Програми партій через призму прав людини: “Опозиційний блок”

Центр прав людини ZMINA продовжує серію публікацій, де ми розбираємося, що написано в програмах ключових політичних партій, які мають шанс потрапити до наступного парламенту.

Переконані: замість боротьби технологій і облич, замість маніпуляцій і популізму передвиборча кампанія має стати передовсім вдумливою розмовою про програми, наміри і механізми їхнього втілення. Сподіваємося, наші публікації допоможуть українцям зробити 21 липня 2019 року усвідомлений вибір.

Огляд усіх програм політичних сил можна переглянути тут.

Нижче – огляд програми партії “Опозиційний блок”.

Програма політичної партії “Опозиційний блок” практично не містить положень про демократію та права людини, які, схоже, є доволі другорядними цілями її діяльності. Зазвичай подібні партії в таких випадках розміщують багато вимог щодо соціально-економічних прав, однак тут цього не спостерігається.

Третина програми Опозиційний блоку – це загалом не програма, а оцінка теперішньої ситуації в Україні з погляду партії. Дві третини програми становлять короткі тези, з яких часто складно зрозуміти, що партія має на увазі.

Наприклад, пункт програми “Земля – власність громадян України” не має жодного пояснення: залишається незрозумілим, як партія ставиться до мораторію на сільськогосподарські землі, бо земля і зараз є у власності, однак розпорядитися нею власник не має права.

Багато представників партії вже були при владі доволі тривалий час. З огляду на це, складно сприймати певні програмні положення партії. Наприклад, у програмі стверджується: “Наша політична сила завжди підтримувала принцип повної децентралізації. Надходження від податків та зборів одночасно з повноваженнями повинні залишатися на місцях: у містах, районах, громадах, селах”.

Це звучить дуже дивно, оскільки саме за часів Партії регіонів централізація влади набула ще більшої ролі, а децентралізація почалася лише після 2014 року.

Подібних маніпулятивних тверджень програма містить доволі багато. Наприклад, далі в програмі стверджується в такому ж маніпулятивному стилі: “Влада не має права диктувати громадянам, якою мовою вони повинні розмовляти, читати, співати, молитися, кого вважати героєм, а кого – зрадником“. Це очевидне перебільшення, оскільки до сьогодні не існує законодавчих положень, що встановлювали б таке. Навіть більше, після 2014 року певний час країна жила за законом про мову, ухваленим за часів Януковича, а після його скасування Конституційним Судом в Україні взагалі не було ніякого закону про мову. Було ухвалено лише квоти україномовного продукту для телебачення й радіо, які жодним чином не стосуються цієї тези з програми партії.

У програмі є ще багато подібних тверджень. Наприклад, “ми є прихильниками повної свободи в питаннях мови, релігії, історії, культури”. Насправді ж закон про мову часів Ківалова-Колесніченка ніяк не можна назвати демократичним. Також не було жодних позитивних кроків з розширення цієї свободи з боку представників Опозиційного блоку, що в минулому були при владі. Навпаки, ці часи більше характеризуються ухваленням законів без громадського обговорення та значним державним регулюванням цих сфер, що дуже далеко від справжнього поняття “свободи”.

У програмі партії “Опозиційний блок” немає нічого, що стосується розвитку демократії та захисту фундаментальних прав людини чи основоположних свобод.

Головна теза програми – це почати нову індустріалізацію країни, що звучить дивно в постіндустріальному світі.

Друга після індустріалізації ціль – мир, однак заходи, передбачені для цього, фактично зводяться до одностороннього виконання Україною Мінських домовленостей. Програма не містить нічого щодо ролі Росії в цьому процесі. Крім того, зовсім нічого не сказано про Крим – очевидно, його повернення до завдань партії не входить.

Програма передбачає надання російській мові статусу офіційної, що є черговою маніпуляцією. Насправді поняття “офіційна мова” є тотожним поняттю “державна мова”. У різних країнах ці терміни вживаються як рівнозначні, і немає країн, де б державна та офіційна мови були різними. Також це суперечить Конституції України, яка передбачає єдиний статус державної мови для української. Усі інші мови мають, відповідно до Конституції, однаковий статус.

Програма передбачає: “Мовна, гуманітарна та культурна децентралізація; надання кожному з 27 регіонів права визначати мову навчання та діловодства за результатами місцевого референдуму та рішення регіональної ради (обласної, міської, районної)“. Це положення начебто є демократичним на перший погляд. Проблема в тому, що така пропозиція є порушенням положень Конституції України щодо державної мови. Це також не відповідає міжнародній практиці в демократичних країнах. Відповідно до європейської практики, місцева влада може на своїй території запровадити лише додаткові до державної мови. Це ж положення передбачає фактичне скасування державної мови та її заміну на іншу за рішенням місцевої влади, що суперечить Конституції України та європейській практиці.

Як логічне завершення попередніх тез програма Опозиційного блоку передбачає “скасування дискримінаційних законів про мову та про декомунізацію“. Ухвалений новий закон про мову справді містить дискримінаційні норми, однак це не вимагає його повного скасування. Закон про декомунізацію містить багато порушень прав людини, однак вони не стосуються дискримінації, та й також скасування цих норм не тягне скасування закону загалом.

На початку програми партія критикує популістів: “Замість об’єктивної оцінки ситуації та чесної відкритої розмови з власними громадянами більшість українських політиків поглиблюють кризу, роблячи негативні процеси незворотними. Солодкі казки про можливість зниження тарифів, “долар по 8 гривень”, вступ до Європейського Союзу в найближчий час та швидку перемогу над Росією спрямовані тільки на обман людей“. Однак надалі в розділі “Розвиток економіки” пунктом програми є таке положення про “зниження тарифів на комунальні послуги”, а в наступному розділі роздається кілька подібних обіцянок:

• відкриття перинатальних центрів у всіх обласних центрах та великих містах;
• виплата у зв’язку з народженням першої дитини – 100 тис. грн, другої – 200 тис. грн, третьої та наступних – 400 тис. грн;
• безкоштовна дошкільна освіта для всіх;
• податкові пільги під час приймання на перше робоче місце: роботодавець не сплачує ЄСВ, молодий фахівець до 27 років не сплачує податку з доходів фізичних осіб;
• гідні зарплати вчителям та викладачам – не менше 1,5 середньої зарплати в регіоні;
• гідні зарплати медичним працівникам – не менше 1,5 середньої зарплати в регіоні;
• пенсія – не нижче 40% середньої заробітної плати в країні;
• щорічна індексація пенсій з урахуванням зростання споживчих цін.

Ці обіцянки виглядають не менш популістськими, ніж ті, які вони критикують.

У сфері медицини партія пропонує доволі радикальні зміни: фактично всупереч Конституції України пропонується скасувати безоплатну медицину, залишивши її за кошт держави тільки для пенсіонерів, малозабезпечених, військовослужбовців, працівників сфери освіти, поліцейських та лікарів. Також безкоштовною залишиться невідкладна медична допомога. Однак усі інші послуги стануть платними: в одному випадку пропонується, щоби за них платив працедавець, що є, по суті, новим податком, а в інших – фактично громадянин самостійно.

Як ми зазначали на початку, програма практично не містить положень, що стосуються прав людини. Хоча партія критикує популізм, вона сама надає немало популістських обіцянок. Партія є прихильницею позаблоковості України, закріплення в Конституції позаблокового статусу, а також фактично є противницею євроінтеграції. Заходи щодо досягнення миру містять набір односторонніх заходів з боку України, а проблема окупації Криму взагалі не згадується. Одразу помітно, що значну частину партії становлять власники чи керівники великих підприємств, оскільки більша частина програми стосується саме розвитку великої промисловості, а людина в цих програмних цілях втрачає своє значення.

Підготував Володимир Яворський

Матеріал підготовлений за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки в межах Transition Promotion Program. Погляди, викладені в цьому матеріалі, належать авторам і не відображають офіційної позиції МЗС Чеської Республіки.