12 років колонії за повітряні кульки в парку: як українка Кристина Любашенко провела мирну акцію в Москві й отримала вирок за тероризм

У травні 2023 року українка Кристина Любашенко приїхала зі Швейцарії, де разом з дітьми перебувала як біженка, до Росії, щоб провести антивоєнну акцію в одному з московських парків. Пропозицію провести акцію на підтримку України жінка отримала від громадянина Білорусі Віталія Юрченка, з яким познайомилась у Швейцарії. За задумом, 9 травня в Москві потрібно було запустити в повітря синьо-жовті кульки. Але за день до акції умови змінились, і тепер Кристина мусила транслювати запис з антивоєнною промовою та запускати повітряні кульки з прапором легіону “Свобода Росії”.  

Попри те що українка не провела акцію відповідно до останніх вимог, російські силовики затримали її спочатку за хуліганство, а потім протягом року судили за статтею про “тероризм”. 17 червня 2024 року Кристині Любашенко оголосили вирок у 12 років колонії загального режиму.

З незаконного ув’язнення Любашенко передала через рідних листа, в якому розповідає свою історію та просить президента України Володимира Зеленського допомогти їй звільнитися з російської неволі. 

ZMINA поговорила з братом Кристини Любашенко Ігорем і розповідає, чому жінка зважилася проводити акцію в Москві та як за допомогою фальсифікацій російські силовики зробили з неї “терористку” і відправили до колонії.

Евакуація до Женеви та знайомство з Юрченком

До повномасштабної війни Кристина жила в Києві. Опікуючись дітьми з дитбудинків, вона привозила їм придбані за гроші від пожертв речі та продукти. Також вона доглядала за безпритульними тваринами, забираючи їх з вулиці.

“Сестра відвозила їх у ветлікарню для лікування, кастрації, грумінгу та щеплень. Вона створила групу для знайомих, де збирала гроші для дітей та тварин. Крім благодійності, вона працювала з нерухомістю”, – розповідає Ігор.

Після початку повномасштабного вторгнення Кристина з матір’ю та двома доньками переїхала з Києва до села. Потім вона за порадою подруги евакуювалася з дітьми до Женеви у Швейцарії, де отримала тимчасовий захист. Згодом до неї переїхала мати разом з дідусем. Спочатку вони всі разом жили в гуртожитку, а потім Кристина, отримавши державну квартиру, почала жити окремо.  

“Вона знайшла роботу, діти ходили до школи. Тобто жили простим життям”, – каже брат.

Кристина Любашенко. Фото надане рідними

Пізніше жінка познайомилася з гомельським активістом Віталієм Юрченком. У Швейцарії він проводив антивоєнні мітинги проти самопроголошеного президента Білорусі Олександра Лукашенка. Українка та білорус деякий час товаришували. 

“Віталій запитав, чи може він пожити в неї на квартирі, поки не знайде щось інше. Також він пообіцяв, що допоможе Кристині пересувати та заносити важкі речі під час ремонту. Але так сталося, що він нікуди не переїхав і залишився в неї. Саме через квартиру, з якої він потім не хотів виїжджати, Віталій міг відправити мою сестру до Москви. Наскільки я зараз зрозумів, це такий ефесбешний опозиціонер з Білорусі”, – додає Ігор. 

За інформацією російської правозахисної організації “Меморіал”, після ув’язнення Кристини Любашенко в Росії Юрченко проживає в її державній квартирі у Швейцарії, викинувши звідти всі її речі.

З відкритих джерел про Віталія Юрченка відомо, що 2015 року він зібрав чимало підписів проти лукашенківського закону “Про неробство”.

У 2018 році він разом із двома громадянами Білорусі – Андрієм Цейком та Петром Ніколаєнком – був причетним до викрадення колишнього ефесбівця Романа Фіалковського. Викрадачі вимагали в ексофіцера 15 мільйонів рублів, а також забрали в нього машину та документи на неї. Російського громадянина тримали декілька днів у підвалі в Україні, поки не відпустили. Пізніше під час спроби перетину кордону Фіалковського затримали чернігівські прикордонники. Під час обшуку в нього в кишені знайшли посвідчення співробітника ФСБ та ручку з прихованою камерою. За зберігання “шпигунської техніки” росіянина заарештували та оштрафували на 34 тисячі гривень. Після того як Фіалковського відпустили з під варти, він за сприяння російського посольства в Україні виїхав до РФ.

Після його повернення російські правоохоронці почали шукати викрадачів ексофіцера. Одного з них – Андрія Цейка – затримали в Росії й засудили майже до 10 років колонії суворого режиму. Інші двоє – Петро Ніколаєнко та Віталій Юрченко – переховувалися в Україні, поки першого з них не затримали в Одесі. Проти Ніколаєнка порушили кримінальне провадження. Офіс генпрокурора України наполягав на його екстрадиції до РФ. Проте суд з цим не погодився, мотивуючи це тим, що чоловік звернувся до міграційної служби з проханням визнати його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Станом на лютий 2025 року відомо, що Ніколаєнко продовжує проживати в Одесі. За цей час він пережив спробу замаху з боку місцевого жителя через нібито причетність до розповсюдження дитячої порнографії. Також він провів кілька днів у СІЗО за спробу пограбування.

Станом на липень 2023 року Віталій Юрченко був оголошений органами МВС РФ у федеральний розшук. 

Поїздка до Росії та шантаж 

Навесні 2023 року Віталій Юрченко запропонував Кристині Любашенко провести в Москві антивоєнну акцію.

Ігор припускає, що Юрченко змусив його сестру поїхати до Москви для проведення антивоєнної акції, застосовуючи маніпуляції. Білорус оплатив їй дорогу зі Швейцарії до Росії в один кінець та проживання в РФ.

“Юрченко їй сказав, що нічого такого страшного робити не треба, просто сказати “ні війні”. Типу вона ж патріотка”, – каже Ігор. 

Перед поїздкою до РФ Любашенко не повідомила про це нікому з рідних, тому близькі вважали, що вона поїхала до України. Раніше жінка займалася тим, що переганяла б/у автівки із-за кордону для потреб української армії.

Брат стверджує, що в Кристини не було фінансових проблем та якихось залежностей, тому вона не могла поїхати до Москви через гроші. Але він не впевнений, що сестра поїхала до РФ “просто так”. Особливо після того, як Христина написала йому в листі про погрози з боку Юрченка і що “вона змушена була це зробити”.

Водночас, за версією російського слідства, Юрченко обіцяв заплатити Кристині за організацію акції 3500 швейцарських франків. Також російська правозахисна організація “Меморіал”, яка визнала Кристину Любашенко політув’язненою, зазначає, що під час суду над Кристиною в Москві її адвокатка з посиланням на відомості, отримані від підзахисної, повідомила, що у Швейцарії Любашенко мала фінансові труднощі через витрати на лікування матері й кілька разів брала гроші в борг у Віталія Юрченка. 

Сама Любашенко в листі до президента України пише, що Юрченко запропонував їй провести в Москві акцію “Проти війни! За мир!”, запустивши в повітря жовто-сині кульки. Усі свої дії жінка повинна була записати на відео, яке потім мала передати йому для написання статті в інтернеті. 

“Я згодилася це зробити. Звісно, нічого страшного я в цьому діянні не бачила, лише благі помисли та радість, що я хоч щось можу зробити для своєї країни”, – стверджує Любашенко. 

Вона розповіла, що прибула до Москви 5 травня 2023 року, де мала провести антивоєнну акцію. Але в цей момент плани проведення акції змінились. Тепер Кристина мала ввімкнути колонки й з вікна орендованої квартири проголосити антивоєнну промову та запустити в повітря біло-синій-білий прапор. Коли вона спробувала відмовитись, Юрченко почав шантажувати українку тим, що повідомить у швейцарські органи опіки про її незаконне залишення країни. Мовляв, у неї, як біженки, могли забрати дітей до дитячого будинку, тому жінка погодилася на його нові умови. 

“Плани Юрченка одразу змінилися. Він сказав, що я відправлю в небо білі кульки з прапором біло-синьо-білого кольору. Він сказав, що це “кольори проти війни”. Також виставлю колонки з гімном України й словами, що “СВО вбивають мирних жителів”. Але я не розуміла, що означає цей прапор”, – пише в листі Любашенко. 

За інформацією російського видання “Медіазона” та сайту “Меморіал”, 8 травня 2023 року Любашенко поставила на вікно орендованої в Долгопрудному квартири колонку, через яку вона транслювала гімн України та промову такого змісту: “Иду на Вы. Граждане и гражданки свободной России. Хватит посылать своих детей на смерть в угоду диктаторскому режиму. Выходите на митинги, скажите “нет” режиму, откройте глаза… российская армия занимается только убийствами мирных граждан и грабежом”. 

Пізніше, під час проведення лінгвістичної експертизи, спеціалісти не виявили складу злочину в тексті промови.

Того ж дня, за словами брата та за інформацією сайту “Меморіал”, жінка на таксі поїхала до парку “Воробйові гори”, де мала знайти заздалегідь схований прапор легіону “Свобода Росії” – організації, яку в РФ визнано терористичною. Не знайшовши прапора, Кристина придбала в магазині шматки білої й синьої  тканини, причепила їх окремо на повітряні кульки та запустила в повітря.

“У сестри не вийшло запустити в небо прапор, бо так-сяк скріплені тканини в повітрі розпадались, тому виходить, що нічого кримінального вона не зробила”, – вважає Ігор.

Організація “Меморіал” зазначає, що скриншот відео із запуском кульок слідчі долучили до справи Любашенко. На ньому видно, що до двох білих кульок привʼязано окремо два шматки тканини різних кольорів.

“Це зовсім не відповідає поняттю двоколірного прапора з трьох смуг. Навіть якщо Любашенко й запустила цей об’єкт, навряд чи хтось міг би його ідентифікувати як прапор, пов’язаний з легіоном “Свобода Росії”, – йдеться в описі “Меморіалу”.

Повітряні кульки в безлюдному парку та заздалегідь спланований арешт

Попри те що Кристина запускала кульки в безлюдному місці парку, російські поліцейські затримали Кристину одразу ж після проведення акції. За словами журналістів російського видання “Медіазона”, поліцейський, який затримував українку, отримав від керівництва інформацію про те, що “якась особа влаштовуватиме протестну акцію” в Москві. 

“Місце, де я запускала повітряні кульки в лісосмузі, було безлюдне. Адресу знав лише Віталій. Як уже ми потім зʼясували, все було сплановано заздалегідь Віталієм та силовиками”, – йдеться в листі Кристини. 

Жінку відвезли до поліцейського відділку, де в присутності призначеного РФ адвоката її допитав слідчий, каже брат. Останній обіцяв Любашенко, що в разі визнання провини їй інкримінують дрібне хуліганство, призначать штраф та відпустять. Зрештою жінка підписала протокол, у якому визнала свою провину та розкаялась у скоєному.  

“Лише через рік я дізналась, що перший захисник був за згодою сторін. Але хто з моєї сторони його наймав, “невідомо”, тому що ніхто з родичів не знав, що я поїхала, і в мене до того ж відібрали телефон”, – зазначає в листі Любашенко. 

Згідно з інформацією “Меморіалу”, свідчення з цього допиту були надруковані, а не написані від руки. Ба більше, жінку тримали в ізоляторі тимчасового тримання, де не має ані компʼютерів, ані принтерів. 

“Справу порушило і вело слідче управління транспортного управління МВС у Центральному адміністративному окрузі. 9 травня 2023 року заступник начальника слідчого управління УТ МВС Росії в ЦФО Чехович А. А. підписав постанову про створення слідчої групи з 15 слідчих (переважно – з особливо важливих справ) на чолі з Андрієм Євгеновичем Лутовим”, – йдеться на сайті “Меморіалу”. 

За словами брата, Кристину допитував слідчий, який тоді або не був на чергуванні, або працював за іншою територіальною підслідністю. Тобто він не мав жодного права затримувати та допитувати українку. Однак довести це в російському суді практично неможливо.

Про затримання Любашенко в Москві родина дізналася від призначеного державного адвоката, який їм повідомив, що їй інкримінують ч. 2 статті 213 КК РФ (“Хуліганство”). Також він надіслав рідним фото жінки, на якому видно, що вона плакала, але водночас на обличчі сліди побоїв були відсутні.

Потім під час листування з рідними Кристина розповіла їм про те, що була змушена поїхати до Москви під тиском Юрченка. Вона просила в них пробачення та радила їм вивезти дітей до України.

“Вона казала: “Мамо, вибач, мене змусили, я нічого не могла вдіяти. Будь ласка, вивези дітей, я дуже хвилююсь, щоб у них не було проблем, і сама звідти тікай”, – переказує Ігор слова сестри.

Не довіряючи державному адвокату, брат Кристини знайшов іншого захисника.

Перетворення справи про “хуліганство” на “тероризм”

Російський суд продовжив термін утримання Любашенко для проведення лінгвістичної експертизи аудіозапису промови. Також під час досудового слідства поліцейські провели обшук в орендованій квартирі, де проживала українка, проаналізували листування жінки з Юрченком та переглянули фотографії в її телефоні. Тобто, за словами брата, після всіх обіцянок сестру ніхто не відпустив.

Пізніше адвокат повідомив рідним, що справу Кристини перекваліфікували за статтею “Тероризм”, і, як він зазначив, “за неї взялися серйозні люди”. Водночас ставлення адвоката до підзахисної змінилося – він перестав виконувати свою роботу, кричав на жінку, ображав її та ставив їй політично забарвлені питання. Ігор припускає, що адвокат, ймовірно, пішов на співпрацю зі слідством. Зрештою адвокат відмовився від захисту Любашенко через перекваліфікацію її справи.

За рекомендацією співкамерниць Кристина звернулася до адвокатки Людмили Посмітної, яка погодилася взятися за її справу.  

20 листопада 2023 року, за інформацією “Меморіалу”, росіяни звинуватили Любашенко в “тероризмі” (ч. 2 статті 205.5 КК РФ) та “поширенні неправдивих відомостей про збройні сили РФ” (ч. 2 с. 207.3 КК РФ). Тоді ж у справі жінки змінився прокурор, слідчий та суддя.

“У суду жодних доказів, що вона є причетною до терористичної організації (легіону “Свобода Росії”. – Ред.), немає. Тобто вони (росіяни. – Ред.) це все сфальсифікували. З ключових моментів це те, що, коли слідчий брав свідчення в Кристини, щойно її затримали, він їй сказав: “Зараз підпиши, погодься, що ти типу неправа. І все буде нормально. Все вирішиться, і тебе завтра відпустять”. І от вона підписала. І це єдина “зачіпка”, яка є в справі”, – пригадує Ігор.

Під час розгляду справи Любашенко суддя постійно ігнорував позицію сторони захисту. Він щоразу відхиляв клопотання захисту щодо неприпустимості доказів, наданих прокурором. Ба більше, слідчий, який першим допитував жінку, проходив у кримінальному провадженні як свідок обвинувачення. Водночас прокурор не повідомив про це адвокатку Посмітну. Окрім цього слідчого, суд заслухав свідчення двох таксистів, один з яких підвозив Кристину, а другий нібито бачив, як вона запускає прапор легіону “Свобода Росії”. За словами Ігоря, оскільки водії були мігрантами з нелегальним статусом, на них могли натиснути. Такий підхід, як пояснювали йому юристи, є звичайною практикою для політично мотивованих справ у РФ.

“Протокол допиту був сфальсифікований. Адвокатка на суді ставила питання слідчому: “Як ви могли за пару годин спілкування з Кристиною написати 100 сторінок справи?” А він каже: “Кристина дуже швидко розмовляє, а я дуже швидко записую”. Тоді адвокатка попросила показати записи з камер, де буде видно, що слідчий зайшов з комп’ютером або чистими аркушами паперу. Але суддя відхилив це питання”, – розповідає Ігор.

Основною лінією захисту було применшення значення протоколу першого допиту. Адвокатка Любашенко доводила в суді, що її підзахисна не розуміла, що підписувала, бо не володіє російською. Однак для сторони обвинувачення протокол допиту став доказовою базою.

“Суддя ні з чим не був згоден, нічого не хотів слухати й так далі”, – пояснює Ігор марні спроби адвокатки оскаржити позицію прокурора.

Кристина Любашенко

Також захист наполягав на тому, що під час подальших допитів Любашенко мав бути присутній перекладач. Росіяни частково задовольнили вимоги сторони захисту.

“Якось на одному з допитів хтось сказав Кристині, що вона, як українка, “сяде на все життя і ніколи звідси не вийде”, – згадує Ігор.

17 червня 2024 року суддя другого Західного окружного військового суду Москви Роман Кіфоренко засудив українку до 12 років колонії загального режиму.

“В останньому слові на суді Кристина сказала: “Ви й так усі добре знаєте, як у цій країні фальсифікують справи”, – пригадує Ігор.

Російське видання “Медиазона” повідомляє, що адвокатка просила суддю закрити справу через відсутність ознак складу злочину. 

За словами журналістів, під час дебатів Любашенко, виступаючи українською, не визнала своєї провини. 

Пізніше російський апеляційний суд не задовольнив скаргу адвокатки в справі затриманої Любашенко на вирок у вигляді 12 років позбавлення волі та залишив його без змін. 

Перебування в російській колонії та лист до президента

Під час судилища 35-річну Кристину незаконно тримали в СІЗО № 6 у Лефортово. Їй дозволяли отримувати листи та передачі від рідних, але забороняли їм телефонувати. Також близьким Любашенко заборонено було надсилати їй деякі ліки та засоби особистої гігієни. Крім того, їй не надавали належної медичної допомоги.

В одній з камер, де вона перебувала, її співкамерницями були бездомні та секс-працівниці. Там весь час було холодно через протяги, а стіни були вкриті пліснявою. До того ж їжа була настільки поганою, що жінка значно втратила у вазі.

Зараз Кристину тримають у кращих умовах, однак після майже двох років перебування у в’язниці в неї погіршився стан здоров’я.

“Близько семи років тому в Кристини був інсульт. А ще в неї вроджена серцева недостатність. Знаю, що в неволі в неї німіла рука та почалися головні болі”, – розповідає Ігор.  

Ігор наголошує на тому, що сестру здебільшого тримають у камері з росіянками, тому з іншими українськими полонянками вона бачиться зрідка.

Наразі жінку тримають у виправній колонії № 1 у селищі Головіно Владимирської області. Її співкамерницями здебільшого є алко- та наркозалежні жінки, засуджені за кримінальними статтями, з якими вона майже не спілкується.

Через погане харчування в пенітенціарній установі рідні передають Кристині посилки до 20 кілограмів декілька разів на місяць. Також у жінки є можливість замовити продукти в інтернет-магазині, який працює на території колонії. 

“Під час перевезення з Лефортово до Головіно в неї забрали половину речей. Яких саме, я не знаю. За словами росіян, їх “поклали на зберігання” і повернуть після її звільнення. Ми пізніше їй передали спідню білизну, чорну футболку, дігтярне мило, засоби з догляду за обличчям і волоссям та їжу”, – розповідає Ігор.  

За його словами, адміністрація колонії змушує в’язнів стояти в камері з п’ятої ранку до дев’ятої вечора. Через це в Кристини почали з’являтися синці на ногах.  

“У колонії їй сказали, що передані з дому медичні документи їм не підходять, бо в “Україні все продається”. Перевіряти її здоров’я там не хочуть, бо в них усе дорого. Їй пообіцяли, що вони запросять лікаря, щоб він її обстежив. Але ми в цьому сумніваємось, бо там усім на всіх начхати”, – зазначає брат. 

Рідні підтримують зв’язок із Кристиною через російський електронний сервіс “Зонателеком”. 

Після неодноразових звернень до правоохоронних органів України близьким Кристини так і не вдалося переконати їх відкрити кримінальне провадження. Ба більше, 5 грудня 2024 року Дарницький районний суд міста Києва не задовольнив скаргу Ігоря щодо відмови з боку представників поліції відкривати справу про затримання Любашенко в Москві та внесення її до ЄРДР. 

У грудні 2024 року Ігор отримав лист-звернення Кристини до президента України Володимира Зеленського. У ньому вона коротко розповідає про невдалу спробу провести антивоєнну акцію в Москві, затримання та судилище над нею. Жінка просить главу держави допомогти їй повернутися додому, до своїх рідних та дітей, яких вона не бачила два роки.

“І це лише маленька частка з того, що мені довелося пережити. І холод, і голод, і розлучення з моїми дітьми, і кожен новий день нескінченно довгий без права знати, де мої діти, як наші хлопці та як наші міста. На мою долю випала необхідність звернутися до Вас, бо іншого спасіння не має”, – пише Любашенко.