ЛГБТ-підлітки та ВІЛ: як подолати стигму та де шукати допомогу

Дата: 02 Липня 2020 Автор: Ірина Іванченко
A+ A- Підписатися

ЛГБТ-підлітки, які живуть з ВІЛ-інфекцією, потерпають від подвійної дискримінації та стигматизації з боку суспільства через стереотипи. Адже більшість усе ще вважає ВІЛ хворобою маргіналізованих груп, а також скептично сприймає і сам факт існування ЛГБТ-підлітків, бо діти, мовляв, не можуть визначати свою сексуальну орієнтацію. До того ж набутий ВІЛ-статус у підлітків може означати, що вони практикували незахищений секс, і стати приводом для осуду з боку оточення. Через такі соціальні упередження підлітки бояться звернутися по допомогу в разі якихось проблем навіть до близьких людей і, як наслідок, не можуть захистити себе.

Центр громадського здоров’я МОЗ України повідомив про 16 тисяч 257 випадків ВІЛ-інфекції серед усього населення країни, які були зафіксовані протягом 2019 року. 112 із них – у дітей віком від народження до 17 років. Водночас 75 дітей отримали статус від ВІЛ-позитивних матерів. Виходить, що інші 37 випадків – діти з набутим статусом. Але це лише зареєстровані дані, а про справжню кількість захворювань можна лише здогадуватися. Статистика про випадки інфікування ВІЛ серед саме ЛГБТ-підлітків в Україні відсутня, оскільки такі дослідження не проводяться, каже співзасновник та виконавчий директор громадської організації “Точка опори” Тимур Левчук.

Чому ЛГБТ-підлітки не звертаються по допомогу?

У підлітковому віці починається етап прийняття себе, і ЛГБТ-підлітки відчувають свою відмінність від інших та проживають постійний внутрішній конфлікт, на який часто накладається зовнішній конфлікт із соціумом. А якщо до цього додається ВІЛ-статус, то конфлікт загострюється, а стигматизація подвоюється. Через це діти потребують психологічної допомоги. Такі підлітки мають право не повідомляти про свій статус батькам, учителям та іншим людям, але вони мають право звернутися до спеціалізованих організацій по підтримку психолога або в разі потреби по правову допомогу.

“Проблема в тому, що юнаки та юначки не завжди знають, куди звертатися. І вони все одно є дітьми, які можуть бути наляканими або не знати, що їх хтось може підтримати. Це може загрожувати їхньому здоров’ю. Є й інша проблема, яка спостерігається серед ЛГБТ-підлітків: коли дитина себе прийняла, вона хоче про це відкрито розказати суспільству. Але люди реагують по-різному, і це становить небезпеку”, – зазначає психологиня та тренерка з питань толерантності та недискримінації Марина Діденко.

Інша важлива причина, яка руйнує довіру підлітків до світу, – булінг. Дослідження шкільного середовища, яке проводила “Точка опори” 2017 року, показало, що майже 90% ЛГБТ-підлітків зазнають цькування та образ, а понад половину опитаних ЛГБТ-учениць та учнів – фізичних знущань. Через це діти не відчувають себе безпечно в школі та в соціумі загалом, вони менш успішні в навчанні, можуть пропускати заняття, а також мають низький рівень самоповаги.

“В Україні є антибулінгові програми та антибулінговий закон, але поки що цього не досить, тому в школах треба навчати толерантності та принципам різноманітності. І якщо запровадити таке навчання і пояснювати, що всі люди різні, але кожен заслуговує на повагу до себе, то рівень булінгу значно спаде”, – переконана Марина Діденко.

Крім того, на думку психологині, всім школам варто детально розписати програми щодо протидії булінгу та чітко виокремити ознаки, за якими можна встановити факти цькування та можливі його наслідки. Також важливо зосередити увагу на навчанні вчителів, оскільки вони часто можуть вживати дискримінаційну лексику або мислити стереотипно, навіть не усвідомлюючи цього. А ще адміністрації шкіл мають формувати довіру до психологічної служби школи та надавати інформацію про центри, куди діти можуть звернутися по допомогу. 

“Окремо мають бути уроки сексуальної просвіти, які наразі в школах відсутні. Хоч теми про ВІЛ і є в програмі курсу з “Основ здоров’я”, але зазвичай там ідеться про гетеросексуальний секс та засоби захисту під час нього. Треба також розповідати про анальний або лесбійський секс, через який теж можна отримати ВІЛ або інші хвороби, що передаються статевим шляхом, – каже Діденко. – Незважаючи на те що є багато інформації в інтернеті, яку легко можуть знайти діти, вона не завжди якісна та правильна, і тому є потреба хоча б у факультативних заняттях із сексуальної просвіти”.

Інше питання – фахова підготовка вчителів, якої бракує. Експертка каже, що навчати вчителів можна через систему підвищення кваліфікації, але тільки за рекомендацією Міністерства освіти України. Бракує і якісної програми підготовки психологів. Адже в наявній відсутні теми ЛГБТ та ВІЛ. Тим часом у програмі для лікарів на тему ВІЛ виділяється лише дві години.

Наскільки система тестування на ВІЛ дружня до підлітків?

Тестуватися на ВІЛ та звертатися по медичну допомогу діти від 14 років можуть без присутності батьків. Принаймні так вказано в Законі “Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення”.

Водночас, як зазначає голова правління організації “Teenergizer” Яна Панфілова, українське законодавство не є дружнім до молодих людей, і є низка інших суперечливих законів, через які клініки можуть відмовитися робити тест без згоди батьків або повідомити їм результати.

Крім того, ЛГБТ-підлітки бояться робити тест через можливу дискримінацію: вони хвилюються, що зустрінуться з висміюванням або звинуваченнями.

“Постійно перебуваючи в соціумі, де навколо є стигма, діти мають страх, що стигма буде присутня і під час консультації в лікаря. Зовнішня комунікація медичних закладів має показувати, що вони є дружними до ЛГБТ і що отримати фахову допомогу без дискримінації дійсно можливо. І це можна зробити за допомогою соціального маркетингу: розміщувати постери, рекламу в соціальних мережах тощо”, – розповідає лікар, член міжнародного СНІД-товариства Роман Івасій.

Він додає, що працівникам у таких установах також треба вміти комунікувати з клієнтом та розумітися на особливих ризиках для здоров’я представників ЛГБТ, щоб якісно надати медичну допомогу.

Івасій каже, що в держави недостатнє розуміння бар’єрів, з якими стикаються ЛГБТ-підлітки та представники цієї спільноти взагалі:

“У нас не проводяться якісь дослідження щодо доступності послуг та проблем підлітків, які є наслідками бар’єрної системи, бо наукові інститути, університети та сама система охорони здоров’я недофінансовані. Через відсутність наукової бази ми можемо лише припускати, що ЛГБТ-підлітки дійсно перебувають у гомофобному соціумі. І тільки після ґрунтовного оцінювання проблеми можна адаптувати накази міністерств, заклади освіти та медицини до реалій і зробити простір інклюзивним для ЛГБТ”.

Як ЛГБТ-підліткам розмовляти про ВІЛ з батьками та партнерами?

Хоч про свій набутий ВІЛ-статус підлітки можуть і не розповідати батькам, для когось комунікація з родиною на цю тему важлива.

Психологиня Марина Діденко каже: тільки якщо батьки готові слухати та сприймати цю інформацію, з ними можна вести діалог. Для ефективнішого та безпечнішого спілкування експертка радить наводити статистичні дані, приклади та історії інших батьків або разом звернутися до психолога.

“Але, на жаль, наразі в нас більше несвідомих батьків, ніж свідомих. І діти, які ростуть у релігійних родинах зі стереотипними поглядами, можуть зазнавати і психологічних, і фізичних знущань”, – коментує Діденко.

Згідно із законом, люди, які живуть з ВІЛ, мають повідомляти тим, хто був їхнім партнером до виявлення факту інфікування, про можливість зараження. Водночас у законодавстві немає криміналізації нерозкриття свого ВІЛ-статусу в нових статевих стосунках, але є відповідальність за умисне зараження вірусом (стаття 130 ККУ). Незважаючи на це, Марина Діденко радить казати новим партнерам про позитивний статус, але водночас розуміти, що першою реакцією може бути шок.

Якщо людина налякалась або психологічно відштовхнула вас, не бійтеся. Це перша реакція – стан шоку. Після цього вона почне обмірковувати нову для неї інформацію та ставити запитання, які можуть бути безглуздими або навіть дратувати. Сприймайте такі запитання без образ і будьте готові відповідати чесно та відкрито. Крім того, можна звернутися до психологічних центрів разом з партнером або мати інформаційні брошури із собою. У людини знизиться стрес і тривога, коли вона отримає необхідну інформацію”, – радить психологиня.

Де тестуватися підліткам на ВІЛ та шукати фахової допомоги?

Серед френдлі-закладів, які тестують безкоштовно та абсолютно анонімно, є, наприклад, “Дружній лікар”, який містить базу різнопрофільних фахівців по всій Україні, або всеукраїнська мережа “100% життя”. Також можна протестуватися в ком’юніті-центрах організації “Альянс. Глобал” та в київському Dialog Hub.

Анонімну медичну та психологічну онлайн-консультацію можна отримати на платформі “Drugstore”, на сайтах “Teenergizer” та “Точка опори”. За потреби в правовій допомозі радимо звернутися на гарячу лінію “Ла Страда-Україна”, яка, зокрема, працює над захистом прав дітей.

Наостанок нагадаємо про основні правила профілактики ВІЛ-інфекції. Лікар Роман Івасій каже, що ідеальний варіант – це утримання від сексуальних контактів. Менш радикальний спосіб – використовувати бар’єрну контрацепцію під час будь-якого виду статевого акту. Для чоловіків, які мають секс із чоловіками, та трансґендерних людей в Україні доступна безкоштовна програма PrEP, тобто доконтактна профілактика ВІЛ у вигляді приймання таких самих лікарських препаратів, які використовують для лікування ВІЛ, щоб зменшити ймовірність зараження.

Треба пам’ятати, що діагноз ВІЛ уже не є вироком і можна прожити довге повноцінне життя та навіть народжувати здорових дітей. Головне – вчасно тестуватися та починати лікування.

Роман Івасій також запевняє, що не варто боятися можливих побічних ефектів від препаратів, адже зараз використовуються препарати сучасного покоління і вони не мають негативного впливу на якість життя.


Матеріал підготовлено за сприяння громадської організації “Точка опори” та благодійної організації Mercury Phoenix Trust

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter