Глобальна епідемія ВІЛ-СНІД: як ООН намагається подолати її до 2030 року, а Росія цьому заважає
Сьогодні у світі налічується майже 40 мільйонів людей, які живуть з ВІЛ. Майже чверть з них не отримують життєво необхідного лікування. Тому щохвилини у світі помирає одна людина від причин, пов’язаних з ВІЛ.
Ці слова проходили червоною ниткою в кожному публічному виступі Вінні Б’яніми, виконавчої директорки UNAIDS (Об’єднана програма Організації Об’єднаних Націй з ВІЛ-СНІД) та заступниці Генерального секретаря ООН, на найбільшій міжнародній конференції, присвяченій проблемам ВІЛ-СНІД, що відбулась у Мюнхені наприкінці липня 2024 року. Ще в червні 2021 року Генеральна Асамблея ООН ухвалила Резолюцію “Політична декларація щодо ВІЛ та СНІДу: подолання нерівності на шляху до подолання СНІДу до 2030 року”. Цього року UNAIDS оприлюднила доповідь про глобальну епідемію СНІДу, у якій стверджується: побороти епідемію до 2030 року реально, деякі країни вже на цьому шляху, інші можуть їх наслідувати. Тільки для цього потрібна політична воля світових лідерів.
Вінні Б’яніма застерігає: “Можливо, комусь хочеться відмовитися від боротьби з ВІЛ-СНІД, тому що кінець пандемії вже близький. Але ми не можемо частково покінчити з пандемією. Світові лідери можуть покінчити зі СНІДом, тільки поборовши його всюди й для всіх, а не вибірково”.
Сьогодні загальний об’єм ресурсів, які виділяють на боротьбу з ВІЛ-СНІД, перебуває на найнижчому рівні за більш ніж десятиліття, стверджують в UNAIDS. За прогнозами організації, якщо залишити програми з протидії на нинішньому рівні, у 2050 році з ВІЛ житимуть уже близько 46 мільйонів людей у світі.
Про те, як намагаються подолати ВІЛ-СНІД у світі і як на це вплинула війна Росії проти України, читайте в матеріалі.
Ілюстрація Depositphotos.Доповідь UNAIDS: ключові цифри, факти й цілі
У 2023 році ВІЛ інфікував менше людей, ніж будь-коли з кінця 1980-х років: було зареєстровано 1,3 млн нових випадків. Майже 31 млн людей (77% усіх, хто живе з ВІЛ) 2023 року отримував антиретровірусну терапію, що стало успіхом у сфері охорони здоров’я та зменшило кількість смертей від СНІДу до найнижчого рівня з моменту піка у 2004 році (приблизно 630 тис. людей). Утім, прогрес іде нерівномірно. Глобальні заходи у відповідь на ВІЛ здійснюються відносно швидко в країнах Африки на південь від Сахари й нерішуче в інших частинах світу. Кількість нових випадків захворювання на ВІЛ-інфекцію зростає щонайменше у 28 країнах. Це такі регіони: Східна Європа та Центральна Азія, Латинська Америка, Близький Схід і Північна Африка.
Виступ Вінні Б’яніми, виконавчої директорки UNAIDS, на міжнародній конференції, присвяченій проблемам ВІЛ-СНІД, у Мюнхені наприкінці липня 2024 рокуУ 2023 році приблизно 86% людей, які живуть з ВІЛ, знали про свій ВІЛ-статус. Серед них приблизно 89% отримували антиретровірусну терапію, у 93% людей, які отримували лікування, воно було успішним: вірусне навантаження було пригнічено, і такі люди мають майже нульовий ризик передання ВІЛ своїм статевим партнерам. До 2025 року UNAIDS поставила собі мету “95 –95–95”, тобто 95% людей, які живуть з ВІЛ, знають про це; 95% тих, хто знає про свій статус, отримує терапію; 95% людей, що отримують терапію, досягають пригніченого вірусного навантаження. У такий спосіб світ має амбітну ціль знизити кількість нових випадків у 2025 році до рівня 370 тисяч.
Східна Європа і Центральна Азія
Щороку кількість нових випадків ВІЛ-інфекції в Східній Європі й Центральній Азії продовжує зростати. У 2023 році це 140 тисяч випадків на регіон, що на 20% більше, ніж 2020 року. На чотири країни – Казахстан, Росію, Україну та Узбекистан – припадає 92% всіх нових зареєстрованих випадків зараження ВІЛ у регіоні. У регіоні спостерігається відставання від графіка, згідно з яким епідемію заплановано побороти до 2030 року, стверджують у UNAIDS.
Небезпечна практика вживання ін’єкційних наркотиків є ключовим фактором епідемії в регіоні: на неї припадає 27% нових випадків ВІЛ-інфікування. Низка бар’єрів, включно з криміналізацією зберігання невеликої кількості наркотиків для особистого вжитку, майже в половині країн регіону (44%) створює перепони щодо доступу до послуг цільової аудиторії і отримання нею лікування. У 16 країнах криміналізовано проституцію, в 15 країнах існує кримінальне покарання за приховування позитивного ВІЛ-статусу та передання ВІЛ. Ці закони поряд з активними діями поліції, соціальними упередженнями та дискримінацією перешкоджають тому, щоб люди з ключових груп населення зверталися по медичну допомогу.
Україна
Попри важку ситуацію через війну в Україні, яка призвела до 5,9 мільйона біженців у європейських країнах і 3,4 мільйона внутрішніх переселенців, Україні вдалося зберегти послуги у сфері ВІЛ-СНІД, зокрема забезпечення антиретровірусної терапії на підконтрольних територіях. У 2023 році лікування отримувала 143 591 людина, яка живе з ВІЛ. Ця цифра є близькою до цифри, яка була до повномасштабного вторгнення, стверджують у UNAIDS. Відповідно до інформаційної системи моніторингу соціально значущих захворювань, станом на 1 січня 2024 року 7943 українських біженці отримували антиретровірусну терапію за кордоном, а 1900 українок та українців, які повернулися з-за кордону, відновили терапію в Україні.
Виконавча директорка Євразійської асоціації зменшення шкоди Ганна Довбах позитивно оцінює зусилля України.
“Україна одна з чемпіонів у відповіді на ВІЛ-СНІД. Таких програм, як у нас – зменшення шкоди для людей, які вживають наркотики, для секс-працівниць, для ЛГБТКІ-людей, – у всьому регіоні Східної Європи та Центральної Азії просто немає. Українське Міністерство охорони здоров’я та українські громадські організації роблять неможливе для подолання ВІЛ-СНІД під час війни”, – зауважує правозахисниця.
Водночас, за її словами, критичною може бути ситуація на окупованих територіях, де відбуваються незаконні затримання людей, гендерне насильство та тортури. Оскільки українська влада та правозахисники не мають доступу до цих територій, то невідомо, скільки там може з’явитися нових випадків інфікування ВІЛ або загострення хвороби через відсутність доступу до терапії.
“Люди залишаються в окупації і зазнають насильства. Що там буде з інфекціями, не лише ВІЛ-СНІД, ніхто собі навіть не уявляє. Російське населення не отримує належного лікування, а окупацію здійснюють російські солдати. Ми намагалися надавати програми зі зменшення шкоди – передавати пакети першої допомоги після зґвалтування. Йдеться про тисячі таких пакетів. Але ці препарати, які не допускають інфікування, треба спожити впродовж 72 годин після зґвалтування. А поки жінка добиралася до умовно безпечного місця чи втікала з окупації – минало більше часу”, – розповідає Ганна Довбах.
Епідемія і права людини
Багато програм із протидії ВІЛ-СНІД усе ще ігнорують людей із ключових вразливих груп населення – це насамперед ті, хто залучений у проституції, геї та ЧСЧ, люди, що споживають ін’єкційні наркотики, трансгендери, люди, які перебувають у в’язницях та інших закритих закладах. Загалом сьогодні програми не покривають понад 9 млн людей (23%), які потребують антиретровірусної терапії. Десь половина цієї кількості – близько 4,7 млн – мешкає в країнах Африки на південь від Сахари. Доступ до лікування був особливо низьким у Східній Європі, Центральній Азії, на Близькому Сході й у Північній Африці. Власне, СНІД найчастіше зустрічається в людей, які спершу отримували антиретровірусну терапію, а потім зупинили лікування ВІЛ-інфекції.
Стигма та дискримінація у зв’язку з ВІЛ-статусом людини залишається тривожно високою. Каральні закони, спрямовані проти людей, які живуть з ВІЛ, досі діють майже у всіх країнах світу. У 42 країнах, де нещодавно проводили профільні дослідження, в середньому десь половина опитаних – 47% людей – дотримуються дискримінаційного ставлення до людей, які живуть з ВІЛ.
Що прикро, дискримінація зберігається навіть у сфері охорони здоров’я. За даними дослідження Індексу стигми, яке провели у 25 країнах, майже чверть людей, які живуть з ВІЛ, впродовж минулого року стикалися зі стигмою, коли зверталися по медичну допомогу, яка не була пов’язана з ВІЛ. Обмеження прав людей, криміналізація найвразливіших груп населення, які внаслідок цього приховують свій ВІЛ-статус і не можуть отримати відповідної підтримки, погіршує ситуацію з епідемією.
Війна Росії проти України посилила негативні тенденції у сфері прав людини в усьому регіоні Східної Європи та Центральної Азії і призвела до зростання соціально-правової незахищеності. Останніми роками дедалі більше країн Центральної та Східної Європи й Центральної Азії ухвалюють нові закони та застосовують практики, які обмежують громадянське суспільство, у такий спосіб створюючи додатковий тиск на і так найвразливіші групи – ЛГБТКІ+, людей з ВІЛ-статусом, людей із проституції, споживачів наркотиків.
Виконавча директорка Євразійської асоціації зменшення шкоди Ганна Довбах пояснює:
“У Росії дуже скоординований наступ на права людей за різними напрямами, на можливості громадського сектору. Закон про іноземних агентів і небажані організації почався з Росії. Потім його принесли в Киргизстан, у Грузію. Таджикистан, Узбекистан та Азербайджан перебувають під великим пресингом Росії. У Казахстані пішла криміналізація ЛГБТ і секс-роботи. Ситуація в регіоні дуже важка”.
За словами правозахисниці, Росія тисне на всі ці країни через проросійських політиків і свої різні технології для того, щоб знищити навіть натяк на можливість спротиву війні в Україні й на можливість існування громадського сектору. Наслідком цього є те, що величезна кількість активістів, які раніше працювали з вразливими групами, зокрема людьми з ВІЛ-СНІД, мають або згортати свою діяльність, або втікати з країни й залишати своїх клієнтів без підтримки.
Ганна ДовбахГанна Довбах також розповіла, що її організація ввійшла до міжнародного руху Rise & Decriminalize, створеного для спільного відстоювання прав уразливих груп населення, зокрема ЛГБТІК+-людей, людей, які вживають наркотики, жінок, які живуть з ВІЛ, та людей, залучених у секс-індустрії. Декриміналізація має бути зосереджена на п’яти стовпах: тілесна автономія та цілісність, доступ до правосуддя, свобода від правових обмежень, втручання під керівництвом спільнот і доступність комплексних послуг, стверджують у русі.
“Втім, нарешті міжнародні спікери та спікерки не бояться сказати вголос: Росія витрачає мільярди на війну, не роблячи нічого для людей у контексті боротьби з епідемією ВІЛ-СНІД. Вони вбивають своїх людей і вбивають усіх навколо”, – підсумовує Ганна Довбах.
