“Били з мішком на голові, пускали струм по тілу і казали, що це – за волонтерство”: херсонський стендапер і комік Нахмет Ісмаілов про п’ять годин “на підвалі”
До повномасштабного вторгнення Росії в Україну херсонський волонтер Нахмет Ісмаілов організовував і проводив у місті розважальні заходи, концерти, корпоративні вечірки, весілля, дні народження, гумористичні стендапи. Окрім цього, допомагав працівникам соціальних служб Херсона підтримувати найменш захищені верстви населення. З моменту вторгнення російських військ на Донбас у 2014 році організовував благодійні концерти та акції зі збору коштів на допомогу сім’ям з дітьми, які були вимушені переїхати зі сходу до Херсона.
Перші години повномасштабного вторгнення волонтер зустрів у місті. Тоді як його дружина з дитиною були в родичів у селищі Велика Лепетиха Каховського району, звідки наступали російські війська. Нахмет виїхав по рідних, проте йому так і не вдалося доїхати до Антонівського мосту: на той момент на ньому тривали бої херсонської тероборони з російськими військовими. Протягом двох місяців волонтер не міг вивезти рідних з окупації на лівому березі, водночас перебуваючи в окупації на правому. Згодом, коли почали пропускати людей через міст, Нахмет забрав сім’ю до Херсона, і вони разом прожили всі місяці окупації.
Через волонтерську діяльність та активну проукраїнську позицію серед білого дня російські окупанти викрали Нахмета Ісмаілова з власної квартири на очах у рідних. Понад п’ять годин з нього знущалися представники ФСБ та російські військові “на підвалі”. Після катувань волонтера відпустили й ще понад два місяці прослуховували всі його розмови.
ZMINA поговорила з волонтером та стендапером Нахметом Ісмаіловим про волонтерство в окупації, викрадення проукраїнських активістів у Херсоні, а також п’ять годин підвалу.
Колаборанти здавали росіянам волонтерів, яких потім вивозили “на підвал”
В окупації Нахмет вирішив допомагати тим, кому доводилося найтяжче, – самотнім людям похилого віку та людям з інвалідністю. Спочатку дізнавався про них від знайомих, пізніше – використовував власні сторінки в соціальних мережах, де просив надсилати контакти таких людей йому. Перший місяць усе робив за власні кошти. Купував м’ясо, крупи, збирав продовольчі набори й розвозив їх за адресами.
Згодом інші користувачі інстаграму почали питати Нахмета, чи можуть вони також допомогти:
“Свою картку я ніколи ніде не публікував, тому ті, хто дійсно хотів допомогти, зв’язувалися зі мною та скидали гроші, а я вже їх витрачав на купівлю додаткових продуктів. Окрім контактів, які мені скидали в повідомленнях, я також дізнавався через ОСББ про людей, яким необхідна підтримка. Така діяльність була небезпечною, окупанти не любили тих, хто допомагає. Тому я робив це на власний страх і ризик, бо якби мене спіймали на цьому росіяни, то я потрапив би “на підвал”, що, власне, згодом і сталось”.
Нахмет розповідає, що волонтери намагались об’їжджати російські блокпости в місті. Але на Острів (мікрорайон у Херсоні. – Авт. ) неможливо було дістатися, не пройшовши блокпост, адже туди була одна дорога. Допомогу туди волонтери возили невеликими об’ємами: по два-три пакети, пояснюючи, що продукти везуть собі додому чи родичам. Адже коли росіяни бачили в людей машини, заповнені продуктами, то згодом таких херсонців відловлювали:
“Дуже багато було колаборантів, які допомагали окупантам. Вони вишукували людей, які волонтерять, і здавали дані росіянам. Після цього активістів знаходили, одягали мішок на голову і вивозили “на підвал”, проводячи там свої “роз’яснювальні роботи”.
Був період, продовжує Нахмет, коли окупанти дуже активно почали шукати волонтерів та активістів, які збирали мітинги. Щодня були новини про те, що того чи іншого активіста викрали й вивезли в невідомому напрямку чи такого-то волонтера забрали на тиждень “на підвал”. Більшість із тих, кого затримували окупанти, звільнившись, одразу залишали місто.
Після того як почався період активного “полювання” на волонтерів, Нахмет перестав публікувати в себе на сторінках будь-яку інформацію про свою діяльність.
Окупанти використовували для пошуку волонтерів і активістів молодих людей, які моніторили соціальні мережі й шукали всіх, хто в місті займався волонтерством, висловлював проукраїнську позицію, негативно відгукувався про росіян тощо.
Дані про всіх, кого знаходили, ці молоді люди передавали окупантам, які вже за номерами телефонів відстежували й відловлювали активістів. За словами Нахмета, окупанти мали якісь програми чи застосунки, які дозволяли, просто сфотографувавши людину на камеру телефона, отримати всі її особисті дані, включно з паспортними.
“Моніторингом зазвичай займалися молоді люди, переважно дівчата, бо я навіть раз, пройшовши повз одну таку дівчину на вулиці, почув, як вона надиктовує по телефону прізвище, дані інстаграму й активності щодо когось із волонтерів”, – свідчить активіст.
Катували струмом п’ять годин, питали про активіста, якого я навіть не знав
Одного разу о 7-й ранку у двері до Нахмета постукали й сказали, що він затоплює сусідів знизу, хоча він живе на першому поверсі. Стало зрозуміло, що по чоловіка прийшли окупанти. Оскільки вдома були мама, дружина та дитина, він відкрив двері, щоб їх не виламали.
У квартиру влетіло восьмеро людей, перші двоє зі щитами виштовхали Нахмета всередину квартири, третій, тикаючи пістолетом в обличчя, наказав йому лежати, інші щитами відштовхнули матір і дружину з дитиною та обшукали всю квартиру.
Потім волонтеру одягнули мішок на голову і вивезли в невідомому напрямку. Він припускає, що його привезли до СІЗО. Точніше сказати не може, адже везли в бусі з мішком на голові обличчям донизу, та ще й двоє чоловіків наступили волонтеру на спину ногами. На місці його, очевидно, повели до підвалу, бо спускалися сходами. Там Нахмет чув крики інших людей. Його теж почали катувати:
“Садили на стілець з мішком на голові, били й пускали струм по тілу. За голосами зі мною було шестеро людей. Один мене бив, другий пускав по тілу струм, інші ставили питання на кшталт “Де взяти зброю?”, “Де взяти наркотики?”, “Де перебуває ця людина?”. Коли я відповідав: “Не знаю”, вони знову починали бити. Принцип був такий: ставити одне і те саме запитання в різних інтерпретаціях через певний проміжок часу. Наскільки я зрозумів, якщо ти під катуваннями відповідаєш однаково на декілька інтерпретацій одного питання, це означає, що ти не брешеш”.
Катування тривали п’ять годин. Щоб біль від струму був сильніший, волонтера додатково поливали водою. Росіяни казали, що це – за волонтерську діяльність. Ще хотіли вибити з Нахмета дані про одного активіста, якого він навіть не знав.
У цей час чоловік думав лише про сім’ю та дитину, які залишилися самі вдома:
“Поки катували, наголошували постійно на тому, що своє життя я вже “профукав”, і тому я дуже боявся за життя своєї дитини. Адже на той момент було вже багато новин про знущання окупантів з дітей. Якби вони щось зробили з моєю дитиною, то хоча б одного з них я б на той світ із собою забрав, а якби вийшло більше, то і більше б забрав. У голові в мене був лише страх за своїх”.
Нахмет додає, що усвідомлював ризики волонтерської роботи на окупованих територіях, тож на випадок свого затримання підготував план дій:
“Я мав декілька знайомих дівчат у Херсоні та сусідньому місті, які мені допомагали з перевезеннями та доставленням продуктів і медикаментів. Я розробив інструкцію і роздав контакти цих знайомих мамі та дружині. Ми домовилися, що, якщо мене забирають, вони телефонують цим людям і їх вивезуть з міста. Заздалегідь я передав подругам певну суму грошей, яких мало б вистачити на життя дружині та мамі після виїзду. Якби мене не відпустили того ж дня, то сім’я б наступного дня була б уже не в Херсоні”.
Прослуховували телефон понад два місяці
Після п’яти годин допиту волонтера привезли назад додому, щоб використати його телефон і ноутбук.
“Вдома техніку перевірили й намагалися домогтися відповіді активіста, про якого вибивали інформацію, написавши йому з мого номера”, – каже Нахмет.
Він стверджує, що після того окупанти прослуховували його мобільний номер та всі месенджери більш як два місяці. Адже під час усіх його розмов постійно було характерне відлуння, а часто навіть паралельно було чути розмови тих, хто прослуховував.
Потім Нахмет продав телефон та відформатував ноутбук, щоб унеможливити стеження. Російську сім-картку чоловік свідомо не купував, тож мав зв’язок із зовнішнім світом лише тоді, коли вдавалося знайти інтернет чи Wi-Fi.
“З моменту, коли мене забрали на допити, я, по суті, ні з ким більше не спілкувався. Адже люди не розуміють, що відбувається, коли тебе забирають “на підвал” і після цього прослуховують, читають усі твої листування, і тому ставлять дуже багато безглуздих питань. Повідомлення на кшталт “Що там ці тварюки, орки?” я намагався оперативно видаляти, бо росіяни все це читали й моніторили. Мої друзі розповідали, що коли вони виїжджали, то на блокпостах у росіян були програми, які могли відновити навіть видалене листування в телефоні”, – пояснює Нахмет.
Сам виїжджати він не наважився, адже боявся, що на будь-якому блокпості його можуть забрати знову. І тоді сім’я залишилася б сама, і ніхто з них не вміє водити машину. Тому волонтер лишився в Херсоні, а свою діяльність намагався вести тихо і ніде її не афішувати:
“Люди продовжували допомагати мені, бо знали, що я займаюся цим непублічно. Якщо раніше я постійно звітував про надану допомогу та отримані кошти, то потім я цього робити вже не міг, але продовжував допомагати й був максимально обережним”.
Працівники ФСБ, які вели допит, казали, що в мене скоро знову буде робота у сфері розваг
Волонтер переконаний, що його затриманням та допитами займалися працівники ФСБ у цивільному та військові у формі. Вони запитували про його минуле і те, чим він займався до війни:
“Але я розумів, що в їхній присутності не можна називати війну війною, бо для них це спецоперація і вони прийшли нас рятувати й допомагати нам, саме тому активісти й волонтери для них були поганими, адже допомагати в їхньому розумінні мають вони”.
Окупанти були впевнені, каже Нахмет, що тут і зараз наведуть лад і все буде як раніше. Коли вони дізналися, чим чоловік займався раніше, то казали, що “зараз усе закінчиться і в нього знову з’явиться робота”.
Нахмет, який до війни працював як шоумен та стендапер, говорить, що низка його колишніх колег з цієї сфери перейшла на бік окупантів, отримала певні посади й навіть проводила заходи на місцевих рівнях:
“Раніше ми з ними разом грали в одних командах КВК, виступали на одній сцені, разом подорожували… І зараз ці люди стали на бік окупантів, і вже для них продовжили працювати й заробляти гроші під прапором Росії, вважаючи, що нарешті прийшла нормальна влада”.
Колаборантів у Херсоні було багато, але проукраїнських мешканців більше
Загалом, за словами активіста, колаборантів у Херсоні було досить багато:
“Оскільки магазини майже не працювали, у нас було дуже багато стихійних ринків, коли люди продавали все з багажників і просто на дорогах. І от, коли ми бували на таких ринках, дуже багато продавців з окупантами віталися, говорили, обіймалися, але все ж таки херсонців із проукраїнськими поглядами, які чекали звільнення, було більше”.
11–12 листопада показало, що більшість у Херсоні чекала звільнення, просто люди переховувались і були обережні, каже Нахмет. Адже якщо хтось висловлював під час окупації колаборантам своє ставлення або намагався “надавати їм по шапці”, то до нього могли приїхати додому і вже навряд би відпустили живим:
“Дуже небезпечно було виявляти проукраїнську позицію. Коли нам тільки вимкнули український зв’язок, я писав пости українською мовою, але згодом почало з’являтися дуже багато новин про те, що зникають активісти й волонтери, які писали українською, і я був змушений писати російською”.
Під час окупації активісту здавалося, що населення міста зменшилося вдвічі, але коли зайшли українські військові – місто ожило. Якась частина людей вийшла на вулиці зустрічати ЗСУ. А ті, хто підтримував окупантів і хто пішов на співпрацю з росіянами, з міста втекли.
Нахмет Ісмаілов у день звільнення Херсона Збройними силами УкраїниУ перший день звільнення Херсона думав, що це провокація
“У перший день я боявся, що це провокація, оскільки на власні очі я наших військових не бачив. Ходила чутка, що містом їздить якась українська броньована техніка, а за нею їде машина і все знімає, росіяни напередодні заявили про начебто вихід військ із Херсона. Багато людей повиходило на вулиці з прапорами України, щоб зустріти той БТР, але я боявся, чи це не була провокація ФСБ чи колаборантів, щоб цих усіх людей потім позабирати “на підвали”, – каже Нахмет, згадуючи момент звільнення Херсона.
Проте вже 12 листопада він заспокоївся. Адже, виїхавши на кільцеву дорогу, побачив ще три військові машини українських воїнів з жовтими пов’язками, далі ще декілька.
Але остаточно Нахмет повірив уже тоді, коли на ринку зустрів свого знайомого і він був в українській військовій формі. Тоді вже були емоції, сльози. Вони поїхали на площу, де було вже дуже багато українських військових, мешканців міста, друзів Нахмета. Там поставили вежу, і можна було вже зателефонувати. Тоді він остаточно зрозумів, що дочекався наших.
Нахмет згадує, що напередодні звільнення місто тиждень було без світла, води й тепла. Все вимкнули 6 листопада. І, звісно, ситуація з комунікаціями не могла змінитись одразу після звільнення. Треба було все одно шукати, де брати воду. Тож волонтер допомагав і з цим також. Зокрема, зібрав кошти на генератор та пальне для однієї приватній пивоварні, у якої є своя артезіанська свердловина на 130 м. А вони потім безкоштовно розливали воду людям.
“Я збирав кошти їм на генератор, щоб вони могли качати воду, і закупив здається 300 л дизеля. Зібрав на цю солярку близько 18 тисяч грн. Загалом у цієї пивоварні було шість точок розливу води. Там і лікарні воду брали, і військові, і просто херсонці”, – каже Нахмет.
Утім, коли російська армія почала масовані обстріли Херсона, волонтер з родиною все ж вирішив виїхати до Одеси:
“Прилетіло в те місце, де ми гуляємо з дитиною, і в той час, коли ми зазвичай це робимо. Того ж дня, коли це сталося, ми виїхали до Одеси. Зараз у друзів живемо, шукаємо квартиру. З орендою, звісно, біда. Самі рієлтори кажуть, що зараз багато людей з Херсона їде до Одеси”.
