Боротьба з “екстремізмом”: як російські силовики переслідують українців в Криму

Протягом останнього року 59 кримчан були визнані екстремістами та поборниками нацистської ідеології через демонстрацію своїх проукраїнських настроїв. Майже всі вони пройшли через обшуки, штрафи і приниження, половина – через адміністративні арешти.

Як кримські суди розглядали справи проти українців, яких “зловили” на прослуховуванні української музики, демонстрації української символіки та навіть просто продажу пам’ятних монет, аналізували правозахисники “Кримського процесу”. Розповідаємо ключове з цього дослідження.

Нацисти чи екстремісти?

До січня 2024 року окупаційні суди в Криму кваліфікували будь-які дії на підтримку України як екстремізм. Потім в російському міністерстві юстиції “допиляли” норму, за якою гасло “Слава Україні!”, декілька зображень тризуба і чорно-червоний прапор визнали ознаками пропаганди нацизму.

Таким чином “судді” окупаційних “судів” отримали посилений інструментарій для боротьби з “бендерівцями”. Утім, за висновками “Кримського процесу”, норма “не зайшла”, оскільки потребує додаткових рухів, на відміну від екстремізму.

Лише в 4 випадках з 26 арештів кримчанам інкримінували пропаганду нацизму, але згадали про нову норму тільки в одній постанові.

Теоретично визнання дій підозрюваних екстремістськими теж передбачає певні кроки. Спираючись на наукові роботи російських вчених-правознавців, суд має зробити наступне: встановити факт публічного поширення певної символіки, атрибутики тощо, потім зіставити виявлену символіку з переліком екстремістських матеріалів від міністерства юстиції або встановити зв’язок символіки з організацією, що визнана російською владою як екстремістська. Після того, суд має зіставити виявлену символіку з тою, яка представлена в статутних документах екстремістської організації, а за відсутності статуту — встановити використання виявленої символіки як постійної або систематичної в діяльності організації, що визнана екстремістською (з урахуванням висновків відповідних експертиз). На завершення суд має встановити мотив особи на предмет спрямованою і свідомої екстремістської діяльності.

Кримські окупаційні “суди” спростили цю схему до одного кроку — експертизи, що пов’язує “дратівливу” дію (використання українських пісень, українського прапору, фото Шухевича тощо) з постійною атрибутикою структур, які росіяни колись визнали екстремістськими. Ані прізвища експертів, ані їхні посади здебільшого в рішеннях суду не представлені. Аргументи, на яких побудовані висновки анонімних “експертів”, — теж.

При цьому доволі поширеною є помилка, коли “експерти” зараховують якісь слова чи символи до атрибутики Організації українських націоналістів, стверджуючи, що вона була заборонена в Росії. Але це не відповідає дійсності, на відміну від Добровольчого руху Організації українських націоналістів, який має схожу назву, проте є зовсім іншою організацією. Утім, суди на такі “дрібниці” не звертають жодної уваги.

“Опер” краще знає

Цікавою особливістю в розгляді таких справ стало те, що певна кількість з судових рішень взагалі не спирається на жодні сторонні висновки знавців-спеціалістів. Іноді “суд” на свій розсуд визначає приналежність певної атрибутики до тієї чи іншої організації.

Наприклад, як це було в справі проти Анжели Костьоріної, в якій суддя Київського районного суду Сімферополя Галина Хулапова самостійно віднесла кілька варіантів пісні “Червона калина” до неофіційних гімнів кількох заборонених організацій.

Ще один стандартний хід для розгляду такого роду справ: замість висновків спеціаліста або експертизи просто заслухати пояснення сторонньої особи, щоб зробити висновки про зв’язок з екстремістськими організаціями.

Так, в справі проти Марії Замирайло були взяті пояснення у вчителя історії МБОЗ “Ліцей” Сімферопольського району, який надав потрібні правоохоронцям відомості про те, що зображення “тризуба” є символікою ОУН. В принципі, так можна будь-кого опитати, хто готовий надати потрібні для справи висновки незалежно від фактичних обставин і предмету розгляду.

Серед інших сумнівних варіантів доведення зв’язку оприлюдненої української символіки з “екстремістами” – оперативно-розшукові заходи “Наведення довідок”, як в справі проти ялтинця Павла Фруктіна.

І це не поодинокий випадок — в справі проти Дінара Абдураімова оперативник узагалі самостійно виписав довідку про те, що виявлена атрибутика використовувалась українськими націоналістами, які в свою чергу співпрацювали з нацистами. Звідки він таке взяв, якими методами визначив і на які джерела спирався – не зазначається. Але ця довідка стала ключовим доказом доведення провини і арешту.

Інструмент виправдання терору

Кримські “судді” також не переймаються визначенням мотивів та поведінкою особи на предмет свідомої екстремістської діяльності.

Найбільш ілюстративним в цьому сенсі є випадок в справі проти Івана Горбашова. Тоді притягнутий до відповідальності мешканець Феодосії Іван Горбашов в суді дав переконливі пояснення про демонстрацію символіки з метою отримання комерційної вигоди. Адже символіка була елементом на монеті, яку Горбашов виставив на продаж для нумізматів. З ухвали суду випливає, що співробітники кримського Центру протидії екстремізму (ЦПЕ) знайшли на в інтернеті оголошення про продаж трьох монет. За інформацією аналітичного центру “Сова” це був набір “Героям Майдану” з трьох п’ятигривенних монет, випущений Нацбанком України у 2015 році. 

Попри заявлені мотиви, які вочевидь вказують на відсутність наміру пропагувати екстремізм, “суд” не перевіряв ці обставини, не давав їм оцінку і обрав покарання у вигляді позбавлення волі.

В деяких справах залишився під сумнівом факт самої дії, що була визнана протиправною. Так, Павло Фруктін в “Ялтинському міському суді” пояснив, що не кричав зі свого балкону фразу “Слава Україні”. Докази, що переконали “суд” в тому, що він це кричав, — донос одного з сусідів та рапорт правоохоронця, який прийняв цей донос. Ці особи не були допитані в суді задля виключення варіантів наклепу, неприязних стосунків, помсти тощо.

Таке необ’єктивне ставлення до справ про демонстрацію проукраїнських переконань є системним, зазначають в “Кримському процесі”. “Суди” тотально демонструють поверховий підхід до доказів про предмет правопорушення і припускаються грубих помилок. А також виносять доволі суворі рішення.

Серед проаналізованих справ немає жодного рішення про виправдання або про повернення на доопрацювання. Окупаційні “суди” в багатьох випадках не схильні обирати більш м’які форми покарання, навіть коли мова йде про літніх осіб та жінок. Більше того — доволі часто одна демонстрація української символіки призводить одразу до визнання людини винною в порушенні одразу двох або навіть трьох статей Кодексу про адміністративні правопорушення.

На тлі інших, здебільшого незаконних методів репресій за прояв проукраїнських позицій, судові процеси над кримчанами виглядають лише як штучна легалізація та формальне виправдання незаконних дій. Вони мають на меті створити картинку запеклої боротьби з екстремізмом або пропагандою нацизму, а не придушення мирного спротиву мешканців окупованих територій.