Партнерства людей однієї статі в Україні: як новий Цивільний кодекс може узаконити дискримінацію і загальмувати рух до ЄС

Влада подає рекодифікацію Цивільного кодексу України як масштабну і давно назрілу реформу, покликану осучаснити приватне право та погодити його з європейськими стандартами. Голова Верховної Ради України Руслан Стефанчук розробив та зареєстрував проєкт нового Цивільного кодексу України, який отримав номер 14394. Проєкт закону підписали 138 депутатів, більшість із яких належать до фракції “Слуга народу”. Проте уважний аналіз запропонованих змін у частині сімейного права демонструє протилежне: замість руху вперед Україна ризикує отримати законодавчо закріплене відкочування, яке прямо суперечить правам людини, рішенню Європейського суду з прав людини та зобов’язанням у межах євроінтеграції.

Йдеться не лише про те, що новий Цивільний кодекс не пропонує механізму визнання партнерств осіб однієї статі. Значно серйозніша проблема в тому, що він звужує навіть ті обмежені можливості захисту, які вже існують сьогодні, та запроваджує нові дискримінаційні норми.

Про те, які зміни пропонує новий Цивільний кодекс і як вони вплинуть на життя громадян України, читайте в матеріалі.

Поточна правова реальність: мінімальний захист, виборений у судах

Чинне українське законодавство не передбачає ані одностатевих шлюбів, ані цивільних партнерств. Водночас Сімейний кодекс містить визначення сім’ї, яке не обмежується лише шлюбом. Сім’єю вважаються особи, які спільно проживають, мають спільний побут і взаємні права та обов’язки. Саме ця норма протягом років дозволяла одностатевим парам у поодиноких випадках звертатися до судів для захисту своїх прав – найчастіше в спадкових, житлових або соціальних спорах.

Такий захист був ситуативним і неповним: статус сім’ї потрібно було щоразу доводити в суді, і він діяв лише в межах конкретної справи. Проте навіть цей обмежений механізм мав принципове значення – він визнавав факт існування реальних сімейних відносин.

Знаковим став червень 2025 року, коли Деснянський районний суд Києва вперше прямо визнав спільне проживання одностатевої пари де-факто шлюбними відносинами. Це рішення стало результатом багаторічної еволюції судової практики та спробою застосувати європейські стандарти недискримінації.

За словами правозахисника, адвокаційного менеджера і керівника проєктів ГО “Точка опори ЮА” Олега Максим’яка, суд фактично визнав, що сімейні відносини не можуть оцінюватися лише через призму статі партнерів, а мають ґрунтуватися на реальному спільному житті, взаємній підтримці та стабільності зв’язку. 

“Рішення вистояло в апеляції попри спроби його оскаржити з боку організації, відомої системною опозицією до прав ЛГБТІК-людей. Хоча касаційний розгляд триває, сама поява такого прецеденту стала сигналом: українські суди почали рухатися в напрямку, визначеному Європейським судом з прав людини”, – зазначив Олег Максим’як. 

Саме цей рух і пропонує зупинити новий Цивільний кодекс.

“Фактичний сімейний союз”: звуження поняття сім’ї

Однією з найпроблемніших норм проєкту є визначення фактичного сімейного союзу як співжиття двох різностатевих осіб, які проживають як одна сім’я без реєстрації шлюбу. На перший погляд, це може видаватися спробою унормувати де-факто шлюбні відносини. Але наслідки такого формулювання значно глибші.

По-перше, поняття сім’ї фактично ототожнюється з потенційним шлюбом. По-друге, – і це ключове – одностатеві пари прямо виключаються з можливості бути визнаними сім’єю в будь-якій формі.

Олег Максим’як наголошує, що цей проєкт не просто не дає нових прав, він забирає вже наявні. 

“Якщо ці норми набудуть чинності, суд більше не зможе визнати одностатеву пару сім’єю навіть у спадковій справі. Для права такі люди знову стануть “сторонніми особами”. А це означає повну втрату навіть мінімального захисту: права на спільне майно, спадкування, соціальні гарантії, доступ до інформації про стан здоров’я партнера. Ба більше, під удар потрапляють і інші форми сімейного співжиття – наприклад, родичі, які живуть разом і взаємно піклуються одне про одного, але не відповідають вузькому визначенню “союзу двох різностатевих осіб”, – вважає правозахисник.  

Трансгендерні люди: шлюб під умовою анулювання

Ще одне положення проєкту встановлює, що шлюб з особою, яка змінила стать, є недійсним. Норма сформульована настільки нечітко, що створює правову небезпеку для широкого кола людей.

Замість того щоб передбачити механізм оновлення документів або повторного видавання свідоцтва про шлюб, держава фактично ставить ультиматум: зміна гендерного маркера автоматично ставить під сумнів сам факт шлюбу.

Юристи звертають увагу, що формулювання не уточнює, коли саме відбулася зміна статі: до чи після укладення шлюбу. Це означає, що теоретично будь-який шлюб за участю трансгендерної людини може бути поставлений під сумнів, навіть якщо на момент реєстрації він повністю відповідав вимогам закону.

“Така норма створює стан постійної правової невизначеності й прямо порушує право на повагу до приватного і сімейного життя”, – каже Олег Максим’як. 

Релігійні церемонії і держава: небезпечне зближення

Проєкт також передбачає, що релігійна шлюбна церемонія може створювати правові наслідки та бути підставою для внесення запису до державного реєстру. Формально це не є прямою дискримінацією ЛГБТІК-людей, але в українському контексті така норма має серйозні ризики.

Основні релігійні інституції в Україні відкрито виступають проти будь-якого визнання одностатевих союзів. Посилення їхньої ролі у визначенні поняття шлюбу фактично означає посилення консервативного вето на майбутні реформи.

Це також суперечить принципу відокремлення церкви від держави, закріпленому в Конституції, і може використовуватися як аргумент проти подальших кроків до рівності.

Усиновлення: закріплення дискримінації

Проєкт зберігає пряму заборону на всиновлення дітей одностатевими парами. Хоча ця норма існує й нині, її повторне закріплення в “модернізованому” кодексі видається особливо показовим – на тлі декларацій про “європейські найкращі практики”.

Правозахисники наголошують, що у фокусі сімейного права має бути найкращий інтерес дитини, а не сексуальна орієнтація дорослих. У країні, де тисячі дітей роками перебувають в інституційних закладах, така заборона видається ідеологічною, а не прагматичною.

Війна і реальне життя: кого закон залишає без захисту

Оборонець “Азовсталі” із Запоріжжя, який пережив полон, очільник громадської організації “Українські ЛГБТ військові та ветерани за рівні права” Олександр Деменко підкреслює, що абстрактні правові формулювання мають цілком конкретні наслідки, особливо під час війни.

“ЛГБТІК-військові воюють, гинуть, потрапляють у полон. Але їхні партнери юридично ніхто. Вони не мають гарантованого доступу до інформації, не визнаються членами сім’ї, не захищені соціально”, – розповідає Олександр Деменко. 

Активіст додає, що держава, яка вимагає від громадян максимальної лояльності й жертовності, водночас відмовляється визнавати їхні сім’ї – і це підриває довіру до самої ідеї рівного громадянства.

ЄСПЛ і ЄС: зобов’язання, які не можна ігнорувати

У 2023 році Європейський суд з прав людини в справі Maymulakhin and Markiv v. Ukraine чітко встановив: повна відсутність будь-якої форми правового визнання одностатевих пар порушує Європейську конвенцію з прав людини. Суд не вимагав запровадження саме шлюбу, але зобов’язав державу створити реальний механізм його визнання і захисту.

Крім того, у межах переговорів про вступ до ЄС Україна взяла на себе зобов’язання запровадити зареєстровані партнерства. Це зафіксовано в урядовій Дорожній карті у сфері верховенства права зі строком виконання третій квартал 2025 року.

Європейський парламент прямо закликав Україну ухвалити законопроєкти № 9103 або 12252, які передбачають цивільні партнерства. Натомість новий Цивільний кодекс не лише не інтегрує цих рішень, а й створює додаткові бар’єри.

Олег Максим’як зауважує, що ухвалення такого кодексу поставить Україну в ситуацію, коли формально декларується євроінтеграція, але фактично ухвалюються норми, несумісні з європейським правовим полем, що спричиняє серйозне занепокоєння щодо руху України за так званим грузинським сценарієм.

Чому цей проєкт небезпечний для євроінтеграції

Європейська інтеграція – це не лише гармонізація технічних регламентів. Це прийняття принципів рівності, гідності та недискримінації. Закон, який вилучає цілі групи людей з поняття сім’ї, анулює шлюби трансгендерних осіб, ігнорує рішення ЄСПЛ, не може вважатися “європейським”, на думку правозахисників. 

“Цей кодекс – тест на щирість. Або ми будуємо державу для всіх, або закріплюємо дискримінацію під виглядом реформи. Сьогодні як ніколи потрібна залученість громадянського суспільства, і не тільки громадських організацій, а й усього суспільства загалом! Бо бездіяльність – це теж злочин”, – переконаний Олександр Деменко. 

Рекодифікація Цивільного кодексу могла б стати шансом для України закріпити сучасне, інклюзивне бачення сім’ї та виконати міжнародні зобов’язання. Натомість у запропонованому вигляді вона:

•       звужує наявні права;
•       запроваджує нові дискримінаційні норми;
•       підриває євроінтеграційний курс.

Саме тому правозахисники наполягають, що цей проєкт не можна ухвалювати без суттєвого перегляду. Йдеться не про “спеціальні права”, а про базове визнання людської гідності й реальних сімей, які вже існують в Україні, – незалежно від того, чи готове право їх побачити.