Кремлівський Китай: про що треба знати українцям, очікуючи підтримки від КНР?

В українців є справедливе бажання думати, що після другого, повномасштабного вторгнення росії до України, ворог опинився в повній міжнародній ізоляції. На жаль, це бажання не про дійсність. Так, Кремль став відрізаним від цивілізованого світу, однак залишився “стратегічним партнером” світу нецивілізованого, недемократичного та тоталітарного – світу, на чолі якого стоїть комуністичний Китай. 

Протягом цих днів я утримувався від звичної для мене аналітики про КНР, адже наша ключова мета – перемогти російського ворога. А китайська, часто огидна, пропаганда – це завжди привід для занепокоєння: таких приводів у нас досить через російську війну в Україні. 

Утім, я та команда Free Hong Kong Center щоденно моніторимо китайську дійсність попри війну. Адже розуміння стану ворога та союзників ворога – це питання національної безпеки та складова нашої спільної перемоги над окупаційним злом. 

Однак тепер, коли увага світу прикута до китайського господаря росії, важливо пояснити, якою насправді є позиція Комуністичної партії Китаю щодо України, зокрема, щоб дати відповідь на питання: чи підтримає КНР російське вторгнення до нашої держави? 

Фото: Reuters

За рік до вторгнення

Для того щоб зрозуміти тоталітарний Китай, треба повернутися до нещодавньої історії. 

За останні два роки Китай та росія підписали безліч “стратегічних” угод політичного, соціального, економічного, фінансового, а також безпекового та військового характерів. 

У КНР на найвищому рівні дружбу з росією описують як “таку, що не має меж”. Обидві недемократичні держави відмовляються від поняття “союз” або “альянс”, але називають своє партнерство “вищим за будь-які альянси”, натякаючи на НАТО, QUAD та AUKUS, метою яких є протидія обом агресорам. Зокрема, Китай відверто висміює НАТО, називає його “рудиментом холодної війни”, офіційно виступає проти розширення альянсу на схід (тобто на Україну), та натякає, що взаємодія РФ – КНР є значно ефективнішою за євроатлантичне безпекове об’єднання. Іншими словами, будь-які питання, зокрема військові, між Москвою та Пекіном розв’язуються “за дзвінком”, тобто без притаманних для країн Заходу формальностей. 

Оминаючи фінансовий та економічний аспект відносин між автократіями, варто звернути увагу на два процеси минулого року. 

Військове побратимство. За результатами спільних російсько-китайських навчань “Запад/Взаимодействие” влітку 2021 року (проходили в провінції Нінся) міністерства обох держав підписали так званий меморандум про військове побратимство. Зміст меморандуму залишається таємничим: знайти його у відкритому доступі мені не вдається. Але саме на цих літніх навчаннях у Китаї росія вперше повноцінно випробувала китайську військову техніку. А в листопаді 2021 року аналогічний меморандум підписали між собою міноборони КНР та Білорусі. Варто звернути увагу й на те, що протягом 2021 року армії росії та КНР зустрічалися на навчаннях на Далекому Сході (спрямовані проти Японії і Тайваню), а також на так званих “військових іграх” на чолі з Кремлем, що проходили в авторитарних та тоталітарних державах у всьому світі. 

Інформаційний союз. Того самого літа 2021 року між медіагрупою “Россия сегодня” (Sputnik, РИА Новости, тощо) та китайською держмедіагрупою China Media Group (CCTV, CNR, CGTN, CRI) був укладений договір про повномасштабне партнерство. Простіше кажучи, про об’єднання пропаганд. Це означає, що взаємодіяти почали не тільки наративи РФ – КНР, але й їхні пропагандисти. 

Цифровий альянс. Наприкінці 2021 року уряди КНР та РФ підписали угоду про всебічне партнерство між російськими урядовими діджитал-системами (“Аврора”) та китайськими компаніями, зокрема Huawei. Пекін пообіцяв удосконалювати кремлівські платформи, а також навчати російських “фахівців”. 

Ці три аспекти – лише крапля в морі російсько-китайської дружби, однак вони чітко окреслюють ступінь взаємодії між Пекіном і Москвою. Взаємодії, що давно становила небезпеку для України. 

Напередодні вторгнення

Китайська пропаганда фактично щоденно заявляла: Захід “займається історією” про загрозу повномасштабного вторгнення росії до України, а США “хайпують” на тематиці для погіршення російських відносин з цивілізованим світом. Водночас заяви уряду КНР про повагу до територіальної цілісності кожної країни, яким деякі українські експерти співали оди, стосувалися не України, а самого Китаю: такими словами місцева Компартія поширювала власний наратив про “єдиний Китай”, маючи на увазі Тайвань. Що є, звісно, відвертою та цинічною маніпуляцією, адже Тайвань ніколи не був частиною КНР. 

Водночас пропаганда КНР підживлювала російську брехню власними аргументами про “зовнішнє американське управління” в Україні, “спонсоровані Заходом кольорові революції”, а також “засилля проамериканських націоналістів”. Правозахисні та громадські організації в КНР прямо називали “інструментами ЦРУ в Україні”. 

Апогеєм китайської зухвалості стали тези про пекінську Олімпіаду, яку, за словами Компартії, західні союзники також хотіли “перекрити істерією про можливе російське вторгнення”. Звісно, такі заяви були лицемірними, адже Комуністична партія Китаю та Кремль місяцями раніше стали готувати візит путіна до Пекіна на відкриття Олімпіади – перший візит кривавого карлика до іноземної держави після початку пандемії. 

Деякі українці побачили лише те, що втішало, наприклад відмову Сі потиснути руку путіну, а також самотність російського гомункула на лавах олімпійського стадіону. Правда ж полягала лише в пандемічній параної обох диктаторів, а не в їхніх “прохолодних” (насправді вони дуже теплі) стосунках. Адже перед відкриттям Олімпіади РФ та КНР підписали понад 25 договорів всебічного характеру, зокрема військового. Китайська пропаганда ж подавала путіна як головного гостя Китаю. Як ми зрозуміємо через 20 днів після їхньої зустрічі, російський убивця вперше за два роки полишив бункер та прилетів до комуністичного Пекіна лише з однією метою: обговорити повномасштабне вторгнення до України й отримати від китайського пана карт-бланш на злочини проти людяності. 

Важливо підкреслити й інше: за пів року до описаних подій внутрішня китайська пропаганда пророкувала спільну участь РФ – КНР у війні, однак проти Тайваню та Японії. Певно, можливість одночасного нападу на Україну і Тайвань також була однією з тем розмови між російсько-китайським угрупованням. 

Компартійна пропаганда після квазіісторичної лекції путіна напередодні повномасштабного наступу божилася, що атака планується лише на Донбас. Однак забрехалася. 

Під час повномасштабного вторгнення

Як з’ясується пізніше, Китай розраховував на перемогу росії в “малєнькой побєдоносной войнє”. Можна навести багато аргументів на користь цієї тези, однак найкрасномовнішою є поведінка посольства КНР в Україні. Китай швидко відмовився від тез про “істерію” Заходу, щойно розпочалося повномасштабне вторгнення, однак не поспішав з евакуацією тисяч громадян КНР та самого посольства з Києва. Численні китайськомовні джерела стверджують, що посольство КНР дало наказ китайцям в Україні підготувати прапори КНР, які, мовляв, мають захистити китайців від обстрілів Росії. Самі ж “прості китайці” вдалися до активного поширення фейків Кремля, публікуючи відео в китайському інтернеті про те, що “путін прийде – порядок наведе”. А приблизно через тиждень після вторгнення мені та моїй команді почали надходити погрози від китайських комуністів, що дуже скоро росіяни “знищать усіх, хто виступав проти Китаю”. 

У перший тиждень повномасштабного вторгнення такі світлини з Пекіна стали поширюватися в китайському інтернеті, зокрема біля західних посольств, що вивісили прапори України

Така зухвала поведінка китайських громадян в Україні дуже нагадала ситуацію в Кабулі, коли посольство КНР залишилося в Афганістані та відразу розпочало теплі стосунки з режимом талібів: цьому передувала попередня домовленість між афганськими терористами та китайськими комуністами. Китайські комуністи були впевнені, що їхній російський союзник от-от здобуде перемогу. 

Однак коли Україна вистояла в перші дні та почала відбивати атаки ворога, китайці злякалися. Деякі з них, не розуміючи, чому путіна досі нема в Києві та інших містах, відчули “небезпеку” та почали прикидатися японцями, адже знали, що українці та японці – побратими. До речі, японців у КНР донині демонізують, а Компартія щорічно проводить кампанії на кшталт “дєдивоєвалі”. Російська ж машина зла насправді не дуже переймалася китайськими друзями, багато з них опинилися під обстрілами, зокрема в Сумах. Із запізненням, але посольство КНР в Україні ухвалило рішення про евакуацію своїх громадян, а також свого керівництва до Львова. Наразі понад 6 тисяч китайців вивезли з України, зокрема з допомогою росії (коли Україна не могла організувати зелені коридори, путіністи надавали їх китайцям). Посол КНР нині ж перебуває у Львові, не визнає факту російського вторгнення, але кричить “слава Комуністичній партії Китаю”. 

Badiucao, найвідоміший китайський антикомуністичний карикатурист і правозахисник, що базується в Австралії, інформує про позицію китайців в Україні

Станом на зараз посольство КНР прогнозів щодо свого російського друга не дає – не дає навіть з огляду на десятки років служби нинішнього посла в Москві. Адже ще два роки тому виступав на російських федеральних каналах з антиукраїнською риторикою. 

Утім, я можу стверджувати, що комуністи Китаю в Україні не очікували масштабу агресії та не розраховували на успіх армії України. Про це свідчить як запізніла евакуація громадян КНР, так і наївна риторика китайських компаній в Україні, які повідомляли вже під час початку масштабних військових дій, що їхнім підприємствам “нічого не загрожує”. 

Китайська пропаганда

Традиційно китайська пропаганда сповнена найзухвалішими наративами Кремля. Йдеться про всі рівні китайських ЗМІ: від груп у WeChat та відео на BiliBili – до статей на Global Times і заяв МЗС КНР. Найпоширенішими з них є:

• війна йде між НАТО та Росією;
• війна є не війною, а “конфліктом”;
• в Україні правлять “нацисти-націоналісти”;
• в Україні функціонують американські біолабораторії – натяк на українське походження китайського коронавірусу.

Загалом китайському божевіллю з російським вайбом можна присвятити цілу книгу. 

У китайських магазинах почали продавати солодощі росії на підтримку вторгнення до України

Окремо варто звернути увагу на роботу двох китайських телеканалів. Першим є Phoenix TV (iFeng або Fenghuang TV). Цей канал входить до структури власності міноборони КНР, тобто є партнером російського телеканалу “Звєзда”, що належить міноборони РФ. У перші дні війни з росії до України, на окуповані території, прибув китайський журналіст Лю Ю Гуан (Lu Yu Guang) для супроводу армії РФ. Лю проводив знімання в окупованому Донецьку, відвідував Волноваху, а також знімав “асвабадітєлєй” у Маріуполі. Журналісти цього телеканалу відпрацьовують і у Львові та інших містах України з метою створення “правильної картинки” для КНР.

Китайський “журналіст” державного Phoenix TV, який супроводжує російську армію на Донбасі

Водночас до України прибули й репортери китайського державного іномовлення з каналу CGTN (той самий, що є партнером “Россия сегодня”). Йдеться про його підрозділ у росії, так званий “CGTN на русском” (станом на зараз їхній ютуб-канал в Україні заблоковано). Під прапором КНР від імені CGTN працюють журналісти з телеканалу “Звєзда”, які знімають як Донецьк, так і Маріуполь. Основні теми – “злочини армії України”, “асвабадітєлі”, а також “біженці до росії”. 

Російський “журналіст” із телеканалу “Звєзда” Дмітрій Маслак, що під час війни працює на китайському державному телеканалі CGTN на Донбасі

Китайська пропаганда систематично показує “перемоги” армії Кремля, а також виступає з антиукраїнськими та українофобними заявами. Більшість матеріалів береться з росії, інші – знімаються китайськими журналістами в Україні. 

Деякі українці намагаються знайти краплини правди в китайських державних ЗМІ, демонструючи один зі ста сюжетів, де показали позицію України. Такі процеси активно вітаються нашими співгромадянами, однак загальні тенденції від цього, на жаль, не трансформуються на користь України. Якщо покажуть один проукраїнський епізод, за ним ітиме максимально проросійський. Як приклад – заяви китайських держекспертів про те, що “ситуація в Маріуполі спричинена засиллям націоналістів у місті”. Про ненависть КНР до “Азову” можна написати окрему статтю: на те є різні причини, і не тільки кремлівського походження. 

Офіційний Китай

Якщо заплющити очі на китайську пропаганду, яка озвучує те, чого не хочуть озвучувати посадовці, та розглянути заяви уряду КНР, то вони також будуть маловтішні. 

По-перше, КНР донині не визнає факту вторгнення росії до України, називає війну “напруженістю” та “конфліктом”. 

По-друге, КНР голосує проти України в міжнародному суді ООН, а також хитро “утримується” під час роботи Генеральної Асамблеї ООН. 

По-третє, КНР офіційно виступає проти постачання зброї до України, вимагаючи його негайного припинення, а також заявляє про необхідність задовольнити “раціональні безпекові занепокоєння” росії щодо України та НАТО. 

Підкреслюю знову, що МЗС КНР також офіційно вимагає розслідування щодо “американських біолабораторій” в Україні на рівні ООН. 

Приблизно через два тижні після початку повномасштабного вторгнення Пекін вирішив надати так звану “допомогу” Україні через китайський Червоний Хрест, зокрема коцики та інший непотріб. Китай за це розкритикувала віцепрем’єрка Верещук і одразу стала ворогом в інтерпретації китайської пропаганди. Пізніше КНР оголосила про додаткову фінансову допомогу для “подолання гуманітарної кризи”, але такий (марний) крок був зроблений з метою “перекрити” активну підтримку з Тайваню, яка вже надходить до нашої держави. 

Поміч росії від Китаю

Наразі неможливо перевірити, чи постачав Китай допомогу росії до повномасштабного вторгнення згідно з їхніми меморандумами про військове побратимство, чи ні. Відомо, що на балансі армії РФ перебувають дрони китайського виробництва, однак цього факту замало для точних висновків. 

Гонконзькі й тайванські колеги, які допомагають на азійському інформаційному “фронті”, надсилають велику кількість матеріалів китайською мовою з питань китайської допомоги, що потребують перевірки. Серед цієї інформації вирізняються листи від представників Народно-визвольної армії Китаю з проханням до уряду відрядити їх воювати проти України. Підтвердженням правдивості таких листів може бути наявність китайців у списку вагнерівців, який отримали українські медіа у 2020 році: йдеться про так званих “ветеранів” НВАК (тих, хто відслужив та вийшов на “пенсію”, тобто чоловіків віком 35+). Водночас для участі китайських “волонтерів” у війні проти України необхідний дозвіл Компартії (офіційний чи неофіційний), якого, очевидно, поки що немає. 

Китайські сухпайки, про які, ймовірно, росія просила КНР

У світових медіа з’явилася також інформація, що росія зробила запит на надання китайського харчування для своєї армії, однак така “загроза” не є серйозною. Адже, по-перше, невідомо, коли і як її  доставлятимуть до України, а по-друге, навіть якщо Росія отримає таку допомогу,  українська армія збере нові трофеї, а світ побачить пряму участь КНР у допомозі армії РФ.

Загравання з комуністами

Наразі Україна закликає комуністичний Китай до миротворчості, однак природа цього процесу відрізняється від тенденцій, які характеризували українсько-китайські відносини в минулі роки. Серед високопоставлених світових політиків є думка, що КНР є єдиною державою у світі, що може вплинути на росію. І частково воно так і є. Поза тим підставами для такого впливу може слугувати не намір стабілізувати світ з боку Комуністичної партії Китаю, а підрахунок потенційних втрат через “сталеву дружбу” Сі Цзіньпіна з московським мародером. Інакше кажучи, можна констатувати, що Україна залишає місце китайському господарю росії втрутитися в ситуацію, маючи за плечима обіцянку США та союзників накласти санкції на КНР за допомогу Кремлю. Санкції, про які міжнародне антикитайське лобі мріяло дуже давно, однак які не могло забезпечити навіть попри геноцид уйгурського народу в Східному Туркестані та гібридну окупацію Гонконгу. 

Чого хоче Китай?

Однією з ключових помилок як українських, так і західних експертів є недостатнє розуміння природи російсько-китайських відносин. З одного боку, ми можемо спостерігати очевидні сюзеренітетно-васалітетні зв’язки, за якими васал – колонія росія – забезпечує КНР усіма необхідними ресурсами майже за безцінь (нагадаю, Китай прийшов на допомогу Кремлю відразу після першого російського вторгнення до сучасної України у 2014 році). З іншого боку, ми можемо бачити ідеологічну синхронність путінського рашизму та китайського комунізму. І це той елемент, який часто не помічають як на Заході, так і на Сході. Проблема полягає в тому, що антикомуністичні китаєзнавці не аналізують росію та не володіють її мовою, а антикремлісти не вдаються до аналізу того, що відбувається в КНР. Недостатність компаративістики може створити ілюзію того, що РФ – КНР прогресують у божевіллі паралельно, але не взаємопов’язано; до 2014 року так і було, однак вісім років внесли в їхній сказ багато змін. 

І росія, і Китай, мають на меті перемогу над ліберально-демократичним світовим порядком. Обидві агресивні держави прагнуть перегляду політичної географії світу, який має початися з “повернення історичних територій”. Напад росії на Україну та Грузію – наочні приклади. Наступ КНР на Гонконг, провокації в Південно-Китайському морі (на основі середньовічних договорів), а також потенційна атака на Тайвань є такими ж.

І путін, і Сі, прагнуть також повалення системи, де світова першість належить США та їхнім союзникам. Вони навіть розвинули нову теорію про “множинні демократії”, де немає місця загальній теорії держави та права. Мовляв, є західна демократія, а є “російська та китайська демократії”. У китайській комуністичній пропаганді приділяється багато уваги вищезгаданій політологічній графоманії. 

Китай готується до війни. Про це свідчать і “лібералізація” політики з дітонародження, і масові закупівлі стратегічних ресурсів (як-от української аграрки) у всьому світі, і розширення видатків на армію та військові технології, і наміри будувати нові військові бази в Африці та Південній Америці. Єдине: для втілення задумів КНР необхідно ще років 10–15. 

Російська ж війна не вписується в цей “ідеальний план” і водночас псує геополітичні плани КНР. Наприклад, неможливо спрогнозувати, що буде з експансивним проєктом Компартії по всій Східній Європі під назвою “Один пояс, один шлях”, який раніше також підтримувався ОПЗЖ та іншими недалекоглядними політиками в Україні. Попри це є думка, що КНР “тестує” Захід на війні в Україні: комуністи уважно спостерігають за тим, на що їм розраховувати в разі вторгнення до незалежного та демократичного Тайваню, який, до речі, “конспектує” кожен аспект української боротьби з російським злом. 

На моє переконання, Китай прораховує всі можливі сценарії втрат від подальшої співпраці з росією (де він зможе “перекрити” санкції, не втрачаючи власні фінанси, а де – ні), а також будує плани про повне захоплення фінансово-економічного контролю над росією для встановлення монополії на російські природні ресурси. 

Що може статися далі? 

Це питання, на яке немає відповіді, як і на питання “Коли завершиться війна?”. Джо Байден, Фуміо Кішіда та інші світові лідери намагаються тиснути на КНР з метою відштовхнути комуністів від росії, а уряд України анонсує перемовини безпосередньо між Володимиром Зеленським та Сі Цзіньпіном. Китай може пообіцяти “не втручатися”, “відігравати конструктивну роль у миротворчому процесі”, а також надалі закликати “зняти санкції з РФ” та “йти на прямі перемовини з росією”. Але, як кажуть в Україні, обіцянки – цяцянки. 

Наразі ми маємо лише декілька фактів: відносини РФ – КНР мають протосоюзний характер, який не до кінця розуміють на Заході; КНР давно знала про повномасштабне вторгнення до України, що підтверджується заявами комуністичної фінсистеми про готовність Пекіна до нинішньої ситуації у світі. 

На мою особисту думку, для приблизного прогнозу нам необхідно керуватися такими формулами. 

1. Пряма допомога КНР росії залежить від прямого впливу цієї допомоги на фінансово-економічну систему Китаю. 

2. Прямий успіх України у війні проти росії означає пряму поразку комуністичної світобудови КНР у наступі на сусідні демократії. 

Тепер ще більш спрощено. Якщо війна стане економічно невигідною Китаю, він почне її зупиняти. 

Але є але. Раніше ми думали, що КНР вбачає стратегічне бачення в програмі “Один пояс, один шлях” через Східну Європу – з метою подальшої експансії на ЄС. Однак зараз ми можемо зрозуміти, що нові “газові” угоди між РФ – КНР, досягнуті протягом 2021–2022 років, мають вагоміше значення для Пекіна, і він готовий жертвувати інфраструктурами в Україні та Білорусі заради більш вагомих для нього факторів. 

Вагомішим ризиком є західні санкції для КНР з можливістю втрати “трильйонних” ринків. Але з цього питання має бути досягнута згода США, Японії та ЄС, яка наче є, але є й Німеччина, Франція та Угорщина. 

Замість висновків

В Україні майже місяць продовжується героїчна боротьба проти російського пекла. Я залишаюся в Києві з повною вірою в нашу перемогу, але й з розумінням, що текст, який я пишу, може бути останнім. 

Замість висновків я хочу знову підкреслити, що комуністичний Китай – це не друг, не союзник та не партнер України. КНР – це та сама росія, яка ще не показала свого обличчя. Водночас дехто його вже бачив – це литовці, австралійці, уйгури, гонконгці, тибетці та інші народи, які в різний час та у різних формах зіткнулися з китайським комуністичним злом. 

Після перемоги Україна має відмовитися від “стратегічного партнерства” з КНР, яка всіма силами брехала та лицемірила на користь Росії. Хто ще не зробив цих висновків, має час зробити їх зараз. 

Але до перемоги навіть я – найбільший критик КНР – вважаю, що необхідно залишати місце для тиску на китайську Компартію з метою позбавлення росії головного союзника. Не знаю, чи щось вийде з цього, але намагатися треба безумовно.

Артур Харитонов, президент громадської організації “Ліберально-демократична ліга України” та головний координатор проєкту Free Hong Kong Center.