Як студентам захистити свої права у вишах і чому це важливо для всіх
Сьогоднішнім студентам пощастило жити в більш демократичних умовах, ніж десять років тому. В університетах – більше свобод. Але все залежить, звичайно, від вишу, в якому ви навчається. Приміром, колишній дисидент та проректор УКУ Мирослав Маринович у 2010 році обурювався, коли правоохоронці просили його не допустити участі студентів у масових протестах. Він відповів, що відсидів вісім років, захищаючи свободу. А в моєму університеті ректор викликав старост і через них намагався протидіяти активностям студентів на мітингах.
Свою боротьбу за справедливий світ я почала ще студенткою. Коли вчилася на першому курсі Таврійського національного університету в Сімферополі, місцева влада ухвалила рішення про так звану “комендантську годину для дітей”.
Із 22:00 до 8:00 неповнолітні не могли пересуватися містом без батьків. Правоохоронці затримували їх, відвозили додому і складали адмінпротокол на батьків за те, що вони не виконують батьківських обов’язків.
Мене це обурило. Мені здалося, що це криміналізація всіх неповнолітніх. Адже у нас після 22:00 із Севастополя чи з Євпаторії поверталась електричка, і я не розуміла, чому діти мали просити батьків зустрічати їх на вокзалі. Тим більше що в університеті також вчилися неповнолітні з інших міст.
Юристи Української Гельсінської спілки з прав людини зацікавилися цією історією і оскаржили порядок міської ради в суді.
У 2010–2011 роках місцева влада в Сімферополі обмежувала мирні зібрання, визначивши десять публічних місць, де їх можна було проводити. Людям зазвичай дозволяли збиратись у парках, але не на центральній площі міста та не перед міськрадою. Я не розуміла: якщо у нас конкретні вимоги до місцевої влади, чого ми маємо протестувати десь у лісі, а не перед будівлею, де вона працює.
На останньому курсі університету ми також оскаржили це рішення місцевої влади, і тоді я зрозуміла, що хочу займатися правозахистом. Згодом ми заснували правозахисну організацію.
Студенти, навіть неповнолітні, мають право на участь у мирному зібранні. Але якщо людині не виповнилося 18 років, то її не можна залучати без згоди батьків до заходів та примусово чи за оплату до політичних заходів.
2 вересня 2013 року я приїхала до Луганська і стала свідком ходи до 69-річчя звільнення від фашистських загарбників. Я побачила дуже багато школярів, які йшли під прапорами Партії регіонів. Ми зупинились із колегою на мітингу, поговорили з дітьми. Ті радісно розповіли, що їх зняли з уроків і що після літніх канікул їм не дуже хочеться вчитись.
Пізніше ми дізнались, що батьків не повідомляли про те, що їхні діти замість уроків підуть на політичний мітинг стояти під політичними прапорами. Мій колега позивався до управління освіти, школи та Партії регіонів у суді через незаконне залучення його 12-річного сина на політичний мітинг. На судових засіданнях освітяни обґрунтовували, що захід був частиною патріотичного виховання і що там показували відреставрований танк.
Але владний адмінресурс не має права зривати навчальний процес дітей і має розмежувати навчання від політичних заходів.
Якщо вас як студентів зняли з пар, це означає, що ви вільні і що у вас немає пар. А далі вам вирішувати, чи потрібно йти на захід. Ніхто не має права вам казати, що політичний захід зараховується як навчання, впливає на оцінку чи на лояльність адміністрації чи викладачів.
Свобода мирних зібрань – це право брати або не брати участь у зібраннях, якщо ви цього не хочете. На те вона й свобода.
Навчальні заклади мають бути поза політикою, окрім приватного спілкування. Публічні заходи мають відбуватися за межами навчальних закладів.
Я закликаю вас реагувати, якщо подібна агітація відбувається в стінах університету чи коледжу. Ви можете звернутися до Комітету виборців України та до громадської мережі “ОПОРА”.
У 2010 році Дмитро Табачник став міністром освіти і науки України. За його керівництва міністерство запровадило вагомий перелік платних послуг: за перескладання іспитів, користування спортзалом, бібліотекою тощо. Ми в університеті не розуміли, навіщо тоді викладачам ставити нормальні оцінки, якщо за кожне перескладання викладач отримував 30% від сплаченого, а решта суми відходила в бюджет університету.
Попри шалений тиск адміністрації університетів, у понад 20 містах України студенти одночасно вийшли на вулиці з вимогою справедливості. Тоді цю постанову Кабінет Міністрів України скасував. Маленькі, виважені й аргументовані дії та участь у громадських кампаніях мають значення, навіть якщо ти вчишся в університеті. Навряд чи один студент чи політик зміг би домогтися бажаного рішення, а тисячам студентів вдалося домогтись якісних змін.
У моєму університеті був кіноклуб соціального та класичного кіно. Одного дня адміністрація вишу почала казати, що використовувати проєктор – задорого, і спонукала нас згорнути клуб.
Але ми наполягали, що університетські стіни належать студентам так само, як і адміністрації. Вона не може існувати без студентів. Їй би не було для кого працювати, так само, як і студенти не можуть існувати без адміністрації. Тому вони повинні домовлятись.
Індивідуальний супротив – менш ефективний, аніж колективний. Одному студенту адміністрація закладу може сказати: “Ну йди в інший університет, якщо тобі щось тут не подобається”. А якщо прийдуть 150 студентів, тоді керівництво закладу не скаже їм такого. Адже це питання бюджету університету та викладачів, які мають мати навантаження груп.
Будьте солідарними у відстоюванні своїх прав. Якщо вам щось не подобається, знайдіть ще людей, яким також не подобається проблема, і вам буде легше її вирішувати.
Студенти мають механізми впливу на адміністрації вишів також через студентське самоврядування. Ви не повинні відвідувати ті заходи, які не є частиною вашої навчальної програми.
У 2012 році я допомагала студентам Шахтарського педагогічного училища, що розташоване неподалік Донецька. Напередодні Євро-2012 до нас звернулася студентка цього училища і розповіла, що їх замість пар змушують прибирати сміття на трасі “Ростов – Донецьк”. Від них вимагали приносити свій робочий одяг і не відкривали комірку з їхнім власним одягом, доки студенти до 17-ї години не поприбирають. Студентка не зовсім зрозуміла суть порушення, але у неї виникло почуття несправедливості.
Ми приїхали до Шахтарська, бо нам здалось, що ці повідомлення є фейком. Ми не могли повірити, що до 17-ї години вони працюють, а водночас їхній гуртожиток закривається о 18-й годині.
Адміністрація педагогічного училища вважала, що після 18-ї дівчатам немає що робити на вулицях Шахтарська. У них була лише одна година, коли вони належали самі собі. Вони повинні були за цей час устигнути перевдягнутись, скупитись у магазині і повернутися до гуртожитку.
Ми знайшли з десяток порушень. Часто адміністрація вимагала кошти від студентів. Викладачі могли образитись, що їх не привітали грошима в конверті на 14 лютого і .
Ситуація в цьому училищі показувала мені різницю академічних свобод. Тоді як одні студенти дивляться в університеті те кіно, яке вони хочуть, а не під цензурою адміністрації, інших змушують прибирати сміття на трасі.
Ми працювали з місцевою поліцією, прокуратурою, Управлінням освіти в Донецькій області, щоб змінити підходи в училищі. Нам вдалося домогтися деяких змін. У закладі зробили ремонт. Студентам дозволили заходити в гуртожиток до 22:00. Прокуратура відкрила навіть кримінальне провадження на директорку училища, бо вона ще й знущалася зі студентів. Якщо їй не подобалось, як студент чи студентка виглядає, то могла виставити таку людину на сцену актової зали, і протягом двох годин кожен із групи на відеокамеру мав казати щось погане про такого студента. Так вона уявляла педагогічну роботу.
На жаль, до кінця ситуацію в училищі не вдалося виправити, бо невдовзі по тому місто потрапило під окупацію. Я знаю, що тепер студенти там відвідують агітаційні заходи незаконного збройного формування Донеччини. І мені їх шкода, бо я пам’ятаю атмосферу страху та тиску, яка панувала в закладі. У ньому навчалися ті, хто через брак коштів не мав можливості вступити до інших навчальних закладів регіону.
Тож навіть одна студентка, яка написала нам тоді у вконтакте, описавши становище та додавши підтверджувальні фотографії, трохи покращила життя всього училища. Це свідчить, що одна людина може все ж таки змінити ситуацію.
Подальша історія Євромайдану, окупації Росією частини територій показує, що маленькі дії людей дуже вагомі. Я бачу це на прикладі нашої організації “Восток SOS”, яка стала своєрідною диспетчерською на початку війни.
Ми опублікували номер телефону для охочих допомогти і тих, кому потрібна допомога. Також ми зробили гугл-форми “Я хочу допомогти” і “Мені потрібна допомога”.
Улітку 2014 року багато людей їхали в невідоме. Вони приїжджали на вокзал і не знали, що робити. У когось була вільна кімната, у когось дача. За літо 2014 року ми поселили в приватне житло близько 60 тисяч людей. Це підтримка, солідарність звичайних українців.
Я закликаю студентів долучатися до роботи громадських організацій як волонтери. Ви допоможете зробити світ кращим та отримати новий досвід.
Відвідуйте різноманітні тренінги, літні школи. Я 2010 року взяла участь у Всеукраїнській програмі “Розуміємо права людини” і познайомилася з неймовірними людьми з різних регіонів і навіть знайшла свою любов.
Мотиваційну промову правозахисниця Олександра Дворецька оголосила в межах проєкту “Університет – простір прав людини”, який впроваджується Освітнім Домом прав людини в Чернігові. Лекції відбулись у Чернігівському коледжі економіки і технологій ЧНТУ та Хмельницькому кооперативному торговельно-економічному інституті.
