Гендерна дослідниця Тамара Марценюк презентувала нову книгу “Непохитні. Історія українського правозахисту в інтерв’ю”
24 січня в книгарні “Сенс” на Хрещатику українська соціологиня та гендерна дослідниця Тамара Марценюк презентувала другу книжку із серії “Своє. Український фемінізм” під назвою “Непохитні. Історія українського правозахисту в інтерв’ю”. Книга покликана підсвітити історію й розвиток феміністичних та жіночих рухів в Україні.
Про це повідомляє журналістка видання ZMINA, яка безпосередньо поспілкувалася з авторкою книги.
Презентація книжки “Непохитні. Історія українського правозахисту в інтерв’ю”. Фото: Оксана БоровецьТамара Марценюк понад сім років працювала над книжкою, збираючи різні історії правозахисниць. Деякі інтерв’ю були розміщені на порталі “Гендер в деталях”, проте дослідниця прагнула закарбувати їх і в книзі.
Згодом вона здобула престижну європейську нагороду – Премію Емми Ґолдман – за внесок у дослідження фемінізму та нерівності. І завдяки нагороді їй вдалося написати книгу про жінок у правозахисті.
Презентація книжки “Непохитні. Історія українського правозахисту в інтерв’ю”. Фото: Оксана Боровець“Не просто було відібрати 31 інтерв’ю, тому що їх було значно більше. Я керувалася таким критерієм, як різноманіття. Також я структурувала інтерв’ю в певні розділи. Наприклад, є розділ про протидію гендерно зумовленому насильству. Також я широко представила жінок у правозахисті. Це і юристки, і адвокатки, і медійниці, і ті, хто захищає вразливі групи населення, правозахист в освітній сфері”, – говорить Тамара Марценюк.
Соціологиня також підкреслює, що жінки скромніші, ніж чоловіки, не завжди готові публічно заявляти про себе і не завжди вважають, що варті такої додаткової уваги.
“Мені було важливо підсилити увагу до правозахисних організацій і жінок у правозахисті, тому я їх запитувала, як війна вплинула на їхню тематику, якою є їхня складова спротиву, як правозахист може наблизити нас до справедливості й так званого сталого миру”, – розповідає Тамара Марценюк.
Презентація книжки “Непохитні. Історія українського правозахисту в інтерв’ю”. Фото: Оксана БоровецьКрім того, дослідниця говорить, що цікаво було порівняти мрії й плани правозахисниць сім-десять років тому з тим, що ми маємо нині. Наприклад, раніше суспільство лише рухалося до ратифікації Стамбульської конвенції й Римського статуту, а сьогодні ми вже це маємо.
Серед героїнь – Тетяна Печончик, Дінара Касимбекова, Ірина Виртосу, Катерина Левченко, Олександра Матвійчук, Лариса Денисенко, Юлія Нузбан, Христина Кіт, Оксана Покальчук, Земфіра Кондур та інші правозахисниці з різних регіонів України.
На сторінках цієї книжки вони говорять про боротьбу за права жінок та ЛБГТІК+-людей, ромських громад, захист переселенців, військовополонених і зниклих безвісти, підтримку вразливих груп, боротьбу з домашнім насильством, документування воєнних злочинів, допомогу постраждалим від війни та відновлення справедливості. Це не лише особисті історії – це колективний портрет українського жіночого правозахисного руху, який формує країну.
Книга є науково-популярним освітянським проєктом і може бути цікава для студентів юридичних факультетів, журналістських, а також для правозахисної й громадської спільнот.
Нагадаємо, раніше ZMINA писала про те, що найбільший спротив фемінізму в Україні чинять у політиці та армії, згідно з дослідженням “Гендер в деталях”.
