“Не побита – значить, все добре?”: чому українському суспільству досі складно розпізнавати прояви насильства

Домашнє насильство залишається однією з найгостріших і найменш помітних проблем в українському суспільстві. Попри законодавчі зміни та зусилля громадських організацій і активісток, багато хто досі вважає, що насильство проявляється лише у фізичній або сексуальній формі. Проте статистика показує інше: у більшості випадків йдеться про психологічний або економічний тиск, який не залишає видимих тілесних ушкоджень, але глибоко травмує та ізолює потерпілих.

Про форми домашнього насильства, їхню судову кваліфікацію, а також про системні прогалини, зокрема ігнорування випадків сексуального насильства у родині чи свідчень дітей, читайте у статті. 

Фото: Феміністична майстерня

Що говорить закон і як працює практика?

Важливо розглянути усі види домашнього насильства, з яким у більшості випадків стикаються саме жінки. Відповідно до Закону України “Про запобігання та протидію домашньому насильству” визначається чотири основні форми домашнього насильства:

• Психологічне насильство – найпоширеніше у кримінальних справах. Йдеться про образи, погрози, переслідування, залякування, контроль і ізоляцію від близьких.
• Фізичне насильство – це удари, побиття, штовхання, заподіяння тілесних ушкоджень, позбавлення волі або залишення без допомоги в небезпечній ситуації.
• Економічне насильство – позбавлення житла, їжі, грошей чи майна, заборона працювати або навчатися. Часто залишається непоміченим, хоча має серйозні наслідки.
• Сексуальне насильство – примус до інтиму без згоди, у тому числі із застосуванням сили чи погроз. У судовій статистиці такі справи з’являються рідко – у 2024 році був лише один вирок за сексуальне насильство в родині.

Керівниця юридичного департаменту “Маршу Жінок” Вікторія Дорофеєва зазначає, що більшість випадків сексуального насильства не доходять до суду або ж не розглядаються як домашнє насильство. Натомість їх кваліфікують як окремі злочини проти статевої свободи, наприклад зґвалтування.

“На практиці ми часто бачимо, що сексуальне насильство в сім’ї кваліфікують не за статтею 126-1 ККУ (домашнє насильство), а окремо – за іншими статтями, без прив’язки до факту співжиття чи родинного зв’язку між кривдником і потерпілою. Тобто у статистиці справ про домашнє насильство такі випадки просто не враховуються, попри те, що вони могли мати місце в контексті сімейних або близьких стосунків”, – пояснює вона.

За даними звітів “Маршу Жінок” за 2019–2024 роки, кількість кримінальних проваджень щодо домашнього насильства зростає. У 2019 році суди розглянули 321 справу, у 2020-му – вже 1179, у 2021-му – 1654, у 2022-му – 1080, у 2023-му – 1688, а у 2024-му зафіксовано рекордні 1778 справ. Як зазначається у звітах, різке зростання у 2020–2021 роках є наслідками пандемії COVID-19 – під час карантинних обмежень потерпілі змушені були залишатися вдома з кривдником, що посилювало конфлікти.

Падіння у 2022 році, ймовірно, пов’язане з початком повномасштабного вторгнення, евакуацією з зон бойових дій та обмеженим доступом до судів і поліції. Натомість зростання у 2023–2024 роках може бути результатом часткової стабілізації роботи судової системи в регіонах і збільшення рівня обізнаності про юридичні механізми захисту. Ці тенденції свідчать не лише про масштаб проблеми, а й про поступове розширення доступу до правосуддя для постраждалих.

Безкарність через каяття та тиск задля примирення

У попередні роки типовою практикою було звільнення кривдників від відповідальності через дійове каяття і або примирення. У період з 2019-го до 2023 року такі випадки були доволі поширеними. Проте у 2024 році дійове каяття повністю зникло з судової практики – жодну справу не закрили на цій підставі. Водночас угоди про примирення залишаються актуальними: майже у кожній п’ятій справі сторони укладають таку угоду. Правозахисні організації застерігають, що навіть за формальної перевірки добровільності потерпілі нерідко погоджуються на примирення під тиском чи через страх.

Окрема, надзвичайно тривожна проблема – це діти, які стають свідками домашнього насильства. Закон визнає таких дітей потерпілими, однак на практиці це правило часто ігнорують. У 2024 році у 119 справах діти були свідками насильства, але лише у 20 випадках їх офіційно визнали потерпілими. Така розбіжність між законодавством і судовою практикою свідчить про те, що вплив насильства на дитину залишається практично невидимим для системи правосуддя.

Загалом за останні п’ять років можна виділити кілька чітких тенденцій. Кількість справ про домашнє насильство зростає. Суди поступово переходять до більш серйозних санкцій – таких як пробаційний нагляд і обмеження волі. Зменшилася практика звільнення кривдників через каяття, почали впроваджувати корекційні програми. Проте угоди про примирення залишаються частими, а питання допомоги дітям-свідкам та реабілітації самих кривдників усе ще потребують більшої уваги.

Ці дані підтверджують, що законодавчі зміни дають результати. Водночас суспільство й система правосуддя поки не готові повною мірою гарантувати захист і відновлення для всіх постраждалих. Позитивним є те, що рівень обізнаності громадян зростає, а разом із ним – і кількість доступних форм підтримки: працюють гарячі лінії, кризові кімнати, притулки, психологічні і юридичні служби. Хоча тема домашнього насильства досі залишається недостатньо відомою для багатьох громадян та громадянок, останні роки демонструють поступовий розвиток системи захисту та розширення доступу до допомоги.

Що робити, якщо ви або ваші знайомі постраждали від домашнього насильства?

Перший і найважливіший крок – визнати, що з вами сталося насильство, дозволити собі це усвідомити та відреагувати.

Часто потерпілі намагаються применшити ситуацію, кажуть собі “перетерпіти заради дітей” або “пережити ще трохи”, а також соромляться розповісти про те, що сталося. Саме це дає кривднику перевагу.

Після будь-якого випадку насильства – фізичного, психологічного, сексуального чи економічного – важливо діяти послідовно:

Безпека – перш за все.

Якщо є загроза життю чи здоров’ю, негайно телефонуйте 102. Поліція зобов’язана прибути, оцінити ризики й може винести терміновий заборонний припис, наприклад, зобов’язати кривдника покинути місце проживання.

Не залишайтеся наодинці – звертайтеся по допомогу:

• Національна гаряча лінія з протидії торгівлі людьми, домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству щодо дітей: 1547.
• Юридична служба організації “Марш Жінок”: для звʼязку заповніть анкету.
• Лінія “Ла Страда – Україна”: 0 800 500 335 або 116 123 з мобільного.
• Центри безоплатної правової допомоги у кожній області.

Фіксуйте наслідки. Якщо є тілесні ушкодження – зверніться до лікаря та отримайте медичну довідку або акт. Якщо були погрози чи переслідування, зберігайте повідомлення, записуйте дати, імена та обставини.

Найголовніше – ваш досвід не можна применшувати. Неважливо, скільки разів і як це сталося – чи вперше, чи “не дуже боляче” – ви маєте право на захист.