Україна демонструє високі показники доброчесності, але потребує кращого впровадження антикорупційних механізмів: як це зробити?

На папері українські антикорупційні реформи часто здаються історією успіху. Це підтверджують і міжнародні рейтинги, і звіти. Однак для більшості громадян цей прогрес залишається майже непомітним, а рівень довіри до державних інституцій не завжди зростає разом з показниками реформ.

Чому між результатами реформ і суспільним сприйняттям виникає така прірва та що насправді демонструють перші результати України за Індикаторами публічної доброчесності, обговорили 22 червня 2026 року в Києві під час заходу, організованого Національним агентством з питань запобігання корупції та Організацією економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР). Представники влади й громадянського суспільства шукали відповідь на ключове питання: як зробити так, щоб успіхи реформ відображалися не лише у звітах, а й у довірі громадян?

ZMINA відвідала захід і зібрала головні тези про досягнення України у сфері доброчесності, виклики комунікації реформ та шляхи зміцнення довіри громадян до державних інституцій.

Фото: Дарʼя Лобанок / Ґвара Медіа

Не рейтинг, а інструмент

Під час дискусії “Просування доброчесності як переваги України: вимірюваний прогрес і подальші кроки” учасники та учасниці обговорили, як зробити дані про доброчесність і боротьбу з корупцією зрозумілими та корисними для суспільства. Цей захід став продовженням роботи, яку ОЕСР розпочала 24 березня 2026 року під час презентації Огляду доброчесності та антикорупційної політики. Документ оцінює системи доброчесності 37 держав-членів і 25 країн – партнерів організації.

Україна стала однією з перших країн, яка не має членства чи асоційованого статусу в Організації економічного співробітництва та розвитку, але долучилася до ініціативи Індикаторів публічної доброчесності (PII). Наразі держава вже надала дані за чотирма ключовими напрямами: якість стратегічної бази, підзвітність під час формування політики, ефективність внутрішнього контролю та доброчесність судової системи.

Елена Концевічюте, яка очолює групу з оброблення індикаторів публічної доброчесності в Директораті з питань державного управління ОЕСР, наголосила, що PII – це не рейтинг і не інструмент покарання, а “панель приладів”, тобто дашборд. Вона дозволяє країнам порівнювати себе із середніми показниками ОЕСР. За її словами, порівняння важливіші за змагання, а доброчесність – це постійний процес узгодження норм і цінностей, а не гонитва за званням “найдоброчеснішого”.

Оцінювання ОЕСР, як каже посадовиця, має сувору методологію, що охоплює такі складові.

• Тільки тверді дані: експерти спираються на урядові адміністративні дані, а не на суб’єктивне сприйняття (perceptions) чи оцінки громадських організацій.
• Бінарний критерій: кожен пункт оцінюють жорстко – “виконано” або “ні”, без проміжних варіантів.
• Перевірка на практиці: ОЕСР обов’язково тестує фактичну реалізацію (наприклад, чи дійсно працює портал декларування).

Сьогодні система охоплює близько 65 країн, а всі дані відкриті на порталі PII.

Україна серед лідерів за низкою індикаторів доброчесності

Станом на 7 березня 2026 року – саме тоді проводили дослідження, яке представили на заході, – Україна продемонструвала високі результати за низкою показників публічної доброчесності.

“Ми приїхали до Києва, тому що маємо багато хороших новин, які варто розповісти. Україна побудувала сильну систему публічної доброчесності. Це важливо, тому що корупція живиться негативом, невизначеністю і тим, що залишається в тіні. А індикатори допомагають зробити картину чіткішою – показати, де країна перебуває і куди може рухатися далі”, – зазначила Концевічюте.

Елена Концевічюте. Фото: Валерія Науменко / ZMINA

У сфері стратегічної основи держава виконала 73% критеріїв щодо нормативно-правової бази та 80% критеріїв щодо їхнього впровадження. Для порівняння: середні показники серед країн ОЕСР становлять 38% і 32% відповідно.

У напрямі регулювання лобіювання Україна ввійшла до числа семи країн, які виконують понад 80% критеріїв ОЕСР. Показник відповідності нормативним вимогам становить 80%, а рівень їхнього практичного впровадження – 89%.

ОЕСР також високо оцінила рамку суддівської доброчесності в Україні. Але йдеться не про оцінку доброчесності кожного судді, а про наявність і роботу правил та процедур, які мають запобігати недоброчесній поведінці в судовій системі. За цими критеріями Україна відповідає 97% вимог щодо нормативного регулювання та 92% – щодо практичного впровадження.

У сфері запобігання конфлікту інтересів і декларування Україна виконала всі регуляторні критерії ОЕСР. Водночас проблеми залишаються на етапі впровадження: частина декларацій досі не проходить повної перевірки, а кількість декларацій з потенційними ризиками наближається до пів мільйона.

Ще однією сильною стороною України назвали підхід до управління корупційними ризиками. За оцінкою ОЕСР, Україна належить до небагатьох країн з настільки комплексним охопленням: майже всі публічні інституції мають реєстри корупційних ризиків. Водночас наступним кроком має бути перехід від простого виявлення ризиків до реального управління ними та інтеграції в загальну систему врядування.

У межах Індикаторів публічної доброчесності готують ще два набори даних. Перший стосується системи нагляду та контролю, другий – принципу меритократії і в державному секторі. ОЕСР планує оцінювати, як відбувається добір, просування, пониження та звільнення на держслужбі, а також окремо аналізувати сфери, які мають особливе значення для України: митницю, податкову службу та поліцію.

Елена Концевічюте наголосила, що головний виклик полягає в переході від формальних показників до якості: важливо не лише фіксувати ризики, а й будувати систему, де доброчесність стає частиною щоденної практики. Завершуючи презентацію, вона процитувала філософа Епіктета: не можна одночасно мати легке життя і сильний характер – і зазначила, що Україна вже обрала шлях формування сильного характеру, навіть якщо він складний.

Чому Україні потрібно змінити мову комунікації про корупцію і як це слід зробити?

Окремою частиною заходу стала дискусія про роль громадських організацій у донесенні результатів реформ до суспільства. У ній узяли участь виконавча директорка Інституту фронтиру Вікторія Козаченко та радник голови НАЗК Роман Кобець.

Експертка зазначила, що держава не має намагатися “продати” себе суспільству через комунікацію. Натомість влада та громадськість повинні захистити людей від розпачу та віри у безвихідь. Російська пропаганда системно використовує тему корупції для підриву довіри до України всередині країни та на міжнародній арені. Також вона витрачає багато ресурсів, щоб переконати світ у тотальній корумпованості України та безсенсовності діалогу з нею. На думку Козаченко, ворог прагне демотивувати українців, переконати їх у марності суспільної активності та змусити думати, що все погано.

Вона також звернула увагу на суттєву помилку: українські комунікаційники зазвичай розповідають лише про викриття або підозри, але майже не пояснюють фінал справ – вироки, конфіскацію майна чи системні зміни. Отже, через концентрацію уваги на затриманнях суспільство бачить лише проблему, але не знає про результат, тому в людей виникає відчуття, ніби нічого не відбувається. 

“Ключова мета нашої комунікації – не дати людям впасти у відчай і не дати їм повірити, що все домовлено і все марно. Ми бачимо корупційні скандали, ми бачимо проблеми, і немає сенсу говорити, що в Україні немає корупції. Але це не означає, що нічого не змінюється”, – зазначила спікерка, закликавши медіа, держоргани та громадськість зміщувати фокус зі скандалів на розʼяснення роботи системи.

Фото: Ганна Чехович / ZMINA

Як позитивний приклад дієвості системи Козаченко навела справу колишнього голови Верховного Суду Всеволода Князєва, який став найвисокопоставленішим затриманим суддею в історії України. Вона підкреслила, що зараз країна створила інструменти, які дозволяють не просто виявляти корупцію на найвищому рівні, а й доводити такі справи до реальної відповідальності, що було неможливо 20 років тому.

Спікери також наголосили на тому, як важливо пояснювати не лише каральну складову антикорупційної політики, а й превентивну: розповідати про те, які умови створює держава, щоб корупція ставала менш можливою, як працюють електронні сервіси, як змінюються процедури та як це впливає на повсякденне життя людей.

Один із ключових висновків дискусії полягав у тому, що зміни суспільних норм часто залишаються непомітними. Те, що 10 років тому сприймалося як щось звичне, сьогодні вже не є прийнятним – зокрема, конфлікт інтересів або недоброчесна поведінка посадовців. Крім того, відбулися й значні зміни в сприйнятті деяких практик. Йдеться, зокрема, про майнове декларування, яке у 2015–2016 роках лише запроваджували й воно викликало спротив, але з часом стало базовим стандартом прозорості для публічних службовців. Тепер дискусія вже не про те, чи потрібно декларування взагалі, а про якість перевірок, ефективність контролю та відповідальність за порушення. Це означає, що декларування фактично закріпилося як норма і питання його скасування більше не стоїть.

“Зміна свідомості й ставлення дуже часто не фіксуються. Коли ми починаємо сприймати ці зміни як щось само собою зрозуміле, ми втрачаємо розуміння того, наскільки тектонічним був цей зсув – у тому, як ми думаємо про прозорість і доброчесність”, – пояснила Козаченко.

Тож громадянське суспільство, яке працює у сфері доброчесності, має не лише критикувати проблеми, а й фіксувати зміни, пояснювати їхній вплив і повертати суспільству відчуття поступу. Учасники дискусії погодилися, що в цьому процесі дані ОЕСР можуть стати важливим інструментом. Вони дозволяють говорити про антикорупційну політику не лише мовою сприйняття чи емоцій, а мовою перевірених фактів, критеріїв і вимірюваних результатів.

Водночас ці дані потребують перекладу зрозумілою мовою для різних аудиторій. Для експертів вони можуть бути основою для аналізу стратегій і адвокації наступних реформ. Для медіа – джерелом контексту, який допомагає пояснювати не лише скандали, а й системні зміни. Для всіх громадян – способом побачити, як антикорупційні інструменти впливають на їхнє життя.

Підсумовуючи дискусію, учасники наголосили: Україна має значний і вимірюваний прогрес у сфері публічної доброчесності, однак цей прогрес потребує кращої комунікації. Говорити про антикорупцію важливо не лише через призму проблем, а й через призму інституційної спроможності, реальних результатів і тих змін у суспільних нормах, які вже відбулися.