Коли захист прав іншої людини може обернутися позбавленням волі для самого захисника
Дві схожі судові справи. Місце дії – Харківська область. Інтрига – хто кому помстився…
Справа №1. Нещодавно, 26 червня, у Ленінському районному суді вiдбулося підготовче слухання щодо двох лейтенантів Національної патрульної поліції України.
Проти них – Вiктора Якунькiна і Генрiха Маргаряна – порушене кримінальне провадження за фактом перебiльшення службових повноважень (ч. 2 ст. 28 та ч. 2 ст. 365 Кримінального кодексу України).
Чи справді так?
7 сiчня цього року на номер “102” надійшов виклик щодо крадiжки мобiльного телефону. Як зазначили патрульні, прибувши на мiсце виклику, їхній екiпаж зустрiла заявниця – її спiвмешканець Андрій (ім’я змінено – авт.) викрав у неї мобiльний телефон та зачинився у флiгелi будинку.
Зi слiв жiнки, чоловік був ранiше судимий i щодня вживав наркотичну речовину канабiс. Жінка зауважила, що так було і в день звернення. На прохання поліцейських покинути примiщення громадянин вiдмовився. Він поводився дуже агресивно. Через це патрульні викликали на допомогу ще один екiпаж полiцiї. Перемовини тривали.
Коли, зрештою, Андрій вийшов із примiщення, телефону при ньому не було, але йшли гудки виклику. Чоловік показав інспекторам можливi мiсця знахождення телефону, зазначивши, що напередодні сварився зі співмешканкою, і вона вибігала неодягнена на вулицю. Чоловік припустив, що телефон міг бути і десь у снігу.
Далі на прохання заявницi патрульнi попросили Андрія покинути її будинок.
Утім, на цьому історія не завершилася.
Уже за кілька днів, 11-го сiчня, до обласної прокуратури надiйшла заява вiд співмешканця заявниці про нанесення йому тiлесних ушкоджень за попередньою змовою працiвниками полiцiї Якунькіним та Маргаряном під час згаданого виклику 7-го січня.
До слова, у суді був наведений висновок лікарів Харкiвської мiської клiнiчної лiкарнi швидкої та невiдкладної допомоги, які станом на 7 січня констатували, що перелому ребра, на який вказував чоловiк, немає. Припущення щодо побиття не підтверджують і свідки виклику. Виклик був до приватного будинку, де чутність надвисока. Отже провести таке побиття, як описується в обвинувальному акті, без жодного шуму та пошкодження одягу, зовнішніх явних ознак, які б одразу були помітні, неможливо.
Патрульні припускають, що заявник написав скаргу проти них, щоб уникнути покарання через звинувачення у крадіжцi. Також цілком можливо, що ця скарга – є помстою за те, що залишивши будинок спiвмешканки, Андрій мав шукати нове помешкання (що було не дуже зручно!). Не виключено і бажання отримати матеріальну вигоду, адже заявник не працює.
Сторона захисту лейтенантів у суді повідомила, що патрульнi злого умислу мати не могли, адже не були знайомi із заявником ранiше, а на виклику бачили його вперше.
В управлінні патрульної поліції Харкова надали характеристики обох лейтенантів.
“Вiктор Якунькiн пройшов перший вiдкритий набiр, одружений, має двi вищi освiти, пiд час несення служби анi усних зауважень, анi виговорiв не має”, – повідомляють у поліції. Схожу характеристику (та ще й звання морського піхотинця) має і Генріх Маргарян.
До суду 27 березня дійшла позиція і обласної прокуратури у форматі обвинувального акту. У ній зазначено, що до заявника застосовувалося насильство (іншими словами – приїхали просто бити на очах у свідків). Водночас не викладено фактичних обставин побиття.
Також йдеться про те, що нібито патрульні Якунькін та Маргарян “своїми діями образили честь та гідність” заявника, але як саме не вказано (з обвинувального акту прокуратури від 27.03.2017).
Я вивчав цей обвинувальний акт прокуратури – у ньому не конкретизовані тілесні ушкодження, які, згідно з позицією обвинувачення, спричинені чоловiковi, за ступенем їх тяжкості. Там також мають місце суперечності щодо викладення фактів про тілесні пошкодження заявника.
Справа №2. Друга справа стосується вже не патрульних інспекторів, а особисто мене.
Моя правозахисна діяльність зосереджена на розслідуванні випадків катування і порушень прав людини, зокрема, веду спостереження за судовими процесами. Як виявилося, пильна увага до дій суду може обернутися… покаранням у вигляді адмінарешту.
14 листопада 2016 року я був присутній як слухач на судовому процесі у Вовчанському районному суді та знімав засідання на мобільний телефон.
На зауваження голови суду не знiмати судовий процес я відповів відмовою, оскільки як громадянин України маю на це повне право. Тоді суддя викликала працiвникiв, які вивели мене із зали суду, заломивши руки, доправили до райвiддiлу та бiльше трьох годин утримували, потім знову вiдвезли до суду.
При чому суддя пред’явив мені звинувачення у “злісній непокорі законному розпорядженню або вимозі працівника міліції” за ст. 185 Адміністративного кодексу України.
Слухання в цій справі відбулися в той же день під головуванням тої ж судді, який запросив поліцію, що свідчить про очевидний конфлікт інтересів.
І… вуаля: суд побачив у моїх діях адмінпорушення та обрав максимальне покарання – адмінарешт на 15 діб. При цьому суд так і не встановив обставин, що обтяжують мою провину.
Дуже схоже, що таким рішенням суддя хотів… помститися: мені призначили 15 діб адміністративного арешту за надумане правопорушення.
Довелося оскаржувати рішення суду, захищаючи уже себе. 29 травня призначили слухання щодо розгляду в Червонозаводському районному судi скарги на дiї прокуратури щодо визнання мене постраждалим.
Із цих схожих справ, як не прикро, але напрошується такий висновок: незважаючи на реформи та рух України в європейському напрямку, атмосфера для роботи правозахисників та нових патрульних поліцейських, що діють на захист суспільних інтересів, залишається несприятливою.
Тож лупаймо сю скалу…
Максим Корнієнко, юрист, директор координаційного центру “Правозахисник”
