Чи дотримується Україна міжнародного права, караючи примусово мобілізованих на окупованих територіях: правовий аналіз
Ще до початку широкомасштабної агресії Росії проти України на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей оголосили загальну мобілізацію чоловіків від 18 до 55 років. Відповідні “укази” видали 19 лютого 2022 року представники де-факто влади терористичних квазідержавних утворень “ДНР” та “ЛНР”. Відтоді почався процес масового залучення чоловіків, більшість із яких, очевидно, має громадянство України, до військових дій проти своєї ж держави.
Окупаційна влада вживала всіх заходів для мобілізації на окупованих територіях, зокрема й примус, що свідчить про черговий воєнний злочин, скоєний Росією руками її маріонеткових режимів.
Про те, як примусово мобілізовані, що є жертвами воєнного злочину, на практиці стають фігурантами кримінальних проваджень в Україні, читайте в аналізі експерток Центру прав людини ZMINA Онисії Синюк та Альони Луньової.
Фото ілюстративне з відкритих джерелЯк відбувається примусова мобілізація в ОРДЛО
З кінця лютого цього року з відкритих джерел відомо про численні випадки застосування примусу до мобілізованих на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей. Чоловіків “виловлювали” просто на вулицях, перевіряли документи й за відсутності відмітки з військкомату одразу везли до нього. Водночас призовники не мали можливості зв’язатися з рідними: у них забирали телефони й не повідомляли ні самим чоловікам, куди їх везуть, ні їхнім рідним.
Окупанти проводили рейди комунальними закладами: шукали чоловіків призовного віку та примусово відправляли їх до військкоматів, ходили з цією ж метою й квартирами. Студентів натомість викликали до навчального закладу чи в деканат з не пов’язаних з мобілізацією причин, а на місці зобов’язували з’явитись у військкомат. Уже там хлопцям казали, що вони поїдуть “на навчання в Росію”, насправді ж їх без підготовки відправляли до гарячих точок.
За ухилення “призовникам” погрожували ув’язненням на сім років, а рідним, які їх укривали, – декількома роками в’язниці. Чоловіків перевозили в закритих вагонах потягів, щоб не дати їм бодай спробувати ухилитися від обліку чи мобілізації. Крім того, окупанти не проводили медичного огляду примусово мобілізованих і мобілізували навіть тих, хто мав явні проблеми зі здоров’ям.
Уже в березні верхній віковий поріг для мобілізації на окупованих територіях Донецької області підняли до 65 років. У квітні ж окупаційна влада посилила темпи мобілізації на тимчасово окупованих територіях обох областей. Так, 10 квітня Головне управління розвідки Міністерства оборони України повідомило, що в так званих “ДНР” та “ЛНР” почалася мобілізація чоловіків, які не підлягають призову.
Насамперед це стосувалося співробітників так званих “стратегічних підприємств”. Наприклад, на Алчевський металургійний комбінат (АМК), розташований на тимчасово окупованій території Луганської області, прийшла рознарядка на 1700 осіб. Це була вже четверта і найбільша хвиля мобілізації на підприємстві. Раніше приходили рознарядки на 1000, 500, 400 людей.
Співробітникам автоінспекції так званої “ЛНР” надали право видавати повістки на стаціонарних постах ДАІ. На трасі Алчевськ – Біле запрацювало кілька таких мобільних бригад, які зупиняють транспорт на дорозі та виписують повістки чоловікам, що в ньому їдуть. Почастішали й поквартирні обходи в пошуках призовників віком від 18 до 65 років.
Із 20 квітня на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях зупинили проведення медичних оглядів мобілізованого особового складу. Тих, хто має явні проблеми зі здоров’ям (каліцтво, інвалідність, важкі гострі захворювання) або встиг отримати необхідні документи, все одно мобілізують, але розподіляють у підрозділи матеріально-технічного забезпечення.
Наразі відсутні дані щодо точної кількості примусово мобілізованих, але йдеться про тисячі, а можливо, й десятки тисяч людей. Згідно з даними ГУР МО, на окупованих територіях планували мобілізувати 26 тисяч чоловіків.
Крім мобілізації на територіях Донецької та Луганської областей, окупованих до 24 лютого 2022 року, у квітні з’явилась інформація про проведення мобілізації, зокрема, медиків на захоплених територіях Херсонської, Запорізької та Харківської областей.
Як примусову мобілізацію розглядає міжнародне право
Примусова мобілізація прямо заборонена Женевською конвенцією про захист цивільного населення під час війни від 1949 року. Згідно зі статтею 51, окупаційна держава не має права примушувати осіб, що перебувають під захистом, служити в її збройних чи допоміжних силах та виконувати будь-яку роботу, що передбачала б їхню участь у воєнних операціях.
Заборону примушувати громадян супротивної сторони брати участь у військових діях, спрямованих проти їхньої власної держави, закріплено також у статті 23 Гаазького положення від 1907 року. Такі дії є порушенням законів і звичаїв війни, згідно зі статтею 438 Кримінального кодексу України.
Примушення осіб, що перебувають під захистом, служити в збройних силах ворожої держави є воєнним злочином, згідно зі статтями 8(2)(a)(v) та (b)(xv) Римського статуту. Складом злочину передбачено, що людина, яка його скоїла, примусила особу або групу осіб дією чи погрозою брати участь у воєнних операціях проти своєї держави чи її збройних сил або іншим чином служити в складі збройних сил ворожої держави.
У контексті примусової мобілізації як воєнного злочину факти оголошення загальної мобілізації, встановлення кримінальної відповідальності за ухилення від неї та обмеження виїзду призовників з окупованих територій є достатніми, щоб довести примус.
За фактом примушення мешканців тимчасово окупованих територій ставати на військовий облік та складати присягу на вірність окупаційній адміністрації Луганська та Донецька обласні прокуратури ще 21 лютого зареєстрували кримінальні провадження.
Чи підлягають примусово мобілізовані кримінальній відповідальності в Україні
Що ж стосується кваліфікації дій мешканців окупованих територій, мобілізованих до збройних формувань окупанта, то їх не можна розглядати окремо від факту примусової мобілізації.
Тобто слід встановити, чи призовник добровільно вступив до збройних формувань окупанта. Навіть якщо й так, такі солдати є комбатантами й, відповідно до міжнародного гуманітарного права, мають статус військовополонених у разі захоплення або здавання в полон. Статус комбатанта передбачає право брати участь у воєнних діях і не бути засудженим за це (однак комбатантів можна засудити за воєнні злочини чи інші серйозні порушення Женевських конвенцій).
Водночас, згідно з національним законодавством, тих чоловіків, які добровільно пристали до лав ворога, в Україні можуть судити за державну зраду (МГП цього не забороняє). Якщо ж встановлено, що чоловіка з окупованих територій мобілізували примусово, то насамперед його слід розглядати як постраждалого від воєнного злочину за статтею 438 ККУ (“Порушення законів та звичаїв війни”).
Кваліфікувати такі дії за статтею 111 ККУ (“Державна зрада”) не можна, оскільки відсутній суттєвий елемент складу злочину – прямий умисел. У разі вчинення державної зради винний повинен усвідомлювати, що він переходить на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту і бажає цього.
Факт примусовості мобілізації натомість унеможливлює прямий умисел.
Щоб встановити, чи підлягає кримінальній відповідальності примусово мобілізований, варто оцінити його дії після примусового вступу на службу в збройних формуваннях окупанта. Водночас також необхідно враховувати всі обставини справи та факти примусу щодо вчинення конкретних діянь.
Фото: REUTERSЩо примусово мобілізованим радить влада
Представники державної влади України, зокрема міністр оборони Олексій Резніков, неодноразово закликали мешканців окупованих територій уникати примусової мобілізації, а якщо це неможливо – намагатися якнайшвидше скласти зброю.
Такі особи, згідно із заявою Резнікова, вважаються громадянами України й у разі, якщо вони не скоювали злочину, їм нічого не загрожує. Якщо ж скоювали, то щодо них, говорив міністр, врахують “дійсне каяття” і проведуть незалежний розгляд справи, а не “судилище”.
Заклик уникати призову та здаватися в полон також поширювало Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України з алгоритмом дій у таких випадках.
В інструкціях щодо здавання в полон зазначали, що солдати, які здалися або потрапили в полон, не будуть засуджені за сам факт служби в окупаційній армії.
У заяві міністерства також ішлося, що в разі здавання в полон громадяни України, які були примусово мобілізовані, є лише жертвами воєнного злочину, і лише виконання незаконних наказів, що можуть призвести до жертв серед цивільного населення, руйнування цивільної інфраструктури, кваліфікуватимуть як злочин без термінів давності навіть за умови примусового призову.
У цих заявах також наголошували, що злочином, відповідно до українського законодавства, який загрожує позбавленням волі на строк до 15 років, вважається добровільне приєднання до ЗС РФ.
Цей підхід відповідає як стандартам міжнародного гуманітарного права, так і практичній доцільності: такі заходи спонукають здаватися в полон і, відповідно, зберігають життя як примусово мобілізованих українських громадян, так і українських військових завдяки скороченню сил противника.
Чи відповідає позиція держави практиці українських правоохоронців
У результаті бойових зіткнень сил ЗСУ з російською армією, в лавах якої воюють, зокрема, примусово мобілізовані мешканці тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей, є ті, хто здалися самі чи кого ЗСУ захопили в полон.
Наразі їхня кількість невідома. Утім, сепаратистські телеграм-канали називають конкретні цифри щодо полонених з різних військових частин так званих “ДНР” та “ЛНР”. Наприклад, не менш ніж 700 людей потрапили в полон 15 полку ВЧ 08826 в Харківській області в березні 2022 року.
Відеоінтерв’ю полонених з тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей регулярно публікують на різних ютуб-каналах, зокрема каналі журналіста Володимира Золкіна та радника міністра внутрішніх справ України Антона Геращенка.
В інтерв’ю полонені часто кажуть про примусовий характер їхньої мобілізації, погрози кримінальним переслідуванням у разі відмови від неї тощо.
Водночас дедалі частіше з’являється інформація про те, що полонені мешканці тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей стають обвинуваченими в державній зраді. Причому правоохоронці не враховують чи враховують не в повному обсязі ту обставину, що людина потрапила до російської армії внаслідок примусової мобілізації.
Так, Вінницький міський суд Вінницької області 11 та 18 травня ухвалив обвинувальні вироки за державну зраду Олексію Трусову, Микиті Баєнку та Андрію Хлєбнікову.
Чоловікам присудили по 15 років позбавлення волі попри свідчення про те, що їх мобілізували примусово, вони не брали участі в активних бойових діях та не скоювали інших злочинів.
У Шевченківському суді Києва під час розгляду справи Руслана Михальова, який був, з його слів, примусово мобілізований, не брав участі в бойових діях та з власної волі втік і здався в полон ЗСУ, сторона обвинувачення попросила 12 років ув’язнення.
Фото ілюстративне з відкритих джерелТака практика не відповідає ні міжнародному праву, ні заявам влади. У липні Коаліція правозахисних організацій “Україна. П’ята ранку” звернулася до тоді ще генеральної прокурорки України Ірини Венедіктової. У своїй заяві правозахисники наполягали на тому, що слід проводити належне досудове та судове розслідування кримінальних проваджень стосовно громадян України, які були примусово мобілізовані на окупованих територіях Донецької та Луганської областей в період після 19 лютого 2022 року.
Коаліція також звертала увагу на те, що слід розрізняти відповідальність для тих, хто пристав на бік окупаційної влади свідомо, і тих, кого мобілізували примусово.
Занепокоєння з приводу розгляду справ примусово мобілізованих осіб без урахування імунітету комбатанта також висловлювала Моніторингова місія ООН з прав людини у своєму останньому звіті.
Отже, є свідчення того, що на окупованих територіях Донецької та Луганської областей з 19 лютого 2022 відбувається масова, зокрема примусова, мобілізація чоловіків, які є громадянами України. Під час бойових дій вони потрапляють у полон до ЗСУ і згодом стають обвинуваченими у вчиненні державної зради попри комунікацію державних органів, яка передбачає іншу кваліфікацію дій таких осіб.
Наразі формулювання та комунікація єдиної позиції в таких справах має стати пріоритетним завданням для того, щоб максимального захистити українських громадян на окупованих територіях та сприяти здаванню в полон українських чоловіків, що перебувають у лавах супротивника примусово.
