Як радянська влада депортувала кримських татар
З 18 до 20 травня 1944 року тривала депортація кримських татар. У ці дні війська НКВС примусово вивозили кримських татар до Середньої Азії. Для цієї операції радянській владі знадобилися 70 ешелонів.
Із півострова переселили до 194 тисяч осіб. Втрати кримськотатарського народу за період депортації удвічі перевищують втрати українського за час Голодомору. Таке порівняння наводять в Інституті демографії у співвідношенні до загальної кількості населення двох народів.
ПРИЧИНИ ДЕПОРТАЦІЇ КРИМСЬКИХ ТАТАР
У 1930-х кримські татари страждали від репресивної політики СРСР: примусова колективізація, розкуркулення, виселення на північ країни і за Урал, Голодомор, а потім – “чищення” інтелігенції 1937–1938 років. Такі репресивні дії налаштували людей проти СРСР.
Радянська влада звинувачувала народ у державній зраді на користь нацистської Німеччини і “масовому знищенні радянських людей” під час Другої світової війни. Це була офіційна причина депортації кримських татар.
Лідер кримських татар Мустафа Джемілєв називає таку причину абсурдною, оскільки від початку війни всіх чоловіків призовного віку забрали на військову службу.
“Вони воювали незалежно від того, чи подобається їм радянська влада чи ні”, – говорить він.
Кримські татари воювали як у складі Червоної армії, так і в антирадянських бойових загонах. За підрахунками історика Олега Романька до 16 тисяч або 7% воювали проти Радянського Союзу. Деякі з них хотіли захистити населені пункти від радянських партизанів, які, за твердженням самих татар, переслідували їх за національною ознакою.
Деякі люди воювали в антирадянських батальйонах після того, як потрапили в полон до нацистів.
Історик Олександр Палій зазначає, що в Криму було більше етнічно російських батальйонів, ніж кримськотатарських. На його думку, депортація кримських татар відбулася, тому що Сталін хотів очистити яскраву доімперську історію Криму.
Під час війни на боці СРСР загинуло до 12 тисяч кримських татар, тоді як на боці Німеччини – до 7 тисяч.
“Радянська влада хвалилася тим, що якщо почнеться війна, то вона буде на території ворога. Але вийшло, що в перші місяці нацисти відхопили третину СРСР. Не буде ж радянська влада пояснювати це бездарністю уряду. Для цього потрібні були народи-зрадники”, – вважає Мустафа Джемілєв.
Крім того, історики вказують і на інші версії причин депортації. У корінного народу Криму були тісні історичні зв’язки з Туреччиною. А в той час для Радянського Союзу ця країна була суперником. СРСР планував використовувати Крим як стратегічний плацдарм, якщо виникне конфлікт з Туреччиною. Лідер Радянського Союзу хотів застрахуватися від можливих зрадників і саботажників.
ЯК ВІДБУВАЛАСЯ ДЕПОРТАЦІЯ КРИМСЬКИХ ТАТАР
Для переселення НКВС використав 32 тисячі силовиків.
Вони заходили в кожний будинок і оголошували, що через зраду батьківщини його жителів виселяють з півострова. Щоб зібратися людям давали від декількох хвилин до півгодини.
Кожна сім’я могла офіційно взяти з собою до 500 кг багажу, але насправді дозволяли взяти дуже мало речей, а іноді – нічого.
У травні 1944-го багато кримськотатарських чоловіків перебували на війні. Тому під депортацію кримських татар потрапили переважно жінки, діти і люди похилого віку.
Людей вантажівками відвозили на залізничні станції. Звідти в Середню Азію відправили майже 70 товарних ешелонів. Наглухо закриті вагони були переповнені людьми. Максимальний шлях до нового місця поселення тривав три тижні.
У дорозі, здебільшого через спрагу і тиф, загинуло близько 8 тис осіб. Деякі люди, не витримавши страждань, божеволіли.
Ешелони прибували в Узбекистан, райони Казахстану і Таджикистану. Невеликі групи відправляли в Костромську область, Марійську АРСР і на Урал.
Радянська влада демобілізувала кримських татар з лав Червоної армії і відправила до трудових таборів Уралу та Сибіру. Тільки з 1945 по 1946 роки у місця депортації відправили 8 995 кримськотатарських ветеранів війни. З них – 524 офіцери і 1 392 сержанти.
Усе майно кримських татар після депортації СРСР привласнив собі.
Через два місяці після переселення влада почала реалізовувати плани про новий російський Крим.
НАСЛІДКИ
За час депортації від голоду, виснаження і хвороб загинуло від 15 до 46% кримських татар.
Історикиня, членкиня Українського центру Міжнародного ПЕН-клубу Гульнара Бекірова розповіла Центру інформації про права людини, що люди почали вмирати з перших днів життя на нових місцях.
“Їх селили в непридатних для життя будинках. Багато хто навіть жив під відкритим небом. Незвичний клімат, нестача питної води, антисанітарія – усе це викликало шлунково-кишкову епідемію”, – розповідає вона.
Новоприбулі хворіли на жовту лихоманку, дизентерію, малярію та інші місцеві хвороби, від яких у переселенців не було природного імунітету. Переселенцям не надавали медичну допомогу.
“Тільки з червня по листопад 1944 року, згідно зі статистикою НКВС, загинуло 7% кримських татар (11 тисяч чоловік)”, – наголошує вона і додає, що підвищена смертність тривала до 1947 року.
“Згідно з даними Інституту демографії, демографічні втрати кримських татар удвічі більші, ніж втрати українців під час Голодомору”, – говорить Гульнара Бекирова про співвідношення чисельності загиблих до загальної кількості етнічного населення.
Більшість татар до 1956 року жили в спецпоселеннях, які нагадували трудові табори. Вони були оточені блокпостами, воєнізованою охороною та огороджені колючим дротом.
Людей використовували як дешеву робочу силу в колгоспах, радгоспах, шахтах, на будівництві, фабриках і заводах.
Новоприбулим заборонялося виходити за межі свого спецпоселення. У 1948 році в Москві визнали кримських татар довічними переселенцями. Якщо переселенець залишав спецпоселення, йому загрожував штраф у разі першого порушення або 20 років ув’язнення в разі другого порушення.
Діти кримських татар отримували освіту тільки російською або узбецькою мовою. До 1957 року заборонялися будь-які публікації кримськотатарською мовою.
У 1956 році Президія Верховної ради СРСР своєю постановою зняла режим спецпоселень для кримських татар. Однак переселенцям все ще не надали права повернутися на батьківщину і відмовилися відновити їхнє право власності на майно в Криму.
ДОРОГА ДОДОМУ
У наступні роки переселенці відстоювали своє право повернутися на історичну батьківщину. У населених пунктах, де проживали кримські татари, організовувалися ініціативні групи. Вони випускали листівки, влаштовували демонстрації в узбецьких містах.
Така активність вартувала активістам свободи. Найяскравішим представником цієї боротьби став Мустафа Джемілєв, який безперервно знаходився в таборах з 1966 року до 1980-х років.
Кримським татарам дозволили повертатися до Криму тільки 1989 року, коли Верховна Рада СРСР визнала “переселення” незаконним і злочинним. Кримські татари були останнім з реабілітованих народів, яких депортували під час репресій у СРСР.
“Це міф, що Горбачов повернув Крим кримським татарам. Вони повернули його собі самі. Документи Політбюро ЦК КПРС засвідчують, що Горбачов був категорично проти повернення татар. Він говорив, що Крим перенаселений. І це, незважаючи на те, що після війни півострів взагалі був порожній і не знали, як його заселити”, – розповідає Гульнара Бекірова.
За чотири наступні роки до Криму повернулися 250 тисяч людей, а це половина всіх кримських татар, які жили в Радянському Союзі.
На батьківщині виникали земельні конфлікти з жителями, які приїхали з України і Росії, і вже встигли освоїтися. Людям часто доводилося викуповувати будинки, з яких їх свого часу виселили.
Україна прийняла закон про відновлення прав депортованих за національною ознакою тільки після анексії Росією Кримського півострова.
Деякі історики і дисиденти вважають, що ця операція СРСР потрапляє під визначення геноциду, яким керується ООН. Вони вважають, що радянська влада хотіла знищити кримських татар як етнічну групу і цілеспрямовано рухалася до цієї мети.
12 листопада 2015 року український парламент визнав операцію СРСР геноцидом кримчан і проголосив 18 травня Днем пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу.
