Без документів і прав: чому в Україні майже чверть мільйона людей під ризиком безгромадянства і як це впливає на шлях до ЄС
В Україні є тисячі людей, які з різних причин не отримали українського громадянства, хоча постійно тут проживають. Частина з них не може скористатися громадянством іншої країни й ризикує залишитися без паспортних документів та можливості реалізувати базові права.
Повномасштабне вторгнення поглибило проблеми недокументованих людей. До категорій людей, які перебувають під ризиком безгромадянства, додалися переселенці з тимчасово окупованих територій.
Водночас питання громадянства є складовою міграційної політики держави, яка на шляху вступу до ЄС має зобов’язання врегулювати цю сферу.
Україна є учасницею Конвенції ООН про статус осіб без громадянства і Конвенції ООН про скорочення безгромадянства, учасники якої зобов’язались активно сприяти тому, щоб люди набували громадянства.
З якими проблемами стикаються недокументовані люди в Україні та як можна змінити ситуацію, у коментарі ZMINA розповіли голова правління ГО “Експертна група “Сова” і член експертної ради Центру громадянських свобод Михайло Савва та керівниця напряму допомоги біженцям, шукачам захисту та особам без громадянства БФ “Право на захист” Софія Кордонець.
Основні категорії людей у зоні ризику безгромадянства
В Україні приблизно 236 тисяч людей мають проблеми з отриманням паспортних документів, через що перебувають під ризиком безгромадянства. Про це свідчать результати дослідження, яке провело агентство InfoSapiens на замовлення благодійного фонду “Право на захист” восени 2023 року.
Соціологи опитали 1073 людей на підконтрольній уряду України території. Опитування проводилося серед таких груп:
- громадяни колишнього СРСР, народжені на території України або за її межами, віком від 60 років;
- внутрішньо переміщені особи;
- люди без визначеного місця проживання;
- люди, які звільнилися з місць позбавлення волі;
- представники ромської спільноти;
- люди з документами, виданими на територіях, що не контролюються урядами (Абхазія, Придністров’я, тимчасово окуповані території України);
- люди, які проживають на нещодавно деокупованих територіях;
- люди, які проживають у соціальних установах, місцях компактного поселення (зокрема, евакуйовані з територій з активними бойовими діями).
Майже половина виявлених осіб без громадянства проживають у центральних та західних регіонах України.
Експерти називають кілька основних груп людей в Україні, які перебувають під ризиком безгромадянства.
Першою групою є громадяни колишнього СРСР, які мали радянські паспорти й не обміняли їх на паспорт громадянина України або іншої держави, тож зараз мають складнощі з підтвердженням належності до громадянства України.
Софія Кордонець із “Права на захист” додає, що це також можуть бути діти таких людей з радянськими паспортами, які через відсутність документів у батьків не можуть підтвердити належність до громадянства України.
Для отримання паспорта громадянина України таким людям необхідно звернутися до Державної міграційної служби. Людина отримує громадянство, якщо має підстави – тобто, якщо вона народилася або мешкала в Україні на момент, коли Радянський Союз розпався.
“Водночас деякі люди, які мешкають в Україні постійно, не мають підстав для отримання громадянства. Вони з паспортами СРСР приїхали до України пізніше, вже за часів незалежності. Це питання загалом розв’язане в групі кримських татар, які активно поверталися до Криму вже за часів незалежної України. Була проведена величезна робота – понад 150 тисяч людей отримали українське громадянство, хоча значна частина з них не народилася на території України”, – пояснює експерт Центру громадянських свобод Михайло Савва.
До іншої групи тих, хто має складнощі з підтвердженням українського громадянства, належать переселенці з територій, тимчасово окупованих із 2014 року, оскільки в держави немає доступу до баз даних та архівів паспортів, які були видані на окупованих територіях Донецької, Луганської областей та Криму до окупації. Адже до 2019 року архіви в цих регіонах не були зацифровані. Тож такі люди не можуть підтвердити, що дійсно отримували паспорти громадянина України й що їхні діти є громадянами України.
“Більшість людей під ризиком безгромадянства – це вихідці з тимчасово окупованих територій. Тобто війна досить сильно вплинула на ризики безгромадянства. Вони мають підтверджувати, зокрема через суд, обставини, факти проживання на певній території, наприклад, або залучати свідків для встановлення особи, щоб визначити правовий зв’язок з державою”, – говорить Софія Кординець.
Ще одна група людей, яких давно стосується проблема безгромадянства, – представники етнічних меншин, які через дискримінацію, відсутність документів у декількох поколінь, переселення не можуть отримати паспорт громадянина України. Однією з таких меншин є роми. Експерт Михайло Савва наводить приклад того, як війна може загострити проблеми для людей без документів:
“Я стикався з проблемою, що людина з ромської спільноти відбувала покарання за вироком українського суду, а потім ці території були окуповані РФ”.
За словами експерта, того чоловіка, який не мав громадянства України, перевезли до виправної колонії на території РФ, де він закінчив відбувати термін покарання:
“РФ таких людей не залишає на своїй території, після закінчення терміну ув’язнення їх депортують. Зазвичай процедура така: представники російських органів привозять людину на кордон, буквально “викидають” через кордон із Грузією, наприклад у Ларсі. І потім людина йде до грузинських прикордонників, які починають перевірку. Документів немає. Вони звертаються до консульства України, але воно не може підтвердити громадянство цієї людини. Виникає дуже складна ситуація”.
(Як писала ZMINA питання повернення в Україну людей, депортованих Росією з українських пенітенціарних закладів, стосується не лише представників ромської спільноти. Детальніше про можна прочитати в матеріалах Покарані двічі, або Чому депортовані в Росію ув’язнені можуть скаржитись в ЄСПЛ на Україну та Як Україна може допомогти депортованим до Росії в’язням повернутися додому )
Таких випадків ще небагато, але їх буде більше, прогнозує експерт. Тому що РФ почала активізувати процеси депортації громадян України, які відбували покарання або просто мешкали там без російського громадянства, вчинили якесь правопорушення чи не продовжили терміну перебування.
З якими труднощами стикаються люди без документів
Більшість людей, які не мають документів і не можуть підтвердити своє громадянство, живуть в Україні понад 20–30 років.
“Вони багато років намагались отримати документи й уже зневірились. Ці люди перебувають у тіні. Часто вони самі вже не звертаються до державних органів для документування і навіть до громадських організацій, не шукають допомоги”, – звернула увагу Софія Кордонець.
Вона пояснила, що людина без документів не може реалізувати більшість своїх прав:
“Навчатися діти в Україні можуть навіть без свідоцтва про народження. Відповідно до нашого законодавства, дитину мають прийняти до школи й вона може отримувати базову середню освіту. Але під час випуску зі школи такі діти не отримають атестат, бо до цього вже необхідно мати документ. Далі дитина не зможе вступати до технікуму, училища чи, тим більше, до вишу”.
Без документів людям складно отримати медичну допомогу. Зазвичай медичні послуги доступні за власний кошт або через особисті зв’язки.
Крім того, людина без документів не може влаштуватися на роботу офіційно. Тож має працювати нелегально або мати якісь несистематичні заробітки. Це може призводити до багатьох ризиків, наголошує Софія Кордонець. Здебільшого таким людям доступна некваліфікована та низькооплачувана робота. Існує ризик обману з боку роботодавця та навіть ризик стати жертвою торгівлі людьми.
Ще одна проблема, з якою стикаються люди без документів, – це обмеження свободи пересування, зазначила експертка. Під час воєнного стану діє обов’язок носити із собою документи:
“Людину без документів можуть зупинити, затримати до встановлення особи, але дані про неї в базах не містяться. Цих людей можуть помістити до пунктів тимчасового тримання іноземців та осіб без громадянства на строк до 18 місяців. Потім людину випускають, але через неможливість оформити документи вона має ризики бути знову затриманою”.
За словами Софії Кордонець, багато людей, яким допомагав БФ “Право на захист”, на початку повномасштабного вторгнення не могли виїхати з найбільш постраждалих регіонів навіть до безпечніших районів у межах області через відсутність документів, які могли запитати на блокпостах.
“Людина без документів не може отримувати гуманітарну допомогу. Гуманітарні організації не можуть видати навіть умовну пачку гречки без того, щоб запитати людину про ідентифікаційний код, бо такі вимоги звітності податкових органів та донорів. В умовах війни це важливо, бо ці люди є одними з найвразливіших, але отримати допомогу не можуть”, – каже експертка.
Новий механізм для людей, які не можуть отримати українське громадянство
Для тих людей, які хочуть отримати громадянство України, але не мають на нього права, у 2021 році був створений новий механізм визнання особою без громадянства.
Важливо, щоб людина почала ініціювати свою легалізацію, оскільки проживання без документів є проблемою, звернув увагу Михайло Савва. Людина не отримає одразу громадянство, але хоча б буде легально жити в Україні, не ризикуватиме бути примусово видвореною і матиме можливість користуватися правами: на соціальне, медичне забезпечення.
З початку запровадження процедури визнання особою без громадянства в Україні такий статус отримали близько півтори тисячі людей, зазначила Софія Кордонець.
“За даними Державної міграційної служби, на території України проживали близько 6 тисяч осіб без громадянства, більшість із яких в’їхали як визнані третіми країнами особи без громадянства й отримали тут посвідку на проживання з інших причин, як іноземці, – можливо, вони працевлаштовувалися чи одружувалися, а не були визнані на території України”.
Вона пояснила: дослідження БФ “Право на захист” було сфокусоване на вивченні ситуації людей, які можуть бути особами без громадянства, особами під ризиком безгромадянства, недокументованими особами, які не можуть легко отримати паспорт.
“Якщо людина не має документів, вона не може їх отримати, то вона є особою без громадянства відповідно до конвенцій (Конвенції про статус осіб без громадянства і Конвенції про скорочення безгромадянства)”, – додала Кордонець.
Експертка зазначила: без вивчення кожної справи важко встановити, чи людина може підтвердити належність до громадянства й отримати паспорт громадянина України, чи вона точно не зможе підтвердити жодне громадянство і жодна країна не визнає її як свого громадянина. Цю проблему міг би розв’язати перепис населення, який неможливо провести через повномасштабне вторгнення.
Що передбачає процедура отримання статусу особи без громадянства
Процедуру визнання особи без громадянства, яка почала діяти в травні 2021 року, прописано досить добре. Проте на рівні її виконання виникають складнощі, зауважує Софія Кордонець:
“За законодавством, людина має право звернутися до Державної міграційної служби, якщо вважає себе особою без громадянства, надати повну інформацію за своєю автобіографією. Якщо відсутні документи, вона має надати згоду на опитування свідків, вказати, хто може ними бути. Далі Державна міграційна служба має проводити всю роботу. На жаль, на практиці так не працює”.
Людину просять довести, що вона не є громадянином держави походження, якщо вона народилася в іншій державі або довгий час жила там, зазначає Софія Кордонець. Зокрема, людина має принести довідку з консульської установи про відсутність громадянства тієї країни. Але ці довідки є досить дорогими. А в Україні наразі відсутні дипломатичні відносини з РФ і Білоруссю, що позбавляє певну кількість людей можливості доводити відсутність громадянства.
Люди також змушені самі шукати всі документи, які в них відсутні.
“Насправді співробітники Державної міграційної служби досить часто самі не знають добре процедуру і як вона відбувається. У нас є випадки, коли люди в ДМС проводять п’ять-сім-шість годин часто через те, що співробітники не знають, як і що робити. Вони все перевіряють, перепитують когось”, – розповідає Кордонець.
Проте якщо в людини приймають заяву про надання статусу особи без громадянства і пакет документів, це вже успіх, каже експертка. Юристи БФ “Право на захист” супроводжують людей під час відвідування ДМС.
Якщо заяву прийнято, у ДМС є максимальний строк 12 місяців для розгляду справи, тобто для визначення того, чи людина дійсно є особою без громадянства. Всі справи розглядаються плюс-мінус 12 місяців.
Після цього людина отримує рішення про визнання її особою без громадянства. Упродовж 10 днів вона має подати заяву на отримання посвідки на тимчасове проживання. Перша посвідка видається на рік, вона безкоштовна. Після цього потрібно буде податися на річну посвідку на тимчасове проживання ще двічі.
Як пояснює експертка “Права на захист”, лише після цього людина може подаватися на дозвіл на імміграцію, який розглядається ще пів року. Після отримання дозволу на імміграцію людина може отримати посвідку на постійне проживання, навіть якщо вона вже проживає тут десятки років. Після визнання особою без громадянства, з посвідкою на постійне проживання людина може подаватися на набуття громадянства України.
Посвідка на постійне проживання дає низку прав, тобто всі права громадянина України, окрім виборчих прав. А для отримання громадянства людина має також скласти іспити – з української мови, історії та Конституції. Проте вартість кожного з двох іспитів становить понад 9 тисяч гривень, а безкоштовних курсів з підготовки до них не передбачено.
Підтвердження громадянства може тривати роками
Наразі в роботі юристів та адвокатів БФ “Право на захист” перебуває близько 1800 справ людей без громадянства і під ризиком безгромадянства. Організація надає юридичну допомогу в дев’яти регіонах України, допомагає зібрати документи, звертатися до судів, покриває всі витрати, які пов’язані з документуванням.
З 2017 року, коли у фонду з’явився напрям допомоги особам без громадянства, близько 850 людей підтвердили належність до громадянства України та отримали свій перший паспорт. 179 осіб були визнані особами без громадянства, що дало можливість врегулювати їхній статус, і вони змогли отримати доступ до базових прав. Найлегші такі справи вирішилися за рік-два, деякі тривали п’ять-сім років.
“Коли людина до нас звертається, ми проводимо детальну співбесіду, анкетування, щоб встановити всю ситуацію. Просимо надати максимально документи, якщо можливо. А якщо ні, то адвокати збирають додаткові документи адвокатськими запитами. Це кропітка робота, зокрема, щоб допомогти ДМС”, – розповіла Софія Кордонець.
Фахівці організації визначають, чи можна підтвердити належність до громадянства України або до громадянства іншої держави, чи єдиний шлях – звернутися до процедури визнання особою без громадянства.
Як покращити документування людей, які мають право на громадянство
За словами Софії Кордонець, чинні процедури для людей без громадянства непогані, але треба, щоб їх дотримувались:
“Для того щоб зменшити кількість людей, які живуть недокументованими, ми адвокатуємо за те, що кожна дитина, яка народжується на території України, має набувати громадянства України, якщо вона не набуває громадянства іншої держави з тих чи інших причин”.
Вона звернула увагу, що такою є загальна рекомендація Конвенції про скорочення без громадянства. Також Комітет ООН з прав дитини двічі давав рекомендацію Україні щодо такого формулювання цієї норми.
У ситуації з людьми з ромської спільноти, за словами експертки, необхідно проводити роботу з інформування про можливості документування:
“Ця рекомендація для всіх людей без громадянства. Всі ці люди живуть трохи в тіні, і це буде розв’язанням проблеми, якщо буде інформування, куди йти. Якщо вони знатимуть, що не буде санкцій за те, що вони жили без документів. Люди часто бояться звертатися, бо думають, що може буде штраф або їх помістять у пункт тимчасового тримання іноземців”.
Інформування має охоплювати й дотичні соціальні служби, громади. Тобто має бути відкритість, що Україні треба документувати всіх людей, які проживають на її території. Для людей з ТОТ і ромів мають бути спрощені процедури, не треба вимагати всіх документів, яких люди не мають, наголошує Кордонець.
Людям без документів треба звертатися до міграційної служби на районному рівні, до відділів реєстрації актів цивільного стану, якщо йдеться про реєстрацію народження дітей.
Здебільшого роми, які мешкають в Україні, мають право на громадянство, але його буває складно довести через відсутність у них документів, звернув увагу Михайло Савва. Крім інформування про необхідність отримання громадянства, ці люди потребують кваліфікованої допомоги з оформленням цих документів.
Білоруси та росіяни стикаються з проблемами в набутті громадянства України
Причиною того, що люди живуть без паспортних документів, може бути як те, що вони ніколи не намагалися їх оформити, так і те, що вони зневірилися й полишили спроби через надмірну бюрократію та законодавчі прогалини, яка може тривати роками.
“Водночас доволі багато й інших випадків, коли людина має право на громадянство, хоче його отримати, але не може цього зробити. Тут причиною є позиція Державної міграційної служби”, – зауважує Михайло Савва.
Так, наприклад, законодавство України для отримання громадянства України наразі передбачає відмову від попереднього громадянства.
“Це таке трактування статті Конституції, що в Україні визнається єдине громадянство. Насправді стаття говорить про те, що не може бути громадянства, наприклад, Житомирської області”, – зазначив Михайло Савва.
Якщо людина, яка є громадянином іншої країни, але постійно живе в Україні, має право на громадянство України, подає документи, то міграційна служба вимагає довести, що ця людина відмовилася від попереднього громадянства. Але в значній частині випадків це просто неможливо, каже експерт:
“Це неможливо для білорусів, які втекли від переслідувань: вони не можуть приїхати до Білорусі й це оформити, це божевілля, бо їх заарештують”.
Не можуть отримати документ про відмову від громадянства й колишні жителі Росії. Тому що РФ зупинила процес підтвердження виходу з громадянства, пояснює Савва:
“А якщо людина живе в Україні, це взагалі неможливо, бо російських консульських установ немає після початку повномасштабного вторгнення. А поїхати до іншої країни й зробити відмову в консульській установі РФ теж неможливо. Бо російські консульські установи отримали жорсткий наказ працювати тільки з постійними жителями цих країн – тобто тими, хто проживає в Польщі, Молдові”.
Тож ці люди потрапляють у “пастку” – отримують тимчасове посвідчення громадянина України. Але впродовж двох років людина має довести, що позбулася попереднього громадянства. Якщо не доводить, її позбавляють і цих документів.
“Тобто українська держава власними руками створює чергову людину-негромадянина. Здебільшого в людини формально залишається громадянство РФ, але це дійсно формальність. Тому що важливо, чи користується людина захистом країни свого громадянства. У таких випадках не користується”, – зауважив Михайло Савва.
Тож люди, які формально є громадянами Білорусі або РФ, фактично опиняються в ситуації безгромадянства. Адже після того, як минуло два роки з тимчасовим посвідченням громадянина України, паспорт не видають, а тимчасове посвідчення і статус, який воно надавало, людина втрачає.
Це можна було б зробити інакше, тому що законодавство України про громадянство передбачає можливість подати так звану декларацію про відмову від попереднього громадянства, якщо неможливо довести вихід з нього або факт подання документів про відмову від попереднього громадянства, наголошує експерт. Цим документом людина засвідчує, що вона відмовляється від громадянства РФ, Білорусі, іншої країни, і віддає декларацію міграційній службі:
“Це має бути підставою для того, щоб міграційна служба оформила вже повноцінне громадянство, зокрема закордонний паспорт. Але ні. Міграційна служба України фактично не приймає такі документи. Такі питання можна в окремих випадках розв’язати через суд”.
Тим часом для вихідців з Білорусі та РФ без українського громадянства багато необхідних послуг є недоступними.
“Інколи конкретні виконавці ще посилюють цю проблему. Наприклад, деякі українські нотаріуси не працюють із громадянами РФ, які постійно тут живуть, з громадянами Білорусі. Ймовірно, вони так демонструють громадянську позицію, але виходить порушення прав людини”, – констатує Савва.
Громадяни РФ ризикують потрапити до центру тимчасового перебування для іноземців
За його словами, якщо українська влада не продовжує громадянам РФ тимчасової посвідки на перебування в Україні, то після закінчення терміну дії цього документа людина ризикує потрапити до пункту тимчасового перебування для іноземних громадян:
“Є кілька таких пунктів: у Миколаєві, на Волині, на Чернігівщині. Там досить багато людей. Здебільшого це громадяни РФ”.
Виникає ситуація, що цих людей фізично не можна віддати до РФ, бо з початку повномасштабного вторгнення немає такого механізму.
“А по-друге, це було б злочином, бо дехто з цих людей, незважаючи на те що вони є громадянами РФ або Білорусі, були українськими волонтерами та військовими. Я знаю декілька таких випадків. Щойно вони опиняться в РФ, почнеться дуже жорстке кримінальне переслідування”, – пояснює Савва.
Тому, за його словами, цих людей не передають безпосередньо до РФ, їх намагаються “виштовхати” за будь-який кордон. Або тримають дуже довго в цих центрах. Там обмежений термін перебування, більш ніж півтора року людину тримати в таких пунктах не можна, за цей час має бути якесь рішення, але його часто не буває. Статистика, скільки людей у таких центрах перебуває, закрита. Загалом ці пункти можуть прийняти декілька тисяч людей.
Люди з таких центрів інколи звертаються до правозахисників. Михайло Савва брав участь у допомозі декому з них, зокрема колишнім українським військовим.
“Це дуже складний процес. Людина була фактично нелегалом в Україні, потрапила в такий центр. Навіть якщо біографія цієї людини свідчить, що вона має право на притулок в Україні, не було жодного випадку, коли міграційна служба прийняла документи на притулок у людей, які перебувають у пунктах тимчасового утримання”, – каже експерт.
Людина, яка перебуває в такому пункті, може звернутися до адвокатів БФ “Право на захист”, щоб спробувати оскаржити через суд рішення про утримання там або рішення про продовження терміну утримання. Були випадки, коли українські судді в цьому питанні ставали на бік людини, а не держави.
Що треба змінити в міграційній політиці держави
Україні потрібно змінити багато чого в підходах до міграційної політики та питань щодо громадянства, переконаний Михайло Савва.
Можливості для цього є, зокрема під час розроблення нової державної стратегії міграційної політики з 2026 року. Окрім того, у дорожній карті з верховенства права для вступу до ЄС є блок, який стосується питань міграції:
“Потрібно провести детальний аналіз невідповідності українського законодавства і практик європейським та виправити їх. У проблемі людей з тимчасовими посвідченнями громадянина України йдеться навіть не про зміну законодавства, а про зміну практики, яка теж є складовою міграційної політики”.
Експерт звернув увагу, що українське законодавство з питань громадянства передбачає можливість дискримінації. І така дискримінація впроваджується регулярно:
“Хоча Європейська конвенція з громадянства забороняє категорично дискримінацію, наприклад за ознакою країни попередньої належності, попереднього громадянства. Але в грудні минулого року зміни українського законодавства передбачили, що в громадян РФ не приймаються документи на набуття громадянства України на період дії воєнного стану і протягом 12 місяців після скасування воєнного стану”.
Інше питання, на яке звертає увагу експерт, – систематична проблема процедури діяльності міграційних служб: надання послуг і виконання функцій:
“Вони дуже погано регламентовані. Це така сфера, яка, за моєю оцінкою, виключена з діяльності щодо регламентації державних органів влади. Процедури суперечливі, інформація про необхідні документи не є повною, вона змінюється, тобто є величезний виклик, який потребує регламентації послуг та функцій Державної міграційної служби”.
Дорожня карта з верховенства права передбачає аналіз, знаходження невідповідності й розв’язання питань, які стосуються міграції, – наприклад, надання притулку в Україні, біженців.
“Це широке формулювання, яке відкриває можливість для будь-яких дій. Тут потрібна активна участь організацій громадянського суспільства, тому що, якщо це робитиме виключно влада, результати будуть погані, про це свідчить практика”, – каже Савва.
За його словами, для політиків питання безгромадянства не становить інтересу, бо не додає їм голосів:
“Деякі питання стосуються декількох тисяч людей в Україні. Тож мало хто цим займається. Саме тому, на мою думку, для громадянського суспільства України, для правозахисних організацій насамперед це має бути принциповим питанням. Якщо мало уваги до цих проблем, то ми маємо на них сконцентруватися”.
Для вступу до ЄС Україна має виконати взяті на себе зобов’язання
Україна ратифікувала Європейську конвенцію про громадянство та Конвенцію ООН про скорочення безгромадянства. Підстави для набуття та втрати громадянства в Україні визначає закон “Про громадянство України”, однак його положення неповною мірою відповідають міжнародним зобов’язанням України, зазначається у тіньовому звіті до розділу 23 “Правосуддя та фундаментальні права” звіту Єврокомісії щодо України у 2023 році, підготовленою коаліцією громадських організацій.
Зокрема, основними перешкодами для отримання громадянства є адміністративні бар’єри під час здійснення відповідних процедур, особливо для вразливих верств населення:
“Стратегія державної міграційної політики України на період до 2025 року передбачає зниження адміністративних бар’єрів для свободи пересування населення України та створення зручних систем видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України, однак зазначені цілі стратегії не завжди належно виконуються щодо вразливих категорій осіб та осіб під ризиком безгромадянства“.
Для вступу до ЄС Україна має виконати взяті на себе зобов’язання, зокрема у сфері регулювання міграції, звернув увагу у своїй колонці для ZMINA Михайло Савва.
Зокрема, стаття 6 Угоди про асоціацію між Україною та ЄС передбачає дотримання Україною принципів ЄС: “Сторони співпрацюють з метою забезпечення того, щоб їхня внутрішня політика ґрунтувалася на спільних для сторін принципах, зокрема таких, як стабільність і дієвість демократичних інституцій, верховенство права та повага до прав людини й основоположних свобод“.
У Європейській конвенції про громадянство (стаття 5) зазначено, що правила держави-учасниці, які стосуються громадянства, не повинні містити розрізнень або допускати практику, що призводять до дискримінації за ознакою статі, релігії, раси, кольору шкіри, національного (що стосується зв’язку із державою) чи етнічного походження.
Також у статті 16 цієї конвенції встановлено, що держава-учасниця не може зумовлювати набуття або збереження її громадянства відмовою від іншого громадянства або його втратою, якщо така відмова чи втрата є неможливою або не може розумно вимагатися.
Експерт звернув увагу, що Стратегія міграційної політики передбачає ціль “забезпечити відповідність українського законодавства та адміністративної практики у сфері міграції стандартам Євросоюзу”. Для цього у стратегії передбачено проаналізувати міграційне законодавство України щодо його відповідності праву ЄС.
“Але перелік заходів, які необхідно здійснити для відповідності стандартам ЄС у сфері міграції, у державній стратегії дуже вузький. Він не зважає на принципи Європейського Союзу”, – зауважив Михайло Савва.
На його думку, дорожня карта з питань верховенства права має вигляд суто технічного документу, який визначає форму дій щодо євроінтеграції, але не їхній зміст.
Матеріал підготовлений за підтримки проєкту “Сприяння наближенню України до ЄС у сфері верховенства права” (3*E4U), що реалізується за дорученням Федерального міністерства закордонних справ Німеччини компанією Deutsche Gesellschaft für International Zusammenarbeit (GIZ) GmbH в рамках проєкту “Права людини в центрі європейської інтеграції України”, який громадська організація Центр прав людини ZMINA реалізує за підтримки GIZ.
