Українські СІЗО: залиш надію кожен, хто сюди потрапляє
Більшість із українських в’язниць жодного разу не переобладнувалися не те що з радянських часів, а взагалі — від дня свого заснування, а деякі навіть і не ремонтували. В європейських виправних закладах умови утримання набагато м`якші, а камери більші – кажуть правозахисники. В Україні ж у суворі умови людина потрапляє ще задовго до того, як доведена її провина. Слідство може тривати роками, а підсудний уже “мотає строк” в ізоляторі – причому, найчастіше в умовах навіть гірших, аніж у тюрмах. Це такий собі мурашник: часто без світла, холодний, сирий, де у приміщенні у 10 квадратних метрів “заселяють” набагато більше “мешканців”, аніж це передбачено.
Сьогодні всім відомий Лук’янівський СІЗО має 400 мешканців “поза нормою” проти минулорічної тисячі. Взагалі, ще донедавна ізолятор був розрахований на 2,5 тисячі в`язнів, але кількість спальних місць збільшили до трьох тисяч. Щоправда, без розширення площі.
Ті, хто колись пройшов через цей ізолятор, і досі з жахом згадують своє перебування там. Серед таких колишній в’язень Богдан Хмельницький. Найяскравіші спогади — нічні чергування в очікуванні свого часу сну. У в’язниці він провів більше чотирьох років і пам’ятає безсонні ночі і жахливу задуху в камерах:
– На 40 місць — 60 осіб: і це ще не рекорд! Наприклад, у камері на трьох — чотири особи. Мокрі стіни… Те, що там дають, неможливо їсти: воно тхне. А Лук’янівське СІЗО буквально тріщить від переповненості. Людині потрібно сидіти на лавці, доки хтось поспить. У неї нема свого ліжка, щоб відпочити. А є люди, які хворі на туберкульоз, і сидять зі здоровими. А що таке туберкульоз — це палочка: була людина здоровою, стала хворою.
Нині у вітчизняних СІЗО утримують майже 36 тисяч осіб. За нормативами, одному затриманому “перепадає” 2,5 кв.м. Із 33 українських ізоляторів — 12 постійно переповнені.
В одному з таких правозахисник Андрій Діденко: з ним у камері перебувало 12 осіб. І це влітку, в страшенну спеку: Діденку з другого поверху було чутно зойки і крики.
В Державній пенітенціарній службі не заперечують: нормативи в ізоляторах дійсно поршуються, але місця вистачає на всіх.
“Якщо це приміщення на 10 квадратних метрів, то там має бути 4 людини за нормою, – каже перший заступник голови Державної пенітенціарної служби Сергій Сидоренко. – Але якщо їх там п`ять, і стоїть п`ять ліжок, це є певне порушення. Але це не означає, що п`ята людина не знає, де їй приткнутись”.
У Європі на одного арештанта припадає 4 квадратних метри площі камери. Ті європейці, які бачили наші СІЗО та в’язниці, вже не раз рекомендували українським правоохоронцям розширитися. Втім, у тимчасових ізоляторах ані змін, ані ремонтів, – заявляє правозахисниця ГО “Інститут правових досліджень і стратегій” Айгуль Муканова.
“У нас є камери, де шість квадратних метрів на декілька людей. Наприклад, для хворих на туберкульоз це має бути п`ять метрів як мінімум, для тих, хто довічно ув’язнений, – 9-10 метрів. Прогулянкові дворики — замалі”, – каже Муканова.
Тіснота українських СІЗО – це ще півбіди. Окрім нестачі квадратних метрів, є ще проблема — вологість, сирість та відсутність вентиляції повітря, а це, між іншим, просто ідеальні умови для розмноження туберкульозної палочки.
“Нові ізолятори не будуються, старі не ремонтуються, і це при тому, що більшість із них розташовані у непридатних для цього приміщеннях”, — каже голова правозахисної організації “Донецький меморіал” Олександр Букалов.
За його словами, багато ізоляторів розташовано в старих будівлях – часто дуже старих, які навіть не були до цього пристосовані, та й від адміністрації тут не так багато залежить. А навіть у тих ситуаціях, коли можна щось зробити, вона нічого не робить через низьке фінансування.
Правозахисник додає, що нині умови утримання “дуже суворі”. Суворі — це коли помитися не підеш, бо в лазню страшно зайти, коли температура падає до мінусової, коли на кухні неможливо приготувати, — пояснює Букалов. І ще багато отаких “коли”:
“Звісно, є більш-менш прийнятні камери, там взимку температура нормальна. Але їх одиниці. В більшості — температура може знижуватися до нуля, лазня в такому стані, що там не те, що помитися — страшно зайти: така антисанітарія, це зовсім не гігієнічне місце”.
Цим проблемам міг би зарадити громадський контроль, переконані правозахисники. Формально він в Україні існує, але чисто формально, адже від активістів ховають те, що не потрібно бачити: їх просто не допускають у “проблемні” місця.
В пенітенціарній службі не заперечують: звісно, умови утримання в наших СІЗО не найкаращі, але за станом здоров’я ув’язнених стежать. Зокрема, хворих на туберкульоз арештантів хочуть утримувати у спеціальних відділеннях лікарень — за межами тюрми. Поки що ж вони знаходяться окремо від інших ув’язнених, стверджує начальник пенітенціарної служби в АРК та м. Севастополі Олег Гарчун:
“На сьогодні є ділянка, де ми утримуємо хворих на туберкульоз. Якщо відкрита форма хвороби, то вони знаходяться у спеціалізованих лікарнях”.
Проблема переповненості слідчих ізоляторів прийшла у спадок незалежній Україні від радянських часів. Юристи кажуть, що утримувати людей в СІЗО — свого роду “перестраховка”: неважливо, винний чи ні, але, якщо буде ув’язнений, то нікуди не втече та не зникне, пояснює адвокат Української Гельсінської спілки з прав людини Олена Сапожнікова:
“Немає значення, чи може ця людина ходити, пересуватися, чи дозволяє її стан здоров’я бути у СІЗО: головне, аби нікуди не зникла. Вона там і померти може, але буде ув’язненою. І це буде недивно в таких жахливих умовах: там темно, сіро, холодно. Жахливі відчуття! Це парадоксально, але людина, чия вина ще не доведена, знаходиться у гірших умовах, аніж та, що відбуває покарання”.
Найкращий вихід з ситуації — реформувати пенітенціарну систему. Зокрема, зробити її за європейським зразком: зменшити кількість тих, хто перебуває під вартою. Наприклад, уже зараз є можливим звільнення під заставу — це дозволить випустити чималу кількість людей. Ще один вихід із ситуації — спеціальні дільниці СІЗО: їх створюють у деяких колоніях.
“Основне у цій проблемі — обрати відповідний запобіжний захід, адже іноді судові справи розглядають роками, а підсудні проводять цей час в ізоляторі, хоча могли б бути на волі”, — каже завідувач відділу пенітенціарних установ відділу з захисту прав людини Анатолій Палій.
На його думку, в Україні є зловживання правом на визнання такого запобіжного заходу, як взяття під варту. “Україна, на жаль, є одним з лідерів по Європі із застосування цього крайнього, виняткового заходу”, – додає Палій.
Зменшити кількість осіб у СІЗО покликаний і новий Кримінально-процесуальний кодекс, що має запрацювати за півроку. За словами правозахисників, це дійсно вихід із ситуації, що склалася з переповненими СІЗО.
На сьогодні, тих, хто скоїв тяжкі злочини принаймні в столичних ізоляторах — одиниці. Сидять здебільшого ті, хто вчинив незначні злочини, а за них можна і не ув’язнювати, переконаний перший заступник голови Державної пенітенціарної служби Сергій Сидоренко: “Якщо сьогодні проаналізувати той контингент, який тримається в Київському СІЗО, то осіб з невеликою та середньою тяжкістю злочинів – практично одиниці”.
Щоб вирішити проблему “перенаселення” слідчих ізоляторів, достатньо одного-двох років. Це, звісно, якщо взятися за неї серйозно. Тоді підсудні, вину яких ще не доведено, не перебуватимуть в умовах, набагато гірших за ті, де відбувають покарання у колоніях. Вдасться таким чином позбутися і радянських пережитків у пенітенціарній системі. І, зрештою, не червоніти за наші СІЗО перед світовою спільнотою.
Катерина Бессарабова, Ігор Климовський, Центр інформації про права людини, для УНІАН
