Нобелівська лауреатка Алексієвич скасувала виступ в Одесі через погрози та базу “Миротворця”
Білоруська письменниця і лауреатка Нобелівської премії з літератури Світлана Алексієвич скасувала призначений на 8 серпня виступ в Одесі через погрози, які отримувала вона та організатори зустрічі.
Про це вона повідомила у відеозверненні на офіційній сторінці “Зеленого театру” – громадського простору, де мала відбутися її зустріч із читачами.
“Я дізналася, що організаторам зустрічі погрожують, погрожують також і мені. Мене обвинувачують у надуманих образах, які я завдала українцям. Цього не може бути – моя мати українка, я тут народилася і завжди відчувала українську кров. Але заради нашої спільної безпеки цієї зустрічі не буде”, – наголосила Алексієвич. Вона також вибачилася перед тими, хто хотів із нею зустрітися.
За даними “Зеленого театру”, письменницю внесли в базу “Миротворець, близько 16:00 8 серпня, в день її виступу. Сайт пояснив, що вніс її до бази за “пропаганду, спрямовану на розпалювання міжнаціональної ворожнечі, і маніпулювання суспільно значущою інформацією” в ході виступу в Брукліні в 2016 році.
Про це одразу написали кілька ЗМІ. Приблизно о 18:30 Світлана Алексієвич була вилучена зі списку ресурсу “Миротворець”. Але Нобелівський лауреат дала зрозуміти, що виступ в такій атмосфері буде для неї некомфортним.
“Для команди Зеленого Театру також неприйнятно піддавати аудиторію і спікера будь-якому ризику. Приносимо вибачення за завдані незручності. Пожертвування, зроблені спонсорами для організації безкоштовного виступу, будуть повернуті”, – зазначили організатори.
Як повідомляло раніше Радіо Свобода, гроші на виступ Алексієвич збирали методом “краудфандингу” на платформі “Моє місто”.
Світлана Алексієвич народилася в Івано-Франківську, в дитинстві переїхала до Білорусі. У 1970–1980-ті роки вона працювала журналісткою, пізніше почала писати книжки. У стилі художньо-документальної прози вона написала “У війни не жіноче обличчя” (1983), “Останні свідки” (1985), “Цинкові хлопчики” (1989), “Зачаровані смертю” (1994) “Чорнобильська молитва” (1999), “Час секонд-хенд: кінець червоної людини” (2013).
У своїх книжках вона розповідає про людей, які брали участь у Другій світовій війні або пережили її в дитинстві; про ветеранів війни в Афганістані; про свідків і ліквідаторів катастрофи у Чорнобилі; про феномен так званої “радянської людини”. У 2015 році Алексієвич отримала Нобелівську премію з літератури – “за її багатоголосу творчість – пам’ятник стражданню і мужності в наш час”, як відзначали в Шведській академії.
У 2013 і 2014 роках вона вже потрапляла в шорт-лист премії, але поступалася іншим письменникам.
Сьогодні письменниця продовжує роботу над книжкою про любов і стосунки “Чудний олень вічного полювання”, яку почала писати ще наприкінці 1990-х років.
