Співає Київміськрада: як спроба примусити школярів щодня виконувати гімн показала невігластво депутатів
Гадаю, ви бачили, що Київська міська рада в останній день липня чи то зобов’язала, чи то рекомендувала виконувати в школах перед уроками гімн. За проголосували 64 депутати, проти та утрималися нуль, не голосували 10. Як людина зі складним політінформаторсько-піонерсько-снумівським пізньорадянським дитинством, я знаю, що іноді стається, коли влада нав’язливо і недоречно пояснює, “как родіну любіть”. Тому пройти повз це рішення мені було важко, і я вирішив дізнатися трохи деталей.
У проєкту рішення, яке мало вирішити долю патріотичного виховання у київських школах, троє авторів: Олег Бондарчук, Юрій Сиротюк, Ігор Мірошниченко. Усі троє представляють у Київраді, правильно, ВО “Свобода”, жодних несподіванок. Внесли вони проєкт рішення, який таки передбачає обов’язкове виконання гімну перед початком занять у школах, до міськради Києва не так давно – 14 липня. Про долю документа і супутні папери можна дізнатись отут.
Але ж якщо не встигнути протягти це доленосне рішення дуже швидко, то новий навчальний рік може початися без організованого щоденного виконання славня київськими дітлахами. А може, і цей склад Київради не встиг би одностайно підтримати чудову ініціативу. Які ж свіжі результати плідної та корисної роботи демонструвати тоді виборцям?
Цього допустити було не можна, тож один з авторів проєкту, депутат Сиротюк, пише листа на ім’я міського голови, де обґрунтовує внесення проєкту рішення до порядку денного як невідкладне:
Невідкладність розгляду цього проєкту рішення обґрунтовується необхідністю виховання у мешканців м. Києва шанобливого ставлення і поваги до державних символів України.
Вочевидь, у пана Сиротюка, який хоче в мені, мешканці Києва, щось там на свій розсуд виховувати, якийсь інший тлумачний словник української мови. Бо в моєму про “невідкладний” щось геть інше написано.
Але міське керівництво, схоже, послуговується тим самим словником, що й пан Сиротюк. Мабуть, за визначенням цього словника, коли муніципальний кінотеатр “Київ”, захоплений рік тому “Муніципальною охороною” (чи “Вартою”, бо вони ж там досить химерно переплітаються), стоїть у центрі міста й далі без використання та ремонту, а з нього у невідомому напрямку вивозять обладнання та меблі – це не те, що треба вирішувати “невідкладно”.
Бо “невідкладно” треба виховувати мешканців Києва, які без Київради та ВО “Свобода” просто неспроможні вирішити, як їм ставитися до державних символів України. Що вже там казати про повагу… Тож після листа пана Сиротюка на проєкті рішення з’являється приписка від руки “невідкладний”, і його вносять до порядку денного.
Але є нюанс. Перед тим ще треба було погодити проєкт із профільною комісією. У цьому разі це постійна комісія Київської міської ради з питань освіти, науки, сім’ї, молоді та спорту. Комісія на позачерговому засіданні 20 липня (на початку стоїть інша дата, але її, вочевидь, забули замінити) заслуховує ще одного співавтора, пана Бондарчука, та підтримує проєкт із правками.
Які ж це правки? Може, комісія вказує, що Київрада просто не може за законом зобов’язати школярів виконувати гімн за розкладом, бо не має таких повноважень? Чи пропонує додати якийсь пункт, важливий і корисний для дітлахів чи вчительства?
Ніт. Вона просто проходиться редакторським олівцем крізь назву та формулювання проєкту рішення, надаючи їм трошки більше безапеляційності. Наприклад, тепер рішення повинне називатися “Про обов’язкове виконання Державного Гімну України у закладах загальної середньої освіти усіх типів та форм власності” – без усілякого там “започаткування”, що його містив попередній варіант.
Результати розгляду комісією: за – чотири; проти, утрималися, не голосували – нуль.
На шляху до голосування на сесії лишилося тільки отримати правовий висновок Управління правового забезпечення діяльності Київської міської ради. Цей висновок датовано 29 липня. І ним Управління повернуло проєкт рішення… без погодження.
Поміж іншим, зазначено у висновку, тому, що Київрада просто не має повноважень ухвалювати такі рішення, відповідно до ст. 19 Конституції:
Жоден Закон України не передбачає повноважень Київської міської ради доручати Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), управлінням освіти районних в місті Києві державних адміністрацій забезпечити виконання вищенаведеного заходу, що передбачений проєктом рішення.
У висновку також ідеться про те, що це рішення суперечить Конституції України ще й у частині про порядок використання державних символів, а також Закону “Про Державний Гімн України”.
Утім, як ми знаємо, це міських депутатів не зупинило, і вони без жодного “проти” чи “утримались” підтримали антиконституційне, антизаконне рішення.
Маємо в підсумку: троє міських депутатів розробляють популістичний проєкт ідеологічного рішення, яке є незаконним. Четверо депутатів/-ок з профільної комісії міської ради, які бодай через профіль комісії мали б знати сферу повноважень свого органу управління, цей проєкт підтримують.
64 депутати й депутатки міської ради перетворюють цей проєкт на ухвалене рішення Київської міської ради.
Однак, оскільки воно суперечить законодавству і, зокрема, Конституції, міська рада швидко роз’яснює здивованим відвідувачам її сайту, що рішення “Про обов’язкове виконання…” не обов’язкове, а є лишень простою рекомендацією. Чим фактично зводить увесь сенс цього документа і пафос його авторів нанівець.
А, ну і вишенькою на торті після ухвалення рішення став фейсбук-пост третього автора проєкту, Ігоря Мірошниченка. Він, зокрема, написав:
“Це рішення не є нашим нову-хау. Наприклад, подібним чином кожен навчальний день починають учні в Сполучених Штатах!”
Звісно, вже смішно, коли “свободівець” посилається на Сполучені Штати як на приклад для наслідування. Але веселіше те, що, звісно, це твердження просто не відповідає дійсності, що одразу і з’ясували в коментарях до посту. Ех, хотіли продемонструвати вивчення кращого міжнародного досвіду, а показали лише власне невігластво. “І знов двійка, Носенко!” (с).
Весь цей цирк на дроті, позбавлений притомного сенсу, реальної користі чи художнього смаку, не просто забирає час і ресурси, які могли б бути потрібні для вповільнення деградації мого нещасного міста, – усі ці люди робили це за наші гроші.
Цим людям, які за роки роботи в міськраді так і не вивчили, що є сферою її діяльности (крім земельно-майнових питань, звісно), платимо ми. Оплачуємо оце-от.
Часто думаю, що, розібравшись у якомусь маленькому елементі, можна отримати непоганий інсайт щодо того, як влаштована ціла система. Впізнати, як то кажуть, лева за кігтем. Або, якщо згадати інше прислів’я, саме в деталях ховається диявол (за іншим його варіантом – Бог).
Із проєктом рішення, пояснювальною запискою, витягом з протоколу засідання комісії та текстом правового висновку можна ознайомитися тут. А ще – мені чимось невловимо подобається світлина, якою проілюстрували новину про це рішення на сайті Київської міської ради.
Максим Буткевич, правозахисник, координатор проєкту “Без кордонів”
Текст опубліковано з дозволу автора, оригінал за посиланням.
Світлина з сайту Київської міської ради
