“Це, здається, демократія”, або Чи можуть журналісти “чіпати” президента країни, що воює
У перші місяці цього року з’явилося декілька гучних журналістських розслідувань, пов’язаних із кандидатами в президенти. Це й оборонний скандал, й історія про незадекларовану віллу Володимира Зеленського та його російський бізнес, і про спонсорів кампанії Юлії Тимошенко тощо. Журналістів-розслідувачів тоді звинувачували в підігруванні певним кандидатам та намаганні зіпсувати репутацію інших.
Тож чи справді журналістські розслідування впливають на вподобання виборців? Чи існує “вдалий” та “невдалий” час для журналістських викриттів? Чи знижує соціальну значимість розслідування те, що в його основі лежить “злив” від джерела, яке мало корисливу мету?
Про ці та інші питання на 7-му Львівському медіафорумі дискутували Денис Бігус із Bihus.info, Сергій Андрушко зі “Схем” від “Радіо Свобода” та Анна Бабінець зі “Слідства.Інфо”.
ЧИ ВПЛИВАЮТЬ ЖУРНАЛІСТСЬКІ РОЗСЛІДУВАННЯ НА ВПОДОБАННЯ ВИБОРЦІВ?
Розслідування “Армія! Друзі! Бабки!” Лесі Іванової з Bihus.info критикували із двох основних причин. Перша – джерело листування фігурантів розслідування. Друга – вихід матеріалів незадовго до першого туру президентських виборів, що було невигідно для тодішнього президента та одного з кандидатів у президенти Петра Порошенка.
За словами очільника Bihus.info Дениса Бігуса, редакція планувала видати розслідування на початку свого нового сезону, проте просто не встигла все перевірити, а тому вихід матеріалу відклали:
“Якби ми опублікували це розслідування після виборів, то резонанс був би точно меншим, а звинувачення були б схожими, але перевернутими на 180 градусів. Мовляв, чому не опублікували до виборів, щоб люди, які роблять вибір, мали цю інформацію. Треба розуміти, що нас завжди буде хтось ненавидіти”.
Бігус стверджує, що ставить собі за мету інформувати аудиторію, а не впливати на її вибір. Тож, на його думку, розслідування про корупцію в оборонній сфері не вплинуло на результат виборів.
“Якби це був перший матеріал про корупцію за п’ять років президентства Порошенка, то це був би масштаб ядерного вибуху. Але таких матеріалів було не п’ять і навіть не десять. Я подивився соціологію до і після виходу розслідування. Медійний резонанс і вплив на електоральні симпатії – це різні речі. Резонанс після розслідування був надзвичайно добрим, але впливу на електоральні симпатії як такого не було. За найбільшими прогнозами, Порошенко втратив до трьох відсотків, причому це заміри соцслужби, яка наближена до президента. Все ж я думаю, що падіння рейтингу через вихід розслідування було близько одного відсотка”, – каже Денис Бігус.
Думку про те, що публікувати розслідування треба незалежно від політичних обставин у країні, підтримує і журналістка Анна Бабінець зі “Слідства.Інфо”:
“Правда завжди не вчасна, ніколи не буває зручного моменту. У 2016-му, коли ми публікували розслідування про офшори Петра Порошенка, не було жодних виборів. Президент був два роки на посаді, але саме в цей період було голосування за залучення України до європроцесів. Тоді нас звинувачували всі євроінтегратори, що ми своїми офшорами заважали процесу євроінтеграції. Тоді був важливий референдум (консультаційний референдум у Нідерландах щодо асоціації України та ЄС. – Ред.), і нам говорили про те, що варто було почекати три дні”.
Тим часом, за словами Бабінець, західна практика в розслідувальній журналістиці передбачає, що журналісти мають якнайповніше проінформувати виборців про кандидатів.
Крім цього, на думку очільниці “Слідства.Інфо”, журналістські розслідування не мають негайного впливу на думку про політиків. До прикладу, соціологія показала, що тільки через пів року після виходу розслідування про офшори Петра Порошенка його рейтинг упав приблизно на 10–15%. Тож аудиторії потрібен час для обговорення та усвідомлення тієї інформації, яку вони отримали від розслідування.
Водночас журналіст-розслідувач “Схем” Сергій Андрушко вважає, що є люди, які оперують журналістськими розслідуваннями, коли обирають, за кого голосувати:
“Коли людина йде на виборчу дільницю, вона ж не спирається тільки на одне чи кілька розслідувань. Вона спирається на власний досвід, на своє оточення, читає, спілкується. Буває, просто приходить на дільницю і питає, за кого голосувати. Якщо люди сприймають цю інформацію з розслідувань критично, то це їм може допомогти зробити вибір”.
У передвиборчий період журналісти “Схем” зробили матеріали про головних претендентів на посаду президента – Юлію Тимошенко, Володимира Зеленського та Петра Порошенка. Максим Савчук з’ясував, що у Володимира Зеленського таки є бізнес у Росії. Під постом із цим розслідуванням команда “Схем” спостерігала дуже велику активність у коментарях – це була війна “зелених” ботів проти “порохоботів”. Вони звинувачували одне одного в чому тільки можна. Це були як справжні боти, тобто новостворені акаунти з однаковими меседжами, так і щирі прихильники Зеленського і Порошенка.
На думку журналіста-розслідувача, ця війна ботів зіграла позитивну роль у поширенні матеріалу, адже алгоритм фейсбуку такий, що чим більше людей коментує під постом, тим більше людей цей пост побачать у своїх стрічках. Але це поки єдиний такий випадок. Зазвичай коментарі під постами розслідувачів націлені на журналіста чи на редакцію, на зміщення акцентів.
Інша журналістка “Схем” Валерія Єгошина робила розслідування про те, як до “Народного фронту” надходили звіти про роботу ботів. Сергій Андрушко припускає, що схожа армія є в інших політсил та політиків:
“Є боти, тролі, є ЛСД (лідери суспільної думки. – Ред.), а є достатньо впливові люди, які є прихильниками того чи іншого кандидата. Вони пишуть те ж саме, що й боти та тролі. Коли вони всі об’єднуються, то відбувається хвиля атаки на журналіста та зміщення акцентів із суті розслідування на щось інше. Це такий спосіб захисту”.
ДЖЕРЕЛО ВИКОРИСТОВУЄ ЖУРНАЛІСТА У СВОЇХ ЦІЛЯХ: ЧИ ВАРТО ПУБЛІКУВАТИ РОЗСЛІДУВАННЯ?
Продовжуючи говорити про критику розслідування щодо оборонної сфери, Денис Бігус стверджує, що джерело інформації для розслідувачів не є надто важливим. Навіть якщо інформацію “злили” спецслужби, щоб підбити конкурента, це, на думку керівника Bihus.info, не має такого великого значення.
“Мене бентежить те, що велика увага приділяється не самій інформації, а джерелу. Джерело – неважливе. Важливі дані, значущість інформації. Все решта – другорядне. Якщо у вас є щось, що можна назвати розслідуванням, то у мене для вас є дві новини. Перша – це комусь вигідно. Друга – це комусь не вигідно. Це реальність, вона неминуча”, – каже Денис Бігус.
У редакції “Схем” також була схожа дилема, пов’язана із джерелом інформації. Аудіозаписи, використані в розслідуванні “П. дав добро”, надійшли до редакції “Схем” від джерел, яким, за словами Сергія Андрушка, вони довіряли. У редакції також була суперечка. З одного боку, журналісти не могли приховати цю інформацію від громадськості, з іншого – вони мали перевірити ці дані. Сергій Андрушко працював над верифікацією цих записів. З цим йому допоміг американський університет у Денвері, де була необхідна апаратура.
“У мене немає відчуття, що нас використали в політичних іграх. Якщо ви маєте інформацію про злочин і не оприлюднюєте її, то ви стаєте частиною системи, яка приховує цю інформацію”, – говорить Сергій Андрушко.
Анна Бабінець також наголошує на важливості ретельної перевірки інформації навіть від надійних джерел:
“Ми інформацію про панамські папери перевіряли щодня протягом дев’яти місяців. Якщо є ефективні механізми фактчекінгу, то джерело не настільки важливе. У мене також виникають сумніви щодо своєї роботи, тому я передивляюся все і шукаю ті точки, які можуть викликати питання”.
Журналістка пояснює, що в розслідуванні про офшори колишнього президента Порошенка не було фактологічних помилок. Натомість суперечки переводили в площину моралі: мовляв, чи могли журналісти наводити паралелі з Іловайськом. На думку розслідувачки, могли.
ЯК ЖУРНАЛІСТИ МОЖУТЬ ПЕРЕВИХОВУВАТИ ВЛАДУ
На запитання про те, який вплив мають журналістські розслідування на реальних політиків, Сергій Андрушко відповідає, що журналісти просто інформують про те, що робить високе керівництво.
“Наша мета – розповісти якомога більшій аудиторії про те, що хочуть приховати. Запитання про те, чи ми якось впливаємо на те, що змінюється влада, – не до нас. Рішення про схеми і конкретні кроки приймають найвищі посадовці”, – каже Сергій Андрушко.
Анна Бабінець зі свого боку стверджує, що журналісти здатні впливати тут і зараз. Як приклад наводить розслідування про російський бізнес Володимира Зеленського, з якого він вийшов через три дні після публікації матеріалу. “Слідство.Інфо” теж робило розслідування про його незадекларовану віллу, яка потім з’явилась у новій декларації.
“Вплив є вже і зараз. Це просто ознака нормальної розвиненої країни, коли є реакція на журналістські розслідування. Велика помилка Порошенка була в тому, що він намагався довести неправоту журналістів. Називати чорне білим уже не вийде”, – говорить Анна Бабінець.
Журналістка стверджує, що це нормально, коли люди роблять вибір, спираючись на факти із журналістських розслідувань. Приміром, те, що Гілларі Клінтон не стала президенткою, частково пояснюється тим, що було опубліковано її листування (за 11 днів до виборів ФБР відновило розслідування про таємне листування Клінтон, яке вона вела з особистої пошти. – Ред.).
“Мене насправді набагато більше хвилює те, що люди можуть робити вибір, спираючись на серіал “Слуга народу”. Це норма, коли люди голосують на виборах, спираючись на якісь реалії та факти з розслідувань. Гірше робити вибір на основі ілюзій чи художньої фантазії”, – каже Анна Бабінець.
На її думку, дискусія – це нормально, хоч і неприємно. Робота ж журналістів – породжувати дискусії.
“Ніхто не може ставити під сумнів, чи можемо ми говорити про президента. Не чіпати президента воюючої країни – це архаїзм. Ми маємо чіпати будь-якого, незалежно від війни. Я рада, що немає недоторканних”, – говорить Анна Бабінець.
