Слідство не цікавиться вбивцею

У березні 2004 року у Хмельницькому сталося вбивство. Як встановило слідство, двоє чоловіків у масках зачаїлися під квартирою родини Іскрицьких з метою пограбування. Коли відчинив двері син Сергій, вони напали на нього. Мати Антоніна вибігла йому на допомогу. Нападники стріляли в неї з газового пістолета гумовими кулями, після чого вона померла. Її труп лежав у тамбурі перед входом до квартири Іскрицьких.

Слідство знайшло цих нападників. Ними виявилися Іван Нечипорук і Олександр Моцний. Навесні 2008 року Верховний суд залишив без змін рішення Тернопільського обласного апеляційного суду і посадив їх на 15 років.

Але цього року Європейський суд з прав людини у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» ухвалив рішення, з якого випливає, що українські суди не розслідували належно факти тортур засуджених і нарахував аж 13 порушень стосовно них Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

 Родина Іскрицьких має швацький цех. На переконання слідства, дружина Нечипорука Наталя Йонкало, яка працювала в цьому цеху, розповіла своєму чоловікові, що глава сімейства Олександр Іскрицький відправляється у відрядження до Туреччини, а мати і син залишаються вдвох. Нечипорук нібито підмовив Моцного – і вони пішли грабувати родину.

Під час первісного огляду місця подій було зафіксовано, що розстеленими були три постелі. Батько справді був у відрядженні. Відповідно виникала підозра, що Сергій Іскрицький, стверджуючи, ніби вони ночували удвох із матір’ю, щось приховує. Природно, слідство мало б поцікавитися, хто був той третій, який ночував в Іскрицьких. Питання про це з вуст слідчих не пролунало.

На місці злочину було знайдено дві кульки від газобалонної пневматичної зброї. На експертизу було відправлено ще п’ятдесят кульок. Висновок експерта полягав у тому, що п’ятдесят кульок ідентичні тим, які було знайдено на місці подій. Адвокат Галина Берегова припускає, що слідчий Руслан Сидельников дізнався, хто вбивця, адже саме у нього він і вилучив ці кульки. Але у справі немає жодного документа, який би давав зрозуміти, у кого їх було вилучено. Суд цим також не поцікавився. У суді пролунала інформація, що у сина вбитої жінки є газовий пістолет. Чи не випускалися кулі саме з цього пістолета? Слідство цим питанням це цікавилося.

 Після того, як пролунали постріли, Сергій Іскрицький поводився вельми дивно. Він попросив сусідів викликати швидку, але не викликати міліцію. Після того, як все ж таки прибула міліція, вона виявила, що кров на місці злочину витиралася. Хто її витирав і з якою метою, слідство не запитувало.

До Іскрицького, як бачимо, виникає чимало запитань. Тому логічно, що він спершу фігурував як підозрюваний. Але потім Руслан Сидельников змінив його на статус потерпілого. На запитання захисту, чим він керувався при цьому, слідчий послався на внутрішнє переконання. На чому воно ґрунтувалося, пояснювати не став.

Після зміни статусу слідство почало втілювати підозри вказівки Іскрицького. Міліція на суді обґрунтовувала затримання Моцного і Нечипорука, на яких вказав Іскрицький, тим, що один біля свого будинку підозріливо озирався на всі боки, а другий підозріливо заходив до ліфта. Вагома причина для арешту, чи не так?

Але підозріла поведінка не може бути доказом у справі. У ній фігурують зізнання Моцного і Нечипорука, в яких вони підтверджують версію слідства.

Міліціонер Олександр Рибалко простодушно зізнався в суді: «Я доводжу людину до кондиції «клієнт созрел» і тоді відбираю явку». За словами Моцного і Нечипорука, разом із Рибалком у Південно-західному райвідділі міліції Хмельницького їх катували В’ячеслав Мостовий, Ігор Весна й Дмитро Марценюк. Вони нібито підвішували їх на лом за заведені за спину руки в наручниках. Слова потерпілих підтверджуються даними незалежної експертизи, результати якої свідчать, що до їхніх геніталій підводили слабкий електричний струм. Європейський суд з прав людини визнав ці докази вагомими.

Обвинувачення базувалося також на свідченнях таксиста Валерія Керімова, який нібито підвозив убивць до місця злочину. При цьому в перших показаннях казав, що вони мали років по 17. Під час слідства кілька разів змінював свої свідчення, поки його пасажири не стали схожі на Моцного і Нечипорука, яким на момент засудження було 29 і 26 років. Потім при зустрічі просив у них пробачення, пояснюючи, що йому підкинули  наркотики і під загрозою порушення кримінальної справи змусили звести на них наклеп. Нечипорук записав цю розмову на диктофон, але суд не взяв її до уваги.

Власне, судили їх тричі. Хмельницький міський районний суд виправдав обвинувачених – це явище надто рідке в нашому судочинстві. Слідство домоглося іншого суду. Шепетівський райсуд відправив справу на додаткове розслідування.

І тоді виникла ідея передати справу до нібито нейтрального суду – Тернопільського обласного апеляційного. Клопотався про це тодішній заступник голови Верховного суду Петро Пилипчук. Він ухвалив одноосібне рішення про перенесення справи до Тернополя, тим самим порушивши принцип територіальної юрисдикції, згідно з яким скоєні в певному регіоні злочини мають розглядатися судами цього регіону. Чому в цю справу втрутилася особа, яка нині обіймає посаду голови Верховного суду, одному Богові відомо.

Суддя Тернопільського обласного апеляційного суду Ольга Демченко не лише не задовольнила жодного клопотання захисту, а й дала підстави вважати, що протокол суду було сфальсифіковано. Протокол вівся кульковою ручкою і саме в такому вигляді він мав би надаватися сторонам. Тим часом, Моцний і Нечипорук отримали протокол суду, видрукуваний з комп’ютера. І це підтверджується листом з суду. «Вони не мали права такого робити, – каже адвокат Галина Берегова, – адже, переписуючи протокол могли повикидати те, що їм невигідно, або вписати те, що вигідно. Факт підміни протоколу дає підстави для виправдувального вироку».

Однак Верховний суд проігнорував аргументи адвокатів. У своєму рішенні він їх просто не згадав.

Після ухвали Європейського суду з прав людини український Верховний суд не знайшов підстав для звільнення Івана Нечипорука з-за ґрат. Справу Моцного навіть не розглядали, тому що по ньому не було рішення Європейського суду. Адвокати переконані, що судді шукають можливості не виконати рішення Європейського суду і залишити Нечипорука у в’язниці. Адже у випадку звільнення багато кому доведеться відповідати. Зокрема, й голові Верховного суду.

Юрій Луканов, Український тиждень, у співпраці із Центром інформації про права людини