Програми партій через призму прав людини: “Українська стратегія Гройсмана”
Центр прав людини ZMINA продовжує серію публікацій, де ми розбираємося, що написано в програмах ключових політичних партій, які мають шанс потрапити до наступного парламенту.
Переконані: замість боротьби технологій і облич, замість маніпуляцій і популізму передвиборча кампанія має стати передовсім вдумливою розмовою про програми, наміри і механізми їхнього втілення. Сподіваємося, наші публікації допоможуть українцям зробити 21 липня 2019 року усвідомлений вибір.
Огляд усіх програм політичних сил можна переглянути тут.
Нижче – огляд програми партії “Українська стратегія Гройсмана”.
Володимир Гройман перебуває на посаді прем’єр-міністра України з квітня 2016 року. Це доволі тривалий строк на чолі уряду, що посилює вимоги до програми його політичної партії.
Політична партія “Українська стратегія Гройсмана” вважає, що пріоритетом на наступні п’ять років є підвищення якості життя громадян через забезпечення сталого економічного зростання, тому демократії, правам людини та побудові правової держави в програмі виділено значно менше місце, ніж економічному розвитку. На жаль, така мета сталого економічного розвитку має мало спільного із цілями глобального сталого розвитку, як це визначено Генеральною Асамблеєю ООН. Оскільки навряд чи сталий економічний розвиток є можливим без захисту прав людини, правової держави та принципу верховенства права.
Стратегічним завданням партія вважає “розбудову справжнього українського середнього класу“: “Його повноцінними представниками мають відчути себе український вчитель, лікар, кваліфікований працівник, підприємець, фермер – люди праці, які формують сьогодення і майбутнє країни“. При цьому, на жаль, в програмі нічого немає про стратегію подолання бідності.
Три з чотирьох пріоритетів в програмі визначено в економічній сфері. Лише один стосується розбудови правової держави, і то він поєднаний із забезпеченням безпеки, що є доволі дивним, оскільки об’єднує досить різні напрямки діяльності.
Партія одним із завдань сталого економічного розвитку бачить гідні умови праці. Однак це положення деталізується лише обіцянкою гарантувати зростання мінімальної та середньої зарплати, достойну оплату праці фахівців у секторах, які фінансуються з держбюджету (зокрема, лікарі, вчителі, працівники соціальної сфери, культури тощо), а також захист прав працівника від недобросовісних роботодавців. У правовому сенсі це мало стосується умов праці як таких, а більше – питання розміру оплати праці. Також ці обіцянки звучать дещо популістично, оскільки не уряд визначає розмір зарплат і формально він може гарантувати лише зростання мінімальної зарплати.
Розділ “Правова держава та безпека” вже дивує своєю назвою, оскільки поєднує в ній різні речі. Він має чотири підрозділи, один із яких стосується безпеки. Перший підрозділ названо “Рівні права та демократичне урядування“, однак насправді в ньому зовсім не йдеться про рівні права. Пропонується завершити децентралізацію, розвинути електронне урядування та забезпечити доступність державних послуг, забезпечити відкритість державних реєстрів, прозорий ринок державних закупівель. Загалом це стосується лише обмежених аспектів демократичного урядування у виконавчій владі.
Другий підрозділ має назву “Захист життя та власності“, однак тут доволі демагогічно без жодних пояснень звучать тільки прості лозунги для мітингів:
- “ні” – свавіллю правоохоронних та контролюючих органів;
- “так” – ефективним антикорупційним структурам;
- “так” – професійній поліції, якій довіряють.
Це дуже вирізняється своєю невизначеністю від більш-менш конкретизованого економічного блоку. Очевидно, або в цій сфері не існує суттєвих планів, або партія не розуміє проблеми у цій сфері.
Третій підрозділ стосується “Справедливого правосуддя“, за яким передбачено завершення судової реформи, запровадження дієвих механізмів досудового вирішення суперечок, реалізацію проектів електронного правосуддя та роботу антикорупційного суду. Що під цими положеннями розуміє партія, зовсім не зрозуміло. Наприклад, “завершення судової реформи” – на сьогодні не існує жодного документа, котрий би пояснював, що таке судова реформа і що саме ще потрібно зробити, щоб її завершити. Як не дивно, але минула судова реформа пройшла без жодної концепції чи загального визначення цілей, завдань та етапів проведення. Також не цілком зрозуміло, про які досудові механізми йдеться в програмі. І зовсім незрозуміло щодо антикорупційного суду, оскільки в принципі ні законодавча, ні виконавча гілка влади тепер не мають стосунку до незалежного антикорупційного суду, котрий вже створений і розпочне працювати цієї осені – він буде працювати і так, без парламенту та уряду.
Фактично цей розділ не містить взагалі нічого конкретного та суттєвого для покращення в цій сфері.
Останній розділ з назвою “Гідна якість життя” містить певні програмні цілі в соціальній сфері:
- соціальну адаптацію та інтеграцію усіх категорій осіб з особливими потребами;
- ефективне поєднання університетської освіти та науки;
- нові принципи шкільної та дошкільної освіти;
- забезпечення доступу громадян до гарантованого пакету медичних послуг та лікарських засобів;
- своєчасну та якісну екстрену медичну допомогу;
- ефективну та спроможну систему громадського здоров’я;
- сучасну професійну освіту за стандартами ЄС;
- перехід до трирівневої системи пенсійного забезпечення;
- запровадження сучасних механізмів підтримки людей, які не мають змоги працювати.
Лише щодо 7, 8 та 9 пропозицій можна приблизно уявити, про що йдеться. Ці пункти звучать дуже цікаво й правильно, однак надзвичайно важливо побачити їхнє наповнення.
Однак перші шість пунктів викликають швидше запитання, вони не дають чітких орієнтирів напрямків розвитку. У цій сфері хотілося б більш однозначної відповіді щодо медичної реформи, оскільки саме уряд був відповідальним за її впровадження.
Також дещо дивно звучить положення щодо “нових принципів шкільної та дошкільної освіти”. Начебто декілька останніх років теж тривали реформи в цій сфері. Чи це означає зовсім нову реформу освіти чи її продовження? Що це взагалі за нові принципи? Це особливо дивно чути від партії, котру очолює голова уряду і який персонально був і є відповідальним за втілення цих реформ останні три роки. Очевидно, що ці положення потребують значно більшої чіткості, хоча б на рівні пріоритетів чи завдань.
Не зовсім зрозумілим є пункт 8: законодавство не містить поняття “особа з особливими потребами”. Тож не зрозуміло, щодо якої категорії осіб йде мова. Схоже звучить тільки поняття “особа з особливими освітніми потребами”, що міститься в законі про освіту, однак це питання інклюзивності освіти, а не питання соціальної адаптації. Швидше за все мова йде про осіб з інвалідністю, але така плутанина в термінах може свідчити, що партія доволі далека від проблем цих людей.
Програма партії “Українська стратегія Гройсмана” не визначає чіткої позиції щодо мораторію на сільськогосподарські землі в Україні. У програмі лише зазначається про передачу фермерам у власність земель, які раніше були в постійному користуванні. У минулі роки уряд ініціював продовження мораторію та фактично нічого не зробив для підготовки його скасування.
Програма “Української стратегії Гройсмана” виглядає дещо вузько й часом нагадує програму уряду, а не партії, що бореться за вплив у законодавчій владі. Положення щодо правової держави виглядають надзвичайно загально та нечітко, а часом популістично, як гасла на мітингу, що не дає взагалі уявлення про напрямок розвитку в цій сфері. Економічна частина програми виглядає значно більш конкретно та чітко, начебто в цій сфері партія справді знає, що потрібно робити, на відміну від інших галузей.
Підготував Володимир Яворський
Матеріал підготовлений за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки в межах Transition Promotion Program. Погляди, викладені в цьому матеріалі, належать авторам і не відображають офіційної позиції МЗС Чеської Республіки.
