Контроль за системою в самій системі. Як у колоніях працюють уповноважені з питань дотримання прав засуджених

Наприкінці листопада 2024 року в українських виправних колоніях зʼявилися нові штатні посади — старші інспектори з дотримання прав засуджених і запобігання катуванням. Нові працівники мають спостерігати за етапами — прибуттям засуджених у колонії, реагувати на скарги від увʼязнених і доповідати керівництву про порушення прав людини. 

Зараз інспектори працюють у понад 30 колоній. Керівництво Державної кримінально-виконавчої служби позитивно оцінює зміни — інспектори роз’яснюють засудженим їхні права і вже знайшли перші порушення. Правозахисники ж бачать виклики у самій ідеї — запровадити наглядачів за системою всередині самої системи. 

Детальніше про те, які порушення в місцях несвободи спричинили появу нових посад, як перші інспектори працюють на місцях і в чому бачать ризики правозахисники, читайте в матеріалі.

Катування та порушення прав людини в колоніях. Що відомо 

Перш ніж говорити про нові посади, варто окреслити, що відомо про дотримання прав людини в українських колоніях. У червні 2023 року члени групи Національного превентивного механізму (НПМ) відвідали Божковську виправну колонію №16 на Полтавщині. У звіті монітори вказують, що катування і жорстоке поводження “набули буденного характеру та застосовувались до всіх без винятку засуджених, які прибували в установу”. 

“Засуджені неодноразово наголошували групі моніторів НПМ на тому, що 23.02.2022 за таких обставин від отриманих травм помер засуджений С., причиною смерті якого, згідно з лікарським свідоцтвом про смерть, є травма голови, тулубу, кінцівок”, – йшлося в документі.  

29 травня 2024 року Державне бюро розслідувань повідомило про підозру чотирьом співробітникам колонії за статтею “Катування”. За інформацією ДБР, адміністрація била засуджених одразу після того, як новий етап прибував в колонію. Увʼязненим “ламали волю” і примушували виконувати будь-які вказівки. 

Катування у Божківські колонії. Скриншот з відео “Захист в’язнів України”

“Установлено, зокрема, що з моменту прибуття до колонії кожен із засуджених проходив жорстку процедуру приймання, під час якої новоприбулих засуджених змушували прибирати підлогу, знімаючи вказаний процес на відеокамеру. У разі відмови до них застосовувалися тортури: били руками, ногами, гумовими кийками, палицями у різні частини тіла, викручували руки тощо. Серед іншого, наприклад, задокументовано факт нанесення понад 200 ударів одному із засуджених”,  — повідомляла пресслужба ДБР.

До слідчих ДБР також потрапили відеофайли із побиттям одного із новоприбулих засуджених. Експертиза підтвердила справжність відео, воно стало одним з доказів у справі. 

Заступник начальника департаменту з питань виконання кримінальних покарань Державної кримінально-виконавчої служби Андрій Галай у коментарі ZMINA зазначає, що випадки катувань, які потрапили на відео, сталися у першій половині 2022 року. А кримінальне провадження за фактом катувань слідчі відкрили майже через два роки після тих подій. 

“Ми не знали про аж настільки брутальне порушення прав. Чесно кажучи, це відео ми побачили у 2024 році вже від ДБР. Але, коли ми дізналися про порушення прав людини в 2022 році керівниками цієї установи, ми провели власне службове розслідування, за результатами якого основні фігуранти, які там згадані, — керівник і перший заступник керівника установи, були звільнені. Тобто ці люди уже два роки не працюють в системі“, — розповідає Андрій Галай. 

Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець заявляв, що начальника Божковської колонії звільнили в червні 2023 року за власним бажанням, не чекаючи висновку службового розслідування. Начальник колонії також отримав премію розміром 400% посадового окладу “за особливі досягнення в роботі” та інші виплати загалом майже на 400 тисяч гривень. 

У “Щорічній доповіді про стан додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні у 2023 році” Дмитро Лубінець описує випадок катувань у Божковській колонії і додає, що подібні факти в установах виконання покарань не поодинокі: 

“Про системність проблеми свідчить і той факт, що звернення щодо неналежного поводження та катувань надходять з різних виправних установ та установ попереднього ув’язнення, зокрема Дніпропетровської, Кіровоградської та Полтавської областей”. 

Людмила Проценко з 2013 року працює моніторкою Національного превентивного механізму. Також вона є регіональною координаторкою взаємодії з громадськістю Уповноваженого ВР з прав людини в Черкаській області. Моніторка розповідає, що часто засуджені нарікають на систему медичної допомоги. Медичні частини, хоч і розташовані в колоніях, підпорядковуються Центру охорони здоровʼя ДКВС. За словами Проценко, медичний персонал дотримується тієї ж ієрархії, яку встановлюють між собою засуджені. 

“Серед порушень є ненадання медичної допомоги чи правової допомоги тим засудженим, які є знехтувані загальною масою ув’язнених, — так званим “опущеним”. Інші засуджені вважають, що підійти до них, бути поруч, їсти з ними за одним столом не відповідає “поняттям”. Доходить до маразмів, коли медичні працівники відмовляються надавати їм допомогу, бо не можуть розмістити їх разом з іншими увʼязненими. Адже так буцімто не заведено. І були випадки, що жива людина гниє, а їй не можуть надати медичну допомогу, бо це не відповідає “поняттям”, — пригадує Людмила Проценко. 

Під час одного з візитів моніторка побачила, що в медичній частині за лежачим хворим доглядав його співкамерник — міняв пацієнту підгузки. На запитання, чому це не робить медичний персонал, керівник відповів: “У сенсі, хтось із моїх працівників буде зеку памперси міняти?!”. 

Засуджених у Бердянської колонії №77 змушували маршувати строєм. Фото: УГСПЛ, 2021 р.

Виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини Олександр Павліченко нагадує про ще одну гучну справу минулих років — катування в Бердянській виправній колонії №77. Правозахисники задокументували порушення ще в 2015 році. І зрештою у 2023-му Державне бюро розслідувань повідомило про затримання колишніх начальника і першого заступника начальника установи і звинуватило їх у створенні злочинної організації, катуваннях і вимаганнях. Слідчі зібрали інформацію про знущання з понад 30 потерпілих. Одразу після прибуття засудженим влаштовували жорстку процедуру приймання. ДБР описала деякі види катувань: 

• удари пластиковою або дерев’яною палицею по стопах, внаслідок чого подальше ходіння особи було болісним та ускладненим;
• удари кулаком в область хребців шиї, від яких потерпіла особа на мить втрачала координацію або взагалі свідомість (так звана “черепаха”);
• болісне викручування рук за спиною, що супроводжувалося ускладеним процесом дихання (так звана “ластівка” або “заплив”).

У перерві між знущаннями працівники колонії пропонували, щоб увʼязнені зателефонували родичам і попросили переказати на картку від 1000 до 100 000 гривень. Якщо засуджений не погоджувався, катування тривали доти, доки вʼязень не “зламається”. Зараз Бердянськ окупований, а в 77-й колонії росіяни облаштували “ізолятор тимчасового тримання” і катують там незаконно затриманих цивільних українців, розповідав “Суспільному” заступник голови Бердянської районної ради Віктор Дудукалов. 

Олександр Павліченко пригадує інші установи, відомі жорстоким поводженням адміністрації щодо вʼязнів. Це Олексіївська виправна колонія №25 і Темнівська виправна колонія №100. Обидві розташовані в Харківській області. 

“Туди відправляють на перевиховання засуджених, які проявляють спротив адміністрації, і там “ламають”. Відбувається цілий конвеєр з досить жорсткими умовами. Люди можуть і травми отримувати. Це застосування жорстокого поводження з елементами фізичного впливу. Тобто або руками самих засуджених організовується такий вплив, або це здійснює сама адміністрація”, —  пояснює Олександр Павліченко. 

Виконавчий директор УГСПЛ Олександр Павліченко. Фото: УГСПЛ

У липні 2023 року “Харківська правозахисна група” опублікувала звіт про відвідування Темнівської виправної колонії №100. Доповідь має назву “Рабство у XXI столітті”. Правозахисники писали, зокрема, що засуджені, які відбували покарання в дисциплінарному ізоляторі або приміщенні камерного типу, не могли присісти на власне ліжко та не могли сидіти з заплющеними очима. Засуджений, який працював в їдальні кухарем, мав заступати на зміну о 5-й ранку і працювати до 20:00 без вихідних та святкових днів. Поскаржитися на умови увʼязнені категорично відмовлялися. Один з них відповів: “Ви поїдете, а нам тут залишатися”. 

Інспектор із прав засуджених: вимоги та обовʼязки 

У вересні 2024 року Державна кримінально-виконавча служба України оголосила конкурс на посади старших інспекторів із дотримання прав засуджених і запобігання катуванням. Обовʼязками інспекторів є: 

• реагування на скарги про вагомі порушення прав в’язнів;
• особиста присутність під час приймання новоприбулих засуджених;
• захист засуджених від неприйнятного впливу з боку персоналу установи та інших засуджених;
• правозахисний контроль за дисциплінарною практикою. 

На посаду можуть подаватися люди з вищою освітою за напрямами право, освіта/педагогіка, соціальні та поведінкові науки, управління та адміністрування, цивільна безпека. Також кандидати повинні вільно володіти українською мовою і мати не менше ніж два роки досвіду роботи в ДКВС або інших правоохоронних органах. 

Заступник начальника департаменту з питань виконання кримінальних покарань ДКВС Андрій Галай пояснює: посада старших інспекторів є офіцерською. Вимога пропрацювати два роки в ДКВС або в інших правоохоронних органах є загальною для офіцерських посад. 

“Ми розуміємо, що необхідно відкривати, особливо для таких посад, можливість бути  ззовні системи та будемо, імовірно, працювати з тим, щоб у вимогах зʼявилася примітка, що можна інших осіб залучати. З іншого боку, фактор фізичної служби — не обовʼязковий. Тобто курсанти, які закінчили виші у системі різних правоохоронних органів, але не працювали, так само можуть претендувати на ці посади”, — розповідає Андрій Галай. 

Виконавчий директор УГСПЛ Олександр Павліченко деякий час працював у відбірковій комісії на посади старших інспекторів. На його думку, те, що посади старших інспекторів є офіцерськими, нерідко стимулювало подаватися на них тих, хто бажає просуватися в карʼєрі, а не опікуватися правами засуджених. 

“Умовно, хтось пропрацював у службі охорони 5–10 років. Займався охороною периметра і все. Більше він нічого не знає, але формально відбув службу в системі колонії. Був сержантом чи кимось ще. І тут цей працівник отримує можливість перейти на офіцерську посаду. Він каже: “Так, я хочу. Чому б ні?” І йому байдуже, що на тій офіцерській посаді він має робити. Тобто для нього важливіше мати зірочки і якийсь інший статус, ніж виконувати правозахисну функцію”, — розповідає Олександр Павліченко. 

Переможці відбору: хто отримав посади інспекторів 

Для цього матеріалу ZMINA поспілкувалася з інспекторами, які вже працюють у виправних колоніях. 

Анна Павловська до призначення була оперуповноваженою та інспекторкою сектору з дотримання прав людини у Національній поліції. Її завданням було опитувати затриманих, яких доправили до райвідділку, та стежити за тим, щоб працівники поліції не порушували їхні права. 

Зараз вона працює в Машівській виправній колонії №9 на Полтавщині. Це колонія-поселення, куди потрапляють засуджені за нетяжкі злочини — крадіжки, шахрайства, ДТП. Приблизно за місяць роботи інспекторка спостерігала за п’ятьма етапами вʼязнів. Каже, що порушень прав людини не було. Засуджені, з якими вона спілкувалася, теж ні на що не скаржилися, лише уточнювали юридичні нюанси. 

“Один із засуджених дізнався, що можуть замінити строк на виправні роботи. Тобто він трішки менше половини строку відсидів і хотів би податися на пільги.  Але я йому пояснила, що йому потрібно писати позовну заяву до суду, наскільки я зрозуміла, і з такими питаннями йому краще звернутися до адвоката або ж перш за все до свого відрядного, щоб той йому детальніше це пояснив. Бо це не моя компетенція”, — каже Анна Павловська. 

Інспекторка запевняє, що постійно розʼяснює засудженим їхні права — на медичну допомогу, відвідування інтернет-класів, перегляд фільмів. За її словами, зараз порушень прав людини у колонії немає, працівники дотримуються обовʼязків. Але якби вона щось виявила, то каже, що почувалася б достатньо самостійною в діях. Начальник колонії допоміг офіцерці облаштувати кабінет і пообіцяв сприяти в роботі.

“Начальник відповів, що якщо будуть якісь порушення прав, то надалі у нас не буде конфлікту інтересів. Навпаки, керівництво буде намагатися допомагати вирішити ту чи іншу проблему, щоб це не набрало такого великого масштабу, коли могло б зруйнувати репутацію колонії”, — ділиться інспекторка. 

Максим Ільніцький закінчив цивільний виш і працював в адвокатському обʼєднанні. Потім був начальником відділення соціально-психологічної служби в Літинській виправній колонії №123 на Вінниччині та зараз у тій самій установі працює старшим інспектором з дотримання прав засуджених. На попередній посаді завданням Ільніцького було забезпечити виправлення і ресоціалізацію засуджених. Він мав вивчити, що спонукало їх до злочинів і що треба зробити, щоб вони не стали рецидивістами. Зараз він стежить, щоб у колонії не було катувань, роз’яснює ув’язненим юридичні тонкощі та стежить, щоб люди отримували необхідну медичну допомогу. 

“Нещодавно в дільницю карантину заїхали нові засуджені. Один із них повідомив, що страждає на епілептичні напади. З його слів, у нього не було з собою ніяких препаратів. Насамперед я звернувся до санчастини, порушив питання, щоб його забезпечили всім необхідним і у нього не було проблем зі здоровʼям. Запас ліків був, тобто засуджені з такими потребами ліками забезпечуються, з цим проблем немає”,  — говорить інспектор. 

Офіцер додає, що відчуває моральне задоволення, коли вдається вплинути на ситуацію і засуджені почуваються більш захищеними. Як юристу за освітою йому подобається вивчати законодавство, європейську практику з дотримання прав людини. За посадовою інструкцією старший інспектор підпорядковується начальнику колонії, але також є на постійному звʼязку з департаментом з питань виконання кримінальних покарань. Каже, що доповідає керівництву в Києві про всі ситуації й не відчуває тиску, ані з боку адміністрації колонії, ані від департаменту. 

Дмитро Муляр – випускник Пенітенціарної академії України. Це чернігівський виш, який готує фахівців для ДКВС. До того, як почав опікуватися правами засуджених, він працював інспектором відеонагляду та безпеки у Стрижавській виправній колонії №181 на Вінниччині. Тобто відповідав за дотримання режиму — обшуки, перевірку засуджених, щоб вони не отримували ніяких заборонених предметів. Тепер у тій самій установі він працює старшим інспектором, але наглядати має скоріше не за засудженими, а за своїми ж колегами. Інспектор вважає, що для успішної роботи у нього є весь необхідний інструментарій. І він знає, як би поводився, якби йому стало відомо про катування в установі. 

“Засуджений приходить, пише скаргу, що, наприклад, ось такий прапорщик його побив. Я фіксую тілесні ушкодження, якщо вони є. Якщо немає тілесних ушкоджень, це вже питання, бо також повністю довіряти засудженим ми не можемо, ми маємо перевірити інформацію. Ми фіксуємо факти, фотографуємо, ведемо засудженого до медичного працівника, щоб він записав і у себе в журналі, що цей засуджений побитий. І починається розслідування. Я повідомляю начальника установи, департамент, що є в нас така подія, а саме катування. Вноситься це в відповідний журнал”, — пояснює Дмитро Муляр. 

Він погоджується, що не після кожного побиття у людини можуть бути сліди, тому ще раз повторює, що все треба ретельно перевірити. Разом із тим припускає, що інколи заява засудженого про побиття може виявитися наклепом. Наприклад, коли вʼязень вирішив помститися працівнику, бо той не пропустив його в інше відділення. 

Андрій Паламар — теж випускник Пенітенціарної академії. Оскільки роки навчання зараховуються в стаж, то у нього вже понад чотири роки роботи в системі. Зараз він працює у Полтавській виправній колонії №64. Як і інші інспектори, каже, що серйозних порушень у колонії не було, а вʼязні здебільшого не скаржаться, а просять пояснити тонкощі законодавства. Старший інспектор запевняє, що у нього добрий контакт із керівництвом установи та колегами. 

“Я підпорядковуюсь начальнику установи й так чи інакше я повинен з ним постійно комунікувати, тому що він є керівником. Я можу підійти до начальника установи і повідомити, що в нас виникла ось така проблема, можу запропонувати рекомендацію з приводу її вирішення. І ми разом із начальником доходимо до якогось одного висновку. Коли тільки йшов на посаду, була пересторога, що можуть бути проблеми з персоналом, ставлення трошки інше. Але взагалі проблем не виникало жодних, усе дуже ефективно працює, і персонал розуміє роль цієї посади і для чого конкретно я і взагалі інші інспектори функціонують в установі виконання покарань”, — розповідає Андрій Паламар.   

Інспектор проводить індивідуальні та групові зустрічі із засудженими. І каже, що вони сильно дивуються запитанням, чи були в установі факти катувань, і відповідають, що нічого подібного не було. 

Робота інспекторів: перші результати 

Заступник начальника департаменту з питань виконання кримінальних покарань Андрій Галай повідомляє, що від інспекторів вже надійшла інформація про один випадок приниження людської гідності та жорстокого поводження з увʼязненими. Деталі він відмовляється розголошувати, доки факти не отримають юридичну оцінку, але зазначає, що там могло бути “застосування фізичної сили неправомірно і не у правильний спосіб”. Зараз посадовці збирають попередню інформацію і, якщо факти підтвердяться, будуть передавати повідомлення до ДБР.

Ув’язнені Покровської виправної колонії. Ілюстративне фото Північно-Східне міжрегіональне управління з питань виконання покарань

Також на початку грудня департамент повідомив, що інспектори спостерігали за прибуттям загалом 250 засуджених і працювали з увімкненою боді-камерою, щоб унеможливити побиття або катування чи зафіксувати сліди побоїв. Інспектори взяли участь у 20 обшуках приміщень та речей засуджених, а також у 20 засіданнях дисциплінарних комісій. Відомство також розповіло про одну подію, яку зарахували до історій успіху. 

“Засуджений повідомив інспектора з прав, що медики  відмовились відкрити лікарняний лист через дріб’язковість травми. Завдяки втручанню інспектора з прав керівник лікувального закладу таки видав лікарняний, і засуджений з травмою руки кілька днів міг не виходити на роботу”, — розкрив деталі департамент. 

Підзвітний контролер: ризики та виклики 

Ідея найняти працівників, які працюють у колоніях, підпорядковуються адміністрації та мають наглядати за дотриманням прав людини в ній, має очевидний виклик — як забезпечити самостійність і неупередженість “контролерів”. 

Андрій Галай каже, що на випадок можливих конфронтацій між старшим інспектором і начальником установи передбачили кілька запобіжників. 

По-перше, старші інспектори вільні у плануванні, а начальник не може завантажити їх зайвою бюрократичною роботою чи чергуваннями. По-друге, про звільнення чи переведення старшого інспектора начальник має повідомити у департамент за 10 днів до видачі наказу. Це дасть можливість керівництву в Києві відреагувати й зʼясувати всі обставини. До того ж про суттєві порушення прав людини старший інспектор має одночасно повідомляти начальнику установи, керівництву міжрегіонального управління ДКВС і в департамент у Києві. Це, вважає Андрій Галай, допоможе, якщо начальник не хоче випускати чутливу інформацію назовні. 

Водночас виконавчий директор УГСПЛ Олександр Павліченко має сумніви щодо того, чи справді незалежними будуть інспектори. На його думку, начальник колонії може прямо впливати на ефективність підлеглих. 

“Начальник колонії краще за будь-якого інспектора знає про всі плюси та мінуси, де у нього є якісь недоліки, хто з працівників не вчиняє якихось протиправних дій, хто намагається вчинити протиправні дії в колонії. Наприклад, пронести якісь “перекиди”. А “перекид” — це завжди щось недозволене”, — каже правозахисник. 

Ще один виклик — довіра до інспекторів серед увʼязнених. Адже інспектори є частиною персоналу колоній, пояснює моніторка Національного превентивного механізму Людмила Проценко. 

“Можливо, це дуже сміливо, але, як на мене, краще б на цю посаду обирали людей, які мають досвід відбування покарання, але стали на шлях виправлення. Тобто зараз можуть себе зарекомендувати і працюють в якійсь системі, структурі. Від такої людини, на мою думку, було б значно більше толку, бо вона б могла і довіру вʼязнів отримати, і знала, які моменти в кожній колонії є ризиковими”, — пояснює моніторка. 

Зарплата старших інспекторів — близько 15 тисяч гривень на місяць, говорить Андрій Галай. І ДКВС не може надавати службове житло. Тобто на посаду йтимуть ті, хто живе поруч із колонією або готовий винаймати житло заради цієї роботи і подальших перспектив на службі. 

Правозахисник Олександр Павліченко називає ще один виклик — бюрократичний. Один з ініціаторів запровадження інспекторів Андрій Галай допрацьовує в департаменті з питань виконання кримінальних покарань останній місяць, передає справи. На його місце вже призначений новий заступник, також змінився і керівник департаменту. Нове керівництво може підтримати ініціативу, запроваджену попередниками, або перетворити її на чисту формальність, вважає Павліченко.