Чужі свої. Чи довіряє держава переселенцям?
#FeelYourRights
Сьогодні народні депутати намагатимуться подолати раптове президентське вето на законопроект, що спрощує життя переселенцям – зокрема, щодо процедури реєстрації. Були й інші “серіали” – про кримських нерезидентів, участь у виборах, розголошення приватних даних. Нижче – короткий огляд негараздів, які українська влада влаштувала переселенцям цього року.
Рішення президента було несподіванкою для активістів громадських організацій, що розробляли законопроект та домагалися його ухвалення – “Восток SOS”, “Крим SOS”, “Право на захист”, Української Гельсінської спілки з прав людини. Адже 3 листопада вони вже святкували перемогу. Бо 243 народні депутати в другому читанні та в цілому підтримали законопроект №2166 “Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантії дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб”.
Що обіцяли переселенцям?
Законопроект мав суттєво спростити процедури, які ускладнюють життя колишнім мешканцям Криму та Донбасу, що виїхали звідти через російську агресію. Наприклад:
- розширити перелік осіб, які мають право на статус переселенця
- удосконалити питання гарантій створення умов для добровільного повернення до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання
- спростити процедуру обліку внутрішньо переміщених осіб
- уточнити повноваження державних органів щодо реєстрації місця проживання переселенця
- розширити перелік прав переселенців
Передбачалося, що відтепер довідка переселенця діятиме безстроково – не потрібно проставляти штамп міграційної служби та оновлювати довідку кожні півроку. Якщо немає штампу реєстрації місця проживання, то людина може підтвердити факт переміщення, протягом 15 робочих днів надавши інші документи. Наприклад, військовий квиток, трудову книжку, документ про право власності на нерухоме або рухоме майно, документ про освіту (науковий ступінь), медичні документи та навіть фотографії чи відеозаписи.
Цей законопроект потрібен і дітям, що виїхали з зони бойових дій без батьків до інших своїх родичів, і студентам, що на момент збройного конфлікту були зареєстровані у гуртожитках, але додому повернутися не можуть. Також він був би корисним іноземцям та особам без громадянства, що постійно та на законних підставах мешкають в Україні.
Раптовий демарш
Президент відхилив закон через те, що, на його думку, не визначений уповноважений орган, який буде виявляти факт відсутності переселенця за місцем проживання та підтверджувати переміщення в межах України. А також через те, що не вироблено механізм такої перевірки. Для подолання президентського вето, згідно з законодавством, тепер потрібно 300 голосів, і активісти розуміють, що з цим буде важко.
Олександра Дворецька, координатор правового напрямку ініціативи “Восток SOS”, обурена цим. Вона говорить, що такий механізм буде дискримінуючим, бо інші категорії громадян на це не перевіряють. До того ж, переселенці не є за замовчуванням злочинцями, щодо яких передбачена така процедура. Дворецька називає ці претензії абстрактними та підкреслює, що за 11 місяців розробки законопроекту жоден представник президента не приходив на обговорення до парламентського комітету та не висловлював зауважень.
Без права обирати
Одним з найбільш неприємних “сюрпризів” для людей, що у більшості своїй свідомо обрали Україну та залишили окуповані Росією території, стала неможливість обирати владу. Фактично 1,5 мільйони переселенців втратили право голосувати на місцевих виборах, що відбулися 25 жовтня.
Активісти менш ніж за два тижні до виборів намагалися змінити ситуацію – зокрема, пікетували комітети Верховної Ради з вимогою ухвалити відповідний законопроект №2501а-1. У ньому передбачалося, що переселенець за заявним принципом може змінити свою виборчу адресу. Тобто всі колишні мешканці Донбасу та Криму, що виїхали до інших міст України, за 15 днів до виборів мали би надати свою заяву до органу ведення державного реєстру, а також довідку про взяття на облік вимушено переміщеної особи. І цього було би достатньо для права прийти на виборчу дільницю. Але не сталося.
Найбільш кардинальний і водночас найпростіший рецепт вже запропонували: правозахисники заговорили про те, що потрібно взагалі скасувати інститут прописки. Тоді однією проблемою менше буде не тільки у переселенців, але й у так званих трудових мігрантів – людей, що виїхали до іншого міста на роботу не з Криму або окупованої частини Донбасу. Чи тих, хто виїхав саме звідти, але раніше, до початку бойових дій, і вже кілька років постійно мешкає, наприклад, у Києві.
А поки що втішає лише один випадок. Кримський переселенець Яків Вітюк позивався до суду на Державну міграційну службу за відмову включити його до списку на місцевих виборах. Суд став на його бік та дільничну виборчу комісію територіального виборчого округу №223 включити кримського переселенця до списку виборців на основі довідки про реєстрацію вимушено переміщеної особи, яку міграційники вважали недостатньою підставою.
Втім, судова система й тут виявилася непередбачуваною: цей самий суд щодо іншого переселенця за кілька годин виніс абсолютно протилежне рішення.
А під час другого туру виборів мера Києва Якова Вітюка, до речі, знову не внесли до списків виборців…
Боротьба за статус
Ще одна успішна справа, вже щодо ненадання статусу, завершилася влітку. У липні кримський студент Руслан Нечипорук за допомогою юристів Української Гельсінської спілки з прав людини та Центру громадянської просвіти “Альменда” виграв судовий процес, який почали через те, що хлопця відмовлялися ставити на облік як переселенця.
Відмовляли йому у реєстрації через відсутність прописки у Криму. Юристи довели, що для реєстрації прописка та наявність паспорту не обов’язкові. Факт свого постійного проживання на півострові студент зрештою підтвердив наказом проректора Київського національного університету ім. Т. Шевченка про його переведення з 1 квітня 2014 року на історичний факультет із Кримського гуманітарного університету.
Посадовці вирішили діяти мирно. Суд ухвалив рішення про повторний запит до Управління праці та соціального захисту. Після цього з Русланом зв’язалися представники управління та сказали, що нададуть йому потрібну довідку.
“Справа нерезидентів”
Не менш цинічною виявилася постанова, якою громадян України визнали нерезидентами. Пункт 1 постанови № 699 від 3 листопада 2014 року, ухваленої Нацбанком, зробив для переселенців з Криму неможливим здійснення банківських та фінансових операцій.
Правозахисники домагалися скасування постанови – і це зрештою відбулося. 1 вересня рішення про скасування виніс Київський апеляційний адміністративний суд. Але на роботі банків це не позначилося ніяк: громадянам з кримською реєстрацією продовжували відмовляти в обміні валюти, знятті депозитів, користуванні банківськими рахунками.
Юристи говорять, що Нацбанк не роз’яснив ані клієнтам, ані співробітникам банків, що їм робити у зв’язку з появою відповідного судового рішення про скасування постанови. Та радять вимагати письмових відмов від працівників банків – тоді ці документи можна буде долучити до позову до Європейського суду з прав людини.
Нічого особистого
Серед іншого під час переселення людей з окупованих територій порушувалося і їхнє право на приватність, при чому не лише з боку оточуючих, але і з боку найвищих державних структур.
У квітні Уповноважений Верховної Ради з прав людини Валерія Лутковська звернулася до СБУ. Підставою було те, що станом на 2 квітня 2015 року на одному із сайтів було розміщено прізвища, ім’я, по батькові та дати народження понад 6 тисяч осіб, які подали документи для оформлення перепустки.
Лутковська підкреслила, що тимчасовий порядок здійснення контролю за переміщенням людей та вантажів вздовж лінії розмежування на Донбасі не передбачає поширення в інтернеті даних про осіб, які подали документи на перепустку. Те саме стосується і оповіщення про надання такого дозволу.
Раніше люди змушені були приїжджати на блокпости двічі та зайвий раз наражатися на небезпеку – щоб подати документи та щоб згодом отримати дозвіл. Омбудсман пропонувала прискорити процедуру отримання та облаштувати пункти на підконтрольній Україні території, де люди могли би чекати на отримання перепусток. Згодом СБУ вирішила зробити електронну систему – але питання приватності не врахували.
Також у листопаді благодійний фонд “Восток SOS” подав позов проти Міністерства соціальної політики через угоду між відомством та Ощадбанком.
Йшлося про те, що Кабінет міністрів ухвалив Постанову №505 про надання адресної допомоги переселенцям. Згідно з нею допомогу можна отримати лише в цьому банку. Між банком та міністерством існує угода, зміст якої активісти не знають, але припускають, що йдеться про передачу персональних даних.
На запит юристів фонду щодо змісту цієї угоди у міністерстві, за іронією долі, посилалися на… конфіденційність.
Схоже, що держава просто знущається. Замість того, щоб допомогти. Або ж хоча б просто відійти і не заважати.
