Безпечний район: Як зробити свій внесок

Безпека – це спільна відповідальність правоохоронців, членів громад та місцевої влади. Принаймні так стверджують прихильники підходу “взаємодія поліції та громади” (анг. community policing). Цей принцип застосовують поліцейські західних країн – Великої Британії, Канади, Іспанії, Німеччини, Чехії, а після появи патрульної поліції також і України. Які він дає переваги і як уже зараз можна почати робити свій район безпечнішим, говорили під час Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA.

“ПОЛІЦІЯ ДОПОМАГАЄ СУСПІЛЬСТВУ, СУСПІЛЬСТВО ДОПОМАГАЄ ПОЛІЦІЇ”

В основі взаємодії поліції та громади лежить усвідомлення того, що правоохоронні служби не можуть самотужки вирішити всі проблеми безпеки. Усі зацікавлені члени суспільства повинні діяти спільно, вважає Сергій Клочко, командир роти патрульної поліції Києва. 

“Як би ми не хотіли, щоб усіма проблемами займалася виключно поліція, ці проблеми все одно – спільні. Коли я знімаю форму, я так само виходжу на вулицю і хочу, щоб біля мого під’їзду було спокійно. Я так само є частиною суспільства, і мене хвилюють його проблеми”, – говорить поліцейський.

Він пояснює: є два етапи взаємодії громади та поліції. Перший – це інформування. На цьому етапі поліцейські пояснюють мешканцям, у якій безпековій ситуації вони живуть. Адже часто мешканці громад та поліцейські по-різному розуміють безпеку.

“Поліція вважає, що для людей важливо, щоб поліція ловила насильників та вбивць. Але коли запитуєш людей, вони говорять про зовсім інші проблеми, наприклад про безпритульних тварин”, – пояснює Клочко.

За його словами, поліцейські намагаються бути активними у соцмережах. Наприклад, додаються до тематичних груп своїх районів, щоб обговорювати проблеми та пояснювати законодавчі нюанси.

Водночас другий етап взаємодії – це делегування повноважень. Мешканці, які готові брати на себе відповідальність, можуть отримати спеціальні можливості для цього. Наприклад, так функціонують сусідські варти, члени яких слідкують за порядком у своїх будинках та можуть втрутитися, якщо запідозрили щось погане, або муніципальні варти, які патрулюють вулиці разом з поліцейськими.

“У кожного міста своя специфіка, і в кожному “вистрілює” різний проект. Наприклад, у великих містах у нас чомусь складно йде сусідська варта, але в маленьких містах вона працює дуже добре. Є проект “PitBull” (члени якого разом з поліцією протидіють нетверезому водінню – ред.), який якраз дуже добре працює у великих містах”, – говорить поліцейський.

Окрім цього, поліція підтримує “Каву з копом”, у рамках якої мешканці громад спілкуються з поліцейськими, шкільних офіцерів поліції, які працюють із учнями, курси самооборони для жінок та безліч локальних проектів у конкретних громадах.

“ЗАРАЗ ЛЮДИ МОЖУТЬ САМІ ОБРАТИ СОБІ ДІЛЬНИЧНОГО”

В Україні стрімко відбувається одразу декілька реформ, які відкривають для громад нові можливості у сфері безпеки, стверджує Людмила Янкіна, координаторка проектів Центру інформації про права людини. Це правоохоронна реформа та реформа децентралізації.

“Раніше не було довіри до міліції. Зараз же члени громад можуть самі собі обрати дільничного. Але якщо це один дільничний на 20 сіл, то як він повинен сам впоратися з навантаженням? Він може заручитися підтримкою місцевих мешканців, передати їм певні знання, і мешканці можуть навчитися вирішувати певні проблеми самостійно”, – наголошує експертка.

За її словами, ключовими для взаємодії є довіра та комунікація. Поліція не може сама знати, які є проблеми в громаді і чого громада очікує від правоохоронців. Але й сподіватися на “магічну дію” підходу також не варто.

“Раніше ми говорили про community policing, опираючись на міжнародний досвід. Ми говорили: подивіться, як у Канаді гарно, там мешканці, коли їдуть у відпустку, залишають ключі від своїх будинків поліцейським. Але канадці нам говорять: почекайте, ми впроваджували це 25 років”, – говорить Янкіна.

На її думку, для того, щоб почати впроваджувати ініціативи у сфері безпеки, необхідно врахувати кілька аспектів.

Перший – це розуміння безпеки у громади. Необхідно з’ясувати, як люди розуміють для себе безпеку та небезпеку, чи можуть вони сформулювати бажаний безпековий продукт (наприклад, вирішення проблеми безпритульних тварин або прийняття програми “Безпечне місто”).

Другий – це контекст. Не можна просто перенести проект, який спрацював у одній громаді, в іншу громаду. Потрібно зважати на географічні особливості, склад громади, її проблеми, попередній досвід.

Третій – це переваги для громади. Усі учасники повинні розуміти конкретний виграш від провадження ініціативи. Це можуть бути навіть електоральні (високий шанс переобрання для мера, який допоміг вирішити безпекові проблеми міста) або інвестиційні (збільшення інвестиційної привабливості більш безпечного населеного пункту) переваги.

Четвертий – це запровадження нових сенсів. Потрібно пам’ятати, що впровадження нових підходів пов’язане водночас із певним “зламом” у свідомості людей, а з іншого боку – зі створенням нової суспільної цінності.

П’ятий – це відповідальність. Важливо, щоб члени громади не перекладали відповідальність на поліцію, а діяли спільно та узгоджено.

“Також важливо, щоб ваша ініціатива не була про “обігрів космосу”. Ви повинні чітко розуміти, що ви робите, для якої цільової аудиторії. Ви маєте дослідити проблему, переконатися, що ви її не придумали. А також переконатися, що ваше рішення підходить вашій громаді”, – підсумовує Янкіна.

Експерти зазначають: немає універсальної схеми, як зробити свою громаду безпечнішою. Головне – це шукати спільні рішення та бути готовими до змін.