Чи дійсно в Україні змінились правила реєстрації місця проживання?

Хто, де і як тепер реєструє адресу проживання громадян України?

Це питання виникло після набрання 4 квітня 2016 року чинності окремих норм Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення повноважень органів місцевого самоврядування та оптимізації надання адміністративних послуг” № 888-VIII.

Отже, відбулись три важливих зміни.

Перша. Місце проживання більше не реєструватиме “паспортний стіл”.

Відтепер з Державної міграційної служби України (ДМС) знято “монополію”, а повноваження з обслуговування громадян передано до місцевих органів влади, більшість з яких надаватиме послугу через Центри надання адміністративних послуг (ЦНАП).

За даними київських ЦНАПів, у перший же тиждень їм вдалось надати таку послугу кільком сотням громадян, а тривалість процедури займала близько 20 хвилин на одне звернення. Самі ж працівники центрів зазначають, що тепер працювати стало простіше, оскільки вони не мусять возити документи у ДМС та чекати відповіді. Увесь цикл обслуговування триває в середині однієї установи.

Друга. У разі зміни місця проживання більше не потрібно подавати талон зняття з реєстрації.

Третя. Підвищено розмір плати за реєстрацію місця проживання. Замість 0,05 неоподаткованого мінімуму з доходів громадян, тепер 0,0085 розміру мінімальної заробітної плати.

Цей закон стосується насамперед реформи децентралізації влади. Тож одна з ключових проблем, пов’язаних з чинною системою реєстрації місця проживання, все ще залишається.

Тобто громадяни і надалі мусять збирати документи та підтверджувати право проживання у житлі для цієї реєстрації, оскільки попередній пакет документів, необхідний для здійснення певних процедур, не зазнав суттєвих змін. А без цього, в свою чергу, неможливо отримати більшість адміністративних і соціальних послуг.

Іншими словами – сама дозвільна модель реєстрації місця проживання (система, що успадкована Україною з часів існування СРСР), за якої особа жорстко “прив’язана” до прописаної адреси у паспорті залишається.

Чи змінилася сама процедура реєстрації місця проживання насправді? Ні, не змінилась. Відбулась лише зміна суб’єкта реєстрації місця проживання та скасування талонів на реєстрацію. А отже, це не може вважатись зміною самої процедури чи навіть системи. По формі та суті система все ще потребує суттєвого реформування та адаптування під сучасні потреби населення.

Сучасному Урядові варто пам’ятати, що Конституцією України за кожною людиною, яка мешкає на території України закріплено цілий ряд прав, які по суті є непорушними. Тобто майже кожна сфера, що надає сервіси населенню (медичні, соціальні, адміністративні тощо), має бути в решті-решт позбавлена “подвійних стандартів” обслуговування. А від них сьогодні потерпає більше, ніж третина населення, коли намагається реалізувати свої права за фактичним місцем проживання, а не за місцем реєстрації в паспорті.

Чи є рішення? Так. І тут не варто “вигадувати велосипед”. Увесь розвинений світ (США, Канада, Великобританія, Ірландія, Швеція, Фінляндія тощо) вже впровадили сучасну систему, яка суттєво спрошує життя людей.

Повідомна модель реєстрації місця проживання – це швидкість та прозорість процесу, побудованого таким чином, щоб унеможливити наявність корупційних схем – миттєвість реєстрації місця проживання дозволяє одразу отримувати усі адміністративні та соціальні послуги за реальним місцем проживання. Тож переваги цієї системи для України є очевидними.

Як це працює? Реєстрація місця проживання особи здійснюється лише на підставі повідомлення заявника, тобто без підтвердження підстав для проживання в житлі. Разом з тим, права власників житла є захищеними, оскільки реєстрація місця проживання не породжує право власності на житло.

Орендар житла може зареєструвати місце проживання у житлі власника без погодження з ним, а власник житла завжди може виселити орендаря за рішенням суду відповідно до закону.

Актуальність цієї системи для України ще полягає і в тому, що з’явиться можливість залагодити конфлікт інтересів між громадянами, які змінили місце проживання та приймаючими громадами.

Якщо повноцінно вступить у дію повідомна система реєстрації місця проживання – наново зареєстровані мешканці мікрорайонів сплачуватимуть податки в місцеві бюджети, а установи, які займаються розрахунком інфраструктурного розвитку, матимуть можливість бачити реальну кількість жителів районів та залучити співставне бюджетування на підтримку та розвиток.

Один з конфліктів у жовтні-листопаді 2015 року виник якраз через реєстрацію. Оскільки більше третини населення не мали змоги проголосувати на місцевих виборах за місцем фактичного проживання. Багато хто або просто був позбавлений політичного права проголосувати (на прикладі внутрішньо переміщених осіб), або з різних причин відмовились долати велику відстань для того, щоби проголосувати за місцем “прописки”. А це призвело до низької явки виборців на дільниці.

Зі зміною чинної системи дозвільного характеру на повідомну громадяни матимуть змогу проголосувати на місцевих виборах за місцем фактичного проживання. Оскільки за повідомної системи громадянин отримує можливість голосувати в тому населеному пункті, де він мешкає по факту, сплачує податки та є повноправним членом приймаючої громади.

Євген Школьний, експерт Центру політико-правових реформ,

Людмила Янкіна, координаторка проектів Центру інформації про права людини