Втратити дім удруге: як окупанти “націоналізують” квартири й будинки в Маріуполі

Наприкінці минулого року Росія на федеральному рівні “узаконила” масове відбирання житла українців на тимчасово окупованих територіях. Під загрозою опинилися квартири й будинки людей, які виїхали з ТОТ або відмовляються отримувати російський паспорт. Утім, реалізовувати на практиці таку експропріацію майна окупанти почали набагато раніше, ще з 2014 року. Після формального оголошення житла “безхазяйним” його передають новим, лояльним до окупаційної влади користувачам. 

Наймасовіше це відбувається в Маріуполі – місті, яке стало символом руйнувань та цивільних жертв через російську агресію. Вже відомо про кілька тисяч конфіскованих у такий спосіб квартир і будинків у місті. 

Родина маріупольців поділася зі ZMINA своєю історією про те, як вони через рішення окупаційної адміністрації втратили дім удруге.

У матеріалі також розповідаємо, як українці, які виїхали з окупованої території, можуть дізнатися про “відчуження” свого житла та що можна зробити, щоб зафіксувати втрату власності й зберегти шанс на відновлення справедливості.

“Мої батьки народились і виросли в Маріуполі, вони ніколи не жили в інших містах. Я також народилася в Маріуполі. У цій квартирі жила з трьох років. Маріуполь – це було моє місце сили. Я щороку приїжджала туди з дітьми на декілька місяців, мій старший син зробив там перші кроки”, – ділиться Анастасія* (імʼя змінено з безпекових міркувань), яка народилася в Маріуполі й у 16 років виїхала з міста до столиці на навчання.

Вона пригадує, що у 2021 році в цій квартирі в центрі міста зробили ремонт та оновили побутову техніку.

“Десь наприкінці січня 2021 року батьки сказали, що “нарешті все готове, все зроблено, все працює – нам до смерті вже нічого робити не треба буде, будемо просто відпочивати, насолоджуватися життям”. Батьки мої виїхали з міста 24 лютого, в перший день (повномасштабного вторгнення. – Ред.), – їм просто пощастило, що їх забрали на машині й вони змогли виїхати”.

Після того ніхто з родини не повертався до Маріуполя.

Історія Анастасії – одна з тисяч історій маріупольців, які втратили житло вдруге: спочатку – через російські обстріли, а згодом – через рішення окупаційної адміністрації. 

Хроніка відчуження

10 грудня 2025 року російська влада ухвалила законопроєкт № 1052810-8, яким на федеральному рівні закріпила механізм масового вилучення житла українців на тимчасово окупованих територіях (ТОТ). Йдеться про квартири й будинки людей, які виїхали з ТОТ або відмовляються отримувати російський паспорт. Формально таке житло визнають “безхазяйним” і передають новим користувачам – переважно лояльним до окупаційної адміністрації.

Тоді ж правозахисники наголошували, що це не нова практика, а легалізація злочинів, які Росія роками вчиняла на окупованих територіях.

Фактично окупанти відбирають житло в українців ще з 2014 року. Є численні свідчення того, як бойовики виганяли людей з помешкань або займали квартири, що стояли порожніми. У 2019 році окупаційні адміністрації так званих “ДНР” та “ЛНР” почали застосовувати термін “безхазяйне майно”, а після початку повномасштабного вторгнення ухвалювалися “постанови” про “націоналізацію” вже на всіх окупованих територіях.

У березні 2024 року окупаційна адміністрація Маріуполя ухвалила так званий закон № 66-РЗ “про безхазяйне майно”, який дозволив офіційно визнавати квартири “нічийними” без участі власника. Саме Маріуполь став територією, де цей механізм почали застосовувати масово.

Влітку того року в Маріуполі з’явилися перші великі списки “безхазяйного” майна – майже 500 адрес. У жовтні 2025 року французька газета Le Figaro повідомила, що в Луганській, Донецькій, Запорізькій та Херсонській областях Росія вважає “безхазяйними” щонайменше 25 тисяч об’єктів нерухомості.

Ілюстрація: Le Figaro

“У Маріуполі, місті-мученику на березі Азовського моря, де під час російської облоги навесні 2022 року загинуло 26 тисяч людей, експропріації досягли безпрецедентного рівня. Le Figaro виявила щонайменше 13 тисяч будинків, переважно квартир, конфіскованих Росією”, – йдеться в матеріалі.

Автори розслідування наголошують, що реальні цифри, ймовірно, значно більші.

Як дізнатися про “націоналізацію”?

Знайти інформацію про те, що житло внесено до списків “безхазяйного”, можна кількома способами.

• Окупанти публікують переліки майна, яке вони визнали “безхазяйним”, щоб витримати формальну процедуру (зазвичай це 30-денний термін для явки власника). Знайти такі списки можна на сторінках так званих міністерств майнових та земельних відносин (МИЗО) або “адміністрацій” міст, зазвичай у телеграм-каналах.
• Якщо майно вже пройшло процедуру “націоналізації”, воно може з’явитися в російському реєстрі нерухомості (рос.: Единый государственный реестр недвижимости).
• Часто першими про втрату майна власників сповіщають сусіди, які залишаються в місті. Саме вони розповідають про появу характерних міток на дверях або візити “комісій” у супроводі озброєних людей.

Анастасія дізналася, що квартиру родини вважають “безхазяйною”, саме з телеграм-каналів.

“Нашу квартиру однією з перших внесли до списків як “безхозну”. Я спочатку не знала, як сказати про це батькам, дуже хвилювалась. Виявилось, що вони вже побачили все. Вони, в принципі, для себе ухвалили рішення і розуміли, що туди не повернуться, поки там не буде української влади. Завжди казали: “Хай це буде ціною за те, що ми врятувалися, за те, що ми змогли виїхати”. Але знаєте, казати – це одне, а відчувати – це інше”, – ділиться співрозмовниця.

Додає, що спочатку бачила декілька списків “безхазяйних” квартир, куди внесли і їхню домівку. А потім сусід надіслав фото “опечатаних” дверей:

“Там повідомлення було, що до такого-то числа треба показати документи на власність. Але ми дізнавалися – для того щоб зареєструвати там квартиру, треба приїхати, отримати російський паспорт і з документами на право власності з’явитися кудись і це все зареєструвати, а після цього тобі дадуть платіжки на комуналку і ти будеш платити”.

За словами Анастасії, сприйняти цю інформацію серйозно її родині було важко.

“Що ми відчули? Ну ви розумієте, тут не було такого відчуття в один момент. Це ж поступово все формувалося. Я розуміла, що може дійти до цього, і батьки розуміли, що квартиру можуть відібрати, але знаєте, квартира там, а ми тут. І якось воно далеко, і сприймалося більше як щось таке примарне”, – пригадує співрозмовниця.

Проте коли сусід вислав їм фото – прийшло усвідомлення, що це все реальність. 

“В один момент воно ніби вдарило по голові й накрило сильно: і батьків, і мене, попри те що я давно там не жила. Було відчуття огиди, що хтось буде користуватися твоїми речами, хтось буде знімати фотографії зі стіни, речі може вдягати. Огида, злість, відчуття беззахисності”, – ділиться Анастасія.

Перелік нерухомого майна, яке має ознаки безгосподарності, на думку “адміністрації міського округу Маріуполь ДНР”, 18 лютого 2026 року

Нині окупанти регулярно публікують списки так званого безхазяйного майна, що охоплюють сотні квартир. Щоправда, віднедавна термін “безхазяйне житло” більше не використовується – тепер процес експропріації приватної власності маріупольців називається “розширення переліку компенсаційних квартир”.

Однак механізм від цього не змінився: після оприлюднення таких списків українці, які впізнали своє житло, мають протягом 30 днів звернутися до окупаційних структур і надати документи на право власності (ZMINA нагадує, що такі документи неможливо зробити без російського паспорта). У разі відсутності такої заяви окупаційна влада розпочинає процедуру експропріації.

Героїня нашого матеріалу варіант повернення до тимчасово окупованого Маріуполя, щоб переоформити житло за російським законодавством, не розглядає, зокрема через безпекові загрози. 

У чаті їхнього будинку були люди, які підтримували російську армію, – Анастасія та її батько вступали з ними в конфлікт. На думку жінки, саме проукраїнська позиція стала причиною, чому їхню квартиру однією з перших внесли до списків “безхазяйних”.

“Ми з татом дуже нетерпимі до цього. Ми висловлювалися дуже жорстко на цю тему і, звісно ж, українською. І вже тоді нас узяли “на олівець” – у мене в Getcontact і з’явилися теги “бандеровка”, “бандеровка замочить”, “не пускати в Маріуполь” тощо. Ну через це ми й не розглядали ніяких можливостей когось із родини відправити до Маріуполя”, – говорить Анастасія.

Від поїздок на ТОТ для переоформлення житла застерігають і правозахисники, адже така поїздка становить високі ризики для життя та здоров’я, а будь-які видані органами окупаційної влади документи не мають юридичної сили в Україні та є недійсними.

Звʼязатися з власниками квартир окупаційна влада не намагається. За словами Анастасії, коли окупанти опечатували квартиру – просто сказали сусідам, що власники можуть приїхати й переоформити її за російським законодавством.

“Останнє, що я знаю, що прийшли й подивилися на квартиру, бо там лишилося все. Білизна, посуд, книжки, фото. Сказали, що дають час позабирати речі, якщо ми захочемо, але їх нема кому забирати. З досвіду наших друзів, жінка, яка проживає в Німеччині, постфактум дізналася, що прийшли в її квартиру і просто забрали все. Навіть виделки, ложки порозбирали. Хто порозбирав? Чи то сусіди, чи то оця комісія, яка прийшла опечатувати, – невідомо, але квартиру винесли”, – говорить Анастасія.

Відновлення справедливості

Анастасія сподівається на деокупацію Маріуполя, проте усвідомлює, що це не буде швидко.

“Це буде щось дуже-дуже довгострокове, дай Боже, щоб там через п’ять років щось могли повернути. Але знову ж таки, якщо там буде хтось жити… От у мене є друзі – кримські татари, вони розповідали історію, як у 40-х роках їх вивезли, а потім вони повернулись у 80-х, а в них уже жили люди інші, яким це житло віддали. Тому зараз у мене немає підстав вірити, що ця квартира до нас повернеться”, – говорить вона.

Жінка розповідає, що їхню квартиру внесено до українських реєстрів, документи в цифровому форматі є. Проте в компенсацію за відібране на ТОТ майно вона також не вірить.

“Насправді я взагалі не знаю, куди можна звернутися з цією проблемою і чи це буде мати якийсь результат. У мене немає в це віри. Ми зареєстрували в “Дії” пошкодження майна й додали фотографії, які в нас були, – там балкон розбитий, вікна, є влучання в під’їзд. Щодо всього іншого я не знаю і загалом не чула випадків, щоб хтось, у кого забрали квартиру, отримав компенсацію”, – зазначає співрозмовниця. 

Зруйнований обстрілами будинок у Маріуполі. Фото: телеканал “Настоящее время”

Анастасія наголошує, що розв’язання житлового питання для Маріупольців – болюча тема.

“Маріупольці взагалі незахищені. Ті, кому немає до кого приїхати, виїжджають за кордон і не повернуться. Тому що влада ніяким чином не забезпечує їх житлом. Навіть оця історія, що ВПО можуть отримати компенсацію і 2 мільйони гривень – це тільки для тих, хто воює”, – обурюється Анастасія.

Про те, що в Україні досі немає національного механізму компенсацій за житло, втрачене на ТОТ, говорять і правозахисники. Зокрема, старший юрист благодійного фонду “Схід SOS” Ярослав Таранець пояснює, що ключова державна програма у сфері відшкодування житлових втрат “єВідновлення” не поширюється на житло, зруйноване або втрачене на ТОТ, – це зафіксовано профільним законом.

А житлові ваучери на суму до 2 млн грн для окремих категорій ВПО – учасників бойових дій та людей з інвалідністю внаслідок війни, за словами Таранця, не є продовженням “єВідновлення” і не є компенсацією за знищене на ТОТ житло.

У листопаді 2025 року в Мінрозвитку повідомили, що відомство “веде постійні перемовини для того, щоб залучити ресурси до програми та розширити її на інші категорії внутрішньо переміщених осіб, чиї домівки залишилися на ТОТ”, проте наразі інформація про будь-яке розширення програми відсутня. 

Анастасія говорить, що хоче бачити покарання винних у відчуженні їхнього майна, проте наразі єдиним варіантом відновлення справедливості для неї є розв’язання житлового питання для маріупольців. 

“Питання втрати дому – воно ж прив’язане не тільки до квартири, до метрів квадратних. Того міста, в якому я жила, – його немає. Немає вулиць, по яких я ходила, кафе, де були з дітьми, парків. Фізично квадратні метри в тому місці для мене вже не мають ніякої цінності. Мої батьки і я тим паче – ми не повернемося туди, тому що я хочу зберегти ті спогади, які лишилися в моєму серці, й не хочу їх паплюжити тим “російським миром”. Я не хочу прийти й побачити російський “драмтеатр”.

Жінка переконана, що, якщо не розвʼязати житлове питання, маріупольці, які виїхали за кордон, уже не повернуться назад. 

“Дуже багато хто поїхав, і що більше минає часу, то менше шансів на їхнє повернення, бо вони обростають там новим життям. Мені дуже боляче через те, що Маріуполь укотре був виселений Росією і коріння маріупольців втрачено”, – ділиться Анастасія. 

Що робити, якщо ваше майно на ТОТ “націоналізували”?

Якщо ви знайшли свою адресу в списках “безхазяйного майна” або дізналися про злам квартири від сусідів, варто зробити такі дії.

1. Фіксація факту злочину

• Збережіть оголошення окупаційної адміністрації, де фігурує ваша адреса. Важливо, щоб на скриншоті було видно дату та назву ресурсу (наприклад, назву телеграм-каналу).
• Попросіть сусідів або знайомих, які залишилися в місті, за можливості сфотографувати оголошення на дверях під’їзду або самі двері, якщо на них наклеєно “інвентаризаційну” мітку чи печатки.

2. Звернення до правоохоронних органів України

Привласнення приватного майна на окупованих територіях – це воєнний злочин (порушення ст. 438 ККУ та ст. 147 IV Женевської конвенції). Тому варто подати заяву до поліції про цей злочин і отримати витяг з ЄРДР – цей документ буде офіційним підтвердженням того, що держава Україна визнає вас потерпілою особою внаслідок збройної агресії.

3. Подання заяви до Міжнародного реєстру збитків (RD4U)

Раніше ZMINA детально розповідала, як правильно подати заяву Міжнародного реєстру збитків (RD4U) – частини міжнародного механізму, який фінансуватиметься коштом конфіскованих активів РФ. 

Через застосунок “Дія” виберіть послугу “Заява до Реєстру збитків”. Навіть якщо ваше житло не зруйновано, а просто “націоналізовано”, подавайтеся за категорією “Втрата права власності або контролю над майном” (категорія А3.6).

4. Робота з українськими реєстрами

Переконайтеся, що ваше право власності відображається в електронному Державному реєстрі речових прав (ДРРП) – витяг звідти є доказом найвищої юридичної сили для RD4U.

Якщо ви купували житло до 2013 року, воно може бути лише в паперових архівах БТІ. У такому разі варто спробувати внести дані до електронного реєстру через “Дію”, нотаріуса або ЦНАП на підконтрольній території (якщо у вас збереглися оригінали документів).

Ці кроки не гарантують негайного повернення житла або компенсації, проте вони формують доказову базу для майбутнього притягнення винних до відповідальності та відшкодування збитку.