Хочеш миру – плати штраф: як у Криму переслідують тих, хто не схвалює російське вторгнення в Україну

Практично відразу після повномасштабного початку військового вторгнення в Україну російська влада запровадила безпрецедентні заходи репресій проти тих, хто не вважає війну гарним задумом. Одним із ключових інструментів у боротьбі з противниками війни стала нова стаття Кодексу про адміністративні правопорушення, яка передбачає відповідальність за дискредитацію російської армії.

Що забороняє ця стаття та як новий інструмент тиску на свободу слова використовують на окупованій території Криму, читайте в цьому матеріалі.

Напис “Ні війні” на паркані в Криму. Фото: Кримський процес

Пацифізм під забороною

4 березня російські законодавці внесли поправки до Кодексу про адміністративні правопорушення, доповнивши його статтею 20.3.3 “Публічні дії, спрямовані на дискредитацію використання Збройних сил Російської Федерації з метою захисту інтересів Російської Федерації та її громадян, підтримки міжнародного миру та безпеки чи виконання державними органами Російської Федерації своїх повноважень у зазначених цілях”.

Як слушно зазначили у своїх коментарях медіаюристи Воронезького центру захисту прав ЗМІ, “з норми не зовсім зрозуміло, що вважатимуть дискредитацією Збройних сил РФ, тому вона може мати максимально широке тлумачення, і підтягнути під неї можна буде фактично будь-яку незгоду з діями ЗС ”.

Далі експерти наголошують, що відповідальність настане не лише за якісь негативні коментарі на адресу російської армії, а й узагалі за використання слова “війна”. Відповідно до практики, що швидко наростає, суди інтерпретують це слово з погляду російського закону “Про оборону”, який визначає правовий статус стану війни. Оскільки такого правового статусу Росії зараз немає, називання “спецоперації” війною російські суди розцінюють як поширення хибних відомостей для дискредитації збройних сил. Щобільше, навіть безадресні написи пацифістського характеру (типу “Ні війні”) опинилися під забороною, хоча жодного прив’язування до війни в Україні вони можуть і не мати.

Крим не виняток

Згідно з аналітичним оглядом ініціативи “Кримський процес”, на території окупованого півострова непримиренна боротьба з противниками війни стала розгортатися з перших днів запровадження нової репресивної норми. Перший протокол склали вже за день після затвердження поправок. А за перші 40 днів з моменту нападу російських військ у Криму було складено 36 адміністративних протоколів за статтею про дискредитацію російської армії, водночас 35 з них закінчилися призначенням адміністративного покарання і лише один повернули на доопрацювання до поліції.

За даними кримських правозахисників, на підставі доступних для аналізу документів і свідчень можна зробити висновок, що серед форм правопорушення основну частку становлять публікації в соціальних мережах різноманітних матеріалів, а також “демонстрування” плакатів з різними написами. Водночас автори огляду зазначають, що, крім цього, було як мінімум три випадки усного висловлювання антивоєнних поглядів, за які люди були оштрафовані, а також щонайменше один факт притягнення до відповідальності за приватне повідомлення в месенджері, яке точно не могло мати публічний характер.

За фактом місцеві “судді” без особливого розгляду механічно затверджували протоколи поліції – навіть у тих випадках, де об’єкт правопорушення виглядає спірно або відсутній склад правопорушення. Наприклад, у “Центральному районному суді” Сімферополя “суддя” Сергій Деменок визнав винним чоловіка за те, що той стояв на узбіччі дороги з косою, до якої він прикрутив плакат “Хто зі мною на Київську Русь?”. Де тут про дії російської армії та в чому її дискредитація – велике питання.

В іншому разі відомий кримськотатарський активіст Заїр Смедляєв написав на своїй фейсбук-сторінці короткий статус: “Скільки ще має загинути мирних жителів, жінок та новонароджених дітей, щоб світ почав відрізняти геноцид від хрін знає яких операцій?” Під час розгляду протоколу Смедляєв прямо заявив, що не мав на увазі під цією фразою дії російської армії та конкретно “спецоперацію” в Україні. Щоб довести протилежне, суду як мінімум варто призначити лінгвістичну експертизу. Але цього не відбулося, і “суддя” Крістіна Пікула фактично самостійно домислила, що мав на увазі Смедляєв під час публікації цього статусу.

Загалом, як зазначають правозахисники, у жодному з доступних для аналізу випадків не помічено бажання суду проводити експертизу. Щобільше, заявлені під час засідань суперечності зі змістом адмінпротоколів не досліджуються, а в деяких випадках навіть не відбиваються в ухвалі “суду”. Наприклад, Валентина Шуман заявила, що нікому не демонструвала плаката з написом “Ні війні”, тому її дії не мали публічного характеру. Проте її позиція в ухвалі суду не відбита. Як наголошується в огляді, небажання “суддів” використати всі доступні засоби для встановлення істини є характерною ознакою порушення стандартів неупередженості та незалежності правосуддя.

Без шансів на справедливість

На упередженість також вказує і персональний склад “суддів”, долучених до переслідування противників війни. Із 24 “суддів”, які брали участь у розгляді цієї категорії справ, 13 є фігурантами кримінальних справ за статтею про держзраду в Україні. Досить сумнівно, що хтось із них зберігає неупередженість під час розгляду справ стосовно людей, які, по суті, за припинення війни в Україні. А ще примітно, що всі апеляційні скарги на цю статтю у “Верховному суді Криму” розглядає “суддя” Сергій Яковлєв – також фігурант кримінальної справи в Україні.

Серед порушень інших стандартів доступу до справедливого правосуддя правозахисники також виокремлюють відсутність публічності судових процесів цього типу. У 28 випадках інформація на сайті суду про час та місце засідання була оприлюднена несвоєчасно, що унеможливлювало для спостерігачів особисто бути присутніми на процесі. Показово, що в середньому інформація з’являлася “заднім числом” – наступного дня після розгляду справи. Однак були й такі випадки, коли відомості на сайті суду з’явилися через два тижні після ухвалення рішення. Водночас лише 60 % постанов опубліковано на сайтах судів.

Також в огляді наголошено на відсутності рівності сторін, оскільки кримські суди з адміністративних правопорушень наполегливо не бажають забезпечувати участь сторони державного звинувачення. Суддя сам і подає докази провини залученого, і зважує подані ним аргументи.

Переважно обвинувальний ухил рішень, тенденція до максимального рівня адміністративного покарання та загальний характер порушень стандартів доступу до справедливого правосуддя – все це, на думку ініціативи “Кримський процес”, є ознаками політично мотивованого переслідування.

“Судові розгляди цієї категорії справ не мають на меті встановлення істини та профілактики правопорушень у сфері громадського обговорення діяльності російських збройних сил та війни на території України. Є підстави стверджувати, що норма статті 20.3.3 КпАП сьогодні є інструментом репресій та придушення антивоєнних настроїв на території Криму”, – підсумовують кримські правозахисники.