцезнаходження утримуваних осіб, яких вона захопила на окупованих територіях. Тобто наразі йдеться про тисячі людей, багато з яких перебувають за межами правого статусу. Деяких утримують без судових рішень, не допускаючи до них адвокатів. Відомо, що стосовно низки людей порушили кримінальні справи. Як правило, це справи за звинуваченням у міжнародному тероризмі або спробі вчинення теракту.

Міжнародними терактами вони вважають ті, які були вчинені не на території Російської Федерації, тобто до проведення референдумів на новоокупованих територіях. Тих мирних жителів, яких затримують уже після референдумів, судять за російським законодавством.

Звичайно ж, це пряме порушення 4-ї Женевської конвенції. І головна проблема полягає в тому, що адвокати не мають доступу до цих людей. Їхнє місцезнаходження теж невідоме. А навіть якщо відоме, їх утримують у СІЗО за паралельними обліками. На офіційні запити в СІЗО жодної реакції, на жаль, немає. Ці люди фактично там відсутні на обліку. 

Тобто домогтися звільнення цивільних осіб, яких насильно утримують в російських в’язницях, набагато важче, ніж військовополонених?

Дійсно, у випадку з військовополоненими переговори йдуть по лінії військових, і мирних жителів вони не стосуються. Так, у деяких випадках можуть бути якісь обміни, але загальне правило таке: військових міняють на військових, а цивільних на цивільних. Якусь кількість громадян Росії, зокрема й тих, які були заарештовані в Україні на підставі судового рішення, обміняли на українців.

Але головна проблема полягає в тому, що, по-перше, немає повного списку мирних жителів, які опинилися в подібній ситуації. Адже на окупованих територіях такий облік вести неможливо, бо немає зв’язку або, як часто буває, не залишилося родичів, які могли б звернутися до органів державної влади. Облік вкрай складний, в підсумку переговори по мирних жителях не ведуться, тому що невідомо, скільки і хто саме утримується російською владою. А російська влада зі свого боку про це не повідомляє, тому що цивільні не є комбатантами. На них не поширюються гарантії 3-ї Женевської конвенції про військовополонених. Відповідно, ці люди перебувають фактично поза межами правового поля.

Зараз ця проблема підвішена в повітрі. Людей, яких захоплюють, стає дедалі більше і більше, але їх не обмінюють так, як військовополонених. Рано чи пізно цю ситуацію доведеться вирішувати, але вирішується вона, на жаль, тільки політичним шляхом. Влада Росії повинна припинити переслідування і звільнити цих людей. Але поки ніщо не вказує, що таке рішення може бути ухвалене. Це велика проблема, вирішення якої наразі немає. 

Ми стикаємося з тим, що російська влада, на жаль, послідовно порушує норми міжнародного права. Зокрема ті міжнародні договори, які підписувала безпосередньо Росія. І я боюся, що постійні вмовляння російської влади не призведуть ні до чого хорошого. Тобто звільнення цих людей можливе лише під час серйозних політичних переговорів. Для їхнього звільнення потрібна політична воля. Поки наявності такої волі з боку Росії ми не бачимо. Багато в чому, звичайно ж, ситуація визначатиметься станом справ на лінії фронту. Може статися так, що кремлю буде вигідно віддати цих людей. Але поки що ми бачимо, що не вигідно і не віддає.

А хіба це не воєнний злочин утримувати звичайних українських громадян у полоні?

Так, це воєнний злочин. Але після Бучі та Маріуполя їм все одно – одним злочином більше, одним менше. На них це не працює. Або їх перемагати силою і змушувати робити те, що вони мають робити, або створювати такі умови, за яких звільнення людей для них буде вигідним. Те, що відбувається зараз, – це абсолютний прецедент. Я думаю, що, в принципі, за підсумками російсько-української війни архітектура міжнародної безпеки буде змінюватися.

Єдиний спосіб змусити Росію щось зробити – це позбавити її права вето в Раді безпеки ООН. Також її потрібно демілітаризувати і знищити путінський режим. І вже після цього нехай новий російський уряд виконує норми міжнародного права і повертає цих людей. Вони розуміють тільки мову сили. Відповідно, питання про повернення українських громадян безпосередньо пов’язане з перемогою України або падінням путінського режиму і внутрішніми процесами в самій Росії.

Деякі люди розповідають, що знайти їхніх рідних допомогли або адвокати, які відвідували своїх підзахисних, або інші цивільні особи, яких звільнили з російського полону. Це так?

Основний метод – це, звичайно ж, розповіді свідків, а також інших ув’язнених, які могли бачити цих людей і з якими спілкуються адвокати. Це так званий “тюремний телеграф”.

Низка правозахисників в Росії намагається надавати допомогу українцям, які опинилися в російських в’язницях. Але це вкрай важко, оскільки російська влада навмисно приховує їхнє місцезнаходження. І навіть якщо адвокат надсилає адвокатський запит, то не факт, що йому дадуть відповідь, що конкретна особа перебуває в конкретному місці і має конкретний правовий статус.

Навіть, коли відомо від ув’язнених, що людина перебуває в такому-то слідчому ізоляторі, часто приходить відповідь, що її там немає. Це величезна проблема – як діяти в подібних ситуаціях.

Ми всі знаємо про випадки, коли російські силовики застосовують тортури щодо незаконно утримуваних у полоні громадян України. Чи є якась інформація про їхній фізичний стан?

Загалом стан російської пенітенціарної системи жахливий. Навіть без війни. Виходячи з нашого попереднього досвіду ведення справ, українські політв’язні, яких утримували у в’язницях у Криму і на території РФ, стикалися з тотальним беззаконням і відсутністю прийнятних умов утримання. Це абсолютно тортурне середовище. Звичайно ж, жодної медичної допомоги там не надають – людина з гострим зубним болем звичайну таблетку анальгіну може тижнями добиватися. Такі випадки неодноразово були зафіксовані. Сама ця система безжалісна, тому розраховувати на те, що мирні українські громадяни, які опинилися в російських в’язницях, перебувають у нормальних умовах, на жаль, не доводиться. Умови їхнього перебування там такі самі, як в російських в’язнів.

Ще до війни окупаційна влада почала активно переслідувати адвокатів, які захищали кримських татар і українських активістів. Яка ситуація зараз?

Тиск на адвокатів в окупованому Криму та й загалом у Росії нікуди не подівся. Адвокатів періодично переслідують, позбавляють адвокатського статусу і присвоюють статус “іноземний агент”. У Криму до адвокатів, які займаються захистом українських політв’язнів і кримських татар, увага з боку влади традиційно вкрай пильна. З подачі російської влади проти мене двічі намагалися відкривати кримінальні справи в Криму.

Цього літа трьох адвокатів позбавили адвокатського статусу. Це були ті юристи, які захищали громадян України і працювали у багатьох політичних справах, зокрема у справах “Хізб-ут-Тахрір”. Це помста з боку російської влади щодо тих із них, хто, на думку влади, поводиться неконвенційно, тобто не співпрацює із владою і захищає своїх довірителів. Періодично вони зазнають адміністративного переслідування. Зокрема, у Криму ухвалювали рішення про адміністративний арешт адвокатів за те, що вони після судового засідання коментували судовий процес біля будівлі суду. Тобто адвокатам уже не можна висловлювати власну думку щодо того, що відбувається, і коментувати те, що відбувається в суді. Звичайно ж, це системна практика тиску.

У Криму цим адвокатам не давали права отримати статус адвоката. Неможливо було скласти іспит, тому вони шукали можливість скласти його в інших регіонах Росії. Деяким вдалося його скласти в Чечні, але зараз влада добралася до них і там.

Чи достатньо зараз адвокатів, які після подібних переслідувань готові допомагати українським громадянам, яких російська влада незаконно утримує у в’язницях?

 У Криму все ж зберігся певний пул адвокатів, які працювали зі справами політв’язнів. Вони продовжують їх захищати, а також працюють зі справами українських громадян, вивезених із Херсонської та Запорізької областей. У Росії теж є адвокати, які готові працювати з подібними справами, але їх не так вже й багато. Головна проблема полягає не у відсутності адвокатів, а в тому, що цим адвокатам складно розшукати своїх підзахисних і здійснювати їхній захист. А все тому, що російська влада перешкоджає встановленню місцезнаходження мирних українських громадян, переслідуваних російською владою.

Цілком очевидно, що така діяльність пов’язана з ризиком, тому кожен адвокат стикається з дилемою: ризикувати своїм статусом або ж ставати конформістом і плисти за течією. Звісно, кількість таких адвокатів не дуже велика. Переважна більшість все одно намагається не протистояти владі, не “відсвічувати” і не привертати до себе уваги.

Микола Полозов під час візиту до звільнених із СІЗО політв’язнів Руслана Трубача, Бекіра Дегерменджі та Казима Аметова.

Здебільшого українських громадян з новоокупованих територій, так само як і кримських татар, звинувачують за тією самою статтею – тероризм. Тобто російська влада йде второваною стежкою?

Якщо налагоджений механізм, то навіщо щось змінювати? У випадку з кримськими татарами їх звинувачували в причетності до терористичної організації “Хізб-ут-Тахрір”. Мирних українців, яких захоплюють на окупованих територіях, також звинувачують у тероризмі, але вже за іншою статтею – міжнародний тероризм. Оскільки на той момент ці території Росія де-юре не вважала своїми. Після того, як вони провели референдуми, всі нові переслідування вже відбуваються за статтями не про міжнародний тероризм, а про “диверсію”, “тероризм” або участь у незаконних збройних формуваннях. Зокрема, велику кількість справ за цими статтями було порушено проти бійців батальйону імені Номана Челебіджихана або батальйону “Крим”. Але є ще категорія людей, пов’язана з терактами, зокрема з терактом на Кримському мосту. Невідомо навіть, хто вони і що відбувається з їхніми справами. Тобто репресивний тиск російської влади лише посилюється.

Я чула, що деяких українських цивільних звинувачують у перешкоджанні проведенню спецоперації. Це так?

Такої статті немає, але в деяких відповідях на запити адвоката вказується, що особу затримано за протидію спеціальній військовій операції. При цьому, що конкретно їй інкримінують там не пояснюється. Як правило, потім сфабрикують якусь кримінальну справу за статтями “диверсія”, “теракт” або “міжнародний тероризм”. Але все це залежить від фантазії слідчого.

Скільки років дають людям за міжнародний тероризм?

Там серйозні терміни – до 15 років позбавлення волі. У цьому сенсі злочин вважається особливо тяжким і особа, яку піддають такому переслідуванню, має шанс надовго опинитися в російських таборах.

А скільки подібних справ уже розглядаються російськими судами?

Невідомо. Інформація засекречена, і вам про це ніхто не розповість. Незалежні адвокати абсолютно випадково стають захисниками українських громадян, які зазнають переслідування з боку російської влади. Основна частина кримінальних справ супроводжується державними адвокатами за призначенням, які не надають жодної інформації про це. Тому зібрати хоч якісь статистичні дані щодо кількості справ, їхньої кваліфікації та судів, які їх розглядають, неможливо, оскільки російська влада, як я вже казав, приховує місцезнаходження полонених і не повідомляє про кримінальні справи, порушені щодо них. До них не допускають не тільки незалежних адвокатів, а й представників преси. Тому це все дуже і дуже складно.

Тобто всі суди по справах проходять у закритому режимі?

Так, просто нікого в суди не пускають, посилаючись на ковідні обмеження. Що відбувається за закритими дверима, якщо там немає незалежного адвоката, ніхто не розповість.

Скільки цивільних осіб з початку повномасштабної війни звернулися до вашого адвокатського об’єднання?

Моє адвокатське об’єднання в Києві зараз не функціонує. Причина дуже проста: наші адвокати служать у лавах Збройних сил України або тероборони. Я сам зараз не займаюся справами, а працюю над проєктом, пов’язаним з українськими військовополоненими. Моя специфіка – це військовополонені, мирними жителями я не займаюся. Тому звернень до мене немає.

Наразі немає можливості допомогти всім, тому я сфокусувався на цій проблематиці.