250 громадян України, засуджених за колабораціонізм, погодилися, щоб їх обміняли – представник КШ

П’ятсот українців, засуджених за колабораційну діяльність (ст. 111-1 ККУ), приєдналися до проєкту “Хочу к своим”. З них 250 дали згоду на оприлюднення своїх заяв на сайті проєкту. Всього нараховується близько півтори тисячі осіб, яких позбавили волі за зрадництво. Дехто з них отримав найвищу міру покарання – 15 років.

Про це під час заходу “Незаконно засуджені Росією: як повернути їх додому?” заявив Олег Гущин, представник Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими (КШ).

Фото: ZMINA

На його думку, у межах проекту “Хочу к своим” людина, яка засуджена за ст. 111-1 ККУ, може вийти на волю.

“Ніякого примусу тут немає, а навпаки людина, яку очевидно ненавидить все українське суспільство, може бути вільною навіть в іншій державі”, – каже представник КШ.

За словами Гущина, наразі на території РФ та ТОТ нараховується більш як 186 місць тримання українських громадян. Інформацію про такі в’язниці їхнє відомство отримує переважно з відкритих джерел.

Він також підкреслив, що тиснути на державу-агресора, яка не хоче виходити з Ради безпеки ООН, доволі складно. Саме тому дуже важливо тиснути на Росію веденням санкцій проти її громадян, які катують українських цивільних та військових.

“Весь світ буде бачити реєстр російських катів (з прізвищами, телефонами, адресами тощо), які порушують конвенцію “Про насильницькі зникнення”. В кращому варіанту такі люди будуть нев’їздними, а в гіршому – їх заарештують в країнах, куди вони виїдуть”, – наголосив він.

Також Гущин наголосив, що практика обмінів ув’язненими між країнами не передбачена ані міжнародним гуманітарним правом, ані Женевськими конвенціями.

“Людина не є об’єктом, вона є суб’єктом. І обмінювати суб’єкт неможливо апріорі.  Критерії, за якими формують обміни, є непублічними”, – стверджує представник КШ.

Нагадаємо, ініціатива влади повертати цивільних українців з російської неволі за допомогою проєкту “Хочу до своїх” може суперечити нормам міжнародного права та в підсумку призвести до ще більших порушень прав людини на окупованих російськими військовими територіях. 

25 липня 2024 року Офіс Уповноваженого Верховної Ради з прав людини разом з Координаційним штабом з питань поводження з військовополоненими та Службою безпеки України презентував спільний проєкт “Хочу к своим”, який позиціюється як механізм “повернення цивільних українців з російської неволі”. 

Суть проєкту в тому, що на окремому сайті “Хочу к своим” оприлюднюють інформацію про осіб, притягнутих до відповідальності переважно за злочини проти основ нацбезпеки, скоєні в умовах війни (зокрема, державна зрада, колабораційна діяльність, поширення інформації про розташування та переміщення ЗСУ тощо). Разом з фото засудженої особи й короткою інформацією про обставини вчинення відповідного правопорушення на сайті оприлюднюється “згода на обмін”. Тобто прохання особи про її передання на територію РФ або тимчасово окуповану територію України як військовополоненої “для обміну на громадянина України, що перебуває в полоні РФ”. 

Також через спеціальну форму на сайті можна подати три типи заявок: “Бажаєте припинити співпрацю з ворогом?”, “Знаєте, хто співпрацює з ворогом?” та “Бажаєте повернутися до Росії?”. За інформацією Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, повернення осіб здійснюватиметься через попереднє узгодження через канал комунікації між ним та уповноваженою з прав людини в РФ.

Представники правозахисних організацій погоджуються з тим, що дійсно існує необхідність пошуку шляхів повернення цивільних українців, незаконно утримуваних в РФ або на ТОТ. Автори звернення нагадують, що захоплення цивільних є воєнним злочином РФ, який має систематичний та масовий характер. Наразі зафіксовано щонайменше 1770 таких осіб, і ця цифра постійно зростає. 

Правозахисники вважають, що ініціювавши проєкт “Хочу к своим”, Україна вперше з початку широкомасштабного вторгнення РФ заявила про намір проводити “обмін” цивільними особами з російською стороною. Така практика суперечить міжнародному гуманітарному праву (МГП), про що українська сторона неодноразово наголошувала. 

Фактично Україна планує обмінювати цивільних, віддаючи власних громадян до РФ чи на ТОТ. У такий спосіб українська влада залишає за дужками питання етичності обмінів “неправильних українців” на “правильних українців”, кажуть правозахисники.

Правозахисники перелічили деякі можливі загрози таких ініціатив:

• Така ініціатива може призвести до збільшення порушень прав людини на окупованих територіях. Наприклад, ворог сприйматиме таку ініціативу як легітимізацію незаконних судових процесів проти українців. Також це може призвести до збільшення кількості як незаконно ув’язнених, так і свавільно затриманих цивільних, щоб використати їх як “обмінний фонд”.
• Поширення практики цивільних обмінів та використання гарантій військовополонених може призвести до зменшення їхнього захисту за МГП. Обмінюючи своїх цивільних громадян на своїх же, Україна в такий спосіб легітимізує злочинну політику РФ щодо “обмінів” цивільними та змінює їхніх правовий захист за МГП, який діє між двома сторонами протистояння та забороняє захоплення цивільних, на режим внутрішнього конфлікту. Тобто штучно створюється взаємодія між українськими громадянами. Україна в такий спосіб відмовляється від використання правових гарантій для своїх громадян, які діють під час міжнародного збройного конфлікту.
• Обмін цивільних громадян України, засуджених за злочини проти основ національної безпеки, може стимулювати правоохоронців та суддів до порушень, поверхового розслідування в розгляді таких справ. Також вони можуть на етапі досудового слідства схиляти обвинувачених до визнання провини та укладання угоди в обмін на звільнення до РФ. Це може призвести до порушення права на справедливий суд, і в перспективі потерпілі позиватимуться до Європейського суду з прав людини та Міжнародного кримінального суду.
• Складно буде переконатися в добровільності згоди засудженого на “обмін”, оскільки вона надається в умовах несвободи. Отже, таку особу можуть видворити через її політичні переконання,  що є ймовірним порушенням.
• Ефективність такого способу повернення цивільних осіб є дуже сумнівною. Як зазначають самі автори проєкту, зацікавленості в проведенні таких “обмінів” з боку російської сторони не спостерігається. Тож обмін осіб, засуджених за злочини проти основ національної безпеки, може ніколи не відбутися. Однак вони можуть вийти на волю після завершення строку відбування покарання.
• Оприлюднення персональних даних не виправдане, а популяризація сайту серед громадян негативно впливає на загальне сприйняття України, яка веде війну за незалежність. Створюється уявлення, що автори проєкту навмисно намагаються перебільшити реальний стан речей, де частина громадян України виступає проти іншої частини.
• Цей проєкт може стати своєрідною лазівкою для уникнення мобілізації в Україні, чим може скористатися РФ, гарантуючи чоловікам призовного віку уникнення служби.